Постанова

від 09.11.2022 по справі 277/238/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №277/238/22 Головуючий у 1-й інст. Заполовський В. В.

Категорія 32 Доповідач Миніч Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року Житомирський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Миніч Т.І.

суддів: Павицької Т.М.,

Трояновської Г.С.

секретаря судового засідання Кузьменко А.О.

з участю представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос»

на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 01 серпня 2022 року, ухвалене під головуванням судді Заполовського В.В.

у цивільній справі №277/238/22 за позовом ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» про розірвання договору оренди землі, -

в с т а н о в и в:

У квітні2022року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Просила розірвати договір оренди земельної ділянки, укладений 19.09.2016 року між нею та ПОСП «Колос», стягнути з відповідача плату за оренду земельної ділянки в період з 2020 року по 2021 рік включно в розмірі 15000,00 грн. а також сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн. В обґрунтування поданого позову зазначала, що вона є власницею земельної ділянки площею 2,45 га, кадастровий номер 1821786000:05:000:0401, розташованої на території колишньої Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району, а нині Чижівського старостинського округу Новоград-Волинського району Житомирської області.

Згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеним між нею та відповідачем 19.09.2016 року, який був зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вербовською Д.В. 30.10.2016 року №17554631 вказана земельна ділянка була передана нею в оренду відповідачу строком на 10 років.

Відповідно до п. п. 4.4 та 4.1 вищевказаного договору орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується орендарем щорічно до 30 грудня, за поточний календарний рік оренди у розмірі 4,5% від нормативно-грошової оцінки з урахуванням індексації.

Згідно п. 4.2 Орендна плата за користування об`єктом оренди сплачується орендарем на користь Орендодавця шляхом видачі готівкових коштів, або у натуральній формі (сільськогосподарською продукцією), або у відробітковій формі (роботами, послугами).

Однак в порушення п. 4.4 договоруна даний час відповідачем не виплачена орендна плата за 2020-2021 роки.

21.12.2020 року вона зверталась до відповідача з письмовою заявою, в якій просила видати їй орендну плату в натуральній формі шляхом видачі зерна кукурудзи, так як тримає господарство і має потребу у зерні.

Відповідач своїм листом від 30.12.2020 року повідомив, що немає можливості видати орендну плату в натуральній формі, при цьому реалізовував зерно всім бажаючим за готівку.

23.11.2021 року вона повторно звернулась до орендаря із письмовою заявою, в якій знову ж таки відповідно до п.4.2 договору оренди просила видати їх орендну плату в натуральній формі шляхом видачі зерна. В даному листі такожзазначила, що за 2020 рік орендна плата не була виплачена, тому з 31.12.2022 року вона має намір звертатись до суду з позовною заявою про примусове стягнення орендної плати та розірвання договору оренди у зв`язку з систематичною невиплатою орендної плати протягом 2 років.

Відповідач своїм листом від 30.12.2021 року повторно відмовився видати орендну плату в натуральній формі, при цьому протягом року реалізовував зерно за готівку всім бажаючим.

Своєю бездіяльністю відповідач грубо і систематично, протягом двох років підряд порушував пункт 4.2 вищевказаного договору.

Рішенням Ємільчинського районногосуду Житомирськоїобласті від01серпня 2022року позов ОСОБА_1 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» про розірвання договору оренди землі задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки, укладений 19.09.2016 року між ОСОБА_1 та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Колос», зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вербовською Д. В. 30.10.2016 року, номер запису про інше речове право 17554631.

Стягнуто з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» (юридична адреса: 11244, Житомирська область, Новоград-Волинський район, с. Сербо-Слобідка, вул. Грека Івана, 47, код ЄДРПОУ 03743405) на користь ОСОБА_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 плату за оренду земельної ділянки за 2020 рік та 2021 рік в розмірі 2468 (дві тисячі чотириста шістдесят вісім) гривень 57 копійок, а також сплачений нею при подачі позовної заяви судовий збір в сумі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

У поданій апеляційній скарзі Приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Колос» (далі-ПОСП «Колос») просить вказане рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що судом не взято до уваги, що у даному випадку систематичне порушення строків виплати орендної плати мало місце з причини недобросовісної поведінки орендодавця, яка свідомо не отримувала орендну плату. Допустила прострочення кредитора, за які боржник згідно норми ч.2 ст.613 ЦК України не відповідає.

Так, до матеріалів справи долучені листи від 30 грудня 2020 року та 21 грудня 2021 року, у яких відповідач неодноразово пропонував позивачу отримати нараховану їй орендну плату в касі та/або повідомити банківські реквізити для її перерахування. Однак, за вказаний період позивач жодного разу не звернулась до каси для отримання орендної плати, як це робила раніше.

Вважає, що договір не міг бути розірваний з підстав невиконання ПОСП «Колос» своїх зобов`язань. Так, виходячи із систематичного аналізу ст.32 Закону України «про оренду землі», ст.141 ЗК України, ч.2 ст.651 ЦК України, що при вирішенні витання щодо розірвання договору оренди землі з підстав, передбаченої п. «д» ст.141 ЗК України, застосуванню також підлягають положення ч.2 ст.651 ЦК України, згідно якої необхідна наявність істотного порушення стороною договору, що у даній справі не було доведено позивачем.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 19.09.2016 року між ОСОБА_1 та ПОСП «Колос» був укладений договір оренди земельної ділянки площею 2,45 га, кадастровий номер 1821786000:05:000:0401, згідно якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування вказану земельну ділянку для ведення сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Сербо-Слобідської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області, строк дії договору 10 років.

Відповідно до умов вказаного договору орендна плата за користування земельною ділянкою сплачується орендарем на користь орендодавця щорічно в строк до 30 грудня року за поточний календарний рік оренди.

Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 4,5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (пункт 2.5. договору), що в грошовому виразі складає 749,31 грн. за один повний рік користування земельною ділянкою. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації.

Згідно п. 4.2. Договору орендна плата за користування об`єктом оренди сплачується Орендарем на користь Орендодавця шляхом видачі готівкових коштів через касу Орендаря або шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок Орендодавця зазначений в даному договорі або поштовим переказом. За згодою сторін, орендна плата за користування об`єктом оренди може сплачуватися Орендарем на користь Орендодавця у натуральній (сільськогосподарською продукцією) або у відробітковій (роботами, послугами) формі, якщо інше не передбачено законодавством України. (а.с. 8-9).

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,72 га., що підтверджується ксерокопією державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 298430, який виданий 06.07.2006 року. (а.с. 11).

21.12.2020 року та 23.11.2021 року ОСОБА_1 зверталась до ПОСП «Колос» із заявами, в яких вона просила видати належну їй орендну плату за договором оренди земельної ділянки в натуральній формі шляхом видачі зерна кукурудзи. (а.с. 12, 14).

У листах № 202 від 30.12.2020 року та № 262 від 21.12.2021 року адміністративний директор ПОСП «Колос» відмовив ОСОБА_1 у виплаті орендної плати у натуральній формі у зв`язку з неможливістю надати орендну плату у натуральній формі, а також просив отримати орендну плату у касі підприємства або надати реквізити для перерахування на картковий рахунок або поштовим переказом. (а.с. 13, 15).

Вирішуючи спір,суд першоїінстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

При цьому судом враховано, що згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі», (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною 1, 5 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1,3,4 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі», (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом статті 15 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із ст. 16 Закону України «Про оренду землі», укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Відповідно до п. 12.3 договору оренди земельної ділянки, дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків передбачених договором.

Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом.

Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Водночас у пункті д) ч. 1 ст. 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі», (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування коштів через фінансові установи.

У відповідності до вимог ст. 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору.

Статтею 96 ЗК Українивстановлений обов`язок землекористувачів, у тому числі орендарів, своєчасно сплачувати орендну плату за користування землею.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі»,орендодавець має право вимагати від орендарясвоєчасного внесення орендної плати.

Таким чином у досліджуваних правовідносинах невиконання відповідачем обов`язку сплатити орендну плату у строк, визначений договором і є несплатою орендної плати.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

При цьому, неналежне виконання умов договору, а саме виконання обов`язків по сплаті орендної плати з порушенням стоків сплати також є порушення умов договору оренди землі, яке дає право орендодавцю вимагати розірвання такого договору, незважаючи на те чи виплачена у подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) міститься висновок, що: «враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає. Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 дійшов висновку, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У пункті «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тлумачення пункту д) ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначеному договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Представником відповідача додано в суд першої інстанції списки згрупованих поштових переказів від 14.02.2022 року та 17.02.2022 року згідно яких ПОСП «Колос» 14.02.2022 року було відправлено ОСОБА_1 поштовий переказ на суму 4021,27 грн., а 17.02.2022 року було відправлено поштовий переказ на суму 2948,92 грн.

Вказані кошти повернуті відправнику ПОСП «Колос» відповідно до платіжних доручень № 9500170670 від 21.03.2022 року та № 9500195185 від 04.04.2022 року.

Однак згідно умов договору орендна плата вноситься у строк до 30 грудня року за поточний календарний рік оренди, а тому спроба сплатити орендну плату за 2020 рік та 2021 рік шляхом відправлення на адресу ОСОБА_1 14.02.2022 року та 17.02.2022 року грошових переказів є порушенням орендарем умов договору.

Зазначений висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 31 липня 2020 року у справі №479/1073/18, який зазначив, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість.

За таких обставин, суд дійшов вірного висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що він, у передбачені договором строки, нараховував та вживав заходи для сплати позивачу орендної плати за 2020-2021 роки, що суд вважає систематичним невиконанням своїх зобов`язань із сплати орендної плати.

Крім того, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача плати за оренду земельної ділянки в період з 2020 року по 2021 рік суд вірно зазначив, що відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 19.09.2016 року орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 4,5% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки (пункт 2.5. договору), що в грошовому виразі складає 749,31 грн. за один повний рік користування земельною ділянкою. Обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексації.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем, станом на дату розгляду справи належним чином не виконано умови договору в частині сплати орендної плати та не сплачено орендодавцю орендну плату за 2020 рік та за 2021 рік.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача плату за оренду земельної ділянки в період з 2020 року по 2021 рік включно в розмірі 15000,00 грн., однак до позовної заяви не додає належних та допустимих доказів того, що сума заборгованої орендної плати за вказані роки становить саме 15000,00 грн.

Разом з тим представником відповідача проведено розрахунок розміру орендної плати, яка мала бути виплачена орендодавцю в 2020 році та у 2021 році, відповідно до якого за 2020 рік орендна плата мала становити 1195,30 грн., а за 2021 рік 1273,27 грн.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями77,229 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідач не сплачував позивачу орендну плату за земельну ділянку відповідно до умов договору.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.258,259,367,374,376,381-384ЦПК України,суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «Колос» залишити без задоволення.

Рішення Ємільчинського районногосуду Житомирськоїобласті від01серпня 2022року залишитибез змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: Судді: