Рішення

від 02.11.2022 по справі 920/666/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.11.2022м. СумиСправа № 920/666/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,

за участю секретаря судового засідання Гребенюк С.В.

Розглядається в порядку загального позовного провадження справа № 920/666/22:

за позовомПершого заступника керівника Сумської окружної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Першотравнева, буд. 12) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40022, м. Суми, вул. Супруна, буд. 32),

до відповідачів 1) Пристайлівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області (42232 Сумська область, Сумський район, с. Пристайлове, вул. Шкільна, буд. 1),

2) Фермерського господарства Поділля - Інвест (42530, Сумська область, Роменський район, с. Подільки, вул. Шкільна, буд. 7/1),

про визнання недійсним договору простого товариства (спільна діяльність) від 20.05.2022,

за участю представників:

прокурор Луцик О.О.

від позивача не з`явився,

від відповідачів 1) не з`явився,

2) не з`явився.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень проти позову.

1.1. До Господарського суду Сумської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання недійсним договору простого товариства (спільна діяльність) від 20.05.2022, укладеного між Пристайлівським ЗЗСО І-ІІІ ступенів та ФГ Поділля-Інвест, яка мотивована тим, що Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів не наділений повноваженнями на надання земельної ділянки державної форми власності в оренду. Оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» - Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів фактично передав у користування земельну ділянку державної форми власності, якою не має права розпоряджатися, за відсутністю рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та змінив цільове призначення земельної ділянки - із земель для освітніх цілей на землі для товарного сільськогосподарського виробництва.

1.2. Позивач - ГУ Держгеокадастру у Сумській області у поданих суду поясненнях (вх № 4347 від 16.09.2022) підтримує позовні вимоги та зазначає, що перший відповідач передав другому відповідачу у тимчасове користування земельну ділянку на підставі договору простого товариства (спільна діяльність), хоча не наділений правом розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення, перебравши на себе повноваження органу місцевого самоврядування, тому спірний договір є недійсним. Також, позивач просить суд розглядати справу за відсутності уповноваженого представника Управління.

1.3. Перший та другий відповідачі подали суду листи про визнання позовних вимог та розгляд справи без участі уповноважених представників.

2. Короткий зміст ухвал суду та хід розгляду справи.

2.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2022, справу призначено до розгляду судді Жерьобкіній Є.А.

2.2. Ухвалою від 05.09.2022 Господарський суд Сумської області залишив без руху позовну заяву; надав прокурору десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви: подати докази на підтвердження повноважень Першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури М. Колобиліна на право підпису позовної заяви до господарського суду.

2.3. Позивач 07.09.2022 подав до суду письмові пояснення, відповідно до яких зазначив, що наказом Сумської обласної прокуратури від 26.03.2021 № 215к Колобиліна М.В. призначено на посаду першого заступника керівника Сумської окружної прокуратури. Наказом керівника Сумської окружної прокуратури № 4 від 26.01.2022 Про розподіл обов`язків між керівництвом та прокурорами Сумської окружної прокуратури за першим заступником керівника Сумської окружної прокуратури Колобиліним М.В. закріплено повноваження щодо організації роботи щодо представництва інтересів держави в суді. Копії вказаних наказів та витягу з посадових обов`язків Колобиліна М.В. додані до письмових пояснень.

2.4. Ухвалою від 08.09.2022 Господарський суд Сумської області відкрив провадження у справі, призначив підготовче засідання на 12.10.2022, 10:30; відповідачам надав п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву відповідно до ст. 165 ГПК України. Копія відзиву та доданих до нього документів повинна бути надіслана (надана) іншим учасникам справи одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду. Прокурору та позивачу надав семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив, відповідно до ст. 166 ГПК України. Відповідачам надав семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, відповідно до ст. 167 ГПК України.

2.5. ГУ Держгеокадастру у Сумській області направило суду пояснення по суті справи (вх. № 4347 від 16.09.2022), відповідно до яких підтримує позовні вимоги.

2.6. У судовому засіданні 12.10.2022 Господарський суд Сумської області, за участю прокурора, постановив протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 02.11.2022, 11:00; повідомлення позивача та відповідачів про дату, час та місце розгляду справи в порядку ст. 120 ГПК України.

