Постанова

від 19.10.2022 по справі 160/4438/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2022 року м. Дніпросправа № 160/4438/22Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Олефіренко Н.А., Шальєвої В.А., секретаря судового засідання Соловей Л.О., за участю представника позивача Войтенко К.В., представника відповідача Юрчук М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м.Дніпрі апеляційну скаргу Приватного підприємства "Віктор і К" на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року в адміністративній справі №160/4438/22 (головуючий суддя у першої інстанції Рябчук О.С., рішення ухвалене та складене 04 травня 2022 року) за позовом Приватного підприємства «Віктор і К» до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Віктор і К» (далі позивач, ПП «Віктор і К») звернулось до суду з адміністративним позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі відповідач, СМУ ДПС), в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 000/423/32-00-07-01-03-32 від 16.11.2021 р. за формою «В4», яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3009182,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що виконав усі передбачені законом умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Висновки відповідача, викладені в акті перевірки, ґрунтуються, зокрема, на наявності порушень податкового законодавства, допущених контрагентом позивача. При цьому, відповідно до вимог чинного законодавства, платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені іншими підприємствами. Відображення в акті перевірки податкової інформації щодо ланцюгів господарських взаємовідносин та іншої інформації не стосується безпосередньо конкретних господарських відносин позивача з контрагентами. Підприємством дотримано вимоги розумної обережності при укладенні договорів з контрагентами. Податковим органом не доведено, що договори, укладені позивачем з ТОВ «АЛЬЯНС-АГРО-2015», ТОВ «МАКОВІЙ», ПП «Росток», ФГ «Спіка», ФГ «АЛЬЯНС-АГРО-2011», ТОВ «Балу-Трейдінг» порушують публічний порядок та не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Товари, зазначені в договорах, поставлені в повному обсязі, результати господарських операцій відображені в податковому та бухгалтерському обліку підприємства. До перевірки надані всі первинні документи щодо господарських операцій з контрагентами. Первинні документи складені відповідно до вимог чинного законодавства та повністю підтверджують реальність господарських операцій. Враховуючи наведене, податкове повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 000/423/32-00-07-01-03-32 від 16.11.2021 р. суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року відмовлено в задоволені позову.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що господарські операції підтверджені належним чином оформленими первинними та бухгалтерськими документами, які підтверджують понесені позивачем витрати та вказують на реальну зміну його майнового стану.

Контролюючий орган дійшов висновків не підтвердження наявності у контрагентів достатньої кількості землі сільськогосподарського призначення рілля, для вирощування реалізованої сільськогосподарської продукції, незначна кількість трудових ресурсів, виключно на підставі інформації наявної в інформаційних базах даних контролюючого органу, посилань на документи акт перевірки також не містить. Позивачем надані пояснення, що посилання контролюючого органу щодо відсутності виробничих, складських і трудових ресурсів у наших контрагентів в об`ємі, необхідному для виконання зазначених договорів є необґрунтованим, оскільки договори купівлі-продажу (поставки) дозволяють залучення працівників за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Також, були надані пояснення, відповідно до яких транспортування зерна здійснювалось зі складу контрагентів (наявність складського приміщення на праві оренди встановлено на підставі Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність на склад, якій належить на праві власності ПП «ВІКТОР ІК».

Апелянт зазначає, що посилання контролюючого органу на загальновідомі статистичні дані оприлюднені на сайті є помилковими, оскільки офіційні статистичні дані з приводу виробництва соняшнику у підприємствах по містах обласного значення та районах у 2020 року містить середню урожайність по Харківській області, що є середнім показником. Проте, як зазначає сама Державна служба статистики України, середні дані розраховані без урахування врожайності по підприємствах, які мають у власності та/або користуванні менше 200 гектарів сільськогосподарських угідь. Отже, твердження про неможливість контрагентами виростити на задекларованих землях реалізований ПП «ВІКТОР І К» соняшник є припущенням відповідача, яке не підтверджено належними доказами. Необхідно звернути увагу, що в матеріалах справи відсутній жоден доказ, що підтверджує вищевказана твердження відповідача.

Щодо посилання контролюючого органу на той факт, що склад контрагентів не підключений до основного реєстру на загальнодоступному офіційному сайті Державного підприємства «Держреєстри України», апелянт зазначає, що відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» в реєстрі зерна мають обов`язок зареєструватись тільки зернові склади, які надають фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримали право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно. Зберігання зерна на власному складі не потребує реєстрації в реєстрі на офіційному сайті Державного підприємства «Держреєстри України».

