Рішення

від 07.11.2022 по справі 925/722/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2022 року м. Черкаси Справа № 925/722/22

Господарський суд Черкаської області у складі судді Гладуна А.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Центр інноваційних біотехнологій Біотех до Фермерського господарства Лідер Сміла про стягнення 99854,01 грн.

Позиції учасників справи, процесуальні дії суду та учасників у справі.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Центр інноваційних біотехнологій Біотех (ідентифікаційний код 39056037,адреса місцезнаходження:18016, м. Черкаси, вул. Чехова, буд. 82 кв. 224) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Фермерського господарства Лідер Сміла (ідентифікаційний код 35995092, адреса місцезнаходження: 19601, Черкаська область, Черкаський район, село Геронимівка, вул. Кулакова, буд. 16) про стягнення боргу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що 01.08.2019 між сторонами укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого виробник (позивач) зобов`язується виробити і продати замовнику (відповідачу) біопродукцію в кількості, строки та на суму відповідно до умов договору. Позивач виготовив та продав відповідачу біопродукцію. Вартість придбаної продукції склала 71348,40 грн з ПДВ. Відповідач оплату за придбану продукцію не здійснив. Звертаючись з позовом позивач просить суд стягнути з відповідача борг з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 3 річних від простроченої суми.

04.08.2022 суд ухвалою прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №925/722/22, ухвалив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановив сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Ухвалу суду від 04.08.2022 про відкриття провадження у справі надіслано учасникам справи: позивачу - рекомендованим листом, представнику позивача електронною поштою, відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, який вручено відповідачу 09.08.2022 (а. с. 42).

15.08.2022 позивач звернувся до суду із заявою про приєднання додаткових доказів (а.с. 43-44), у які просив суд приєднати до матеріалів справи копію укладеного сторонами договору купівлі-продажу № 2/10/19 від 02.10.2019.

Відповідач у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подав, проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не заперечив, клопотання про розгляд справи з повідомлення сторін не подав.

Дослідивши письмові докази, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

1. Перелік обставин, які є предметом доказування у справі.

Предметом позову є майнова вимога позивача до відповідача про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує укладення між сторонами договору купівлі-продажу, виконання договору позивачем та поставку відповідачу товару, неналежне виконання умов договору відповідачем, зокрема неповної та несвоєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 71348,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, предметом доказування у даній справі є виникнення між сторонами майнового господарського зобов`язання; невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати коштів за поставлений товар; розмір заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми;порушення суб`єктивного права за захистом якого позивач звернувся до суду.

2. Перелік доказів, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

На підтвердження обставин, які є предметом доказування позивач подав письмові докази, дослідивши які суд встановив:

01.08.2019 позивач (виробник) та відповідач (замовник) уклали договір купівлі-продажу № 1/8 (а. с. 10-11), відповідно до умов якого виробник, у визначений за згодою сторін строк, виробляє, а замовник купує замовлену продукцію для біологічної боротьби з шкідниками (стеблевий метелик) сільськогосподарських культур (п. 1.1. договору). Відповідно до пункту 2.1 договору виробник зобов?язується виробити та продати замовнику біопродукцію, а замовник зобов?язується купити біопродукцію на умовах договору, в кількості, строки та на суму відповідно до таблиці: 26001,60 грн. За отриману продукцію замовник розраховується до 20.11.2019.

01.08.2019 позивач на підставі видаткової накладної № БТ-0026 (а. с. 12) передав відповідачу продукцію (трихограма) вартістю 26001,60 грн.

02.10.2019 позивач (виробник) та відповідач (замовник) уклали договір купівлі-продажу № 2/10/19 (а. с. 47-48), відповідно до умов якого виробник, у визначений за згодою сторін строк, виробляє, а замовник купує замовлену продукцію для біологічної боротьби з шкідниками (стеблевий метелик) сільськогосподарських культур (п. 1.1. договору). Відповідно до пункту 2.1 договору виробник зобов?язується виробити та продати замовнику біопродукцію, а замовник зобов?язується купити біопродукцію на умовах договору, в кількості, строки та на суму відповідно до таблиці: 45346,80 грн. За отриману продукцію замовник розраховується до 20.11.2019.

25.10.2019 позивач на підставі видаткової накладної № БТ-0027 (а. с. 13) передав відповідачу продукцію (трихограма) вартістю 45346,80 грн.

01.07.2022 позивач звернувся до відповідача з претензією, у якій вимагав сплатити заборгованість у розмірі 71348,40 грн.

Розмір заборгованості відповідача за розрахунками позивача з урахуванням індексу інфляції становить: 71348,40 грн заборгованість (26001,60 грн за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 45346,80 грн за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019); 22595,60 грн інфляційні втрати (8234,52 грн інфляційні втрати за період з 21.10.2019 по 28.07.2022 за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 14361,08 грн інфляційні втрати за період з 26.10.2019 по 28.07.2022 за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019); (2 160,58 грн 3% річних за період з 21.10.2019 по 28.07.2022 за прострочення сплати за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 3749,43 грн 3 % річних за період з 26.10.2019 по 28.07.2022 за прострочення сплати за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019).

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України "Допустимість доказів").

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

На підставі поданих позивачем доказів, можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Тому подані позивачем докази суд визнає належними.

На підтвердження обставин, яким позивач обґрунтовує підстави позову, позивач подав письмові докази. Суд не встановив, що докази подані позивачем отримані з порушенням закону. Тому подані позивачем докази суд визнає допустимими.

Подані позивачем докази, на переконання суду, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тому суд визнає докази, подані позивачем, достовірними.

3.Висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів. Мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

Відповідно до частини 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши зібрані у справі докази в цілому та кожен доказ окремо, суд визнає встановленими обставини:виникнення між сторонами майново-господарського зобов`язання на підставі договору купівлі-продажу (поставки); виконання зобов`язання позивачем за договором та поставки товару відповідачу; виникнення у відповідача обов`язку сплатити за поставлений товар; неналежне виконання відповідачем обов`язку у зобов`язанні з оплати за поставлений товар.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечення.

За змістом статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зміст принципу змагальності господарського судочинства наведений у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно норм якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У даній справі, враховуючи наявність чітких та переконливих доказів, а також вірогідність поданих позивачем доказів суд дійшов висновку про доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зокрема виникнення між сторонами майново-господарського зобов`язання на підставі господарського договору та невиконання відповідачем свого обов`язку у зобов`язанні.

Відповідач відзиву на позову та доказів на спростування обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, не подав.

З огляду на вказане суд не наводить у рішенні суду мотивів визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

4. Висновки суду щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновок про порушення, не визнання або оспорення права чи інтересу, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання відповідно до укладеного договору купівлі-продажу (поставки).

Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права. Висновки про застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, неодноразово наведені у постановах Верховного Суду.

Позивач належним чином виконав зобов`язання та поставив відповідачу товар вартістю 71348,40 грн, на підставі двох видаткових накладних. Відповідач зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару до 20.11.2019. Відповідач зобов`язання з оплати не виконав. Заборгованість відповідача становить 71348,40 грн.

У позові позивач просив суд стягнути заборгованість у розмірі 71348,40 грн (26001,60 грн за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 45346,80 грн за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019); 22595,60 грн інфляційні втрати (8234,52 грн інфляційні втрати за період з 21.10.2019 по 28.07.2022 за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 14361,08 грн інфляційні втрати за період з 26.10.2019 по 28.07.2022 за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019); 5910,01 грн (2 160,58 грн 3% річних за період з 21.10.2019 по 28.07.2022 за прострочення сплати за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 3749,43 грн 3 % річних за період з 26.10.2019 по 28.07.2022 за прострочення сплати за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019).

Здійснюючи розрахунок інфляційних втрат та 3% річних позивач вважав, що строк виконання грошового зобов`язання відповідача настав 20.10.2019 за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019 та 25.10.2019 за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019, здійснивши розрахунки починаючи з 21.10.2019 та 26.10.2019 до 28.07.2022.

Водночас, відповідно до умов укладених між сторонами договорів (п. 3.2.) за отриману продукцію замовник розраховується до 20.11.2019. Отже, строк виконання грошового зобов`язання відповідача настав 20.11.2019, з 21.11.2019 відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних суд установив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з урахуванням суми боргу становить:

- 5746,97 грн 3 % річних за період з 21.11.2019 по 28.07.2022 (2094,38 грн за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 3652,59 грн за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019);

- 25895,48 грн інфляційні втрати за період з 21.11.2019 по 28.07.2022 (9437,13 грн за видатковою накладною № БТ-0026 від 01.08.2019; 16458,35 грн за видатковою накладною № БТ-0027 від 25.10.2019).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Передумовою для захисту прав та охоронюваних законом інтересів особи є наявність такого права або інтересу та порушення або оспорювання їх іншою особою (іншими особами).

Невиконання відповідачами свого обов`язку у зобов`язанні порушує право позивача на належне виконання зобов`язаною стороною свого обов`язку у зобов`язанні з оплати поставленого товару.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є примусове виконання обов`язку в натурі.

На підставі встановлених у справі обставин суд дійшов висновку про порушення відповідачем господарського зобов`язання внаслідок його неналежного виконання, зокрема несвоєчасної оплати за поставлений товар відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товару розмірі 71348,40 грн, з урахуванням індексу інфляції (інфляційні втрати) у розмірі 22595,60 грн, в межах заявлених позивачем вимог, суд визнає обґрунтованими, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

Вимогу позивача про стягнення 5910,01 грн 3% річних суд визнає обґрунтованою частково, спосіб захисту обраний позивачем є належним та ефективним, та доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову у цій частині в розмірі 5746,97 грн, за період прострочення відповідача з 21.11.2019 по 28.07.2019.

5. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Правовідносини між учасниками справи є приватноправовими, врегульовані нормами цивільного права. Висновки про застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, неодноразово наведені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з частиною першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов`язання, що виникли між сторонами за своїм правовим змістом опосередковують відносини поставки.

Відповідно до частини першої статті 264 Господарського кодексу України матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Дослідивши умови укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли майново-господарські зобов`язання відповідно до укладеного договору поставки.

Відповідно до частини першої статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 526 зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Мотивом застосування вказаних норм цивільного права є висновок суду про порушення відповідачем грошового зобов`язання та правові наслідки такого порушення у вигляді сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми

6. Розподіл судових витрат.

За подання позовної заяви при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 481,00грн (а. с. 6).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги позивача задоволенні частково, до відшкодування йому за рахунок відповідача підлягає судовий збір у розмірі 2456,19 грн пропорційно до розміру задоволених позовних.

У позові позивач вказав орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн, яка полягає у підготовці, опрацюванні матеріалів, написанні позовної заяви та у розмірі 3500 грн за опрацювання, підготовку та написання відповіді на відзив (у разі надання відзиву відповідачем).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу правову допомогу позивач подав договір про надання правової допомоги (а.с. 22-24), акт виконаних робіт (наданих послуг) (а.с. 25), рахунок на оплату послуг (а.с. 26), платіжне доручення про сплату 5000 грн за надання правової допомоги.

Дослідивши подані позивачем письмові докази, суд установив, що ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на здійснення адвокатської діяльності № 580 від 05.01.2015 та здійснює адвокатську діяльність в організаційній формі Адвокатського об`єднання "Гончар і Давигора".

28.07.2022 між позивачем та АО "Гончар і Давигора" укладено договір про надання правової допомоги № 01/07/2022, предметом якого є послуги про надання правової допомоги із опрацювання та підготовки позовної заяви, представлення та захисту інтересів клієнта у Господарському суді Черкаської області у справі про стягнення боргу за заявою клієнта. Відповідно до п. 5.3 договору сума гонорару за надання правової допомоги складає 5000 грн.

28.07.2022 сторони склали та підписали акт виконаних робіт (наданих послуг), за змістом якого адвокат надав клієнту правову допомогу з підготовки, опрацювання та написання позовної заяви за позовом позивача до відповідача про стягнення заборгованості, подання позову до суду, підготовки документів вартістю 5000 грн.

29.07.2022 позивачем сплачено адвокатському об`єднанню 5000 грн за надання правової допомоги на підставі платіжного доручення.

На підставі поданих позивачем письмових доказів суд установив виникнення між позивачем та АО "Гончар і Давигора" зобов`язальних правовідносин на підставі договору про надання правової допомоги. Вартість погоджених сторонами витрат на правничу допомогу становить 5000 грн. Розмір витрат на правничу допомогу сплачений позивачем становить 5000 грн.

Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статей 16, 58 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На виконання вимог статей 124 та 129 Господарського процесуального кодексу України позивач у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу, які поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи, у розмірі 8500 грн.

Позивач надав докази понесення витрат у розмірі 5000 грн.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, позивач подав договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт (наданих послуг), рахунок та платіжне доручення.

Згідно з частиною 3 статті 126 Господарського кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на не співмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19.

Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Інститут розподілу судових витрат покликаний компенсувати сторонам господарського процесу понесені судові витрати й зокрема витрати на професійну правничу допомогу адвоката. За наслідками розподілу судових витрат суд присуджує стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, понесенні судової витрати. За наслідками розподілу судових витрат суд не присуджує такі витрати адвокату. Відносини між адвокатом та клієнтом є зобов`язальними, підставою їх виникнення є договір надання правової допомоги. Відповідно до змісту принципу свободи договору ціна послуг адвоката (професійної правничої дороги) формується адвокатом із врахуванням витрат адвоката на надання правової допомоги, обов`язкових податків та зборів та встановлюється у договорі між адвокатом та клієнтом.

При визначенні співмірності витрат на правову допомогу суд виходить із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа Гімайдуліна і інші проти України від 10.12.2009, справа Баришевський проти України від 26.02.2015); Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; (East/WestAllianceLimited проти України від 02.06.2014); Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (Лавентс проти Латвії від 28.11.2002).

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, за змістом частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідач клопотання про зменшення розміру судових витрат позивача на професійну правничу допомогу не подав.

Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд оцінює поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Вирішуючи питання про обґрунтованість та розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу суд дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у формі складення позовної заяви у розмірі 5000 грн пов`язані з розглядом справи, їх розмір є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову.

Відповідно до положень частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000 грн покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: 50 грн на позивача, 4950 грн на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фермерського господарства Лідер Сміла (ідентифікаційний код 35995092, адреса місцезнаходження: 19601, Черкаська область, Черкаський район, село Геронимівка, вул. Кулакова, буд. 16) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Центр інноваційних біотехнологій Біотех (ідентифікаційний код 39056037, адреса місцезнаходження:18016, м. Черкаси, вул. Чехова, буд. 82 кв. 224) 71348,40 грн (сімдесят одну тисячу триста сорок вісім гривень 40 копійок) боргу, 22595,60 грн (двадцять дві тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять гривень 60 копійок) інфляційних втрат, 5746,97 грн (п`ять тисяч сімсот сорок шість гривень 97 копійок) 3% річних, 2456,19 грн (дві тисячі чотириста п`ятдесят шість гривень 19 копійок) витрат зі сплати судового збору, 4950,00 грн (чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят гривень 00 копійок) витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

3. У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя А.І. Гладун