2.7. Перший відповідач подав суду листа № 01-39/130 від 17.10.2022, відповідно до якого просить суд розглядати справу без участі представника закладу освіти та про визнання позовних вимог (вх. № 4912 від 17.10.2022, вх. № 5155 від 28.10.2022).

2.8. Сумська окружна прокуратура направила суду заяву про повернення судових витрат, у порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України, у зв`язку з визнанням відповідачами позовних вимог (вх. № 2634 від 20.10.2022).

2.9. Другий відповідач направив суду листа, відповідно до якого просить суд розглядати справу без участі представника фермерського господарства та про визнання позовних вимог (вх. № 5081 від 25.10.2022).

2.10. В судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги.

Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з`явилися.

3. Щодо підстав для представництва прокурором у суді законних інтересів держави.

Статтею 131-1 Конституції України визначено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 4, ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального Кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 під поняттям «орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обгрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

У Рішенні «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 Європейський Суд з прав людини наголошує, що правильне застосування законодавства незаперечно становить „суспільний інтерес. Позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, „інтерес суспільства та „умови, передбачені законом. Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, „справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній передачі в оренду майна закладу освіти, стосовно якого законодавчо встановлена заборона на відчуження та використання не за освітнім призначенням; у недотриманні встановленого чинним земельним законодавством України порядку передачі земельної ділянки в користування. Вищезазначені порушення призвели до того, що земельна ділянка, яка на праві постійного користування перебуває у Пристайлівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів, незаконно перейшла у користування ФГ «Поділля -Інвест».

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства, а також недопущення незаконного відчуження майна закладу освіти і використання його всупереч освітнім цілям та порядку, визначеному законом.

У зв`язку із тим, що ФГ «Поділля-Інвест» незаконно набуло право на користування земельною ділянкою навчального закладу, крім того, державне майно, надане освітньому закладу, використовується не за цільовим призначенням, даний позов заявлено в інтересах держави, з метою відновлення порушених прав користування навчального закладу земельною ділянкою.

Спірна земельна ділянка передана у постійне користування Пристайлівському ЗЗСО І-ІІІ ступенів для освітніх потреб у порядку ст. 22, 24 Земельного кодексу України. Укладення вказаного договору сторонами в порушення установленого порядку, передача земельної ділянки навчального закладу іншій особі для підприємницької діяльності порушує державні інтереси.

Згідно ст. 80 Закону України «Про освіту» об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Також у даному випадку позов поданий прокурором з урахуванням зазначених вище трьох критеріїв доцільності втручання держави у право особи на володіння майном: 1) при укладенні договору допущено очевидне порушення вимог закону щодо заборони використання майна закладу освіти не для освітніх цілей; законодавчій забороні землекористувачу на праві постійного користування виходити за межі прав, передбачених ст. 92, 95 Земельного кодексу України; укладання договору усупереч установленого порядку та з метою приховування іншого договору; 2) вказаний спір має суспільний інтерес, оскільки майно, що передане в оренду - майно освітнього признання, надане закладу освіти в порядку ст. 24 Земельного кодексу України для освітніх та дослідних цілей; 3) втручання у власність є пропорційним визначеним цілям, оскільки спірний договір укладений сторонами в порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України «Про освіту», а майно, яке мало використовуватися для освітніх цілей, не використовується з моменту укладення договору за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

У даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Головне управління Держгеокадастру в Сумській області.

Згідно п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 (далі - Положення) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.

Підпунктом 33 пункту 4 Положення визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за:

додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Норми Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, вказують, що Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно ст. 28 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Таким чином, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та пункту 6 Положення посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З наведених норм права вбачається, що органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійсненні їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився. Головне управління Держгеокадастру у Сумській області є територіальним органом Держгеокадастру та реалізує його повноваження на території Сумської області, зокрема здійснює розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, а також одночасно наділене повноваженнями здійснення державного контролю (нагляду) за додержанням земельного законодавства.

Вказана правова позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19.

Таким чином, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Головне управління Держгеокадастру в Сумській області.

Прокуратурою 11.08.2022 направлено листа до ГУ Держгеокадастру у Сумській області про вжиття заходів реагування.

Згідно наданої відповіді ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 22.08.2022 зазначено, що Управління не має правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор зауважує, що вказане свідчить про нездійснення суб`єктом владних повноважень захисту законних інтересів держави та відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру та пред`явлення відповідного позову, ураховуючи, що інтереси держави на цей час залишаються незахищеними.

Чинним законодавством чітко не визначено, що необхідно розуміти під «нездійсненням або неналежним здійсненням суб`єктом владних повноважень своїх функцій», у зв`язку із чим прокурор у кожному випадку обґрунтовує та доводить наявність відповідних фактів самостійно з огляду на конкретні обставини справи. При цьому враховуються висновки Верховного Суду, зроблені при розгляді інших справ за участю прокурора (ухвали від 07.05.2018 у справі № 910/18283/17, від 10.07.2018 у справі № 812/1689/16, постанови від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 13.06.2018 у справі № 687/379/17-ц, № 924/1256/17, від 13.11.2019 у справі № 925/315/19, від 21.01.2020 у справі №910/2538/19).

Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 висловлено правовий висновок щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у разі неналежним чином здійснення захисту інтересів держави органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, який визначає наступне.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

Тобто, бездіяльність уповноваженого державного органу може вчинятися з умислом чи з необережності; бути наслідком об`єктивних (відсутність коштів на сплату судового збору, тривале не заповнення вакантної посади юриста) чи суб`єктивних (вчинення дій на користь можливого відповідача, інших корупційних або кримінально караних дій) причин.

Прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Зважаючи на вказані правові висновки Верховного Суду, лише звернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з відповідним позовом можна вважати належним здійсненням захисту інтересів держави. Інші вжиті заходи, в тому числі, досудового врегулювання, які не призвели до реального усунення порушень інтересів держави, не відповідають вимогам чинного законодавства.

Також слід зазначити, що норма ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» вимагає від прокурора доведення лише факту нездійснення або неналежного здійснення уповноваженим органом своїх повноважень, а не правових наслідків, які наступили для осіб, які їх вчинили, зокрема, у вигляді притягнення до кримінальної або дисциплінарної відповідальності. Відтак наявність вироку суду або наказу керівника про застосування дисциплінарного стягнення може свідчити про притягнення осіб до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення або дисциплінарного проступку, проте не можуть вважатись обов`язковими та виключними доказами для обґрунтування факту неналежності здійснення уповноваженим органом своїх повноважень.

Прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/121/19.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 826/15338/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц висловив правову позицію, відповідно до якої наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними правами відповідної сторони процесу. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносин.

На підставі викладеного, з урахуванням змісту позовної заяви, предмета спору, характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави та звернення до суду з позовом, у зв`язку із доведеною бездіяльністю вказаних компетентних органів, а також необхідністю невідкладного захисту інтересів держави в даному випадку.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

4.1. Рішенням Лебединської міської ради від 02.12.2020 №1315-МР у власність Лебединської міської територіальної громади прийнято майно Пристайлівського навчально-виховного комплексу: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад Лебединської районної ради Сумської області.

4.2. Рішенням Лебединської міської ради від 29.01.2021 №119-МР затверджено Статут Пристайлівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області.

Відповідно до п. 9 Статуту Пристайлівського ЗЗСО І-ІІІ ступенів: головною метою закладу освіти є забезпечення реалізації права громадян на здобуття повної загальної середньої освіти.

Пунктом 18 Статуту визначено, що взаємовідносини закладу освіти з юридичними і фізичними особами визначаються угодами, що укладені між ними.

4.3. На підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою Серія ЯЯ № 288920 від 17.03.2006, Навчально - виховному об`єднанню загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів - дошкільний навчальний заклад с. Пристайлове, яка на даний час іменується Пристайлівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області (далі - Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів) на праві постійного користування надано земельну ділянку, площею 40,7667 га кадастровий номер 5922987800:06:003:0106, що розташована на території Пристайлівської сільської ради Сумського району (колишній Лебединський район) Сумської області. Земельна ділянка надана для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду.

4.4. 20.05.2022 між Пристайлівським ЗЗСО І-ІІІ ступенів (за договором - Сторона-1) та ФГ «Поділля - Інвест» (за договором - Сторона-2) укладено договір простого товариства (спільна діяльність).

Пунктом 9.1 Договору визначено, що термін дії Договору становить з моменту його підписання Сторонами до 31 грудня 2022 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору Сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети у формі простого товариства з метою застосування заходів щодо збереження та підвищення якісних характеристик земельної ділянки: запобігання забур`яненню, деградації, ерозії земельної ділянки, підвищенню врожайності.

Згідно п. 2.2 Договору для досягнення цієї мети Сторони вносять вклади: Сторона 1 - доступ до земельної ділянки іншому учаснику простого товариства з метою спільного обробітку землі. Сторона 2 - забезпечує власною працею, навичками та вмінням з вирощування, переробки та реалізації сільськогосподарських культур за прогресивними технологіями в сільському господарстві, застосування власного інвентарю, техніки для спільного обробітку землі, посівний матеріал, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин та всі інші матеріали, які потрібні для виконання взятих зобов`язань.

Пунктом 3 Договору визначено, що Сторона 1 зобов`язується з моменту підписання даного Договору надати Стороні 2 доступ до земельної ділянки, яка належить Стороні 1 на підставі державного акта на право постійного користування серії ЯЯ №288920, загальною площею 40,7667 га іншому учаснику з метою спільного обробітку землі.

4.5. Прокуратурою 11.08.2022 направлено листа до ГУ Держгеокадастру у Сумській області про вжиття заходів реагування, у зв`язку з виявленням факту укладення 20.05.2022 договору простого товариства (спільна діяльність) між першим та другим відповідачами, який є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимог чинного законодавства України та вбачаються підстави для визнання його недійсним.

4.6. Згідно наданої відповіді ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 22.08.2022 вбачається, що перевірка дотримання вимог земельного законодавства за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5922987800:06:003:0106 протягом 2021-2022 років не проводилась. Постановою КМУ № 303 від 13.03.2022 припинено заходи державного нагляду (контролю) в умовах воєнного стану, припинено проведення планових та позапланових заходів державного нагляду (контролю), у зв`язку з чим, Управління не має правових підстав для звернення до суду з відповідним позовом.

4.7. Враховуючи, що Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів не наділений повноваженнями на надання земельної ділянки державної форми власності в оренду, не має права розпоряджатися вказаною земельною ділянкою, за відсутністю рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування та змінив цільове призначення земельної ділянки, прокурор звернувся з позовом до суду.

5. Мотиви, якими керувався суд та застосоване ним законодавство.

У відповідності до ст. 80 Закону України «Про освіту» до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло, тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством. Порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України. Основні фонди, оборотні кошти та інше майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають вилученню, крім випадків, встановлених законом. Об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про освіту» статус комунального має заклад загальної середньої освіти, заснований на комунальній формі власності.

Згідно ч. 1 ст. 22 Закону України «Про освіту» юридична особа має статус закладу освіти, якщо основним видом її діяльності є освітня діяльність. Освітня діяльність вважається основним видом діяльності, якщо надходження на цей вид діяльності та/або від цього виду діяльності перевищують половину загальних надходжень цієї юридичної особи (фізичної особи - підприємця). Заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства. Земельні ділянки державних навчальних закладів, установ та організацій системи освіти передаються їм у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно із ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Cуд встановив, що земельна ділянка за кадастровим номером 5922987800:06:003:0106 передана загальноосвітньому навчальному закладу - Пристайлівському ЗЗСО І-ІІІ ступенів виключно для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою.

Будучи специфічним речовим правом, право постійного користування характеризується обмеженим суб`єктно-об`єктним складом: об`єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності, суб`єктами можуть бути лише юридичні особи, визначені законом (ст. 92 ЗК України).

Таким чином, особа, яка користується землею на праві постійного користування, на відміну від власника, позбавлена права розпоряджатися землею, тобто укладати будь-які правочини, спрямовані на передачу земельної ділянки чи іншим способом вирішувати подальшу долю землі.

Право розпорядження майном, в силу ст. 317 ЦК України, є виключно у власника, а не у постійного користувача.

Прокурор вказує, що за умовами договору Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів передав у користування земельну ділянку ФГ «Поділля -Інвест». Тобто, вчинив правочин, не маючи повноважень на його укладення.

