Рішення

від 10.11.2022 по справі 420/11372/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/11372/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 рокум. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Одеській області №Ф-10121-51У від 12 жовтня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 37788 грн 74 коп. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень сімдесят чотири копійки);

зобов`язати ГУ ДПС в Одеській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом включення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 37788 грн 74 коп. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень сімдесят чотири копійки).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно до норм чинного законодавства України, виключною метою збору та сплати єдиного соціального внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. ЄСВ не є у розумінні ПК України загальнодержавним чи місцевим податком та збором, а є страховим внеском в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, порядок збору, нарахування та сплати якого регулюється окремим нормативно-правовим актом.

З 2011 позивач є найманим працівником, за якого єдиний соціальний внесок сплачує роботодавець.

Також, згідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року №592-ІХ були внесені зміни до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування ", а саме статтю 4 було доповнено частиною 6, яка зазначає наступне:

« 6. Особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

Зазначене доповнення набуло сили згідно до прикінцевих положень Закону №592-ІХ починаючи з 01.01.2021 року. Вважаю, що врегулювання прогалин у законодавстві на користь платників податків опосередковано підтверджує необґрунтованість нарахувань контролюючими органами щодо платника податків за умови, коли дохід (прибуток) від незалежної професійної діяльності відсутній, а роботодавець сплачує за найманого працівника ЄСВ у розмірі, що суттєво перевищує мінімальний.

За загальним конституційним принципом, закріпленим в статті 58 Конституції України, закон не має зворотної сили у часі. Єдиний виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно - правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 19.08.2022 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст. 262 КАС України.

01.09.2022 року за вх. №ЕП/24994/22 від ГУ ДПС в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що згідно баз даних інформаційної системи платників податків за позивачем рахується заборгованість з єдиного внеску у сумі 37788,74 грн. за 2017 р., 2018 р., 2019 р., 2020 р.

Відповідно до фактичних обставин справи, Головним управлінням ДПС в Одеській області направлено на адресу ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу №Ф-10121-51У від 12 жовтня 2021 року у розмірі 37788,74 гривень.

07.09.2022 року за вх. №ЕС/3621/22 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій, з посиланням на практику Верховного Суду, наголошується на протиправності подвійної сплати ЄСВ.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) протягом періоду часу з вересня 2011 року по теперішній час працює у товаристві з обмеженою відповідальністю «АСНІЛЬСЕН ЮКРЕЙН», ЄДРПОУ 23512369.

Вказане підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , номер облікової картки застрахованої особи - НОМЕР_2 ) та копією трудової книжки серії НОМЕР_3 від 01.03.2004 року.

12.10.2021 року ГУ ДПС в Одеській області винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10121-51У про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 37788 грн 74 коп.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на системне тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, якщо особа не веде господарську діяльність і є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Зазначена правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19.

Застосована судом правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 16.09.2022 року по справі №500/92/19.

Аналогічні правові висновки також містяться у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 р. по справі №160/3114/19, від 04.12.2019 р. по справі №404/2149/19, від 23.01.2020 р. по справі №480/4656/18, від 18.03.2020 р. по справі №140/1777/19.

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Від наведених вище правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

З огляду на викладене правове регулювання спірних правовідносин та встановлені обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмку) №Ф-10121-51У від 12 жовтня 2021 року., у зв`язку з працевлаштуванням позивача протягом періоду часу з вересня 2011 року по теперішній час у товаристві з обмеженою відповідальністю «АСНІЛЬСЕН ЮКРЕЙН», ЄДРПОУ 23512369, та сплатою його роботодавцем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Щодо зобов`язання ГУ ДПС в Одеській області відкоригувати в інформаційній системі органів ДПС дані інтегрованої картки платника ОСОБА_1 шляхом включення недоїмки - заборгованості з єдиного соціального внеску в розмірі 37788 грн 74 коп.

Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є правомірність донарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно питання щодо коригування в інформаційній системі органів ДПС даних інтегрованої картки ОСОБА_1 є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про правомірність вимоги про сплату боргу.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 17 вересня 2021 року по справі №580/1285/20.

Щодо витрат на правову допомогу

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Як встановлено судом, в матеріалах справи на підтвердження надання правової допомоги адвокатом Ставніченко Максимом Віталійовичем наявні:

копія Договору про надання правової допомоги №28/07/22 від 28.07.2022 року між адвокатським об`єднанням «Лєгіст» в особі Ставніченка Максима Віталійовича та Гидирим Стелою Олександрівною;

копія додаткової угоди №1 від 03.08.2022 р. до договору №28/07/22 від 28.07.2022 р.

Дослідивши матеріали справи, надані представником позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. письмові докази, суд дійшов висновку про неспівмірність заявлених до відшкодування коштів із розглядом даної справи.

Відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 12 КАС України, справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, судом під час відкриття провадження у справі було визначено, що вказана справа незначної складності та підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як встановлено судом, у позовній заяві та відповіді на відзив представником позивача зазначено про чималу кількість постанов Верховного Суду щодо спірних правовідносин.

Від наведених правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах палата, об`єднана палата або Велика Палата Верховного Суду у відповідності до статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає.

В мотивувальних частинах цих постанов надана правова оцінка спірним правовідносинам та сформований правовий висновок, який підлягає застосуванню.

Відтак, підготовка позовної заяви адвокатом не потребує великої кількості часу та не є складною.

З огляду на правову позицію Верховного Суду наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

З огляду на викладене суд вважає, що витрати в сумі 5000,00 грн. є неспівмірними зі складністю справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 6 КАСУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п. 30).

Відтак, заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням викладеного вище, необхідно зменшити до 2000,00 грн., що відповідатиме вимогам співмірності, розумності та справедливості.

Судом також враховується п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, згідно якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на зазначене та згідно із ст.139 КАС України судові витрати ОСОБА_1 у загальній сумі 992,40 грн., сплачені згідно квитанції №8134-2215-4434-4638 від 12.08.2022 року підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 12, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДПС в Одеській області №Ф-10121-51У від 12 жовтня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 боргу в розмірі 37788 грн 74 коп. (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень сімдесят чотири копійки).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві гривні) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166).

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення суду набирає законної сили, відповідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.295, ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Головне управління ДПС в Одеській області (адреса: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ ВП 44069166)

Головуючий суддяН.В. Потоцька