Постанова

від 01.11.2022 по справі 500/5928/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/8177/22

Справа № 500/5928/18

Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я.

Доповідач Приходько Л. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2022 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Приходько Л. А.

суддів: Семиженка Г.В.

Склярської І. В.

секретар Куріньова Л. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фермерське господарство «Стоянов А.А.» в особі голови Стоянової Алли Андріївни,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - Суворовська селищна рада Ізмаїльського району Одеської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою адвоката Домущі Василя Сергійовича поданої від імені та в інтересах ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2022 року у складі головуючого судді Присакар О.Я.

встановив:

У вересні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Фермерського господарства «Стоянов А.А.», в особі голови Стоянової Алли Андріївни, в якому просила визнати недійсним договір оренди землі. № 42 від 04 січня 2014 року, укладений між нею та ФГ Стоянов А.А. та повернути сторони у попередній стан.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір був укладений без її відома та згоди її донькою ОСОБА_2 , чим були порушені її права, як власника земельної ділянки.

У лютому 2019 року ОСОБА_3 подала заяву про уточнення позовних вимог в якій просила просила визнати недійсним договір оренди землі № 42, укладений 04 січня 2014 року між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Стоянов А.А.», щодо оренди земельної ділянки площею 3,49га, кадастровий номер з 5120484700:01:003:0042 та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер:15753344 від 12 вересня 2014 року, внесеного в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції в Одеській області, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат (т.1 а.с.36).

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що влітку 2018 року їй стало відомо, що 04 січня 2014 року її донька ОСОБА_2 уклала від її імені договір оренди землі № 42 з ФК Стоянов А.А., за умовами якого належна їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №896711 земельна ділянка площею 3.49га, кадастровий номер 5120484700:01:003:0042, яка розташована на території Острівнянської сільської ради Арцизського району Одеської області передана в оренду ФГ Стоянов А.А. строком на 14 років. На підставі вказаного договору в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно державним реєстратором реєстраційної служби Арцизького районного управління юстиції в Одеській області, внесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер:15753344 від 12 вересня 2014 року. Проте будь-яких повноважень на укладання та підписання договору оренди землі нею ОСОБА_2 не надавалось.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 12 лютого 2019 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_2 та Центр надання адміністративних послуг Арцизької районної державної адміністрації Одеської області (т.1 а.с.44).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 10 жовтня 2020 року замінено первісного відповідача Центр надання адміністративних послуг Арцизької районної державної адміністрації Одеської області на належного відповідача - Арцизьку районну державну адміністрацію Одеської області (т.1 а.с.189).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23 квітня 2021 року Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.245).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 24 травня 2021 року провадження по справі зупинено до залучення правонаступників позивача ОСОБА_3 (т.1 а.с.248).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 27 жовтня 2021 року провадження у справі поновлено (т.2 а.с.1).

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 17 листопада 2021 року ОСОБА_1 було залучено до участі у справі як правонаступника позивача ОСОБА_3 (т.2 а.с.43-44).

В цей же день ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області замінено первісного відповідача Арцизьку районну державну адміністрацію Одеської області на належного відповідача Суворовську селищну раду Ізмаїльського району Одеської області (т.2 ас. 45-46).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2022 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом визнання недійсним правочину з підстав того, що власник землі не підписував цей договір є неефективним способом захисту. Оскільки у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач наполягає на визнанні недійсним договору оренди землі, вважаючи, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що порушує права позивача, як власника земельної ділянки. Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, щодо оренди спірної земельної ділянки, суд першої інстанції послався на те, що ці вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі.

В апеляційній скарзі адвокат Домущі В.С., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення яким задовольнити вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на неповне встановлення судом обставин, які мають значення для справи, неправильне дослідження та оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання договору оренди землі недійсним у зв`язку з обранням неефективного способу захисту не врахувавши те, що такий спосіб захисту як визнання правочину недійсним у зв`язку із дефектом волі його учасника передбачено чинним законодавством, зокрема пунктом 2 частини 2 статті 16 та частини 1 статті 215 ЦК України та застосування саме такого способу повністю відповідає змісту порушених прав ОСОБА_3 , та її правонаступника ОСОБА_1 . Висновок суду про те, що відмова у задоволені позову через обрання неефективного способу захисту не позбавляє позивача заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки не відповідає положенням статей 216, 391 ЦК України.

Відмовляючи у задоволені вимог про скасування державної реєстрації суд першої інстанції не дослідив законність рішення державного реєстратора, та не застосував норми матеріального права, які регулюють відносини у сфері державної реєстрації речових прав.

Правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористалися.

В судовому засіданні адвокат Домущі В.С., приймаючи участь у справі в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу підтримав за обставинами викладеними у скарзі, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Інші учасники справи будучі повідомленими про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явились.

Представник Суворовської селищної ради Ізмаїльського району Одеської області в судове направив до суду заяву про розгляд справи без його участі. Інші учасники справи причини своєї неявки не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи наведене колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не явилися у судове засідання будучі належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи, що причини своєї неявки вони не повідомили, а тому відсутні підстави вважати, що причина їх неявки є поважною.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах визначених цивільним процесуальним законодавством, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку власником земельної ділянки площею 3,49 га, розташованої на території Острівненської сільської ради, переданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер: 5120484700:01:003:0042 є ОСОБА_3 (т.1 а.с. 250).

Згідно договору оренди землі №42 укладеного 04 січня 2014 року між ОСОБА_3 та Фермерським господарством «Стоянов А.А.», ФГ «Стоянов А.А.» набув права оренди земельної ділянки площею 3,49 га, кадастровий номер земельної ділянки 5120484700:01:003:0042 (т.1 а.с. 55).

Відповідно до акту приймання передачі (на місцевості) земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду ФГ «Стоянов А.А.» від 04 січня 2014 року, власник земельної ділянки (орендодавець) ОСОБА_3 передає згідно Договору оренди та плану землекористування терміном на 14 (чотирнадцять) років земельну ділянку, яка розташована на території Острівнянської сільської ради Арцизького району Одеської області площею 3,49 га, в тому числі ріллі 3,49 га. ФГ «Стоянов А.А.» в особі голови ОСОБА_4 приймає в короткострокове користування (оренду) вище вказану земельну ділянку, згідно Договору оренди для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т.1 а.с.57).

Державним реєстратором реєстраційної служби Арцизського районного управління юстиції в Одеській області Соколовим В.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 15753344 від 12 вересня 2014 року відповідно до якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права внесено запис про право оренди ФГ Стоянов А.А. земельної ділянки площею 3,49 га, кадастровий номер земельної ділянки 5120484700:01: 002:0239 (т.1 а.с.249).

На час розгляду справи земельна ділянка площею 3,49 га, кадастровий номер земельної ділянки 5120484700:01:003:0042, перебуває у користуванні ФГ «Стоянов А.А.». Вказана обставина визнана сторонами у справі.

Пред`являючи позов, ОСОБА_3 , та її правонаступник ОСОБА_1 , зазначали, що оспорюваний договір ОСОБА_3 не підписувала. Договір від її імені уклала ОСОБА_2 , якій ОСОБА_3 не надавала повноважень ні на укладення, ні на підписання договору оренди землі .

Для з`ясування цих обставин у справі призначалась судова почеркознавча експертиза, проведення якої було доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі- ОНДІСЕ).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертиз ОНДІСЕ від 22 вересня 2020 року рукописні записи «Недельчева», розміщені у: договорі оренди землі №42 від 04.01.2014 за ідентифікаційним номером 2317407758, укладеному між фермерським господарством «Стоянов А.А.» та ОСОБА_3 , розміщений зі зворотної сторони другого аркушу у графі «Орендодавець»; акті приймання-передачі (на місцевості) земельної ділянки, переданої в короткострокову оренду ФГ «Стоянов А.А.» від 04.01.2014, розміщений в графі «Власник земельної ділянки»; додатку до Договору оренди земельної частини (паю) за 2014, 2015, 2016 рр., розміщені у розділах «Орендодавець:» в графах (підпис), виконані не ОСОБА_3 , а ОСОБА_2 .

Цим же висновком повідомлено про неможливість вирішення інших питань ухвали з підстав не виконання клопотання експерта в частині надання згоди на використання оригіналів досліджуваних документів при проведенні судової почеркознавчої експертизи наявних у матеріалах справи (т.1 а.с.166-174).

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірних договорах) договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки,яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звернулась з вимогою про визнання недійсним договору оренди землі, посилаюсь на те, що цей договір вона не підписувала, а отже умови його не погоджувала, у зв`язку із чим порушуються її права, як власника земельної ділянки. Відповідач безпідставно користується належною позивачу земельною ділянкою на підставі умов договору, підписаних ОСОБА_2 , яку вона не уповноважувала ні на укладання, ні на підписання договору.

Встановивши, на підставі досліджених доказів, що спірний договір ОСОБА_3 не підписувала, а отже і не погоджувала істотних умов цього договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що такий договір є неукладеним, тобто таким що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину який не вчинено. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди землі суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, позивач наполягає на визнанні недійсним договору оренди землі, вважаючи, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, що порушує права позивача, як власника земельної ділянки. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду висловленому у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), в якій Велика Палата зазначила, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного суду України, висловленого у постанові від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15 вказав що: "Судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення позивача, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України", зазначивши, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено) не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги в ці частині суперечить зазначеним вище нормам права та висновкам Верховного Суду висловлених у подібних правовідносинах.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог в частині скасування рішення про державну реєстрацію права оренди суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги є похідними від позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, згідно пункту 1 частини першої статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як вбачається зі змісту позовної заяви позивач просив скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди спірної земельної ділянки як наслідок визнання недійсним договору оренди. Будь-яких інших підстав для скасування вказаного рішення позивачем ні у позовній заяві, ні у заявах про уточнення позовних вимог позивачем не зазначались. У встановленому цивільним процесуальним законом порядку підстави позову в цій частині не змінювалися.

Враховуючи наведене, а також, що відповідно до вимог частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав, зазначених у позовній заяві, для задоволення позову в цій частині.

Крім того, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що позивач просить скасувати рішення про державну реєстрацію права оренди землі, індексний номер 15753344 від 12 вересня 2014 року, на земельну ділянку з кадастровим номером 5120484700:01:002:0239, в той час, як предметом оспорюваного договору оренди землі є земельна ділянка з кадастровим номером 5120484700:01:003:0042.

Отже доводи апеляційної скарги про те, що наявність рішення про державну реєстрацію права оренди землі, індексний номер 15753344 від 12 вересня 2014 року перешкоджає ОСОБА_1 , як правонаступнику та дійсному власнику земельної ділянки кадастровим номером 5120484700:01:003:0042 розпоряджатися належним йому майном не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Зважаючи на те, що позовні вимоги залишені без задоволення суд першої інстанції, відповідно до вимог частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладений на позивача.

Колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями367,374,375,381-384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу адвоката Домущі Василя Сергійовича подану від імені та в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 10 листопада 2022 року.

Головуючий Л.А. Приходько

Судді: Г.В. Семиженко

І.В. Склярська