Стаття 95 ЗК України чітко визначає, права землекористувачів, які мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; г) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Таким чином, саме Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування.

За умовами договору земельна ділянка передана у користування ФГ «Поділля - Інвест», яке здійснює господарювання та використання земельної ділянки для власних потреб (забезпечує посівним матеріалом, добрива, засоби захисту рослин, посів та збір врожаю власною сільськогосподарською технікою).

З викладеного вбачається, що право вирощування сільськогосподарської продукції передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст. 92 ЗК України, складають титул права постійного користування. Право самостійного господарювання, як право надане ч. 1 ст. 95 ЗК України саме землекористувачеві, згідно умов спірного договору використовується не землекористувачем, якому належить земельна ділянка на праві постійного користування, а ФГ «Поділля - Інвест», що суперечить вимогам вказаної норми права.

Отже, договір простого товариства (спільна діяльність) не відповідає вимогам ст. 92, 95 ЗК України.

Відповідно до ст. 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Статтею 1133 ЦК України визначено, що вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положенням ч.1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до п. 2.1 Договору Сторони зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети у формі простого товариства з метою застосування заходів щодо збереження та підвищення якісних характеристик земельної ділянки: запобігання забур`яненню, деградації, ерозії земельної ділянки, підвищенню врожайності.

При цьому, згідно п. 2.2 Договору для досягнення цієї мети Сторони вносять вклади: Сторона 1 - доступ до земельної ділянки іншому учаснику простого товариства з метою спільного обробітку землі.

Сторона 2 - забезпечує власною працею, навичками та вмінням з вирощування, переробки та реалізації сільськогосподарських культур за прогресивними технологіями в сільському господарстві, застосування власного інвентарю, техніки для спільного обробітку землі, посівний матеріал, паливно-мастильні матеріали, засоби захисту рослин та всі інші матеріали, які потрібні для виконання взятих зобов`язань.

Пунктом 3 Договору визначено, що Сторона 1 зобов`язується з моменту підписання даного Договору надати Стороні 2 доступ до земельної ділянки, яка належить Стороні 1 на підставі державного акта на право постійного користування серії ЯЯ №288920, загальною площею 40,7667 га іншому учаснику з метою спільного обробітку землі.

З аналізу п. 2.1 та 2.2 Договору вбачається, що вони суперечать один одному, так як п. 2.1 Договору передбачено збереження та підвищення якісних характеристик земельної ділянки: запобігання забур`яненню, деградації, ерозії земельної ділянки, підвищенню врожайності, а п. 2.2 Договору визначено фактичне вирощування сільськогосподарських культур із залученням техніки та посівного матеріалу ФГ «Поділля - Інвест». Вказане не відповідає меті договору простого товариства, визначених ст. 1132 ЦК України.

Таким чином, укладений договір за змістом є фактично договором оренди, який укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

Згідно з положеннями ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Зміст погоджених сторонами умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов`язання надати земельну ділянку для вирощування та збирання сільськогосподарських культур Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право обробки землі та збору врожаю саме ФГ «Поділля-Інвест», а тому право на обробку землі та збір врожаю, передбачене умовами спірного договору, являє собою реалізацію правомочностей землекористувача щодо володіння та користування, які згідно ст. 92 ЗК України, складають титул права постійного користування, однак, земельна ділянка, яку використовує фермерське господарство не належать йому на жодному з титулів - праві власності чи праві оренди, отже, землекористування здійснюється господарством за відсутності законодавчо визначеної підстави.

Згідно ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

У п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9, зазначено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Аналогічна правова позиція висловлена у п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними».

Згідно ст. 1, 15 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Згідно ст. 122 Земельного кодексу України, районні, державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства, б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користуванням для всіх потреб.

Отже, Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів не наділений повноваженнями на надання земельної ділянки державної форми власності в оренду.