Щодо відсутності складських квитанцій, зазначаю, що такі квитанції мають бути у контрагентів, а не у ПП «ВІКТОР ІК», та вони не є документами первинного бухгалтерського обліку або податкового обліку, що фіксують рух активів, а тому не мають вирішального значення для встановлення фактичного руху активів, а отже даний факт не є свідченням відсутності реального характеру господарських операцій позивача з цим контрагентом, оскільки кожен документ повинен оцінюватись в сукупності з іншими зібраними у справі доказами.

Апелянт щодо посилань відповідача відносно недостовірності товарно-транспортних накладних, зазначає, що товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно- матеріальних цінностей. Крім цього, під час дослідження факту здійснення господарської операції поставки мають оцінюватись відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Також апелянт зазначає, що товарно-транспортні накладні містять всі необхідні та достатні реквізити та відомості, що дають можливість ідентифікувати вантаж з відповідною поставкою товару згідно з договором поставки, а окремі неточності не можуть свідчити про відсутність факту перевезення товару чи відсутність факту поставки товару.

Доводи контролюючого органу щодо нереальності операцій у зв`язку з наявним рішення ГУ ДПС у Харківській області про відповідність контрагента критеріям ризиковості є необгрунтованим, оскільки на час здійснення господарських операцій з ПП «ВІКТОР ІК» та реєстрації податкових накладних таке рішення було відсутнє.

Посилання відповідача на узагальнену податкову інформацію, отриману ГУ ДПС у Харківській області, відносно контрагента суб`єкта господарювання, оскільки будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Зазначений етап контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджується податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Наведений висновок узгоджується з висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №815/6018/16 та у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2021 року у справі №440/2536/19.

Апелянт щодо посилання відповідача на перебування голови контрагентів (ФГ «АГРО-АЛЬЯНС-2011», ФГ «СІЛКА» ) на посаді керівника на декількох підприємствах, зазначає, що чинне законодавство України дозволяє бути директором одночасно на декількох підприємствах.

Апелянт наголошує, що при укладенні договорів позивачем та контрагентами особисто погоджують усі істотні умови, всі укладені договори повністю узгоджуються, є логічними та відповідають видам діяльності, якими займаються ПП ВІКТОР ІК та наші контрагенти.

Невиконання контрагентами контрагентів своїх податкових обов`язків не можуть бути свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків. (Постанова Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №804/1571/15 (касаційне провадження №К/9901/6578/18).

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду першої інстанції винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

ПП «ВІКТОР І К» є юридичною особою, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .21.04.2003р., дата запису: 20.12.2004р., Номер запису: 14461200000000063.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, видами діяльності ПП «ВІКТОР І К» є: 10.41 Виробництво олії та тваринних жирів (основний); 10.39 Інші види перероблення та консервування фруктів і овочів; 10.84 Виробництво прянощів і приправ; 10.89 Виробництво інших харчових продуктів; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 46.63 Оптова торгівля машинами й устаткуванням для добувної промисловості та будівництва; 82.92 Пакування; 96.09 Надання інших індивідуальних послуг; 52.10 Складське господарство; 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; 56.30 Обслуговування напоями; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення; 71.20 Технічні випробування та дослідження.

Для здійснення господарської діяльності підприємство має власні та орендовані офісні, виробничі та складські приміщення, зокрема складське приміщення: Дніпропетровська область, м. Верхньодніпровськ, вул. Титова, 204.

12.10.2021 р. Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного підприємства «ВІКТОР І К» з питання законності декларування від`ємного значення податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн., по декларації з податку на додану вартість за липень2021 р.

За результатами перевірки складено акт № 738/32-00-07-01-03-27/20651018 від 19.10.2021 р.

Відповідно до акту перевірки встановлені наступні порушення, допущені Приватним підприємством «ВІКТОР І К»:

- абз. а) п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст.198 з урахуванням норм п.44.1 ст. 44 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями, діючими в період, що охоплений перевіркою), що призвело до завищення суми податкового кредиту по декларації з ПДВ за липень 2021 року на суму 3009182 гривень.

- п. 200.1, абз. в) п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями, діючими в період, що охоплений перевіркою), внаслідок чого завищено від`ємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в липні 2021 року в розмірі 3009182 гривень.

На підставі акту № 738/32-00-07-01-03-27/20651018 від 19.10.2021 р. Східним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків винесено податкове повідомлення-рішення № 000/423/32-00-07-01-03-32 від 16.11.2021 р., яким Приватному підприємству «ВІКТОР І К» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3009182,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, ПП «ВІКТОР ІК» подало скаргу до ДПС України, проте рішенням про результати розгляду скарги від 02.02.2022 року № 1985/6/99-00-06-01-02-06 було залишено податкове повідомлення-рішення № 000/423/32-00-07- 01-03-32 від 16.11.2021 року без змін, а скаргу - без задоволення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.165 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податок, платник податку, оподаткування, оподатковуваний прибуток для цілей розділу III цього Кодексу - податок на прибуток підприємств, платник податку на прибуток підприємств, оподаткування податком на прибуток підприємств, прибуток, який підлягає оподаткуванню.

Відповідно до положень підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Для цілей оподаткування вважається, що операція, здійснена з нерезидентами, не має розумної економічної причини (ділової мети), якщо: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб;

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов`язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Згідно з пунктом 44.1, 44.2 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності (підрядники та субпідрядники) можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до підпункту 191.1.2 пункту 191.1 статті 191 цього Кодексу оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

{Абзац перший пункту 201.10 статті 201 в редакції Закону № 71-VIII від 28.12.2014}

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Якщо надіслані податкові накладні/розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених пунктом 201.1 цієї статті та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, а також у разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування відповідно до пункту 201.16 цієї статті, протягом операційного дня продавцю/покупцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді або зупинення їх реєстрації із зазначенням причин.

Помилки в реквізитах, визначених пунктом 201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, не можуть бути причиною неприйняття податкових накладних у електронному вигляді.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 статті 200 Податкового кодексу України визначено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Інформація, яка міститься в документах первинного обліку, в силу норми частини 2 статті 3 Закону № 996-XIV, є підставою для податкового обліку лише за умови, що вона відповідає дійсності.

Відповідно до частини 1, 2, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Відповідно до пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.4, 2.5, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за № 168/704(далі Положення № 88), господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства.

Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

За змістом п. 1, 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказ Міністерства фінансів України 31.12.2015р. № 1307 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 січня 2016 р. за № 137/28267, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку у контролюючому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена в цьому пункті. Податкова накладна та додатки до неї складаються в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Суд зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Відповідно до сталої судової практики (зокрема, постанова Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 826/11531/14, постанови Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 2а-19379/11/2670, від 19 листопада 2019 року у справі № 826/487/16) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; відсутність первинних документів обліку.

Отже, при оцінці обґрунтованості заявленої податкової вигоди адміністративний суд має оцінити обставини вчинення відповідних господарських операцій в їх сукупності та дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, приватне підприємство «ВІКТОР І К» в період який перевірявся відповідачем мало господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «АЛЬЯНС-АГРО-2015», ТОВ «МАКОВІЙ», ПП «Росток», ФГ «Спіка», ФГ «АЛЬЯНС-АГРО-2011», ТОВ «Балу-Трейдінг».

Між ПП «ВІКТОР ІК» та ФГ «АЛЬЯНС-АГРО-2015» укладено договір поставки № 25112014 від 25.11.2020 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію насіння соняшника в кількості та за ціною, вказаним у рахунках та/або в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно здійснити оплату товару на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

У межах даного ПП «ВІКТОР ІК» придбало товар (насіння соняшника) на суму 5 125 657,7 грн., в тому числі ПДВ 854 276,28 грн., що підтверджується видатковими накладними № 27/11- АА15 від 27 листопада 2020 року, № 27/11/1-АА15 від 27 листопада 2020 року, № 28/11-АА15 від 28 листопада 2020 року, № 28/11/1-АА15 від 28 листопада 2020 року, № 03/12-АА15 від 03.12.2020 року, № 05/12-АА15 від 05.12.2020 року, № 05/12/1-АА15 від 05.12.2020 року, № 05/12/2-АА15 від 05.12.2020 року та товарно-транспортними накладними № 95 від 26.11.2020 року, № 96 від 26.11.2020 року, № 111 від 28.11.2020 року, № 112 від 27.11.2020 року, № 113 від 02.12.2020 року № 127 від 04.12.2020 року, №129 від 04.12.2020 року Розрахунки проведені в повному обсязі відповідно до платіжних доручень: № 29075 від 30.11.2020 року; № 1018 від 09.12.2020 року, № 1020 від 09.12.2020 року, № 1019 від 09.12.2020 року, № 1021 від 09Л2.2020 року, № 29517 від 15.12.2020 року, № 29560 від 16.12.2020 року, № 29955 від 30.12.2020 року, № 29953 від 30.12.2020 року, № 29952 від 30.12.2020 року, № 29954 від 30.12.2020 року.

Господарська операція відображена в картці рахунку 631 за листопад 2020 року та грудень 2020 року.

Також, між ПП «ВІКТОР І К» та ТОВ «МАКОВІЙ» укладено договір поставки № 24092016 від 24.09.2020 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію насіння соняшника в кількості та за ціною, вказаним у рахунках та/або в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно здійснити оплату товару на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

В межах даного ПП «ВІКТОР ІК» придбало товар (насіння соняшника) на суму 319 377,81 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 598 від 18.11.2020 року, № 519 від 22.10.2020 року, № 520 від 22.10.2020 року, № 522 від 22.10.2020 року та товарно-транспортними накладними № 18102 від 18.11.2020 року, № 1 від 22.10.2020 року, № 2 від 22.10.2020 року, № 7 від 23.10.2020 року. Розрахунки проведені в повному обсязі відповідно до платіжних доручень: № 1552 від 20.11.2020 року, № 903 від 30.11.2020 року, № 904 від 30.11.2020 року, № 27505 від 06.10.2020 року, № 27698 від 09.10.2020 року, № 839 від 26.10.2020 року.

Господарська операція відображена в картці рахунку 631 за жовтень 2020 року та листопад 2020 року.

Також, між ПП «ВІКТОР ІК» та ПП «Росток» укладено договір поставки № 11092007 від 11.09.2020 року та № 04112008 від 04.11.2008 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію насіння соняшника в кількості та за ціною, вказаним у рахунках та/або в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно здійснити оплату товару на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

В межах даного ПП «ВІКТОР ІК» придбало товар (насіння соняшника) на суму 957 184,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 139 від 20.11.2020 року, № 140 від 21.11.2020 року, № 141 від 27.11.2020 року, № 142 від 30.11.2020 року, № 104 від 01.10.2020 року, № 105 від 04.10.2020 року, № 106 від 06.10.2020 року, № 107 від 08.10.2020 року, № 111 від 09.10.2020 року, № 118 від 24.10.2020 року, № 119 від 25.10.2020 року, 128 від 27.11.2020 року та товарно-транспортними накладними: № 01 від 19.11.2020 року, № 02 від 20.11.2020 року, № 03 від 21.11.2020 року, № 05 від 28.11.2020 року, № 06 від 30.11.2020 року, від 30.09.2020 року, від 03.10.2020 року, від 06.10.2020 року, від 08.10.2020 року, від 09.10.2020 року, № 08 від 24.10.2020 року, № 09 від 24.10.2020 року, від 25.10.2020 року, № 27/11 від 27.11.2020 року.

Розрахунки проведені в повному обсязі відповідно до платіжних доручень: № 1181 від 06.11.2020 року, № 1285 від 10.11.2020 року, № 27769 від 13.10.2020 року, № 27851 від 15.10.2020 року, № 646 від 15.10.2020 року,№28604 від 10.11.2020 року, № 1864 від 21.12.2020 року, №28604 від 10.11.2020 року.

Господарська операція відображена в картці рахунку 631 за жовтень 2020 року, листопад 2020 року, грудень 2020 року.

Також, між ПП «ВІКТОР ІК» та ФГ «АГРО-АЛЬЯНС-2011» укладено договір поставки № 22092029 від 22.09.2020 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію насіння соняшника в кількості та за ціною, вказаним у рахунках та/або в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти та своєчасно здійснити оплату товару на умовах даного Договору (п. ІД. Договору).

В межах даного ПП «ВІКТОР ІК» придбало товар (насіння соняшника) на суму 3 749 271,58 грн, в т,ч. ПДВ - 624 878,56 гривень, що підтверджується видатковими накладними: № 01/10-АА11 від 01.10.2020 року, № 02/10-АА11 від 02.10.2020 року, № 06/12-АА11 від 06.12.2020 року, № 06/12/1-АА11 від 06.12.2020 року, №07/12-АА11 від 07.12.2020 року, № 19/12-АА11 від 19.12.2020 року, № 19/12/1-АА11 від 19.12.2020 року, товарно-транспортними накладними № 20 від 30.09.2020 року, № 23 від 30.09.2020 року, № 21 від 30.09.2020 року, № 22 від 30.09.2020 року, № 24 від 02.10.2020 року, № 132 від 05.12.2020 року, № 133 від 05.12.2020 року, № 134 від 06.12.2020 року, від 18.12.2020 року,

Розрахунки проведені в повному обсязі відповідно до платіжних доручень: від 15.10.2020 року, № 803 від 16.10.2020 року, № 934 від 03.12.2020 року, № 1038 від 10.12.2020 року, № 1037 від 10.12.2020 року, № 1036 від 10.12.2020 року, № 1934 від 28.12.2020 року.

Господарська операція відображена в картці рахунку 631 за жовтень 2020 року, за грудень 2020 року.

Також, між ПП «ВІКТОР ІК» та ФГ «СПІКА» укладено договір поставки № 02092004 від 02.09.2020 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцю сільськогосподарську продукцію насіння соняшника в кількості та за ціною, вказаним у рахунках та/або в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийнята та своєчасно здійснити оплату товару на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору).

В межах даного ПП «ВІКТОР ІК» придбало товар (насіння соняшника) на суму 607 234,17 грн., що підтверджується видатковими накладними: № 20 від 01.10.2020 року, товарно- транспортною накладною № 31 від 30.09.2020 року, № 22 від 03.10.2020 року, товарно- транспортною накладною № 32 від 02.10.2020 року.

Розрахунки проведені в повному обсязі відповідно до платіжних доручень: № 27788 від 13.10.2020 року, № 27845 від 15.10.2020 року.

Господарська операція відображена в картці рахунку 631 за жовтень 2020 року.

Також, між ПП «ВІКТОР ІК» та ТОВ «БАЛУ-ТРЕЙДІНГ» укладено договір поставки № 15/04/21 від 15.04.2021 року, відповідно до умов якого продавець передає товар в кількості та за ціною, вказаним у видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору (п. 1.1. Договору).

В межах даного ПП «ВІКТОР ІК» придбало товар (насіння соняшника) на суму 913 559,45 грн., що підтверджується рахунком № 51 від 07.07.2021 року, видатковою накладною № 101 від 07.07.2021року, товарно-транспортною накладною № 101 від 07.07.2021 року, видатковою накладною № 120 від 26.07.2021 року, рахунком № 56 від 06.07.2021 року, товарно-транспортною накладною № 120-3 від 29.07.2021 року, № 120-2 від 28.07.2021 року, № 120-1 від 27.07.2021 року, № 120 від 26.07.2021 року, видатковою накладною № 112 від 20.07.2021 року, рахунком № 53 від 20.07.2021 року, товарно-транспортною накладною № 112-3 від 23.07 2021 року, № 112-2 від 22.07.2021 року, № 112-1 від 21.07.2021 року, № 112 від 12.07.2021 року.

Господарська операція відображена в картці рахунку 631 за III квартал 2021 року.

Розрахунки проведені в повному обсязі відповідно до платіжних доручень: № 33021 від 22.07.2021 року, № 33194 від 30.07.2021 року, № 33344 від 06.08.2021року.

Згідно з податковою звітністю та іншою інформацією, основний вид діяльності контрагентів позивача зокрема, 01.11 - вирощування зернових культур (крiм рису), бобових культур i насіння олiйних культур.

В подальшому придбану у вищезазначених контрагентів продукцію за вищезазначеними договорами було перероблено в олію соняшникову та експортовано для реалізації нерезидентам: И.П. В.Колдун (Респубіка Молдова), Shenyang Kangmande Food Co. LTD (Китай), Olyan Group LTD., QUALITE PREMIERE FZE, що підтверджується міжнародними контрактами, митними деклараціями, рахунками-фактурами, видатковими накладними, товарно-транспортними документами тощо.

У підтвердження вищевказаних господарських операції позивачем було надано податкові накладні від контрагентів які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Вищезазначені документи надавалися податковому органу під час проведення перевірки та суду першої інстанції, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до акту перевірки, відповідачем під час перевірки були дослідженні первинні документи позивача, при цьому, як встановлено судом першої інстанції, відповідач не надав належну оцінку наданим позивачем документам.

Суд зазначає, що оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Частиною 1-2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки. Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів. Аналогічна правова позиції викладена у постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року №804/14/15, від 16 лютого 2021 року у справі № 820/7105/16, від 24 березня 2021 року у справі № 820/2867/16, від 24 лютого 2020 року у справі №440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі №420/13197/20.

Колегія суддів зазначає, що наявні у цій справі копії первинних документів, містять усі необхідні реквізити та оформлені відповідно до вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996 та Положенням № 88, тому є первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, та у відповідності до ст.94 КАС України є належними та допустимими доказами, та є підставою для включення даних по проведеним господарським операціям до податкового обліку платника податку.

При цьому, наявність певних недоліків при заповненні не може свідчити на невідповідність вказаних документів та, за умови наявності інших первинних документів, оформлених у відповідності до приписів Закону № 996-XIV, які підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій, не може бути безумовною підставою для висновків про безпідставність формування позивачем показників податкової звітності за вказаними господарськими операціями.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, крім укладених договорів, також підтверджується первинними документами, оформленими відповідно до вимог податкового законодавства, які містять усі необхідні реквізити та відомості, а також у повній мірі відображають зміст господарських операцій, тоді як відповідачем не було доведено та не було надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження відсутності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та ґрунтуються на припущеннях.

Порушення позивачем норм податкового законодавства контролюючий орган пов`язує з тим, що зазначені операції є удаваними (безтоварними), а вказані в первинних документах контрагенти не є фактичними постачальниками товару (соняшника насіння).

На підтвердження такого висновку контролюючий орган послався на отриману в результаті проведення заходів податкового контролю інформацію щодо обставин, що стосуються діяльності вказаних суб`єктів господарювання (контрагентів позивача), а також їх контрагентів по ланцюгу постачання, згідно з якою вони мають спільні ознаки, що у свою чергу свідчить про неможливість здійснення операцій з постачання товару (сої) в обсязі, зазначеному у документах обліку.

Зокрема, контрагенти позивача та їх контрагенти у ланцюгу постачання не є виробниками сільськогосподарської продукції; за місцем реєстрації відсутні; не мають матеріально-технічних та трудових ресурсів, які об`єктивно необхідні для здійснення як господарської діяльності в цілому, так і для операцій з товаром, що не вироблявся контрагентом, в обсязі, зазначеному позивачем у документах обліку; в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) відсутня інформація щодо придбання зазначеними суб`єктами господарювання послуг з використання персоналу та/чи основних засобів, необхідних для операцій, що вказані як предмет постачання в податкових накладних, натомість дані з ЄРПН свідчать про підміну номенклатури товарів (товарних позицій) та так званий ''обрив'' ланцюга постачання (джерело походження товару не встановлено); водночас один чи декілька із платників податку у ланцюгу посередників або не декларують, або не виконують свої податкові зобов`язання, задекларовані дані мають розбіжності; вони мали господарські взаємовідносини з контрагентами з такими ж ознаками.

Суд зазначає, що інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація, що надана іншими контролюючими органами, щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року в справі №816/166/15-а (№К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року в справі №816/809/17, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.

Щодо посилання контролюючого органу на те, що склади контрагентів не підключені до основного реєстру на загальнодоступному офіційному сайті Державного підприємства «Держреєстри України», суд зазначає наступне.

Статтею 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" №37-ІV визначено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи. Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

Згідно із статтею 1 Закону України від 04.07.2002р. №37-IV "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно.

Згідно статті 25 Закону №37-ІV зерновий склад є складом загального користування і зобов`язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Стаття 26 Закону №37-ІV визначає, що за договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов`язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб`єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Відповідно до статті 37 Закону №37-ІV зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня. Після заповнення обов`язкових реквізитів простого або подвійного складського свідоцтва на зерно, реєстрації їх у реєстрі з присвоєнням порядкового номера заповнений бланк простого або подвійного складського свідоцтва на зерно передається особі, яка здала зерно на зберігання.

Відповідно до ст. 43 Закону №37-ІV якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Істотні дані складської квитанції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1, 2 Порядку випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженого постановою КМУ від 11.04.2003р. № 510, підставою для видачі складських документів на зерно (далі складські документи) є прийняття зерна зерновим складом на зберігання.

Бланки, а також копії складських документів, виданих зерновими складами, зберігаються на складі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» від 09.04.2014 року № 1193-УІІ, були внесені зміни до ЗУ «Про зерно та ринок зерна в Україні» та було скасовано статтю 11 «Сертифікація послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки» щодо сертифікації відповідності послуг із зберігання.

Отже сільськогосподарське підприємство має право зберігати зерно на власних зерносховищах і ніяких дозвільних документів оформлювати не потрібно.

При цьому, відповідно до Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» в реєстрі зерна мають обов`язок зареєструватись тільки зернові склади, які надають фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримали право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно. Зберігання зерна на власному складі не потребує реєстрації в реєстрі на офіційному сайті Державного підприємства «Держреєстри України».

З матеріалів справи вбачається, що транспортування зерна здійснювалось зі складу контрагентів (наявність складського приміщення на праві оренди встановлено на підставі Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність) на склад, який належить на праві власності позивачу.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом до перевірки надавалися копії документів що підтверджують наявність у контрагентів складських приміщень.

Стосовно посилання відповідача на не подання складських квитанцій, суд зазначає, що вказані документи не є документами первинного бухгалтерського обліку. Суд звертає увагу, що відсутність вказаних документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій, оскільки, вони не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей та послуг. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24 січня 2022 року у справі №620/3138/19 (адміністративне провадження № К/9901/16220/21, К/9901/16626/21). Крім того, за вимогами законодавства квитанції мають зберігатись у контрагентів.

Щодо твердження апелянта на те, що надані ТТН щодо транспортування заповнені без дотримання вимог законодавства, суд зазначає, що порушення правил заповнення є підставою для притягнення винних осіб до відповідальності, в той час, як податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит в залежність від дотримання правил перевезення та приймання ТМЦ іншими особами, за умови наявності у платника належних первинних документів, що підтверджують фактичне виконання договірних відносин. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 листопада 2018 року у справі №823/3874/14.

Суд зазначає, що наявність помилки при заповненні транспортних документів (ТТН) не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних або неповне їх заповнення не може бути самостійним доказом нездійснення господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару та здійснення послуг, підтверджується іншими документами, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, відсутність транспортних документів не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі - продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а отже відсутність у позивача товарно-транспортних накладних або неповне їх заповнення не може бути самостійним доказом нездійснення господарських операцій проведених з контрагентами, натомість факт передання товару та здійснення послуг, підтверджується іншими документами, які наявні в матеріалах справи.

Аналогічні правові позиції висловлено Верховним судом у постанові від 11 вересня 2018 року по справі №804/4787/16 (провадження №К/9901/3335/17), від 06 липня 2021 року у справі № 816/149/16, від 10 грудня 2021 року у справі № 560/300/19.

Крім того, заповнені реквізити є достатніми для ідентифікації операції та віднесення їх саме до досліджуваних.

Щодо посилання відповідача на відсутність достатньої кількості землі сільськогосподарського призначення - рілля, для вирощування реалізованої сільськогосподарської продукції, суд зазначає, що контролюючий орган дійшов вищевказаних висновків виключно на підставі інформації наявної в інформаційних базах даних контролюючого органу, що як зазначалось не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Також суд зазначає, що актом перевірки, відповідно до якого контролюючим органом було встановлено залучення контрагентами позивача до вирощування сільськогосподарської продукції інших підприємств.

Суд зазначає, що зазначені висновки податкового органу гуртуються також на статистичних даних оприлюднених на сайті latifundist.com, при цьому, офіційні статистичні дані публікуються на офіційному сайті Державної служби статистики України. Статистика оперує лише офіційно відзвітованими цифрами, без дослідження фактичних даних, без врахування реальної врожайності та можливого заниження підприємствами своїх показників. Врожайність може знижуватись і за рахунок технології вирощування, якості посівного матеріалу, кліматичності та якості земель. Статистичними даними якими оперував відповідача приводу виробництва соняшнику у підприємствах по містах обласного значення та районах у 2020 року є середніми показниками урожайність по Харківській області. При цьому, Державна служба статистики України, середні дані розраховує без урахування врожайності по підприємствах, які мають у власності та/або користуванні менше 200 гектарів сільськогосподарських угідь. Отже, твердження про неможливість контрагентами виростити на задекларованих землях реалізований позивачу соняшник здійснено без дослідження фактичних обставин та є припущенням відповідача, яке не підтверджено належними доказами. Суд також зазначає, що врожайність сільськогосподарської продукції вище середньої не є підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

При цьому, суд враховує те, що відповідач не пояснив, яке зерно фактично було експортовано позивачем, якщо у вказаних контрагентів воно не придбавалося, тоді як факти надходження ТМЦ (насіння) на склади з подальшим переробленням в олію соняшникову та транспортуванням а на територію портів та наступний його експорт за межі України контролюючим органом під сумнів не ставляться.

Щодо посилання відповідача на неподання контрагентами та контрагентами у ланцюгу постачання податкової та іншої звітності, суд зазначає, що факт неподання контрагентом податкової звітності чи відсутності певної інформації в податковій звітності товариства, зокрема щодо наявності найманих працівників, основних засобів тощо сам по собі не може свідчити про відсутність факту здійснення ним господарської діяльності, а лише може бути підставою для висновку щодо допущення останнім порушення вимог законодавства при складанні податкової звітності. Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 19.06.2018р. у справі №817/1422/13-а.

Суд зазначає, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Стосовно твердження відповідача про те, що матеріально-технічна база та трудові ресурси, не дають можливість здійснення господарських операцій контрагентами та контрагентами у ланцюгу постачання, суд зазначає, що недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість здійснення договору купівлі-продажу та надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів/послуг, у тому числі й по ПДВ. Судовий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо). Відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Крім того, актом перевірки було встановлено залучення підприємств на підставі договорів транспортування .

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності) контрагентів позивача.

Суд зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України також не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з позивачем, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судом, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента та про обізнаність платника податків щодо такої та злагодженості дій між ними.

Посилання апелянта щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагента позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом. Зазначене є лише припущенням відповідача.

Статтею 83 ПК України, визначено перелік матеріалів, які є підставами для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок, серед яких, нарівні з документами, визначеними цим Кодексом, податкова інформація (підпункти 83.1.1 та 83.1.2 цієї статті).

Правила збору, отримання, обробки та використання податкової інформації встановлені нормами статей 72-74 ПК України.

Згідно з пунктом 74.3 статті 74 ПК України зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, для формування та реалізації єдиної державної податкової та митної політики.

У відповідності з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 цієї статті).

Частинами першою статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частини 2, 4 цієї статті).

Правила оцінки доказів в адміністративному судочинстві встановлені статтею 90 КАС України, зокрема, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Зі змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021р. у справі № 813/1200/18 вбачається, що оцінка судом документів, які надав позивач, здійснюється з врахуванням податкової інформації, на яку посилалося податковий орган. Тобто, податкова інформаціє, як зазначалось, враховується в сукупності з іншими доказами про порушення позивачем податкового законодавства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач фактично не посилається, які основні чинники та конкретні фактичних обставин та докази, зумовили такі висновки.

Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем зустрічних перевірок контрагентів позивача та постачальників по ланцюгу постачання.

Отже, посилання відповідача щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу постачання базуються лише на результатах податкового контролю контрагентів позивача, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із його контрагентом.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Суд зазначає, що лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

На момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та його контрагентами, позивач та його контрагенти, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були платниками податку.

Посилання відповідача, як на підставу нереальності операцій, на наявність рішенням ГУ ДПС у Харківській області про відповідність контрагента критеріям ризиковості, суд зазначає, що на час здійснення господарських операцій з позивачем та реєстрації податкових накладних таке рішення було відсутнє. Крім того, податкове законодавство не встановлює заборону на вчинення господарських правовідносин з підприємством щодо якого податковим органом прийнято рішення щодо відповідності такого підприємства критеріям ризиковості.

Стосовно посилання відповідача на перебування голови контрагента на посаді керівника на декількох підприємствах, суд зазначає, що чинне законодавство України дозволяє бути директором одночасно на декількох підприємствах.

Суд зазначає, що Податковий кодекс не встановлює залежність податкового обліку (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент порушив діюче законодавство або не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Податковий кодекс України також не зобов`язує платника податків (покупця) перевіряти від яких підприємств та коли отриманий товар, що є предметом договору, платником податків (продавцем).

Наведене правозастосування відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постановах від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, від 31.01.2011р. у справі № 21-47а10, від 31.01.2011р. у справі № 21-42а10, та Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2018 року у справі №820/8206/15, від 28 вересня 2022 року у справі № 200/14542/19-а.

У справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. наголошував на індивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних і допустимих доказах.

Таким чином, у діях позивача, як платника податку не вбачається порушень діючого законодавства, а господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, що підтверджується наявністю належним чином оформлених документів.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду викладених у постанові від 18.01.2018р. у справі № 2а-44807/09/1670, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних у яких установлена судом.

Позивачем доведено в судовому засіданні зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цих операцій, а податковим органом навпаки не доведено умислу та факту фіктивного підприємництва позивача.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача та правомірності визначення позивачем сум податків, суд погоджується з висновком суд першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що наявний договори та усі необхідні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку складені на їх виконання, виписані з додержанням вимог статті 9 Закону № 996-XIV та п. 2.4 Положення № 88, які є належними доказами правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з його контрагентами та декларування показників.

Таким чином, відповідачем протиправно було складено спірне податкове повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права, які мають важливе значення для її правильного вирішення, у зв`язку з чим, оскаржуване рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим.

Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до викладеного, у зв`язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального прав, суд дійшов до висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та прийняття постанови про задоволення позовних вимог, а саме, визнання протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 000/423/32-00-07-01-03-32 від 16.11.2021 р. за формою «В4», яким Приватному підприємству «ВІКТОР І К» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3009182,00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Віктор і К" задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2022 року в адміністративній справі №160/4438/22 скасувати.

Позовні вимоги Приватного підприємства "Віктор і К" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкового повідомлення-рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 000/423/32-00-07-01-03-32 від 16.11.2021 р. за формою «В4», яким Приватному підприємству «ВІКТОР І К» зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на суму 3009182,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Головуючий - суддяС.В. Білак

суддяН.А. Олефіренко

суддяВ.А. Шальєва