Постанова

від 10.11.2022 по справі 480/9766/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 р. Справа № 480/9766/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2021, головуючий суддя І інстанції: С.М. Гелета, м. Суми, повний текст складено 20.12.21 по справі № 480/9766/21

за позовом ОСОБА_1

до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області (надалі також відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області № 87 від 17.06.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області;

- зобов`язати Миколаївську сільську раду Сумського району Сумської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає його таким, що прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об`єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи. З огляду на зазначене, посилання Сумського окружного адміністративного суду на правові висновки Верховного Суду не можна брати до уваги, так як такі сформовані до прийняття змін у п. 1 ст. ст. 50 Закону України «Про землеустрій».

Просить урахувати висновки судів апеляційної інстанції, сформовані у справах за аналогічних правовідносин. Звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.01.2019 у справі № 824/332/17-а, від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16.

Наголошує на ефективному засобі правового захисту прав позивача судом.

За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач звернулась до відповідача із заявою від 28.05.2021 щодо відведення земельної ділянки у власність загальною (орієнтовною) площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області (а.с. 12).

Спірним рішенням від 17.06.2021 за № 87 (а.с. 11) відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. В обґрунтування зазначеної відмови відповідач указав, що бажане в клопотанні місце розташування земельної ділянки співпадає із сформованою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення загальною площею 28,3553 га з кадастровим номером 5924786700:05:001:0397 та цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства (код КВЦПЗ - 01.02.).

Позивач, не погоджуючись із зазначеним рішенням, уважаючи його протиправним, звернулась до суду з позовом у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовано Земельним кодексом України від 25.10.2001 за № 2768-ІІІ (далі - ЗК України).

За приписами ч. 2 ст. 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Згідно з п. "а" ч. 2 ст. 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За правилами пункту "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За змістом ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації та зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Разом з тим згідно з частинами 1, 2 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється серед іншого: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Частиною 5 статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно із частинами 6, 7 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до частин 9, 10 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» встановлено, що проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом; технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

За правилами статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Вказані висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 07.04.2021 у справі № 0640/4182/18.

Згідно з положеннями Земельного кодексу України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина 2 статті 79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України.

Частиною 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 за № 280/97-ВР (надалі - Закон № 280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Вказані норми кореспондуються зі ст. 12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 за № 2768-ІІІ (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Земельний кодекс України), згідно з якою до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Як установив суд, позивач звернувся до відповідача із заявою щодо дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність.

У спірному рішенні, яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в якості підстави для відмови у відведенні земельної ділянки Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області, з посиланням на ст. 79-1 Земельного кодексу України, зазначено, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає місцю розташування об`єкта вимогам законів України та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Разом з цим з матеріалів справи, а саме з нотаріально посвідченої згоди орендаря (а.с. 14), що була надана позивачем відповідачу разом із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу земельної ділянки у розмірі 2га, що складає частину земельної ділянки з кадастровим номером 5924786700:05:001:0397.

Тобто позивачу вже на час подання заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою було відомо, що земельна ділянка, на частину якої останній має намір отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, вже є сформованою згідно з технічною документацією із землеустрою та має кадастровий номер 5924786700:05:001:0397.

Отже подальше формування земельної ділянки, на частину якої позивач хоче отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою, яка вже є сформованою згідно з технічною документацією із землеустрою та має кадастровий номер 5924786700:05:001:0397, здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 16.07.2020 у справі № 802/1447/17-а, від 23.10.2020 у справі № 802/1535/17-а.

За встановлених обставин колегія суддів зазначає, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України є саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законодавства.

Відповідачем надано належні, допустимі та достатні докази на обґрунтування правомірності рішення дев`ятої сесії восьмого скликання Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області № 87 від 17.06.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2.00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Миколаївської сільської ради Сумського району Сумської області.

З огляду на викладене висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог є правомірним.

Суд першої інстанції надав оцінку всім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до всіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.

Доводи позивача, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи.

Посилання в апеляційній скарзі на правові висновки судів апеляційної інстанції, сформовані у справах за аналогічних правовідносин, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не у рішеннях (постановах) судів першої (апеляційної) інстанції.

Щодо посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.01.2019 у справі № 824/332/17-а, від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14, від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі № 826/5737/16, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням характеру та змісту спірних правовідносин у цій справі висновки суду апеляційної інстанції жодним чином не суперечать позиції Верховного Суду у вказаних справах.

Твердження позивача про те, що суд першої інстанції необґрунтовано не урахував приписи ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» є помилковими.

Колегія суддів зазначає, що позивач посилається на ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» зі змінами, внесеними Законом № 1657-IX від 15.07.2021, проте спірне рішення прийняте відповідачем 17.06.2021, тобто з урахуванням приписів Земельного кодексу України в редакції до 15.07.2021 (чинній на час прийняття оскаржуваного рішення).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на висновки суду апеляційної інстанції та приписи статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 20.12.2021 по справі № 480/9766/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін