Постанова

від 02.11.2022 по справі 433/616/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 433/616/20

провадження № 61-7871св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Антком» з експлуатації адміністративного будинку,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Антимонопольний комітет України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року у складі судді Гавалешка П. С. та постанову Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Антком» з експлуатації адміністративного будинку (далі - ДП «Антком»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Антимонопольний комітет України, про визнання припиненими трудових відносин та стягнення заробітної плати.

Позовну заяву мотивовано тим, що наказом Антимонопольного комітету України, який є стовідсотковим власником ДП «Антком», від 22 березня 2019 року № 25-ОД «Про ліквідацію державного підприємства «Антком» з експлуатації адміністративного будинку» припинено діяльність ДП «Антком» шляхом ліквідації та призначено його ліквідатором ДП «Антком».

01 квітня 2019 року головою Антимонопольного комітету України затверджено та погоджено Тимчасовий штатний розпис ДП «Антком», відповідно до якого місячний посадовий оклад ліквідатора підприємства встановлено в розмірі 13 831,20 грн.

З 01 квітня 2019 року до 10 квітня 2020 року йому, як ліквідатору ДП «Антком», нараховано заробітну плату в загальному розмірі 167 705,72 грн, з якої після податкових відрахувань сума до виплати складала 135 003,04 грн. З цієї суми ним було отримано заробітну плату за квітень-червень 2019 року в розмірі 31 455,81 грн, а за період з липня 2019 року до 09 квітня 2020 року заробітна плата йому не виплачувалась, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 103 547,23 грн.

23 березня 2020 року він подав до Антимонопольного комітету України заяву про звільнення від виконання повноважень ліквідатора ДП «Антком» за власним бажанням в порядку статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яку останнє одержало 25 березня 2020 року. Однак відповіді на цю заяву від Антимонопольного комітету України він не отримав, рішення про його звільнення з посади ліквідатора ДП «Антком» Антимонопольним комітетом України не прийнято.

ОСОБА_1 вважав, що датою його звільнення з посади керівника ДП «Антком» є 09 квітня 2020 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , на підставі статті 38 КЗпП України просив суд:

- визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 , як тимчасово виконуючим повноваження керівника, та ДП «Антком» з 09 квітня 2020 року;

- стягнути з ДП «Антком» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 103 547,23 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав доказів на підтвердження факту його перебування у трудових відносинах з ДП «Антком», зокрема, не надав трудового договору, трудової книжки з відповідним записом, відсутні докази щодо роз`яснення позивачу його прав і обов`язків, про умови праці під розписку, ознайомлення з правилами внутрішнього розпорядку та щодо виплати заробітної плати, а наявність лише одного наказу Антимонопольного комітету України від 22 березня 2019 року № 25-ОД, яким призначено ліквідатором ДП «Антком» ОСОБА_1, не може свідчити про наявність трудових відносин між позивачем та відповідачем. Крім того, обраний позивачем спосіб захисту - визнання припиненими трудових відносин між сторонами - не відповідає жодному із передбачених трудовим законодавством України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з інших підстав.

Суд апеляційної інстанції постановив, що ОСОБА_1 призначено ліквідатором ДП «Антком» Антимонопольним комітетом України, який є стовідсотковим власником цього державного підприємства. Рішення про звільнення позивача на підставі статті 38 КЗпП України, питання про що порушено у його заяві від 23 березня 2020 року, Антимонопольним комітетом України не прийнято. Проте ОСОБА_1 пред`явив позов про визнання припиненими трудових відносин з 09 квітня 2020 року та стягнення заборгованості із заробітної плати лише до ДП «Антком», а отже, не до всіх відповідачів.

Позивач клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, а пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами касаційного оскарження рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року та постанови Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 441/1694/15-ц (провадження № 61-11768св18), від 08 травня 2018 року у справі № 127/21595/16 (провадження № 61-10203св18).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що на підставі статті 21 КЗпП України 22 березня 2019 року було укладено трудовий договір між ОСОБА_1 та ДП «Антком» на виконання повноважень не тільки ліквідатора, а й керівника цього підприємства, який оформлений наказом Антимонопольного комітету України від 22 березня 2019 року № 25-ОД.

Також суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що всупереч вимогам Закону України «Про оплату праці» ОСОБА_1 у період з липня 2019 року до квітня 2020 року не виплачувалася заробітна плата за виконання покладених на нього повноважень з ліквідації та керівництва ДП «Антком».

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Антимонопольний комітет України зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки виконання ОСОБА_1 повноважень ліквідатора, а саме здійснення керівництва діяльністю ДП «Антком» на період до завершення його ліквідації, не підтверджує наявності трудових відносин та відповідних гарантій, які з ними пов`язані. Обов`язковою умовою трудових відносин є наявність трудового договору між працівником та роботодавцем. У даному випадку ОСОБА_1 був призначений Антимонопольним комітетом України ліквідатором ДП «Антком» як спеціальний суб`єкт під час процедури припинення юридичної особи державної форми власності, він не є найнятим працівником, тому трудовий договір між ним і підприємством відсутній.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року та постанову Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року і витребувано із Троїцького районного суду Луганської області цивільну справу № 433/616/20.

Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Наказом Антимонопольного комітету України від 22 березня 2019 року № 25-ОД «Про ліквідацію Державного підприємства «Антком» з експлуатації адміністративного будинку» припинено діяльність ДП «Антком» шляхом ліквідації. Призначено ліквідатором ДП «Антком» ОСОБА_1 Встановлено, що ліквідатор здійснює керівництво діяльністю ДП «Антком» на період до завершення його ліквідації. Затверджено план заходів із ліквідації ДП «Антком». Зобов`язано ліквідатора забезпечити здійснення у визначені терміни заходів, пов`язаних з ліквідацією ДП «Антком», та інформувати про результати проведеної роботи в. о. керівника апарату Комітету щотижня (т. 1, а. с. 20).

Відповідно до пункту 1.1 статуту ДП «Антком», затвердженого Антимонопольним комітетом України, засновником та власником майна ДП «Антком» є держава в особі Антимонопольного комітету України.

ДП «Антком» підпорядковано Антимонопольному комітету України (т. 1, а. с. 7-19).

Відповідно до тимчасового штатного розпису ДП «Антком», погодженого головою Антимонопольного комітету України, затвердженого ліквідатором ДП «Антком» ОСОБА_1, введеного в дію з 01 квітня 2019 року, ліквідатору визначено посадовий оклад у розмірі 13 831,20 грн (т. 1, а. с. 22).

Згідно з довідкою ДП «Антком» від 09 квітня 2020 року № 09.04./20-1 загальна заборгованість із виплати заробітної плати ліквідатора ДП «Антком» ОСОБА_1 з квітня 2019 року до квітня 2020 року становить 103 547,23 грн (т. 1, а. с. 23).

23 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслав до Антимонопольного комітету України заяву про звільнення від виконання повноважень ліквідатора ДП «Антком» за власним бажанням в порядку статті 38 КЗпП України. Антимонопольний комітет України одержав цю заяву 25 березня 2020 року (т. 1, а. с. 24-26).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позову ОСОБА_1 є вимоги про припинення трудових відносин з ДП «Антком» на підставі частини першої статті 38 КЗпП України та стягнення з ДП «Антком» заборгованості із заробітної плати.

Частина перша статті 38 КЗпП України надає працівнику право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Факт перебування працівника у трудових відносинах із роботодавцем підтверджується трудовим договором.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).

Згідно зі статтею 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну (надомну) роботу; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, виходячи з тлумачення цієї норми права, працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, з яким працівник повинен бути ознайомлений.

У наказі про прийняття на роботу обов`язково зазначаються дата прийняття на роботу, назва посади (професії), за якою працівник працюватиме, розмір основної заробітної плати.

При влаштуванні на роботу працівник зобов`язаний подавати трудову книжку. З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу про призначення на роботу роботодавець зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці (типова форма № П-2), в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки. До початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором (за його наявності); визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; проінструктувати під підпис працівника з охорони праці, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Роботодавець не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, за іншою професією (посадою). Заробітна плата має виплачуватися регулярно у встановлені на підприємстві строки не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. При кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з вказівкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Оцінивши подані сторонами докази, суд першої інстанції встановив, що стороною позивача не надано доказів на підтвердження існування трудових відносин між ним та ДП «Антком», а саме трудового договору, трудової книжки із записом про трудові відносини з відповідачем, доказів того, що ОСОБА_1 було роз`яснено під розписку його права, обов`язки, умови праці, а також що його було ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з ДП «Антком», ці правовідносини мають іншу правову природу, норми трудового законодавства України не можуть бути застосовані до них. Натомість апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 по суті.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову належним чином оцінив подані сторонами докази, вірно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Луганського апеляційного суду від 16 березня 2021 року скасувати, рішення Троїцького районного суду Луганської області від 04 листопада 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк