Постанова

від 26.10.2022 по справі 906/272/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2022 року Справа № 906/272/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Першко А.А.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - Колесниченко Д.М. (самопредставництво)

прокурор - Безпалов А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року у справі №906/272/21 (повний текст складено 21 лютого 2022 року, суддя Маріщенко Л.О.)

за позовом Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області

до Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс"

про повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року у справі №906/272/21 задоволено позов Керівника Бердичівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради Житомирської області до Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" про повернення земельної ділянки. Зобов`язано Приватне акціонерне товариство "Фірма "Беверс" (13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Максима Залізняка,12, код ЄДРПОУ 00222166) повернути Бердичівській міській раді (Житомирська область, м. Бердичів, площа Центральна, буд. 1, код ЄДРПОУ 13576960) земельну ділянку, площею 70487 кв.м., що розташована за адресою м. Бердичів, вул. Воровського (Максима Залізняка), 12. Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" (13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Максима Залізняка,12, код ЄДРПОУ 00222166) на користь Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11) 2 270,00 грн судового збору.

Вказане рішення мотивоване тим, що між сторонами не було укладено додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди від 14 серпня 2009 року після 16 жовтня 2013 року у відповідності до пункту 21 рішення Бердичівської міської ради від 06 грудня 2013 року №775. За таких обставин, строк оренди земельної ділянки за спірним договором закінчився 16 жовтня 2013 року. Відповідно до пункту 6 договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Згідно пункту 9 договору, підставою припинення договору є, зокрема закінчення строку, на який його було укладено. Однак, в порушення умов договору та положень чинного законодавства, орендар спірну земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди №222 орендодавцю не повернув.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПрАТ "Фірма "Беверс" звернулось до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року у справі №906/272/21 про зобов`язання повернути земельну ділянку та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. До апеляційної скарги додана заява про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що прокурором не дотримана встановлена статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" процедура обгрунтування підстав для звернення до суду, а саме не доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або не підтверджено наявність такого органу. Прокурор, не вказавши орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, порушив вимоги частини 4 статті 53 ГПК України. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 ГПК України. Відповідач також звертає увагу на статтю 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Звернення прокуратури з позовом про повернення земельної ділянки, у той час, коли Бердичівська міська рада у своїй відповіді прокуратурі пояснює об`єктивні причини неможливості на сьогоднішній день укладення нового Договору оренди чи продовження існуючого, виглядає саме як порушення 1 протоколу, а саме: втручання у мирне володіння майном. Держава вже тривалий час не може забезпечити належного оформлення користування ПАТ "Фірма "Беверс" земельною ділянкою за адресою: м. Бердичів, вул. М. Залізняка, 12. Натомість, прокуратура, поза законну процедуру, минаючи органи, наділені відповідними повноваженнями у сфері земельних відносин, намагається позбавити відповідача права користування зазначеною ділянкою.

Скаржник зауважує, що незрозумілими є позовні вимоги прокурора в частині зазначення площі земельної ділянки в розмірі 70 487 кв.м., адже, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за адресою м. Бердичів, вул. М. Залізняка, 12 зареєстроване право оренди земельної ділянки в розмірі 0,1447 га. Це право зареєстроване за іншою юридичною особою: ТОВ "Торговий дім "БЕВЕРС", про яку у своєму позові прокурор не згадує та не долучає до участі у судовому процесі. Оминає у позові Прокурор і питання розташування на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомості, під якими зайнято 58% усієї земельної ділянки та їх подальшу долю у разі задоволення позовних вимог.

Листом №906/272/21/4324/22 від 09 серпня 2022 року матеріали справи було витребувано з Господарського суду Житомирської області.

18 серпня 2022 року до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №906/272/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2022 року у справі №906/272/21 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року у справі №906/272/21 та призначено дату судового засідання на 05 жовтня 2022 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05 жовтня 2022 року у справі №906/272/21 розгляд апеляційної скарги відкладено на 26 жовтня 2022 року об 11:00 год. Зобов`язано Бердичівську окружну прокуратуру та Бердичівську міську раду надати колегії суддів через канцелярію суду до 12 жовтня 2022 року: відзив на апеляційну скаргу ПрАТ "Фірма "Беверс"; докази належності спірної земельної ділянки площею 70487 кв.м., яка знаходиться за адресою м.Бердичів, Житомирська область, вул. Воровського, 12 до комунальної власності Бердичівської міської ради; всі рішення Бердичівської міської ради щодо спірної земельної ділянки площею 70487 кв.м., яка знаходиться за адресою м.Бердичів, Житомирська область, вул. Воровського, 12; відомості щодо фізичних та юридичних осіб, в яких зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна за адресою м.Бердичів, Житомирська область, вул. Воровського, 12; інформацію щодо власників чи користувачів частин земельної ділянки за адресою м.Бердичів, Житомирська область, вул. Воровського, 12; пояснення щодо обраного способу захисту (повернення земельної ділянки) в частині обгрунтування його як негаторного чи віндикаційного позову. Зобов`язано ПрАТ "Фірма "Беверс" надати колегії суддів через канцелярію суду до 12 жовтня 2022 року витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 12 березня 2021 року (момент звернення прокурора з позовом до суду) щодо об`єктів нерухомості, які належать відповідачу на праві власності та знаходяться за адресою м.Бердичів, Житомирська область, вул. Воровського, 12.

12 жовтня 2022 року від Бердичівської окружної прокуратури, на виконання вимог ухвали надійшли пояснення, у яких зазначено, що розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді. Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності Бердичівської міської ради. Також прокурор зазначає, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути належну йому земельну ділянку. Тобто, позовна заява прокурора спрямована саме на усунення перешкод у користуванні територіальною громадою земельною ділянкою комунальної власності, у відповідності зі статтею 391 Цивільного кодексу України. У такому разі позовну заяву прокурора слід розглядати як негаторний позов.

12 жовтня 2022 року від Бердичівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого остання вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. При цьому, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності Бердичівської міської ради. У зв`язку з чим, прокурором визначено Бердичівську міську раду як позивача у справі. На переконання прокурора, доводи відповідача щодо пред`явлення позовної заяви неуповноваженою особою є безпідставними та необгрунтованими, оскільки керівник місцевої (окружної) прокуратури при реалізації конституційної функції представництва інтересів держави має право підписувати та подавати позовну заяву. Прокурор зауважує, що між сторонами не було укладено додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди від 14 серпня 2009 року після 16 жовтня 2013 року у відповідності до пункту 21 рішення Бердичівської міської ради від 06 грудня 2013 року №775. За таких обставин, строк оренди земельної ділянки за спірним договором закінчився 16 жовтня 2013 року. Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. Посилання відповідача на те, що на спірній земельній ділянці зареєстроване право власності об`єктів нерухомості, не звільняє орендаря від обов`язку виконання умов договору оренди від 14 серпня 2009 року в частині повернення земельної ділянці орендодавцю.

17 жовтня 2022 року від ПрАТ "Фірма "Беверс" надійшла заява про поновлення строку та приєднання доказів до матеріалів справи, а саме витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою м.Бердичів, вул. Воровського, 12 станом на 10 жовтня 2022 року

25 жовтня 2022 року від Бердичівської міської ради Житомирської області надійшла заява відповідно до статей 42, 46 ГПК України на виконання вимоги ухвали суду від 05 жовтня 2022 року, а саме надано всі рішення Бердичівської міської ради щодо спірної земельної ділянки площею 70487 кв.м., яка знаходиться за адресою м.Бердичів, Житомирська область, вул. Воровського, 12.

Безпосередньо в судових засіданнях представник відповідача та прокурор повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 27 листопада 2006 року на підставі рішення виконкому Бердичівської міської ради від 04 вересня 2006 року №476, за ВАТ "Фірма" Беверс" зареєстровано право власності на комплекс будівель згідно переліку за адресою Житомирська область, м. Бердичів, вул. Воровського, 12.

Рішенням Бердичівської міської ради від 21 березня 2007 року №170 внесено зміни в додаток до рішення виконавчого комітету від 04 вересня 2006 року №476 "Про оформлення права власності юридичній особі на об`єкт нерухомого майна", а саме в пункт 22 переліку основних будівель під літерою "Ч" слово "автогаражів" замінити словами "транспортний цех №11" та затвердити перелік будівель ВАТ фірми "Беверс".

04 червня 2009 року Бердичівською міською радою прийнято рішення №676 "Про вилучення та передачу земельних ділянок у власність та оренду фізичним та юридичним особам міста", відповідно до якого, ВАТ "Фірма "Беверс" (правонаступником якого є ПрАТ "Фірма "Беверс") передано в оренду на 1 рік земельні ділянки для виробничих потреб загальною площею 70487 кв.м., розташовані за адресою: м. Бердичів, вул. Воровського (Максима Залізняка), 12.

На виконання вказаного рішення між Бердичівською міською радою та ВАТ "Фірма "Беверс" (правонаступником якого є ПрАТ "Фірма "Беверс") укладено договір оренди від 03 серпня 2009 року строком на 1 рік.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею: 70487 кв.м, в тому числі під капітальною будівлею - 40718 кв.м.; під проїздами, проходами і площадками - 29769 кв.м.

На земельних ділянках знаходяться: нежитлові будівлі.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, згідно довідки про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки (витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель м. Бердичева виданої відділом Держкомзему у місті Бердичеві 23 червня 2009 року за №524) з врахуванням коефіцієнта індексації за 2005, 2007, 2008 роки складає: 8012257,00 грн.

Згідно пункту 3 договору оренди землі від 03 серпня 2009 року, договір укладено на 1 рік з моменту реєстрації договору. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

В пункті 4 договору передбачено, що орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься орендарем у грошовій формі щомісячно до 30 числа наступного за звітним місяцем на рахунок місцевого бюджету у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить щомісячно: 20030,64 грн.

Орендар на визначених у цьому розділі умовах, може вносити плату за майбутній період.

Орендна плата справляється також і у випадку, якщо орендар з поважних причин тимчасово не використовує земельну ділянку.

Пунктами 6, 9 договору оренди визначено, що підставою припинення договору є закінчення строку, на який його було укладено. Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Договір зареєстровано в книзі записів реєстрації договорів оренди Бердичівської міської ради 14 серпня 2009 року за №222.

18 березня 2011 року Бердичівською міською радою прийняте рішення №77 "Про продовження договорів оренди землі", відповідно до пункту 2 якого було вирішено продовжити ВАТ "Фірма"Беверс" договір оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року на земельну ділянку загальною площею 70487 кв.м. (під капітальною будівлею 40718 кв.м, під проїздами, проходами, площадками 29769 кв.м.) для виробничих потреб (нежитлові будівлі), розташовано за адресою м. Бердичів, вул. Воровського, 12, терміном на 1 рік.

Відповідно до даного рішення між Бердичівською міською радою та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року, яка була зареєстрована у відділі Держкомзему у м. Бердичеві 07 липня 2011 року за №181040004000059.

07 липня 2011 року між сторонами підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду терміном на 1 рік та здійснений розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку.

27 липня 2012 року Бердичівською міською радою прийняте рішення №450 "Про продовження договорів оренди землі", відповідно до пункту 12 якого було вирішено продовжити ВАТ "Фірма"Беверс" договір оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року на земельну ділянку загальною площею 70487 кв.м. для виробничих потреб (нежитлові будівлі), розташовано за адресою м. Бердичів, вул. Воровського, 12, терміном на 1 рік.

Відповідно до даного рішення між Бердичівською міською радою та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до договору оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року, яка була зареєстрована у відділі Держкомзему у м. Бердичеві 16 жовтня 2012 року за №181040004000263.

16 жовтня 2012 року між сторонами підписаний акт приймання - передачі земельної ділянки в оренду терміном на 1 рік та здійснений розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку.

13 березня 2013 року ПАТ "Фірма "Беверс" звернулась до міського голови м.Бердичева з проханням вилучити з користування земельні ділянки площею 167 м.кв, 360 м.кв, 1384 м.кв, 211 м.кв та надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землестрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості площею ~68095 м.кв по вулиці Воровського, 12 для виробничих потреб.

Пунктом 3 рішення Бердичівської міської ради №771 від 06 грудня 2013 року у зв`язку із добровільною відмовою, вилучено із користування ПАТ "Фірма "Беверс" (і.к. 00222166), юридична адреса: м.Бердичів, вул.Воровського,12, земельні ділянки комунальної власності площею 1384 кв.м., площею 211 кв.м., площею 360 кв.м., площею 229 кв.м., які розташовані за адресою: м.Бердичів, вул. Воровського,12, і зараховано її до складу земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку комунальної власності площею 68303 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул. Воровського,12, ПАТ "Фірма "Беверс" з метою оформлення права оренди на неї для виробничих потреб (механічне оброблення металевих виробів).

Відповідно до листа Бердичівської міської ради від 28 січня 2021, отриманого на запит прокурора в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 06 грудня 2013 року Бердичівською міською радою прийняте рішення №775 "Про продовження договорів оренди землі", відповідно до пункту 21 якого було вирішено продовжити ВАТ "Фірма "Беверс" договір оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року на земельну ділянку загальною площею 70487 кв.м. для виробничих потреб (нежитлові будівлі), розташовано за адресою м. Бердичів, вул. Воровського, 12, терміном на 1 рік.

Однак, додаткової угоди до договору оренди, у відповідності до прийнятого рішення, між сторонами укладено не було.

Інші рішення щодо продовження договору оренди від 03.08.2009 зареєстрованого 14 серпня 2009 року за №222 Бердичівською міською радою не приймались.

Прокурор зазначає, що оскільки строк договору оренди закінчився 14 серпня 2010 року (після спливу 1 року) і з цього часу у орендаря - ТОВ "Фірма "Беверс" виник обов`язок повернути земельну ділянку на підставі пунктів 6, 9 Договору. Проте, до цього часу зазначена земельна ділянка у володіння міської ради не повернута. Тому прокуратура звернулась до суду з даним позовом про зобов`язання ПрАТ "Фірма "Беверс" повернути Бердичівській міській раді земельну ділянку площею 70487 кв.м., що розташовується за адресою м. Бердичів, вул. Воровського (Максима Залізняка), 12.

Враховуючи викладені обставини справи, місцевий господарський суд прийшов до висновку про те, що оскільки між сторонами не було укладено додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди від 14 серпня 2009 року після 16 жовтня 2013 року у відповідності до пункту 21 рішення Бердичівської міської ради від 06 грудня 2013 року №775, строк оренди земельної ділянки за спірним договором закінчився 16 жовтня 2013 року. Відповідно до пункту 6 договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду. Згідно пункту 9 договору, підставою припинення договору є, зокрема закінчення строку, на який його було укладено. Однак, в порушення умов договору та положень чинного законодавства, орендар спірну земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди №222 орендодавцю не повернув, а тому суд прийшов до висновку про задоволення позову.

Однак, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду не може погодитись з такими висновками з огляду на наступне.

Щодо повноважень прокурора звертатися з даним позовом до суду.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №806/1000/17 та від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц).

У даному випадку порушення державних інтересів полягає у неповерненні суб`єктом приватного права у володіння територіальної громади земель комунальної власності, володіння та користування нею без відповідних правових підстав та не сплати коштів до бюджету за її використання.

Також, місцевий бюджет не отримує будь-яких коштів за користування спірною земельною ділянкою, що підтверджується рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2020 року, справа №240/9289/20 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області до Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" заборгованість в сумі 1100367,23 грн.

Як передбачено пунктом 5 частини першої статті 71 Бюджетного кодексу України, кошти від відчуження майна, що належить Автономній Республіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, включаючи кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них є складовою частиною бюджету розвитку місцевих бюджетів.

Використання товариством нерухомого майна, що належить територіальній громаді міста Бердичева, без сплати орендної плати підриває авторитет органів місцевого самоврядування серед населення, позбавляє Бердичівську міську раду можливості реалізовувати повноваження власника майна - володіти, користування та розпоряджатися останнім для потреб територіальної громади, залучати кошти до місцевого бюджету від передачі майна в оренду особам, що можуть забезпечити надходження орендної плати за користування даним майном до місцевого бюджету відповідно до вимог договорів та чинного законодавства.

Згідно статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить в тому числі повноваження щодо:

а) розпорядження землями територіальних громад;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Згідно статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 4 закону передбачено, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється в тому числі на принципі судового захисту прав місцевого самоврядування.

У Конституції України місцевому самоврядуванню, як одній з основ демократичного ладу, присвячено спеціальний XI розділ. Не будучи складовою частиною системи державних органів, органи місцевого самоврядування водночас тісно взаємодіють з державними органами і являють собою особливу форму участі громадян в управлінні державними і суспільними справами виключно місцевого значення.

Відповідно до статей 5, 7 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

В Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (частина перша статті 140). Виходячи з цих конституційних положень у системному зв`язку з положеннями статті 6 Конституції України про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову,

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 березня 2002 року визначив політико-правову природу органів місцевого самоврядування, які не є органами державної влади, а є представницькими органами, через які здійснюється право територіальної громади самостійно вирішувати не будь-які питання суспільного життя, а питання саме місцевого значення, тобто такі, які пов`язані передусім з життєдіяльністю територіальних громад і перелік яких визначено у Конституції і законах України (пункти 4, 5 мотивувальної частини Рішення від 26 березня 2002 року № 6-рп/2002 у справі про охорону трудових прав депутатів місцевих рад).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Таким чином, інтерес держави полягає у міцному та самодостатньому місцевому самоврядуванні кожної територіальної общини в її територіальних кордонах і держава гарантує наділення органів місцевого самоврядування певними державними повноваженнями та надає можливість населенню управляти власними справами, спільно приймати рішення та діяти з метою їх реалізації.

Отже, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади як і державні органи.

Викладенні факти свідчать про порушення інтересів держави та потребують невідкладного вжиття заходів прокурорського реагування представницького характеру.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, надсилання прокурором повідомлення на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 Господарського процесуального кодексу України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абзацу 2 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі №910/6144/18, від 06 серпня 2019 року у справі №912/2529/18).

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів щодо порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Як свідчать матеріали справи, 06 січня 2021 року прокуратурою направлено лист до Бердичівської міської ради, в якому повідомлено про встановлене прокуратурою порушення земельного законодавства, та з урахуванням зазначених порушень запропоновано надати інформацію стосовно наявності намірів та можливості здійснення вказаною міською радою заходів, спрямованих на захист інтересів держави, у даних правовідносинах, зокрема, шляхом звернення до суду.

Листом від 28 січня 2021 року Бердичівська міська рада повідомила, що відповідні заходи щодо повернення земельної ділянки не вживалися.

Вище зазначено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень (частина 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У випадку, якщо компетентний орган (в цьому випадку Бердичівська міська рада) не була згідна з наявністю підстав для представництва прокурором, в тому числі і можливості самостійного звернення до суду, міг оскаржити такі дії прокурора. Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що Бердичівська міська рада заперечує звернення прокурора з цим позовом до суду.

Враховуючи вказане, місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними.

Посилання апелянта на те, що прокуратурою не надано суду підтвердження повідомлення ГУ Держгеокадастру у Житомирській області про можливі порушення земельного законодавства спростовується тим, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та орендодавцем є Бердичівська міська рада. Вказаної обставини відповідачем належними доказами не спростовано.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Як підтверджується матеріалами справи, Бердичівська міська рада та відповідач уклали договір оренди землі, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У частині 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується із частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Факт передачі земельної ділянки в оренду відповідачу підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки в оренду від 14 серпня 2009 року.

Пунктом 3 договору оренди №222 від 14 серпня 2009 року сторонами погоджено, що такий договір було укладено терміном на 1 рік. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовження його дії.

Відповідно до пункту 9 договору підставою припинення договору є закінчення строку, на який його було укладено.

18 березня 2011 року Бердичівською міською радою прийняте рішення №77 "Про продовження договорів оренди землі", відповідно до пункту 2 якого було вирішено продовжити ВАТ "Фірма"Беверс" договір оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року на земельну ділянку загальною площею 70487 кв.м. (під капітальною будівлею 40718 кв.м, під проїздами, проходами, площадками 29769 кв.м.) для виробничих потреб (нежитлові будівлі), розташовано за адресою м. Бердичів, вул. Воровського, 12, терміном на 1 рік.

Відповідно до даного рішення між Бердичівською міською радою та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до договору оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року, яка була зареєстрована у відділі Держкомзему у м. Бердичеві 07 липня 2011 року за №181040004000059.

07 липня 2011 року між сторонами підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки в оренду терміном на 1 рік та здійснений розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку.

27 липня 2012 року Бердичівською міською радою прийняте рішення №450 "Про продовження договорів оренди землі" відповідно до пункту 12 якого було вирішено продовжити ВАТ "Фірма "Беверс" договір оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року на земельну ділянку загальною площею 70487 кв.м. для виробничих потреб (нежитлові будівлі), розташовано за адресою м. Бердичів, вул. Воровського, 12, терміном на 1 рік.

Відповідно до даного рішення між Бердичівською міською радою та відповідачем укладено додаткову угоду №2 до договору оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року, яка була зареєстрована у відділі Держкомзему у м. Бердичеві 16 жовтня 2012 року за №181040004000263.

16 жовтня 2012 року між сторонами підписаний акт приймання - передачі земельної ділянки в оренду терміном на 1 рік та здійснений розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до листа Бердичівської міської ради від 28 січня 2021 року, отриманого на запит прокурора в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 06 грудня 2013 року Бердичівською міською радою прийняте рішення №775 "Про продовження договорів оренди землі" відповідно до пункту 21 якого було вирішено продовжити ВАТ "Фірма"Беверс" договір оренди землі №222 від 14 серпня 2009 року на земельну ділянку загальною площею 70487 кв.м. для виробничих потреб (нежитлові будівлі), розташовано за адресою м. Бердичів, вул. Воровського, 12, терміном на 1 рік.

Однак, додаткової угоди до договору оренди, у відповідності до прийнятого рішення, між сторонами укладено не було.

Інші рішення щодо продовження договору оренди №222 від 14 серпня 2009 року Бердичівською міською радою не приймались.

Також, з вказаного листа вбачається, що земельна ділянка за адресою м. Бердичів, вул. Максима Залізняка (Воровського), 12, як об`єкт цивільного права не сформована. Формування її та внесення до державного земельного кадастру ускладнює той факт, що ВАТ "Фірма"Беверс" було посвідчене право власності на цілісний майновий комплекс. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, до декількох фізичних та юридичних осіб на підставі цивільних угод перейшло право спільної часткової власності на даний цілісний майновий комплекс, без виділення цих часток в натурі, що не дозволяє сформувати під ними окремі земельні ділянки.

Крім того, діючою містобудівною документацією, дана територія віднесена до зони розміщення перспективних об`єктів громадського, ділового та комерційного призначення ПГ -1 (ПГ-1/р. ПГ-1/с), яка не передбачає розміщення виробничих підприємств.

Як правильно зазначив місцевий суд, для продовження строку дії договору оренди після 16 жовтня 2013 року (термін на який була укладена додаткова угода № 2 до договору оренди): орендарем в обов`язковому порядку мало бути направлено на адресу орендодавця лист-повідомлення про намір продовжити орендні правовідносини, до якого мав бути доданий проект додаткової угоди. Таке повідомлення мало бути направлено до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі; між сторонами в обов`язковому порядку мала бути укладена додаткова угода про продовження строку оренди.

Однак, між сторонами не було укладено додаткової угоди про продовження строку дії договору оренди від 14 серпня 2009 року після 16 жовтня 2013 року у відповідності до пункту 21 рішення Бердичівської міської ради від 06 грудня 2013 року №775. За таких обставин, строк оренди земельної ділянки у площі зазначеній в спірному договорі закінчився 16 жовтня 2013 року.

Згідно з частиною 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Відповідно до пункту 6 договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Згідно пункту 9 договору, підставою припинення договору є, зокрема закінчення строку, на який його було укладено.

Однак, в порушення умов договору та положень чинного законодавства, орендар спірну земельну ділянку після закінчення строку дії договору оренди №222 орендодавцю не повернув.

В той же час колегія суддів враховує наступне.

04 червня 2009 року Бердичівською міською радою прийнято рішення №676 "Про вилучення та передачу земельних ділянок у власність та оренду фізичним та юридичним особам міста", відповідно до якого, ВАТ "Фірма "Беверс" (правонаступником якого є ПрАТ "Фірма "Беверс") передано в оренду на 1 рік земельні ділянки для виробничих потреб загальною площею 70487 кв.м., розташовані за адресою: м. Бердичів, вул. Воровського (Максима Залізняка), 12.

На виконання вказаного рішення між Бердичівською міською радою та ВАТ "Фірма "Беверс" (правонаступником якого є ПрАТ "Фірма"Беверс") укладено договір оренди від 03 серпня 2009 року строком на 1 рік.

Відповідно до пункту 2 договору в оренду передаються земельні ділянки загальною площею: 70487 кв.м, в тому числі під капітальною будівлею - 40718 кв.м.; під проїздами, проходами і площадками - 29769 кв.м.

На земельних ділянках знаходяться: нежитлові будівлі.

З огляду на те, що ПрАТ "Фірма "Беверс" є правонаступником Відкритого акціонерного товариства "Фірма "Беверс", що не заперечується сторонами спору, відповідно відповідач є власником об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, яка в свою чергу і надавалась останньому для їх обслуговування. Матеріалами справи, зокрема Інформацією з Державного реєструречових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, підтверджено, що в подальшому частина будівель відчужувалась на користь юридичних та фізичних осіб.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна станом на яас розгляду справи за адресою м. Бердичів, вул. Воровського 12 зареєстравано об`єкти права власності, зокрема: - за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на: механічну майстерню загальною площею 342,7 кв.м, ремонтно-механічну майстерню загальною площею 197,1 кв.м, нежитлову будівлю загальною площею 252,3 кв.м, трансформаторну ТП-4 загальною площею 29 кв.м, транспортний цех загальною площею 1066,4 кв.м., 3/10000 частки цілісного майнового комплексу (прохідна, літ. Ф-1), 10/10000 (частина будівлі допоміжних служб);

- за ПАТ "Фірма "Беверс" зареєстровано цілісний майновий комплекс, а саме 69265/100000 його частки;

- 173/10000, 171/10000, 169/10000, 53/10000, 30/10000, 8/10000, частки якого належить ТОВ "Комборбез", 173/10000, 15/10000, 200/10000 (частина інженерного корпусу літ. В-4, приміщення 2 поверху: 67, 68, 69 70, 71, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 85, ІХ, ХІІІ) 451/10000 (частина блоку цеху №5) частки належить ОСОБА_2 ;

- 30/100000 (будівля гаража літ. "М"), 490/100000 (будівля станції очистки стічних вод літ. Х-2), 97/10000 (частина головного корпусу Л-1) частки належить ТОВ "Компанія ВД Груп"; 680/100000 (будівля ДОК монтажний літ. "І"),

- 362/10000 (частина приміщень виробничих цехів №5, №8 блоку цехів №1) частки належить ПП "Гетьман-Д";

- за ОСОБА_3 зареєстровано 295/100000 (частина нежитлової будівлі приміщень блоку цехів №4) частки цілісного майнового комплексу;

- за ТОВ "Торговий дім "Беверс" зареєстровано 288/10000 частки цілісного майнового комплексу. Вказані будівлі знаходяться за адресою АДРЕСА_1 /т.3, а.с.72-81/.

Відповідно до частини 1 статті 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.

Згідно зі статтею 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16, від 03 квітня 2019 року у справі №921/158/18, від 25 лютого 2020 року у справі №922/510/19, від 16 червня 2020 року у справі №689/26/17.

Вказані норми закону мають звичну правову конституцію безумовного слідування землі за об`єктом нерухомості (будівлями). У вказаних постановах висловлена правова позиція, яка полягає в тому, що у всіх випадках переходу права власності на будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти.

Таким чином, право власності на будівлі, з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості (в даному випадку будівлі), у власності або користуванні.

Згідно частини 1 статті 316, статті 317, частин 1, 2, 3 статті 319, частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

При цьому частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. При цьому, право користування земельною ділянкою виникає одночасно з реєстрацією права власності на нерухомість, яка на ній знаходиться.

Таким чином, хоча право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що належить відповідачу на праві власності, належним чином не оформлене, зазначене не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомого майна на користування зазначеним майном та, відповідно, земельною ділянкою на якій воно розташоване, оскільки, як зазначалося вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлями.

Окрім того, суд зазначає, що право на земельну ділягнку у зв`язку з відчуженням часнити об`єктів нерухомості належить в тому числі і новим власним таких об`єктів. А тому, заявляючи позов виключно до ПАТ "Фірма "Беверз" про повернення земельної ділянки, прокурором не враховано право на частини цієї ділянки у інших осіб, яке вони набули у зв`язку з набуттям права власності об`єкти чи їх частину, що знаходяться на цій ділянці.

Крім того, з дослідженого колегією суддів було встановлено, що частина нерухомого майна була відчужена на користь юридичних та фізичних осіб, частина з яких належним чином оформила право користування земельними ділянками під об`єктами нерухомого майна, що вбачається з рішень Бердичівської міської ради та відповідних договорів оренди землі, які надані міською радою ТОВ "Торговий дім "Беверз" (договір оренди землі від 03.02.2015 -1447 кв.м.), Шафранову Ю.В. (договір оренди землі 14.11.2019 - 400 кв.м.) /т.3, .а.с.8-108/. Також, матеріали справи містять документи, що засвідчують факт відмови відповідачем від частини земельної ділянки із загальної площі 70487 кв.м., зокрема пунктом 3 рішення Бердичівської міської ради №771 від 06 грудня 2013 року у зв`язку із добровільною відмовою, вилучено із користування ПАТ "Фірма "Беверс" (і.к. 00222166), юридична адреса: м.Бердичів, вул.Воровського,12, земельні ділянки комунальної власності площею 1384 кв.м., площею 211 кв.м., площею 360 кв.м., площею 229 кв.м., які розташовані за адресою: м.Бердичів, вул. Воровського,12, і зараховано її до складу земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення /т. 2 а.с.122-127/.

Вказані обставини свідчать про те, що у відповідача станом на час подання позову не перебуває в користуванні земельної ділянки, що визначена в договорі від 03.08.2009 площею 70487 кв.м., а тому станом на час звернення до суду 15.03.2021 вимога про повернення об`єкта оренди за договором, що припинив свою дію 16.10.2013, не може бути правомірною у зв`язку з відсутністю такого об`єкта.

Суд зазначає, що звертаючись з позовом про повернення земельної ділянки, при цьому аргументуючи, що такий позов є негаторним /т. 2 а.с. 830/, тобто про усунення перешкод в користуванні майном, прокурором не зазначено, якими саме діями відповідач порушує право територіальної громади на вільне користування, володіння і розпорядження майном (земельною ділянкою).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Прокурором при поданні позову не визначено, які існують об`єктивні перешкоди для здійснення міською радою своїх правомочностей як власника даної земельної ділянки, як і не доведено факту порушення ПАТ "Фірма "Беверз" прав міської ради на розпорядження земельною ділянкою, оскільки у зв`язку з припиненням договору оренди міська рада не обмежена в праві здійснювати розпорядження такою земельною ділянкою у спосіб, визначений законом, із врахуванням прав власності інших осіб на об`єкти нерухомості, що ній розміщені.

Також прокурором не визначено спосіб, у який мало б відбуватися виконання рішення про повернення земельної ділянки площею 70487 кв.м., із врахуванням наявності на такій земельній ділянці нерухомого майна, яке належить відповідачу та іншим особам.

Згідно статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаної та ратифікованої Україною, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі Кривенький проти України констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, ОСОБА_1 та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила . У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах Раймондо проти Італії від 22 лютого 1994 року, Філліпс проти Сполученого Королівства від 5 липня 2001 року, Аркурі та інші проти Італії від 5 липня 2001 року, Ріела та інші проти Італії від 4 вересня 2001 року, ОСОБА_9 проти Російської Федерації від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За таких обставин, позбавлення ПрАТ "Фірма "Беверс" права власності на нерухоме майно, яке може відбутися при зобов`язанні останнього повернути земельну ділянку, на якій розміщене таке майно, на думку суду, буде мати ознаки непропорційного втручання держави у її право власності, оскільки вказана особа набула права власності на підставах, передбачених законом.

Взаємосуперечливими є доводи прокурора щодо знаходження об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, оскільки подаючи позовну заяву, відзив на апеляційну скаргу прокуратура зазначала і до вказаного висновку прийшов місцевий господарський суд, що розташування нерухомого майна на спірній земельній ділянці не впливає на обов`язок ПрАТ "Фірма "Беверс" повернути земельну ділянку. Однак, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції прокурор зазначив, що надані ПрАТ "Фірма "Беверс" інформаційні довідки щодо нерухомого майна за адресою Житомирська область, м. Бердичів, вул. Воровського, 12 не доводять того факту, що об`єкти нерухомості розташовані саме на спірній земельній ділянці і вказаний факт повинен доводити відповідач. Проте, колегія суддів звертає увагу прокурора, що із дослідженого встановлено, що поданий саме негаторний позов, відтак доведення підстав та обставин позову покладається саме на заявника. Окрім того, факт наявності майна на земельній ділянці прямо визначено у договорі від 03.09.2009 року, наслідками припинення якого прокурор обгрунтовує правові відстави позову.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

При цьому, розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Прокурор, звернувшись з позовом про повернення земельної ділянки, формально використав передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, частиною 1 статті 34 Закону України "Про оренду землі", спосіб захисту прав, без врахування конкретних обставин і правовідносин сторін, а саме того, що на спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна (будівлі), які належать як відповідачу на праві власності так і іншим юридичним та фізичним особам, і яка (земельна ділянка) надавалася відповідачеві для їх обслуговування. Такий спосіб захисту є ілюзорним, неадекватним та неспіврозмірним, і призведе до порушення прав власників майна.

Рішення суду про зобов`язання відповідача повернути позивачеві земельну ділянку фактично не може бути виконане, оскільки на ній знаходяться належні на праві власності відповідачу та іншим юридичним та фізичним особам будівлі та споруди.

За наведених обставин суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі без доведення того, яка площа земельної ділянки, на якій розміщене належне відповідачу нерухоме майно та яка саме необхідна для обслуговування такого майна, при цьому, виходячи з якої мети вона має визначатися, для обслуговування вищевказаних будівель чи для обслуговування саме об`єкта є неефективним та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, з огляду на що, та на все зазначене вище, в задоволенні позовних вимог прокурора слід відмовити.

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду, оскаржуване рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову позову.

Судові витрати покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" на рішення Господарського суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року у справі №906/272/21 задовольнити.

Рішення Господарського суду Житомирської області від 08 лютого 2022 року у справі №906/272/21 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

Стягнути з Житомирської обласної прокуратури (10008, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Святослава Ріхтера, будинок 11) на користь Приватного акціонерного товариства "Фірма "Беверс" (13300, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Максима Залізняка,12, код ЄДРПОУ 00222166) 3405 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/272/21 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "09" листопада 2022 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.