Оспорюваний договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі», якою визначено порядок укладення договору оренди землі а саме: укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України або за результатами аукціону.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів фактично передав у користування земельну ділянку державної форми власності, якою не має права розпоряджатися, за відсутністю рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, без проведення аукціону.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно статтей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5. Висновки за наслідками розгляду справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Земельна ділянка за кадастровим номером 5922987800:06:003:0106 передана першому відповідачу - Пристайлівському ЗЗСО І-ІІІ ступенів для освітньої діяльності на підставі права постійного користування земельною ділянкою, з цільовим призначенням - для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду. Проте, вказана земельна ділянка використовується другим відповідачем - ФГ «Поділля - Інвест» для товарного сільськогосподарського виробництва, тобто для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

Право самостійного господарювання, як право надане ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачеві, згідно умов спірного договору використовується не землекористувачем, а ФГ «Поділля - Інвест», що суперечить вимогам вказаної норми права. Надавши земельну ділянку для вирощування та збирання сільськогосподарських культур Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право обробки землі та збору врожаю ФГ «Поділля-Інвест».

Договір простого товариства (спільна діяльність) не відповідає вимогам ст. 92, 95 ЗК України та, за змістом, є фактично договором оренди, який укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою не землекористувачем, а другим відповідачем, як орендарем земельної ділянки. При цьому, Пристайлівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів не наділений повноваженнями на надання земельної ділянки державної форми власності в оренду, оскільки не має права розпоряджатися земельною ділянкою, за відсутністю рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Враховуючи, що оспорюваний договір простого товариства, є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та не спрямований на реальне стягнення наслідків, що обумовлені ним.

Оспорюваний договір не відповідає вимогам законодавства, а саме - ст. 92, 93, 95, 96 ЗК України, а також не спрямований на настання обумовлених ним наслідків, що свідчить про його недійсність на підставі ч. 1, 2, 5 ст. 203, 215 ЦК України.

Суд встановив, що перший та другий відповідачі визнають позовні вимоги.

Згідно ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Згідно ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Суд встановив, що лист про визнання позовних вимог першим відповідачем підписав директор Пристайлівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області Віта Борисенко.

Лист про визнання позовних вимог другим відповідачем підписав голова Фермерського господарства «Поділля-Інвест» І.В.Марченко.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання договору простого товариства (спільна діяльність) від 20.05.2022, укладеного між Пристайлівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області та Фермерським господарством Поділля - Інвест недійсним.

6. Розподіл судових витрат.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи визнання позову відповідачами до початку розгляду справи по суті, відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК України, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» судовий збір в сумі 1240 грн 50 коп. (50 відсотків судового збору), сплачений платіжним дорученням № 1281 від 30.08.2022 підлягає поверненню Сумській обласній прокуратурі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати Сумської обласної прокуратури по сплаті судового збору в сумі 1240 грн. 50 коп. (50 відсотків судового збору) покладаються на відповідачів.

Керуючись ст. 2, 123, 129, 130, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним договір простого товариства (спільна діяльність) від 20.05.2022, укладений між Пристайлівським закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області (42232, Сумська область, Сумський район, с. Пристайлове, вул. Шкільна, буд. 1, код ЄДРПОУ 24009454) та Фермерським господарством Поділля - Інвест (42530, Сумська область, Роменський район, с. Подільки, вул. Шкільна, буд. 7/1, код ЄДРПОУ 34072036).

3.Стягнути з Пристайлівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Лебединської міської ради Сумської області (42232, Сумська область, Сумський район, с. Пристайлове, вул. Шкільна, буд. 1, код ЄДРПОУ 24009454) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, код ЄДРПОУ 03527891) 620 грн 25 коп. судового збору.

4.Стягнути з Фермерського господарства Поділля - Інвест (42530, Сумська область, Роменський район, с. Подільки, вул. Шкільна, буд. 7/1, код ЄДРПОУ 34072036) на користь Сумської обласної прокуратури (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, код ЄДРПОУ 03527891) 620 грн 25 коп. судового збору.

5.Повернути Сумській обласній прокуратурі (40000, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 33, код ЄДРПОУ 03527891) з Державного бюджету України (рахунок UA868999980313181206083018540, отримувач ГУК Сум.обл/Сумська МТГ/22030101, ЄДРПОУ 37970404, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат.) судовий збір в сумі 1240 грн 50 коп., сплачений платіжним дорученням № 1281 від 30.08.2022, оригінал якого знаходиться у стягувача.

6.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7.Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8.Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано суддею 09.11.2022.

СуддяЄ.А. Жерьобкіна