Рішення

від 07.11.2022 по справі 640/9614/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2022 року м. Київ № 640/9614/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ КОНСТРАКШН»

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича

про визнання протиправною та скасування постанови,-

У С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ КОНСТРАКШН» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ІНДАСТРІАЛ КОНСТРАКШН») з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича (далі по тексту - відповідач, приватний виконавець Мельниченко К.П.), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати винесену приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченком Костянтином Павловичем постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 24.03.2021 у виконавчому провадженні №60417165 повністю;

- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ КОНСТРАКШН`судові витрати по сплаті судового збору на суму 2270 грн. 00 коп., а також витрат, пов`язаних з розглядом справи, на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що спірна постанова приватного виконавця про стягнення з боржника основної винагороди від 24.03.2021 не відповідає вимогам, установленим частиною третьою статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», а відтак підлягає скасуванню. Зокрема, на думку позивача, основна винагорода приватного виконавця підлягала стягненню, виходячи з відсотка суми фактичного стягнення, а не визначеної суми до стягнення у виконавчому документі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 640/9614/21 в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, або заяву про визнання позову.

Під час розгляду справи в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, посилаючись на доводи, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, будучи належним чином повідомленим про дату час та місце проведення судового засідання, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до протоколу судового засідання від 20.04.2021 суд вирішив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Станом на момент прийняття рішення у справі, відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України, та не подав до суду відзив на позовну заяву.

Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2019 у справі №910/17769/18 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» м. Києва до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Гобарт» м. Києва, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» м. Києва, 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Індастріал Констракшн» м. Києва, треті особи 1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, 2. Приватне акціонерне товариство «АвтоКрАЗ» Полтавської області, про звернення стягнення на заставлене майно, ціна позову 61494683,54 грн. позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» м. Києва задоволено.

У рахунок часткового погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства «АвтоКрАЗ» (39631, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Київська, 62, код 05808735) за договором про мультивалютну кредитну лінію № 1270м-08 від 3 жовтня 2008 р. перед Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит»(04050, м. Київ, вул. Січневих Стрільців, 60, код 09807856) у розмірі 766817241,23 грн. звернути стягнення на предмет застави, а саме:

- 5254 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ» (код 14307794), загальною номінальною вартістю 709290 грн., які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Гобарт» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, код 35264276);

- 17938 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ» (код 14307794), загальною номінальною вартістю 2421630 грн., які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Хімреактив» (02099, м. Київ, вул. Ялтинська, 5Б, код 32344814);

- 3907 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ» (код 14307794), загальною номінальною вартістю 527445 грн., які належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Індастріал Констракшн» (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполева, 17, код 32424449).

Визначено спосіб реалізації указаних акцій шляхом продажу в межах процедури встановленою Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною визначеною сторонами в договорах застави, яка не є нижчою за: - 11747944 грн. за 5254 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ», що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Гобарт»;

- 40847563,54 грн. за 17938 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ», що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Хімреактив»;

- 8899176 грн. за 3907 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ», що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Індастріал Констракшн».

З матеріалів адміністративної справи вбачається, що 24.03.2021 Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченко К.П. прийнято постанови про стягнення з боржника основної винагороди, ВП №60417165.

З постанови про стягнення з боржника основної винагороди від 24.03.2021 у ВП №60417165 вбачається, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича перебуває наказ №910/17769/18, виданий 02.08.2019 Господарським судом міста Києва про: у рахунок часткового погашення заборгованості ПАТ «АвтоКрАЗ» за договором про мультивалютну кредитну лінію №1270м-08 від 03.10.2008 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у розмірі 766817241 грн. 23 коп., звернути стягнення на предмет застави, а саме: 3907 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ» (код 14307794) загальною номінальною вартістю 527445 грн., які належать ТОВ «Індастріал Констракшн». Визначити спосіб реалізації указаних акцій шляхом продажу в межах процедури встановленої Законом України «Про виконавче провадження» за початковою ціною визначеною сторонами в договорах застави, які не є нижчою за 8899176 грн. за 3907 штук простих іменних акцій ПАТ «Мотор Січ», що належать ТОВ «Індастріал Констракшн».

Не погоджуючись з правомірністю вказаної постанови, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі також - Закон № 1404-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 27 Закону N 1404-VIII визначено, що виконавчий збір не стягується у разі виконання рішення приватним виконавцем.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Статтею 45 Закону № 1404-VIII визначено, що розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів);

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

Розподіл грошових сум у черговості, зазначеній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення.

Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Аналіз положень Закону № 1404-VIII свідчить, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, зазначених у статті 3 цього Закону, яке розпочинає, зокрема, за заявою стягувача. Під час примусового виконання рішень приватний виконавець може вчиняти заходи, визначені у статті 10 Закону № 1404-VIII. У разі виконання рішень приватним виконавцем виконавчий збір не стягується. Натомість, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю виплачується винагорода.

За правилами частин другої, третьої та четвертої статті 31 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі також - Закон №1403-VIII; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді:

1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру;

2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

При цьому, частина п`ята статті 31 Закону № 1403-VIII передбачає, що, якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закон № 1403-VIII).

Відповідно до частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

На виконання статті 31 Закону №1403-VIII постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року№ 643 затверджено Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця (далі - Порядок № 643).

Пунктом 19 Порядку № 643 визначено, що приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Так, основна винагорода - це винагорода приватного виконавця за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в розмірі пропорційному до фактично стягнутої суми.

При цьому, основна винагорода приватного виконавця та виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча і виступають формами винагороди виконавців, однак, не є однаковими поняттями. Згідно з приписами статті 45 Закону № 1404-VII спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 640/13434/19.

У постановах Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі № 260/801/19, від 10 вересня 2020 року у справі № 120/1417/20-а, від 28 жовтня 2020 року у справі « 640/13697/19, на які посилається позивач, сформовано правову позицію, відповідно до якої за своїм призначенням основна винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

Водночас право на стягнення суми основної винагороди, визначеної у постанові про стягнення основної винагороди, залежить від того чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Сума основної винагороди, визначена приватним виконавцем у постанові про її стягнення, яка винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, не є винагородою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками фактичного виконання виконавчого провадження у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 160/5321/20, від 27 квітня 2021 року у справі № 580/3444/20 та від 03 червня 2021 року у справі № 640/17286/20.

Ураховуючи положення статті 31 Закону №1403-VIII та пункт 19 Порядку № 643, підставою для стягнення основної винагороди у межах виконавчого провадження є здійснення приватним виконавцем дій по фактичному стягненню з боржника на користь стягувача зазначених у виконавчому документі сум та основна винагорода обраховується лише від розміру фактично стягнутих сум.

Отже, у спірних правовідносинах винагорода приватного виконавця має складати 10% від стягнутої ним суми. Будь-якої іншої основної винагороди приватного виконавця законодавство України не визначає.

Аналізуючи положення законодавства, що регулюють порядок справляння виконавчого збору, суд дійшов висновку, що постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження.

При цьому, положеннями законодавства про виконавче провадження передбачено про те, що сума основної винагороди приватного виконавця зазначається у постанові про відкриття виконавчого провадження (стаття 26 Закону № 1404-VIII, яка застосовується також і до основної винагороди приватного виконавця в силу частини третьої статті 45 Закону № 1404-VIII. Також, законодавством передбачено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (частина сьома статті 31 Закону № 1403-VIII).

Таким чином, зазначаючи про стягнення основної винагороди приватного виконавця одночасно у постанові про відкриття виконавчого провадження та в окремій постанові про стягнення основної винагороди приватного виконавця, діяв у відповідності до вимог Закону № 1404-VIII та № 1403-VIII.

Суд зазначає, що станом на момент відкриття виконавчого провадження приватному виконавцю не відомо, яка саме сума буде стягнута з боржника за результатом проведення виконавчих дій.

Враховуючи викладене, приватним виконавцем розраховано суму виконавчого збору, виходячи з повної суми заборгованості за виконавчим документом, тоді як фактичному стягненню з боржника підлягає сума основної винагороди, пропорційна сумі заборгованості, що була фактично стягнута за результатами проведеним виконавчих дій.

Суд погоджується з доводами позивача, що питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від суми фактичної стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом, а не від суми зазначеної у виконавчому документі.

При цьому, за своїм призначенням основана винагорода приватного виконавця є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

Аналогічна позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 по справі № 2540/3203/18.

Разом з тим, обставини справи, у якій Великою Палатою Верховного Суду ухвалено відповідне рішення, відрізняються від спірних правовідносин, оскільки у справі № 2540/3203/18 виконавче провадження щодо стягнення заборгованості вже закінчене, а постанова про стягнення виконавчого збору виокремлена в окреме виконавче провадження та звернута до примусового виконання.

У свою чергу, у даній справі постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця прийнята разом з постановою про відкриття виконавчого провадження. При цьому, виконавче провадження ще триває, а постанова про стягнення основної винагороди не звернута до примусового виконання.

Суд звертає увагу, що оцінка правомірності спірної постанови про стягнення з боржника основної винагороди надається лише на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на момент її винесення. Будь-які обставини, що можуть вплинути на розмір такої винагороди або на можливість її виконання у майбутньому, не можуть бути враховані судом, оскільки виконавче провадження це сукупність дій визначених у Законі Україні «Про виконавче провадження», які вчиняються у процесі виконання відповідного рішення, а тому мають різні юридичні наслідки щодо стягнення з боржника основної винагороди.

Таким чином, оскільки постанова приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди виноситься в силу закону, разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, відповідно надання оцінки правомірності спірної постанови може бути надана лише у разі оскарження правомірності дій приватного виконавця щодо виокремлення постанови про стягнення основної винагороди в окреме виконавче провадження та оскарження постанови про відкриття відповідного виконавчого провадження.

Аналогічне правозастосування викладено у постанові Верховного Суду від 03.03.2020 у справі №260/801/19.

Отже, постанова про стягнення з боржника основної винагороди може бути оскаржена лише у разі її фактичного стягнення після закінчення виконавчих дій, передбачених законом. До моменту закінчення виконавчого провадження та звернення її до примусового виконання постанова про стягнення основної винагороди не порушує права та інтереси позивача, оскільки нею визначається розмір та порядок стягнення основної винагороди, яка підлягає стягненню у разі забезпечення виконавцем повного виконання рішення пропорційно до розміру фактично стягнутої суми.

Згідно із частиною першою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

З огляду на відмову в задоволенні позову підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДАСТРІАЛ КОНСТРАКШН» (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 17, ЄДРПОУ 32424449) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя Є.В. Аблов