Рішення

від 07.11.2022 по справі 677/1283/21

КРАСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 677/1283/21

Провадження № 2/677/49/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2022 року м. Красилів

Красилівський районний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді Гладій Л.М.,

з участю секретаряВладюк Н.В.,

розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом заступника керівникаХмельницької окружноїпрокуратури вінтересах державидо Заслучненськоїсільської радиХмельницького районуХмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 провизнання недійснимрішення,витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

02 серпня 2021 року позивач звернувся в інтересах держави до Заслучненської сільськоїради Хмельницького району Хмельницької області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що рішенням 34 сесії Великозозулинецької сільської ради бувшого Красилівського району від 22 жовтня 2020 року № 58 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення, що розташована за межами населених пунктів Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області. На підставі зазначеного рішення сесії Великозозулинецької сільської ради державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори Тиховською В.В. 24 листопада 2020 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

В подальшому ОСОБА_1 вказану земельну ділянку відчужив на підставі договору купівлі-продажу № 2-2644 від 03 грудня 2020 року ОСОБА_2 03 грудня 2020 року державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори Тиховською В.В. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 55500548.

Водночас, згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 08 квітня 2020 року № 22-5838-СГ отримав у власність (право власності зареєстровано 06 травня 2020 року) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6824284700:03:021:0256) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів на території Староостропільської сільської ради (бувшого Старокостянтинівського) Хмельницького району Хмельницької області.

Зазначене підтверджує, що ОСОБА_1 , на час отримання спірної земельної ділянки (рішення Великозозулинецької сільської ради від 22 жовтня 2020 року № 58), вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 08 квітня 2020 року № 22-5838-СГ).

Таким чином, прокурор стверджує, що земельна ділянка площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078) вибула із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

Зважаючи на вказане, просив позов задовольнити, визнати недійсним рішення сесії Великозозулинецької сільської ради Красилівського району від 22 жовтня 2020 року № 58 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства»; витребувати у ОСОБА_2 на користь Заслучненської сільської ради Хмельницького району у комунальну власність територіальної громади земельну ділянку загальною площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078), що була передана рішенням сесії Великозозулинецької сільської ради Красилівського району від 22 жовтня 2020 року № 58 у власність ОСОБА_1 , стягнути з Заслучненської сільської ради Хмельницького району, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір за пред`явлення позову у розмірі 4540 грн. та судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 1135 грн.

Пред`являючи позов, прокурор зазначив, що відповідно до рішення сесії Заслучненської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області від 12 листопада 2020 року № 07-09/2020 року «Про початок реорганізації Великозозулинецької, Глібківської, Котюржинецької та Малоклітнянської сільських рад шляхом їх приєднання до Заслучненської сільської ради розпочалася процедура реорганізації Великозозулинецької сільської ради, а тому відповідачем зазначено Заслучненську сільську раду Хмельницького району Хмельницької області.

Прокурор Лелюк Т.В. надіслав до суду заяву, у якій вимоги позову підтримав, просив їх задовольнити, справу розглядати у його відсутність.

Представник відповідача Заслучненської сільської ради Хмельтницького району Хмельницької області, який про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, надіслав до суду заяву, в якій позов не визнав.

Відповідач ОСОБА_1 , який про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, в судове засідання повторно не з`явився, відзив на позов не подав та про причини неявки суд не повідомив.

Розгляд заяв здійснювався за відсутності учасників справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи приходить до висновку, що позов слід задовольнити з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області із заявою, у якій просив затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078), що розташована за межами населених пунктів Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області.

Рішенням №58 від 22 жовтня 2020 року Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 1,963 га з кадастровим номером 6822780800:06:005:0078, яка знаходиться за межами населених пунктів Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області, та передати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,963 га з кадастровим номером 6822780800:06:005:0078, яка знаходиться за межами населених пунктів Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області.

03 грудня 2020 року державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори Тиховською В.В. зареєстровано за № 55500548 право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 259035052 від 31 травня 2021 року земельна ділянка загальною площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078) для ведення особистого селянського господарства на підставі договору купівлі-продажу № 2-2644 від 03 грудня 2020 року, посвідченого державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори Тиховською В.В. відчужена ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .

Як вбачається із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №259035598 від 31 травня 2021 року на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-5828-СГ від 08 квітня 2020 року державним реєстратором Сахновецької сільської ради Старокостянтинівського району Хмельницької області Гаврилюк М.М. 30 квітня 2020 року зареєстровано на ОСОБА_1 право приватної власності земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер 6824284700:03:021:0256) для ведення особистого селянського господарства, на території бувшого Старокостянтинівського району Хмельницької області.

Зазначені обставини підтверджуються такими доказами у справі, а саме: Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №258993400 від 29 травня 2021 року, №259035052 та №259035598 від 31 травня 2021 року, копією наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 08 квітня 2020 року № 22-5838-СГ, заявою ОСОБА_1 , рішенням № 58 від 22 жовтня 2020 року Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

З матеріалів справи вбачається, що спірна земельна ділянка на час надання її у приватну власність ОСОБА_1 відносилася до земель державної власності. Однак законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» №1423-ІХ від 28 квітня 2021 року внесено зміни до земельного законодавства, відповідно до яких з 27 травня 2021 року землями комунальноївласності територіальнихгромад вважаютьсявсі землідержавної власності,розташовані замежами населенихпунктів умежах такихтериторіальних громад,крім земель: а)що використовуютьсяорганами державноївлади,державними підприємствами,установами,організаціями направі постійногокористування (утому числіземельних ділянок,що перебуваютьу постійномукористуванні державнихлісогосподарських підприємств,та земельводного фонду,що перебуваютьу постійномукористуванні державнихводогосподарських підприємств,установ,організацій,Національної академіїнаук України,національних галузевихакадемій наук); б)оборони; в)природно-заповідногота іншогоприродоохоронного призначенняв межахоб`єктів ітериторій природно-заповідногофонду загальнодержавногозначення,лісогосподарського призначення; г)зони відчуженнята зонибезумовного (обов`язкового)відселення території,що зазналарадіоактивного забрудненнявнаслідок Чорнобильськоїкатастрофи; ґ)під будівлями,спорудами,іншими об`єктаминерухомого майнадержавної власності; д)під об`єктамиінженерної інфраструктуризагальнодержавних таміжгосподарських меліоративнихсистем державноївласності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Таким чином, правом на позов у вказаній справі наділено орган місцевого самоврядування, територіальна громада на території якої розташована оспорювана земельна ділянка.

Як вбачається з рішення № 58 від 22 жовтня 2020 року Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хм ельницької області оспорювана земельна ділянка площею 1,9633 га з кадастровим номером 6822780800:06:005:0078, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства розташовувалась за межами населених пунктів Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області.

Відповідно доЗакону України «Про добровільне об`єднання територіальних громад»у Хмельницькій області у Красилівському районі - Глібківська, Заслучненська та Малоклітнянська сільські ради рішеннями від 26 березня 2019 року, 08 квітня 2019 року і 16 квітня 2019 року, затверджені розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 14 березня 2019 року № 177/2019, об`єдналися у Заслучненську сільську територіальну громаду з адміністративним центром у селі Заслучне. Станом на дату розгляду справи до складу територіальної громади входять села: Заслучне, Писарівка, Слобідка-Чернелівська, Світле, Великі Зозулинці, Малі Зозулинці, Новосілка, Підлісся, Юхт, Глібки, Говори, Трудове, Котюржинці,Марківці, Мала Клітна, Велика Клітна, Вербівка, Волиця Друга, Дворик, Кошелівка, Калинівка.

Отже, правом на звернення до суду у цій справі наділена саме Заслучненська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, на території якої знаходиться передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка.

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

У резолютивній частині рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 зазначено, що прокурори та їх заступники подають до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відтак, «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів). Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади є частинами єдиного цілого - «інтересів держави», про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Державний інтерес знаходить свій вияв у підтримці такого стану суспільних відносин, який би повною мірою відповідав конституційним засадам правового регулювання та забезпечував баланс інтересів усіх членів суспільства в їх взаємовідносинах між собою та державою.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15).

Згідно із ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В позовній заяві прокурор обґрунтовував своє звернення до суду тією обставиною, що орган місцевого самоврядування Заслучненська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, яка згідно чинного законодавства наділена повноваженнями на звернення до суду у спірних правовідносинах, та на території якої знаходиться оспорювана земельна ділянка, неодноразово повідомлялася Хмельницькою окружною прокуратурою про факт повторного безоплатного отримання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, що розташована на території вказаної сільської ради та пропозицією вжиття заходів щодо повернення земельної ділянки у комунальну власність, проте Заслучненська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області повідомила, що не має наміру вживати заходи для повернення зазначеної земельної ділянки у комунальну власність в судовому порядку у зв`язку з відсутністю коштів у місцевому бюджеті на судові витрати.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 рокуу справі № 903/129/18, правову позиціюякої суд,відповідно доприписів ч.4ст.263ЦПК України,повинен враховуватипри застосуваннінорм права, зазначено, що незалежно відтого,чи відповідаютьдійсності доводиоргану місцевогосамоврядування пронеможливість самостійнозвернутись досуду зпозовом проповернення земельноїділянки черезвідсутність коштівдля сплатисудового збору,сам фактнезвернення досуду сільськоїради зпозовом свідчитьпро те,що указанийорган місцевогосамоврядування неналежновиконує своїповноваження щодоповернення земельноїділянки,у зв`язкуіз чиму прокуроравиникають обґрунтованіпідстави длязахисту інтересівзначної кількостігромадян -членів територіальноїгромади тазвернення досуду зтаким позовом.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, яке проведене з грубим порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження Заслучненської сільської ради Хмельницького району земельної ділянки, що є умовою реалізації функції держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у неправомірному повторному отриманні спірної земельної ділянки.

Зважаючи на вказане, суд доходить висновку, що прокурором у повній мірі підтверджено наявність достатніх підстав для здійснення захисту законних інтересів держави в особі територіальної громади.

Згідно із ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно із ч.ч. 1-4 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно припису ч. 4 ст.116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Таким чином зі змісту вказаних положень Земельного кодексу України вбачається, що безоплатна передача громадянам земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності понад норми, визначені ст. 121 Земельного кодексу України, та більше одного разу по кожному виду використання, - заборонена.

Одноразовість приватизації означає і те, що особа, котра скористалась своїм правом і приватизувала земельну ділянку меншої від граничної, передбаченої ст. 121 Земельного кодексу України, площі, не може приватизувати земельну ділянку цього цільового призначення вдруге.

Із встановлених судом обставин вбачається, що на час прийняття спірного рішення Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області від 22 жовтня 2020 року і отримання на його підставі безоплатно у власність земельної ділянки площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078), ОСОБА_1 уже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-5838-СГ від 08 квітня 2020 року.

Власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України ).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч. 1 ст. 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст.155 Земельного кодексу України).

Враховуючі викладені вище обставини, з яких вбачається, що відповідач ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання, а тому рішення № 58 від 22 жовтня 2020 року Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області прийняте із порушенням вимог 116, 118, 121 ЗК України та є неправомірним, у зв`язку з чим вимоги прокурора щодо визнання недійсним спірного рішення підлягають задоволенню.

В оцінці факту володіння у цій справі суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), згідно з яким особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається, як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

Законодавство України містить чітку заборону повторної безоплатної приватизації земельних ділянок в межах одного виду цільового призначення. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у ч. 4 ст. 116 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання, з огляду на приписи ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Отже, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_1 про передачу спірної земельної ділянки у власність, посадові особи Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області, перевіривши її та встановивши вже реалізоване право ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, мали не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити ОСОБА_1 у передачі спірної земельної ділянки у власність.

Судом не ставиться під сумнів законність втручання у право власності відповідача ОСОБА_1 , зважаючи на існування загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок у власність та встановлену законом заборону повторної безоплатної приватизації земельних ділянок в межах одного виду цільового призначення.

Таким чином, у суду немає підстав вважати, що у відповідача ОСОБА_1 існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними вище нормами законодавства та зробити висновки щодо неможливості повторної безоплатної приватизації спірної земельної ділянки.

Щодо вимог прокурора про витребування у ОСОБА_3 спірної земельної ділянки суд дійшов до наступних висновків.

Частиною 1 статті 387ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч. 1 ст.330ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Таким чином, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Згідно з ч. 1 ст.388ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», норма частини першої статті 216ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно та не мав права відчужувати її.

Проте, на підставі договору купівлі-продажу №2-2644 від 03 грудня 2020 року ОСОБА_1 вказану земельну ділянку продав ОСОБА_2 . Цього ж дня державним нотаріусом Красилівської державної нотаріальної контори Тиховською В.В. зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №55500548, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №259035052 від 31 травня 2021 року.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

Оскільки матеріали справи не містять доказів протилежного, суд вважає ОСОБА_2 добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна, відтак право держави на спірну земельну ділянку підлягає захисту шляхом подання віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Відповідні правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові 28.11.2018 року у справа № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

У разі відсутності волі власника на вибуття з його володіння земельних ділянок власник із застосуванням указаних правових норм вправі заявити вимоги про витребування спірних земельних ділянок від кінцевих набувачів.

Статтею 346 ЦПК України не передбачено підстав припинення права власності дійсного власника у зв`язку з передачею земельної ділянки, реєстрацію права власності на неї за іншими особами, у тому числі після її продажу, що відбулося без участі та поза волею дійсного власника. У таких випадках чинність таких правочинів, державної реєстрації прав на його майно за іншими способами чи наявність у них правовстановлюючих документів не є перешкодою для витребування власником свого майна від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України, що є належним способом захисту.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, яка викладена у постановах від 21.02.2018 року у справі №363/2936/15-ц, від 12.06.2018 року у справі №916/3727/15, від 09.07.2018 року у справі №910/3513/17.

Судом не ставиться під сумнів законність втручання у право власності добросовісного набувача ОСОБА_2 , зважаючи на існування загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок у власність та встановлену законом заборону повторної безоплатної приватизації земельних ділянок в межах одного виду цільового призначення.

Судом встановлено, що втручання у право власності добросовісного набувача ОСОБА_2 переслідує суспільний інтерес, який полягає в поверненні в розпорядження держави незаконно вибувшої земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, що явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні спірної земельної ділянки, яка була набута з порушенням закону.

Стосовно пропорційності втручання, суд не вбачає підстав для висновку, що витребування оспорюваної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 становить «індивідуальний і надмірний тягар», оскільки законодавство України надає ОСОБА_2 після завершення цього судового процесу додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Він не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до ОСОБА_1 , в якого придбав спірну земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказаний висновок суду відповідає правовим висновкам: Великої Палати Верховного Суду, викладеному нею у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; Верховного Суду України, зробленому у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15; Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц.

З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що, оскільки ОСОБА_1 всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України на підставі оспорюваного рішення Великозозулинецької сільської ради Красилівського району Хмельницької області отримав у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6822780800:06:005:0078 неправомірно і не мав права відчужувати її ОСОБА_2 , тому ця ділянка, що розташована за межами населених пунктів Заслучненської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, вибула із земель запасу державної власності поза волею їх належного розпорядника і позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.

Судом встановлено, що витребування спірної земельної ділянки у відповідача ОСОБА_2 переслідує суспільний інтерес, який полягає в поверненні в розпорядження Заслучненської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області незаконно вибувшої земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, що явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні спірної земельної ділянки, яка була набута з порушенням закону.

Зважаючи на вказане, суд доходить висновку, що позовні вимоги про витребування земельної ділянки з незаконного володіння відповідача ОСОБА_2 є обґрунтованими, а втручання держави у його право власності є виправданим, оскільки порушення загальновідомого, чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом, переслідує «суспільний», «публічний» інтерес, при цьому буде дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та приватними інтересами відповідача, а отже таке втручання буде виправданим та справедливим.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов задоволено повністю, а тому з відповідачів ОСОБА_1 та Заслучненської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір по 2837 гривень 50 копійок з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 131-1 Конституції України,ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, ст.ст. 16, 388, 1212 ЦК України, ст. ст. 13, 56, 76, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення сесії Великозозулинецької сільської ради Красилівського району від 22 жовтня 2021 року № 58 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства».

Витребувати у ОСОБА_2 на користь Заслучненської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області у комунальну власність територіальної громади земельну ділянку загальною площею 1,9633 га (кадастровий номер 6822780800:06:005:0078), що знаходиться за межами населених пунктів (на території) Заслучненської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, яка була передана рішенням сесії Великозозулинецької сільської ради Красилівського району від 22 жовтня 2021 року № 58 у власність ОСОБА_1 .

Стягнути з Заслучненської сільської ради Хмельницького району, ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02911102, Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, рахунок UA188201720343120002000002814) судові витрати по сплаті судового збору - по 2837 гривень 50 копійок з кожного.

Позивач заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури місцезнаходження: 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Театральна, 4.

Відповідач - Заслучненська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, місцезнаходження: 31050, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Заслучне, пл. ім. І.О. Масловського, 2, ЄДРПОУ: 04407170.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 08 листопада 2022 року.

Суддя Л.М. Гладій