Постанова

від 08.11.2022 по справі 930/325/22

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 930/325/22

Провадження № 22-ц/801/1568/2022

Категорія: 20

Головуючий у суді 1-ї інстанції Алєксєєнко В. М.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

з участю секретаря судового засідання: Безрученко Н. Р.,

розглянув увідкритому судовомузасіданні взалі суду№ 2 апеляційнускаргу Немирівськоїокружної прокуратурив інтересахдержави вособі:Головного управлінняДержавної податковоїслужби уВінницькій області,Головного управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області,на рішенняНемирівського районногосуду Вінницькоїобласті від11березня 2022року,ухвалене під головуванням судді Алєксєєнка В.М.у відкритомупідготовчому засіданнів м. Немирові Вінницької області,

у цивільній справі № 930/325/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки,

встановив:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувсядо судуз позовомдо ОСОБА_2 про визнанняправа власностіна земельніділянки,обґрунтовуючи своївимоги тим,що 20 червня 2019 року між ним та відповідачем було досягнуто домовленостей та укладено договір позики.

Відповідно до умов договору позивач передав ОСОБА_2 кошти в сумі 100 000 (сто тисяч) гривень на його особисті потреби, в свою чергу відповідач зобов`язався повернути вказану суму на першу його вимогу у термін три дні з дня пред`явлення вимог.

При укладенні договору ними було погоджено всі належні умови. Зокрема, у разі неповернення позивачу відповідачем вказаної суми коштів, він зобов`язався здійснити відчуження на користь ОСОБА_1 належні йому земельні ділянки, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,9572 га., 1/3 частки земельної ділянки загальною площею 3,0528 га, та 1/3 частки земельної ділянки загальною площею 3,464 га, які розташовані на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

На підтвердження здійснення вказаного правочину відповідач власноручно написав письмову розписку, відповідно до змісту якої він дійсно зобов`язується повернути позивачу вказану суму грошей на першу вимогу або здійснити відчуження зазначених вище земельних ділянок.

19 листопада 2021 року відповідач при зустрічі повідомив позивача про те, що коштів на повернення боргу у нього немає і що він готовий до відчуження земельних ділянок на його користь. Позивачу були передані оригінали правовстановлюючих документів на вказані земельні ділянки.

Враховуючи наявність відмови відповідача від повернення заборгованих коштів позивачу, а також відсутність можливості нотаріально посвідчити договір відчуження земельних ділянок, належних відповідачу, позивач звернувся до суду із позовом.

Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 11.03.2022 позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,9572 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0430, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки земельної ділянки загальною площею 3,464 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0406, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки земельної ділянки загальною площею 3,0528 га., кадастровий номер 0523084200:01:001:0391, яка розташована на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, врахувавши заяви сторін, виходив з того, що задоволення позову не суперечить вимогам та законним інтересам сторін та відповідає чинному законодавству України, не порушує прав, свобод та інтересів третіх осіб.

Не погодившись з вказаним рішенням, керівник Немирівської окружноїпрокуратури вінтересах державив особі:Головного управлінняДержавної податковоїслужби уВінницькій області,Головного управлінняПенсійного фондуУкраїни уВінницькій області, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість через неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити, оскільки існування такого незаконного рішення спричиняє шкоду інтересам держави.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що вивченням правої природи правовідносин, що склалися між сторонами встановлено, що правочин містить елементи угоди про купівлю-продаж земельних ділянок. Більше того сам договір позики в матеріалах цієї справи відсутній. В той же час оскаржуване рішення не містить обґрунтувань в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача ОСОБА_2 від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов`язковими умовами для визнання правочину дійсним згідно з нормами статті 220 ЦК України. Отже, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо можливості визнання за позивачем права власності не земельні ділянки.

Фактично між сторонами відсутній будь-який спір про право власності та відповідно у позивача відсутні будь-які підстави для захисту своїх прав у спосіб, визначений у позовній заяві. Таким чином, судом першої інстанції узаконено перехід до позивача права на нерухоме майно без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави. Посилається на те, що внаслідок бездіяльності уповноважених державних органів - Головного управління Державної податкової служби України у Вінницькій області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, які відповідають за контроль за сплатою податків і обов`язкових платежів, невжиття ними заходів щодо оскарження в апеляційному порядку рішення суду, ухваленого при фактичній відсутності спору, порушуються інтереси держави, що полягають у недоотримані державою передбачених законодавством податків і обов`язкових платежів, що підлягали сплаті до бюджету у разі дотримання сторонами належної процедури оформлення переходу права власності та посвідчення такого договору нотаріусом.

Учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Якименко О. О. 07 вересня 2022 року подав клопотання про закриття апеляційного провадження, мотивуючи його тим, що після відкриття апеляційного провадження виявилося, що оскаржуваним судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, в інтересах яких подано апеляційну скаргу, не вирішувалися, спір який виник між сторонами за своїм змістом має приватноправовий характер, а тому відсутні підстави стверджувати про порушений інтерес держави в особі державних органів в інтересах яких прокурор подав апеляційну скаргу у цій справі. Крім того, апеляційну скаргу подано в інтересах Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, яке не має цивільної процесуальної дієздатності.

19 вересня 2022 року керівник Немирівської окружної прокуратури Петраш Р. І. подав заперечення проти клопотання про закриття апеляційного провадження, посилаючись на його безпідставність.

22 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву з проханням розглянути справу у його відсутність та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

07 листопада 2022 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Якименко О. О. подав заяву, в якій просить розглянути клопотання про закриття апеляційного провадження у його відсутність та його задовольнити. Водночас просить відкласти розгляд справи або зупинити провадження у ній до завершення розгляду в Верховному Суді його касаційної скарги щодо відмови в клопотанні про закриття апеляційного провадження по справі № 930/331/22 з тотожних підстав.

Враховуючи, що про дату і час розгляду апеляційної скарги у цій справі адвокат Якименко О. О. був завчасно повідомлений 04 жовтня 2022 року, апеляційний суд визнав неповажними, повідомлені адвокатом Якименко О. О., причини його неявки в судове засідання.

Відповідно до положень статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У судовому засіданні представник Вінницької обласної прокуратури Ковальчук О. Л., апеляційну скаргу підтримав і дав пояснення аналогічні доводам викладеним в апеляційній скарзі.

Частинами першою та другою статті 367 ЦПК Українипередбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що 20 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було досягнуто домовленостей та укладено договір позики.

Згідно з розпискою позичальника ОСОБА_2 від 20 червня 2019 року, він отримав в борг від позикодавця ОСОБА_1 кошти в сумі 100 000 (сто) тисяч гривень на свої особисті потреби, відповідно до змісту якої, він дійсно зобов`язується повернути позивачу вказану суму грошей на першу його вимогу протягом трьох днів з дня пред`явлення вимоги або здійснити відчуження належних йому земельних ділянок.

Враховуючи наявність відмови відповідача від повернення заборгованих коштів позивачу були передані оригінали правовстановлюючих документів на земельні ділянки, відповідно до яких відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки загальною площею 0,9572 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0430; 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 3,0528 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0391; та 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 3,464 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0406. Вказані земельні ділянки розташовані на території Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, керувався нормами статей 526, 625, 629, 1046, 1049, 1050 ЦК України, які регулюють відносини щодо виконання боржником зобов`язання в частині повернення суми позики та положеннями щодо договору позики.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий суд неправильно встановив відносини між сторонами та спосіб захисту порушених, на думку позивача, прав власності, через неповноту та неправильність встановлених судом обставин, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частинами другою-третьою статті 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Також частиною четвертою статті 639 ЦК України визначено, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або диспозитивно безоплатним правочином.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

Досліджуючи боргову розписку чи договір позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі 6-50цс16 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Згідно з розпискою про отримання у позику грошових коштів від 20 червня 2019 року, позичальник ОСОБА_2 отримав в борг від позикодавця ОСОБА_1 кошти в сумі 100 000 (сто) тисяч гривень на свої особисті потреби, відповідно до змісту якої, позичальник зобов`язався повернути на першу вимогу позикодавця зазначені кошти на протязі трьох днів (з дня) пред`явлення вимоги (а.с.16).

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази того, що позивач ОСОБА_1 заявляв таку вимогу до позичальника ОСОБА_2 .

У тексті розписки про отримання у позику грошових коштів від 20 червня 2019 року, позичальник ОСОБА_2 зазначив про наслідки неповернення боргу, згідно з якими він зобов`язався здійснити відчуження на користь позичальника ОСОБА_1 належних йому земельних ділянок, а саме: 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 3,0528 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0391; земельну ділянку загальною площею 0,9572 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0430, 1/3 частки земельної ділянки, загальною площею 3,464 га, кадастровий номер 0523084200:01:001:0406 для ведення товарного сільського виробництва, які розташовані на території сільської Коржівської сільської ради Немирівського району Вінницької області.

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За правилами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ізстаттею 546ЦК Українивиконання зобов`язанняможе забезпечуватисянеустойкою,порукою,гарантією,заставою,притриманням,завдатком,правом довірчоївласності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 ЦК України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною першою статті 546 ЦК України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення зобов`язання не суперечить закону.

Як на підставу заявлених вимог позивач також посилався на положення частини другої статті 220 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно із частиною другою статті 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, законодавець пов`язує можливість визнання судом договору дійсним виключно у разі ухилення однієї із сторін від його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини третьої статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Пленум Верховного Суду України в пункті 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК України пов`язується з їх державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін.

Статтею 657 ЦК України, встановлено, що договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Договір купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав би вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а сам по собі намір укладення такого договору позичальником ОСОБА_2 у майбутньому, у разі неповернення боргу, не тягне за собою таких правових наслідків.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

Отже, інших підстав, крім ухилення сторін від нотаріального посвідчення та втрати можливості посвідчити такий договір, законодавством непередбачено.

Згідно із положеннями, зокрема, статей 15, 16 ЦК України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні, в залежності від наявності для цього відповідних підстав, встановлених законом або договором.

Згідно зстаттями 12,81ЦПК Україникожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено судом, позивач заявляє вимогу до відповідача про визнання права власності на об`єкти нерухомого майна з підстав втрати останнім правовстановлюючих документів на такі об`єкти.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

В разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа.

Отже, правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки, які належать відповідачу ОСОБА_2 , відсутні, оскільки заявлені позивачем вимоги є незаконними та безпідставними.

Щодо посилань представника позивача адвоката Якименка О. О. про порушення вимог законодавства щодо підстав та порядку звернення прокурора на захист інтересів держави необхідно зазначити наступне.

Визнання права власності на нерухоме майно в судовому порядку позбавляє державу від надходження платежів які сплачуються та оподатковуються при посвідченні угод купівлі-продажу нерухомості, у порядку передбаченому Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» або статтею 178 Податкового кодексу України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Представництво прокурором інтересів держави в суді можливе, лише якщо компетентний орган належним чином не здійснює захист інтересів держави, або якщо такий компетентний орган взагалі відсутній.

Отже, у цій справі прокуратура звернулася до суду з апеляційною скаргою за захистом інтересів держави, а не конкретного органу держаної влади, якими є позивачі. Необхідно враховувати, що у цих правовідносинах порушено не інтереси або права конкретного суб`єкта владних повноважень, а інтереси держави в особі уповноважених органів.

Згідно з Положенням про Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області, затвердженого наказом ДПС України 12.11.2020 № 643, головне управління ДПС у Вінницькій області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України, який забезпечує реалізацію повноважень ДПС на території Вінницької області. Відповідно до пункту 22 частини 4 вказаного Положення зазначений орган контролю відповідно до покладених на нього обов`язків звертається до суду у випадках, передбачених законом. Крім того, головне управління ДПС у Вінницькій області утворюється без статусу юридичної особи та є органом державної влади, має окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України, є розпорядником бюджетних коштів, що згідно з положеннями частини другої статті 48 ЦПК України наділяє останній цивільною процесуальною дієздатністю.

Відтак, органами, уповноваженими державою на виконання представницьких функцій у спірних правовідносинах, є Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області та Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Прокурор належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення вказаних компетентних органів про необхідність вжиття заходів, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Водночас, вищевказані органи з моменту винесення оскаржуваного рішення, заходів щодо його перегляду в апеляційному порядку не вживали, що свідчить про неналежне здійснення повноважень. Тому інтереси держави підлягають захисту в порядку представництва прокурором згідно з статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та на підставі статті 56 ЦПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстави для закриття апеляційного провадження на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 362 ЦПК України - відсутні.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим в розумінні статті 263 ЦПК України, у зв`язку з чим колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Відповідно до положень частини тринадцятої статті 141, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК Україниз ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1488,60 грн.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, задовольнити.

Рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 березня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельні ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (код ЄДРПОУ: 02909909, розрахунковий рахунок: UA568201720343110002000003988) сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1 488 (одна тисяча чотириста вісімдесят вісім) грн 60 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 листопада 2022 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник