Постанова

від 25.10.2022 по справі 755/3531/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/3531/20 Головуючий у І інстанції - Катющенко В.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/1281/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2021 року у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

встановив:

Позивач, Київський міський центр зайнятості, звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості кошти в розмірі 33 013,08 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 04.03.2019 р. відповідач звернулася до Дніпровської філії Київського міського центру зайнятості та 05.03.2019 р. їй було надано статус безробітного, персональна картка № 026619030400020. Наказом Дніпровської філії Київського міського центру зайнятості від 12.03.2019 р. за № НТ190312 відповідачу було призначено виплату допомоги по безробіттю з 12.03.2019 р. по 05.03.2020 р. У зв`язку з працевлаштування відповідача, з 19.03.2019 р. її реєстрація в Дніпровській філії Київського міського центру зайнятості припинена. 08.07.2019 р. відповідач повторно звернулася до Дніпровської філії Київського міського центру зайнятості та наказом від 08.07.2019 р. за № НТ190708 їй було надано статусу безробітного, а наказом від 15.07.2019 р. № НТ190715 їй було призначено виплату допомоги по безробіттю з 15.07.2019 р. по 01.07.2020 р. Позивачем було з`ясовано, що відповідач з 16.11.2006 р. значиться засновником, підписантом та керівником ТОВ «Капітель Плюс», отже станом на момент звернення до центру зайнятості - 04.03.2019 р. відповідач відносилася до зайнятої категорії населення. Таким чином, відповідач своєчасно не надала відомості про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, а саме: не повідомила факт перебування у трудових відносинах з ТОВ «Капітель Плюс» і незаконно отримала допомогу по безробіттю. Сума надлишково виплачених коштів матеріального забезпечення на випадок безробіття складає 33 013,08 грн. Наказом Дніпровської філії Київського міського центру зайнятості № 106 від 19.12.2019 р. прийнято рішення про повернення відповідачем отриманого матеріального забезпечення та їй направлено відповідний лист від 20.12.2019 р. № 1587-02 щодо необхідності повернення коштів у добровільного порядку, однак боржником кошти не повернуті, та такі її дії наносять шкоду інтересам держави.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості кошти в розмірі 33 013 (тридцять три тисячі вісімнадцять) грн 08 коп. на наступний розрахунковий рахунок: ЄДРПОУ 03491091, назва банку: Державна казначейська служба України в м. Києві, р/р НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру сплачений судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. на наступний розрахунковий рахунок: ЄДРПОУ 03491091, назва банку: Державна казначейська служба України в м. Києві, р/р НОМЕР_1 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не направлялось на її адресу копію ухвали про відкриття провадження та матеріали позовної заяви, що позбавило її права захист. Справа розглянута у спрощеному провадженні та у її відсутність без належного повідомлення, що відповідно до ст..376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування.

Вказує, що при оформленні статусу безробітної виконала всі вимоги зазначені в Постанові Кабінету Міністрів від 19 вересня 2018 року. №792, Про затвердження порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботи.

Зазначає, що дійсно є директором, засновником, власником ТОВ «Капітель плюс» з 2006 року. однак з 2009 року діяльність товариства припинено та не здійснює господарської діяльності, не отримує прибутки.

Посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не надана належна оцінка наявним у справі доказам.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вони зазначають, справа була вірно розглянута в порядку спрощеного провадження па підставі.6. ст.. 19 ЦПК України та ч.1,2 ст.274 ЦПК України. Вказують, що відповідача отримував копію ухвалу про відкриття провадження по справі разом з позовною заявою 06 квітня 2020 року. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості з заявами, в яких просила надати (поновити) їй статус безробітного відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та призначити (поновити) їй виплату допомоги по безробіттю у розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно з Витягом з наказів про прийнятті рішення по особі, ОСОБА_1 , ПК № 026619030400020, Наказом від 05.03.2019 року № НТ190305 їй надано статус безробітного.

Наказом від 12.03.2019 № НТ190312 відповідачу призначено допомогу по безробіттю з 12.03.2019 по 05.03.2020 та розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Наказом від 22.03.2019 року № НТ190322 ОСОБА_1 з 19.03.2019 припинено виплату допомоги по безробіттю, у зв`язку з припиненням реєстрації як безробітного відповідно до п. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення», п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп 1), 2) п. 37 Порядку від 20.03.2013 р. № 198, у зв`язку з початком зайнятості особи відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 45 Закону України «Про зайнятість населення», пп. 1 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2 п. 1 ч. V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової виплати для організації безробітними підприємницької діяльності.

