Постанова

від 09.11.2022 по справі 320/2430/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/2430/20 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Ключковича В. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання неправомірними дій, визнання неправомірною та скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у Київській області, у якому просив суд:

- визнати неправомірними дії Головного управління Державної податкової служби України у Київській області з визначення ОСОБА_1 боржником зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2018 року по даний час та з нарахування боргових зобов`язань за вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2019 №Ф-1753-25У на суму 12962,95 грн.;

- визнати неправомірною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску за №Ф-1753-25У від 03.10.2019 на суму 12962,95 грн;

- зобов`язати Головне управління Державної податкової служби України у Київській області привести у відповідність інтегровану картку платника ОСОБА_1 , виключивши з неї інформацію про боргові зобов`язання з єдиного соціального внеску.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1753-25У від 03.10.2019 в частині визначення ОСОБА_1 недоїмки з єдиного соціального внеску у розмірі 3431,56 грн.

В іншій частині в позові відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 10.04.2000 був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії В00 №560556.

14.08.2018 підприємницька діяльність позивача була припинена, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.10.2019 №Ф-1753-25У, відповідно до якої станом на 20.12.2019 у позивача наявний борг з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у загальному розмірі 12962,95 грн. (5175,76 грн. - недоїмка, 1165,61 грн. - штраф, 6621,58 грн. - пеня), який необхідно перерахувати:

- на р/р НОМЕР_1 - 2182,80 грн. (1744,20 грн. - недоїмка, 212,50 грн. - штраф, 226,10 грн. - пеня);

- на р/р НОМЕР_2 - 10780,15 грн. (3431,56 грн. - недоїмка, 953,11 грн. - штраф, 6395,48 грн. - пеня).

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаної вимоги, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання її протиправною та скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464 у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

- єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) (п.1); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4).

Частиною першою статті 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується, серед іншого:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п.1);

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.2);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п.3).

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону №2464 мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» мінімальну заробітну плату з 1 січня 2017 року установлено у місячному розмірі на рівні 3200 гривень.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року дорівнював 3723 гривні.

Отже, розмір мінімального страхового внеску дорівнював:

- у 2017 році - 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%), 2112,00 грн. на квартал (704,00 грн. х 3);

- у 2018 році - 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%), 2457,18 грн. на квартал (819,06 грн. х 3).

Як вбачається з розрахунку по ЄСВ за кодом бюджетної класифікації 71040000 (за ФОП) відповідно до вимоги від 03.10.2019 №Ф-1753-25У (т.1, а.с.78), спірною вимогою визначено позивачеві до сплати недоїмку, яка виникла, серед іншого, за І та ІІ квартали 2018 року у розмірі 4914,36 грн у зв`язку з автоматичним нарахуванням ЄСВ на рівні мінімального внеску (819,06 грн. х 6 місяців).

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464 не врегульовано.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86203700) зазначив, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У зазначеній справі №440/2149/19 Верховний Суд сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464 щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

На підставі цього Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, правовий висновок, викладений у вищевказаній постанові, підлягає обов`язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Яготинської районної громадської організації «Фізкультурно-оздоровчий клуб «Колос» від 02.01.2013 №1 позивача призначено на посаду голови зазначеної організації (ідентифікаційний код 38073342) з 02.01.2013. Відповідний запис внесений до трудової книжки позивача.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) позивачу у період з 01.01.2018 по 30.06.2018 (період автоматичного нарахування ЄСВ, охоплений спірною вимогою) Яготинською районною громадською організацією «Фізкультурно-оздоровчий клуб «Колос» був нарахований дохід (заробітна плата) у таких розмірах: за січень 2018 року - 4000,00 грн; за лютий 2018 року - 4000,00 грн; за березень 2018 року - 4000,00 грн; за квітень 2018 року - 4000,00 грн; за травень 2018 року - 4000,00 грн; за червень 2018 року - 3368,16 грн.

У вказаній формі міститься позначка про сплату роботодавцем позивача страхових внесків з суми виплаченого доходу.

Виплата роботодавцем позивача доходу у зазначених сумах підтверджується також наданими відповідачем відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків ДФС України про суми виплачених доходів.

Таким чином, враховуючи встановлену статтею 8 Закону №2464 ставку ЄСВ на рівні 22% бази нарахування, суми ЄСВ, обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету яких покладено на роботодавця позивача, є такими: за січень 2018 року - 880,00 грн (4000,00 грн. х 22%); за лютий 2018 року - 880,00 грн (4000,00 грн. х 22%); за березень 2018 року - 880,00 грн (4000,00 грн. х 22%); за квітень 2018 року - 880,00 грн. (4000,00 грн. х 22%); за травень 2018 року - 880,00 грн. (4000,00 грн. х 22%); за червень 2018 року - 741,00 грн (3368,16 грн. х 22%).

Нарахування позивачеві Яготинською районною громадською організацією «Фізкультурно-оздоровчий клуб «Колос» доходу, а також утримання та перерахування до бюджету сум ЄСВ з таких доходів підтверджується звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого ЄСВ (форма №Д4), наявними у справі.

Отже, загальна сума єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 30.06.2018 (період, охоплений спірною вимогою), обов`язок по утриманню та перерахуванню до бюджету якої покладено на роботодавців позивача, складає 5141,00 грн, тобто перевищує суму мінімальних страхових внесків за цей період, що свідчить про безпідставне нарахування контролюючим органом позивачу єдиного внеску у розмірі 4914,36 грн за цей період в автоматичному режимі.

Натомість, спірною вимогою недоїмка позивача, як фізичної особи-підприємця, з ЄСВ визначена лише в сумі 3431,56 грн, а інша сума є штрафними санкціями, пенею та недоїмкою з ЄСВ, визначеною позивачеві як роботодавцю.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом, за кодом бюджетної класифікації 71040000 були здійснені наступні нарахування: за ІV квартал 2013 року - 1218,67 грн; за І квартал 2014 року - 1267,95 грн; за ІІ квартал 2014 року - 1267,95 грн; за ІІІ квартал 2014 року - 1267,95 грн; за ІV квартал 2014 року - 1267,95 грн; за І квартал 2015 року - 1267,95 грн; за ІІ квартал 2015 року - 1267,95 грн.

16.12.2014 контролюючим органом прийнято рішення №0025401703, яким позивачеві нараховано штраф у сумі 315,30 грн. та пеня у сумі 515,63 грн.

В подальшому, податковим органом прийнято рішення №0102295106 від 23.11.2018, яким позивачу нараховано штраф у сумі 953,11 грн та пеня у сумі 6395,48 грн.

Позивачем було сплачено кошти: 16.09.2014 - в сумі 3152,87 грн; 27.03.2017 - в сумі 540,00 грн; 25.05.2017 - в сумі 540,00 грн; 30.06.2017 - в сумі 540,00 грн; 04.08.2017 - в сумі 540,00 грн; 22.09.2017 - в сумі 540,00 грн; 26.10.2017 - в сумі 540,00 грн; 04.01.2018 - в сумі 516,63 грн; 27.02.2018 - в сумі 540,00 грн; 14.06.2018 - в сумі 540,00 грн; 22.08.2018 - в сумі 1000,00 грн; 09.10.2018 - в сумі 694,65 грн; 12.12.2018 - в сумі 600,00 грн; 04.02.2019 - в сумі 700,00 грн; 23.09.2019 - в сумі 155,95 грн.

У зв`язку з цим, нарахування позивачеві в автоматичному режимі ЄСВ за І та ІІ квартали 2018 року у розмірі 4914,36 грн, заборгованість позивача з ЄСВ (як фізичної особи-підприємця, за кодом бюджетної класифікації 71040000) склала 10780,15 грн, яка і була визначена спірною вимогою.

Крім того, як вбачається з відзиву на позов та підтверджується матеріалами справи, зокрема, інтегрованими картками, за кодом бюджетної класифікації 71010000 позивачу, як роботодавцю, були здійснені наступні нарахування ЄСВ на суми заробітної плати, за договором ЦПХ: за декларацією від 20.11.2013 - 929,20 грн; за декларацією від 20.12.2013 - 929,20 грн; за декларацією від 20.01.2014 - 1010,00 грн; за декларацією від 20.02.2014 - 1010,00 грн.

16.12.2014 контролюючим органом прийнято рішення №0025411703, яким позивачу нараховано штраф у сумі 212,50 грн. та пеня у сумі 226,10 грн.

Позивачем було сплачено кошти: 22.11.2013 - в сумі 930,00 грн; 02.07.2014 - в сумі 1200,00 грн.

У зв`язку з цим, враховуючи наявність у позивача переплати у сумі 4,20 грн., заборгованість позивача з ЄСВ (як роботодавця, за кодом бюджетної класифікації 71010000) склала 2182,80 грн., яка і була визначена спірною вимогою.

Отже, в рамках цієї справи судом першої інстанції вірно встановлено лише неправомірне нарахування контролюючим органом позивачеві ЄСВ за І-ІІ квартали 2018 року у загальному розмірі 4914,36 грн, за період перебування позивача у трудових відносинах з Яготинською районною громадською організацією «Фізкультурно-оздоровчий клуб «Колос», яка сплачувала цей внесок за нього.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

У відповідності до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання неправомірними дій, визнання неправомірною та скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. БеспаловСуддя В. Ю. КлючковичСуддя А. Б. Парінов

(Повний текст постанови складено 09.11.2022)