Постанова

від 10.11.2022 по справі 440/8429/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 р.Справа № 440/8429/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

за участю секретаря судового засідання Пукшин Л.Т

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2021, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, року по справі № 440/8429/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач), у якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-7190-50, від 29.11.2018 № Ф-7190-50У.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.12.2021р. позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.06.2019 №Ф-7190-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн (двадцять одна тисяча тридцять гривень дев`яносто копійок).

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області від 18.06.2019 №Ф-7190-50У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 11.10.2019 у розмірі 5211,36 грн (п`ять тисяч двісті одинадцять гривень тридцять шість копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", ст.ст. 7, 72, 78, 242, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, просить оскаржуване рішення скасувати та винести нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2021р. по справі № 440/8429/21 є законним і винесеним відповідно до норм матеріального і процесуального права та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у період з 16.02.2001 по 04.12.2020 був зареєстрований як фізична особа - підприємець та перебував на обліку як платник податків в ДПІ у м. Полтаві /а.с. 74/.

Залученою до матеріалів справи копією форми ОК-5 "Індивідуальні відомості про застраховану особу" з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування підтверджено, що позивач з березня 2017 року щомісячно отримував дохід від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промо Стар Україна" (код ЄДРПОУ 39499201) /а.с. 125-126/.

У матеріалах справи наявна довідка ТОВ "Промо Стар Україна" від 09.12.2021 вих.№09/12-1, яким повідомлено, що ОСОБА_1 з 15.03.2017 по теперішній час працює у ТОВ "Промо Стар Україна" за основним місцем роботи /а.с. 141/. У довідці наведені відомості про нараховану та виплачену позивачу заробітну плату, а також сплачений єдиний внесок за період з березня 2017 року по червень 2019 року.

Також в матеріалах справи є витяг з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , у якому станом на 31.05.2019 відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 21030,90 грн /а.с. 71/.

За повідомленням Головного управління ДПС у Полтавській області недоїмка зі сплати єдиного внеску загалом у розмірі 21030,90 грн включає в себе нараховані контролюючим органом ОСОБА_1 зобов`язання зі сплати єдиного внеску за такі періоди: єдиний внесок за 2017 рік - 8448,00 грн, єдиний внесок за І-IV квартали 2018 року - по 2457,18 грн за кожний квартал, єдиний внесок за І квартал 2019 року - 2754,18 грн /а.с. 67/.

18.06.2019 Головним управлінням ДФС у Полтавській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7190-50, якою позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску загалом у розмірі 21030,90 грн /а.с. 75/.

06.11.2019 вимогу від 18.06.2019 №Ф-7190-50-У передано Головним управлінням ДПС у Полтавській області для примусового виконання до органу державної виконавчої служби в межах суми недоїмки у розмірі 5211,36 грн /а.с. 131/.

Не погодившись з правомірністю нарахування недоїмки зі сплати єдиного внеску, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для визнання протиправними та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.06.2019 №Ф-7190-50 на суму 21030,90 грн та вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 18.06.2019 від 18.06.2019 №Ф-7190-50У на суму 5211,36 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб щодо адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Так, відповідно до положень пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Згідно із підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ (далі Закон № 2464- VІ ).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно частин другої та третьої статті 9 даного Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Водночас, перелік платників та особливості сплати єдиного внеску в залежності від категорії унормовано статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З матеріалів справи встановлено, що до вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 18.06.2019 №Ф-7190-50, правомірність якої є предметом цього спору, внесено недоїмку зі сплати ОСОБА_1 єдиного внеску за 2017-2018 роки та І квартал 2019 року загалом у розмірі 21030,90 грн.

При цьому судом також встановлено, що за період з березня 2017 року до березня 2019 року єдиний внесок за ОСОБА_1 нарахований та сплачений роботодавцем - ТОВ "Промо Стар Україна", на підтвердження чого до матеріалів справи залучено довідку ТОВ "Промо Стар Україна" від 09.12.2021 вих.№09/12-1 /а.с. 141/, копія форми ОК-5 /а.с. 125-126/.

Верховний Суд у постановах від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 та від 23.01.2020 у справі №480/4656/18 зазначив, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз відповідних норм Закону №2464-VI свідчить про те, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Слід зазначити, що у сфері податкових правовідносин діє презумпція добросовісності платника, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов`язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду; з іншого ж боку, розглядувана презумпція передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника, який у протилежному випадку вважається добросовісним.

З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що контролюючим органом під час нарахування позивачу ЄСВ в подальшому тягне за собою подвійне оподаткування доходів позивача, що є непереборним тягарем щодо сплати ОСОБА_1 податків до бюджету та призводить до подвійного оподаткування доходів платника податків, що суперечить законодавству.

За таких обставин, оскільки за періоди з березня 2017 року по березень 2019 року єдиний внесок за позивача сплачений роботодавцем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для донарахування позивачу єдиного внеску за ці періоди.

Відсутність у Реєстрі застрахований осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відомостей про сплату за ОСОБА_1 єдиного внеску за серпень 2018 року не впливає на висновок суду про відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за цей період, адже особою, відповідальною за перерахування єдиного внеску до Державного бюджету, є роботодавець - ТОВ "Промо Стар Україна", при цьому матеріалами справи підтверджено, що позивач у цей період працював на зазначеному підприємстві, йому за серпень 2018 року нарахована та виплачена заробітна плата, на суму якої нарахований єдиний внесок.

Також судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що питання правомірності визначення позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску було предметом судового розгляду у справі №440/4952/20.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021, позов ФОП ОСОБА_1 задоволено, визнані протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 29.11.2018 №Ф-7190-50 на суму 15819,54 грн та від 14.02.2020 №Ф-7190-50 на суму 29293,44 грн /а.с. 78-81, 83-86/.

Так, судами у ході розгляду справи №440/4952/20 встановлено безпідставність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки з огляду на його працевлаштування у ТОВ "Промо Стар Україна" та сплату за нього єдиного внеску роботодавцем.

Крім того, суд апеляційної інстанції у постанові від 18.03.2021 дійшов висновку про порушення позивачем порядку формування вимог про сплату боргу (недоїмки) в частині дотримання податковим органом строку їх надсилання платнику.

Згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, обставини щодо відсутності у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску за 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року встановлені судовими рішеннями у справі №440/4952/20 та не потребують доведення під час розгляду цієї справи.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо порушення відповідачем приписів пункту 3 розділу VІ Інструкції №449 щодо строку оформлення Головним управлінням ДПС у Полтавській області вимоги про сплату боргу.

За змістом пункту 3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається):

платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій);

платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

З аналізу норм Інструкції №449 слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску, фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику податків вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік позивачу нараховано на підставі облікових даних інформаційної системи Головного управління ДПС у Полтавській області 09.02.2018, за І квартал 2018 року - 19.04.2018, за ІІ квартал 2018 року - 19.07.2018, за ІІІ квартал 2018 року - 19.10.2018, за IV квартал 2018 року - 21.01.2019 року, за І квартал 2019 року - 19.04.2019.

Як встановлено судом за даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , заборгованість останнього з єдиного внеску в розмірі 21030,90 грн облікована контролюючим органом станом на 19.04.2019, тобто, останній день 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, протягом яких відповідач надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки), є 19.04.2019.

Разом з цим, оформлення Головним управлінням ДПС у Полтавській області вимоги №Ф-7190-50 на суму 21030,90 грн 18.06.2019 свідчить про допущення контролюючим органом порушення приписів пункту 3 розділу VІ Інструкції №449.

Твердження податкового органу про те, що вимога №Ф-7190-50 сформована 18.06.2019 на суму недоїмки зі сплати єдиного внеску станом на 31.05.2019, що становила 21030,90 грн, судом першої інстанції обґрунтовано визнано безпідставними, адже недоїмка у зазначеній вище сумі облікована податковим органом 19.04.2019, у травні 2019 будь які нарахування єдиного внеску в ІКП позивача відсутні /а.с. 71/.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції необґрунтовано посилається на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2021 у справі № 440/4952/20, якими скасовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 29.11.2018 № Ф-7190-50 та № Ф-7190-50У на суму 15819,54 грн, від 14.02.2020 № Ф-7190-50, №7190-50У на суму 8262,54 грн, оскільки предметом спору у даній справі є вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 18.06.2019 № Ф-7190-50 на суму 21030,90 грн та від 29.11.2018р. № Ф-7190-50У на суму 5211,36 грн, виходячи з такого.

Так, судами у ході розгляду справи №440/4952/20 встановлено відсутність у позивача обов`язку зі сплати єдиного внеску, у т.ч. й за 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року; судові рішення у згаданій справи набрали законної сили, є остаточними та підлягають безумовному виконанню відповідачем.

Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У силу положень пункту 6 розділу VI Інструкції №449, вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога податкового органу про сплату боргу (недоїмки) скасовується судом - у день набрання судовим рішенням законної сили.

Організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) на момент виникнення спірних відносин було визначено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 №422 (далі - Порядок №422).

Згідно з абзацом другим підпункту 2 пункту 1 розділу VІ Порядку №422 первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є, зокрема, рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання та пені / суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).

Аналіз наведених положень свідчить про те, що у разі скасування вимоги про сплату недоїмки, податковий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці платника дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Проте, як встановлено судом зі змісту витягу з ІКП ОСОБА_1 /а.с. 73/, внаслідок набрання законної сили судовим рішенням у справі №440/4952/20 відповідач не зменшив суму нарахованої позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску, зокрема, в частині безпідставно проведених нарахувань за 2017, 2018 роки та І квартал 2019 року.

Отже, вищезазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили встановлено безпідставність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки, разом з тим, відповідачем винесено вимоги про сплату недоїмки, які є предметом оскарження у даній справі за цей же період.

Згідно із частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності сформованих ним вимог про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги, що позивач повинен сплачувати єдиний соціальний внесок за себе понад сплачений за нього роботодавцем як за найманого працівника, оскільки це призведе до подвійного оподаткування одним видом податку доходів платника податку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДПС у Полтавській області, якими позивача повідомлено про необхідність сплати єдиного внеску у вищезазначеному розмірі.

При цьому суд враховує, що позивачу надіслана вимога від 18.06.2019 №Ф-7190-50 на суму 21030,90 грн. Крім того, відповідачем сформована вимога від 18.06.2019 №Ф-7190-50У, що 06.11.2019 передана для примусового виконання до Шевченківського ВДВС м. Полтава в частині стягнення недоїмки у розмірі 5211,36 грн.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для виходу за межі позовних вимог у відповідності до вимог ст. 9 КАС України та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними та скасування вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області від 18.06.2019 №Ф-7190-50 на суму 21030,90 грн та вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області від 18.06.2019 від 18.06.2019 №Ф-7190-50У на суму 5211,36 грн.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч.ч. 1-4 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2021р. по справі №440/8429/21 суд дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 14.12.2021 по справі № 440/8429/21 в частині задоволення позову ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Я.М. МакаренкоСудді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва Повний текст постанови складено 10.11.2022 року