ОСОБА_1 08.07.2019 повторно звернулася до Дніпровської районної філії Київського міського центру зайнятості з заявами, в яких просила надати (поновити) їй статус безробітного відповідно до Закону України «Про зайнятість населення» та призначити (поновити) їй виплату допомоги по безробіттю у розмірі, передбаченому Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Згідно з Витягом з наказів про прийнятті рішення по особі, ОСОБА_1 , ПК № 026619070800013, Наказом від 08.07.2019 року № НТ190708 їй надано статус безробітного, а Наказом від 15.07.2019 № НТ190715 відповідачу призначено допомогу по безробіттю з 15.07.2019 по 01.07.2020 та розпочато (поновлено) виплату допомоги по безробіттю.

Відповідно до Акту № 2728 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 17.12.2019 року для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, з метою забезпечення цільового та ефективного використання коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, на підставі рішення комісії з розслідування страхових випадків КМЦЗ від 17.12.2019 проведено звірку даних перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 з ТОВ «Капітель Плюс» (ЄДРПОУ 34726918) та встановлено, що остання з 16.11.2006 значиться як засновник, підписант та керівник ТОВ «Капітель Плюс», що підтверджується, зокрема, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Із бухгалтерської довідки № 194 від 17.12.2019 убачається, що сума надлишково виплачених коштів матеріального забезпечення на випадок безробіття ОСОБА_1 , яка була зареєстрована як безробітна в Дніпровській районній філії КМЦЗ з 04.03.2019 р. по 18.03.2019 р. та з 08.07.2019 р. по 10.12.2019 р. складає разом 33 013,08 грн.

Наказом Дніпровської філії Київського міського центру зайнятості № 106 від 19.12.2019 р. прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 отриманого матеріального забезпечення та їй направлено відповідний лист від 20.12.2019 р. № 1587-02 щодо необхідності повернення коштів у добровільного порядку.

Станом на час розгляду справи даних щодо повернення ОСОБА_1 надлишково виплачених коштів матеріального забезпечення на випадок безробіття у розмірі 33 013,08 грн не надійшло.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно до ст. 2 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхування на випадок безробіття здійснюється за принципом, зокрема, обов`язковості страхування на випадок безробіття всіх працюючих на умовах трудового договору (контракту) та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, за цивільно-правовим договором, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби), осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб-підприємців, а також добровільності такого страхування громадянами України, які працюють за межами України, членами особистого селянського та фермерського господарства, якщо вони не є найманими працівниками.

Як встановлено ст.ст. 5, 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуванню на випадок безробіття підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, включаючи тих, які проходять альтернативну (невійськову) службу, а також тих, які працюють неповний робочий день або неповний робочий тиждень, та на інших підставах, передбачених законодавством про працю, військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової служби), особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи - підприємці. Право на забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону має також молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і яка потребує сприяння у працевлаштуванні на перше робоче місце у разі реєстрації в установленому порядку відповідних осіб як безробітних.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування; безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Ст. 9 Закону України "Про зайнятість населення" передбачено, що кожен має право на соціальний захист у разі настання безробіття, що реалізується шляхом: 1) участі в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні на випадок безробіття, яке передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття; 2) надання безоплатних соціальних послуг, зокрема, інформаційно-консультаційних та профорієнтаційних, професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації з урахуванням попиту на ринку праці, сприяння у працевлаштуванні, зокрема, шляхом фінансової підтримки самозайнятості та реалізації підприємницької ініціативи відповідно до законодавства; 3) надання особливих гарантій працівникам, які втратили роботу у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці; 4) надання додаткової гарантії зайнятості окремим категоріям населення, які не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці.

Згідно зі ст. 43 Закону України "Про зайнятість населення" статус безробітного надається особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Процедура реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, центром зайнятості державної служби зайнятості визначається відповідно до Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792 (тут і далі - Порядок у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За положеннями п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України "Про зайнятість населення" зареєстровані безробітні мають право, зокрема, на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст. 22 Закону України "Про зайнятість населення" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, його територіальні органи відповідно до покладених на них завдань проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері соціальної політики, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійним фондом України. Таке розслідування здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та Пенсійного фонду України, а у разі потреби - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.

Згідно з п.п. 2, 3 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України 13 лютого 2009 року № 60/62 (тут і далі - Порядок у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної. Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття.

За положеннями ст. 1 Закону України "Про зайнятість населення" зайнятість - це не заборонена законодавством діяльність осіб, пов`язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб з метою одержання доходу (заробітної плати) у грошовій або іншій формі, а також діяльність членів однієї сім`ї, які здійснюють господарську діяльність або працюють у суб`єктів господарювання, заснованих на їх власності, у тому числі безоплатно. Безробітною є особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

За положеннями ч. 2 ст. 36 Закону України "Про зайнятість населення" застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно з ч. 3 ст. 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

З матеріалів справи видно, що відповідно до Акту № 2728 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 17.12.2019 року для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, з метою забезпечення цільового та ефективного використання коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, на підставі рішення комісії з розслідування страхових випадків КМЦЗ від 17.12.2019 проведено звірку даних перебування у трудових відносинах ОСОБА_1 з ТОВ «Капітель Плюс» (ЄДРПОУ 34726918) та встановлено, що остання з 16.11.2006 значиться як засновник, підписант та керівник ТОВ «Капітель Плюс», що підтверджується, зокрема, відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Із бухгалтерської довідки № 194 від 17.12.2019 убачається, що сума надлишково виплачених коштів матеріального забезпечення на випадок безробіття ОСОБА_1 , яка була зареєстрована як безробітна в Дніпровській районній філії КМЦЗ з 04.03.2019 р. по 18.03.2019 р. та з 08.07.2019 р. по 10.12.2019 р. складає разом 33 013,08 грн.

Отже, ОСОБА_1 , маючи статус безробітної та отримуючи від держави відповідні суми матеріального забезпечення, не повідомила центр зайнятості про те, що має статус самозайнятої особи і є директором та засновником товариства, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю.

Перебування застрахованою особою, яка має статус безробітної, у статусу самозайнятої особи є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, тому неповідомлення цією особою центру зайнятості про існування такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та відповідно до частини третьої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення.

Аналогічна правова позиція сформульована Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 року по справі № 367/2095/17.

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем на підтвердження його вимог суду надано належні, допустимі та достовірні докази, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги про те, що юридична особа засновником і директорм якого є відповідачка не здійснює господарської діяльності і не отримую прибутку, колегією суддів до уваги не беруться, оскільки ці доводи не спростовують обгрунтованості висновків суду, зважаючи на ту обставину, що визначальним для задоволення позову був факт невиконання відповідачем обов`язку по повідомленню позивача про перебуванні у статусі само зайнятої особи, що виключає можливість надання допомоги по безробіттю.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення не надана належна оцінка наявним у справі доказам, спростовуються змістом судового рішення, з якого вбачається, що судом надана повна, всебічна та об`єктивна оцінка усім наявним у справі письмовим доказам.

Інші аргументи апеляційної скарги та надані в апеляційній скарзі заперечення проти позову не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновками суду щодо їх оцінки.

Що стосується доводів апеляційної скарги, щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження та не повідомлення про розгляд справи апеляційний суд їх відхиляє, як необґрунтовані та зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1,2. ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом ч.6 ст. 19 ЦПК України малозначними справами є справи у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 року визначений у розмірі 2270 грн.

Як вбачається зі змісту позовної заяви предметом позову є стягнення коштів у розмірі 33013.08 грн що не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції було вірно здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Окрім іншого апеляційним судом встановлено, що відповідно до відомостей електронного реєстру територіальної громади м.Києва «ГІОЦ/КМДА» ОСОБА_1 зареєстрована у АДРЕСА_1

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Києва від 17 березня 2020 року відкрито провадження у справі за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Відповідно до супровідного листа Дніпровським районним судом м.Києва 20 березня 2020 року було направлено за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухвалу про відкриття провадження по справі та копію позовної заяви з додатками.

Відповідно до зворотнього повідомлення 06 квітня 2020 року ухвала про відкриття провадження по справі та копія позовної заяви з додатками вкладено в поштову скриньку ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене підстави, передбачені п.п.3,7 ч.3 ст.376 ЦПК України, на які посилається апелянт як на підстави для скасування рішення, відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно і всебічно з`ясовані всі обставини справи, дана належна правова оцінка доказам, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

В зв`язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник