Постанова

від 10.11.2022 по справі 320/8900/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/8900/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Головенко О.Д.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Романюка Івана Миколайовича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року (розглянута у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Іванківської селищної ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2020 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Іванківської селищної ради (далі - відповідач) та просить суд:

визнати протиправними дії Іванківської сільської ради щодо ненадання повної інформації на п. 5 запиту ОСОБА_1 від 29.04.2020;

зобов`язати Кухарську сільську раду надати повну інформацію на п. 5 запиту ОСОБА_1 від 29.04.2020 протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили;

стягнути зі Кухарської сільської ради 1 200 000,00 грн на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач як розпорядник публічної інформації неправомірно не надав інформацію, яку вимагав позивач згідно з його інформаційним запитом. Посилаючись на положення Законів України «Про доступ до публічної інформації», позивач заявляє про порушення відповідачем норм чинного законодавства, прав та законних інтересів позивача.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022року адміністративний позов частково.

Визнано протиправною бездіяльність Іванківської селищної ради, як правонаступника Кухарської сільської ради щодо не направлення запиту ОСОБА_1 від 29.04.2020 до належного розпорядника (Іванківської ДПІ ГУ ДПС у Київській області) з одночасним інформуванням ОСОБА_1 про це, відповідно до положень ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представником позивача подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити в повному обсязі.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , виданим Новоград-Волинським МРВ УМВС України в Житомирській області 11.08.1998.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на офіційну електронну пошту Кухарської сільської ради був направлений запит про отримання публічної інформації від 29.04.2020, у якому просив, у томі числі, надати інформацію про розмір коштів, які надійшли на рахунки Кухарської сільської ради Іванківського району в якості плати за землю щодо кожного платника окрема за період 2017 - 2020 років.

У відповідь на вказаний запит Кухарська сільська рада направила на електронну адресу позивача лист від 07.05.2020 № 02-24/2016, в якому надала інформацію про сплату орендної плати орендарями по Кухарській сільській раді Іваанківського району Київської області за 2017 - 2020 роки.

Не погоджуючись з правомірністю надання відповідачем такої відповіді на запит, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 - 2 ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2939-VI одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Частиною 1 ст. 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

У відповідності до ч. 1 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 4 тієї ж статті закріплено, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Положеннями ст. 21 Закону № 2939-VI визначено, що інформація на запит надається безкоштовно.

У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов`язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.

Розмір фактичних витрат визначається відповідним розпорядником на копіювання та друк в межах граничних норм, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо розпорядник інформації не встановив розміру плати за копіювання або друк, інформація надається безкоштовно.

Приписами ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (ч. 3 ст. 22 Законом № 2939-VI).

Отже, за змістом наведених статей можна виділити такі ознаки публічної інформації:

1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством;

2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація;

3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації;

4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків;

5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, визначальним для публічної інформації є те, що вона є заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

При цьому, якщо запит стосується інформації, яка міститься в кількох документах і може бути зібрана і надана без значних інтелектуальних зусиль (наприклад, без проведення додаткового змістовного аналізу), то така інформація відповідає критеріям відображеності та задокументованості і є публічною. Не є інформаційним запитом звернення, для відповіді на яке необхідно створити інформацію, крім випадків, коли розпорядник не володіє запитуваною інформацією, але зобов`язаний нею володіти.

Зокрема, така правова позиція викладена у постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» та постановах Верховного Суду від 27.06.2019 у справі № 522/817/15-а та від 06.09.2019 у справі №128/4752/15-а.

Як було вказано вище, позивачем на офіційну електронну пошту Кухарської сільської ради був направлений запит про отримання публічної інформації від 29.04.2021, у якому просив відповідача надати інформацію про сплату орендної плати орендарями по Кухарській сільській раді Іванківського району Київської області за 2017 - 2020 роки.

Однак колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем допущена протиправна бездіяльність, оскільки запит позивача не був направлений до належного розпорядника (Іванківської ДПІ ГУ ДПС у Київській області) з одночасним інформуванням позивача про це, що свідчить про непослідовність дій відповідача та порушення ним положень ст. 22 Закону № 2939-VI.

Таким чином, колегія суддів погоджується з твердженням позивача про те, що бездіяльність відповідача в цій частині є протиправною.

Водночас, суд звертає увагу на ч. 2 ст. 9 КАС України де вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином для належного захисту прав позивача вважає за можливе вйти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Іванківської селищної ради, як правонаступника Кухарської сільської ради щодо не направлення запиту ОСОБА_1 від 29.04.2020 до належного розпорядника (Іванківської ДПІ ГУ ДПС у Київській області) з одночасним інформуванням ОСОБА_1 про це, відповідно до положень ст. 22 Закону № 2939-VI.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання Кухарську сільську раду надати повну інформацію на п. 5 запиту ОСОБА_1 від 29.04.2020 протягом 5 робочих днів з дня набрання рішенням законної сили, колегія суддів зазначає наступне.

Як вказувалось вище, відповідно до положень ст. 22 Закону № 2939-VI відповідач повинен був направити запит позивача до Іванківської ДПІ ГУ ДПС у Київській області, оскільки повна запитувана позивачем інформація у нього відсутня.

Таким чином, задоволення вищевказаної вимоги позивача є недоцільним, оскільки відповідач не матиме змоги надати позивачеві відповідну інформацію, оскільки така інформація у нього відсутня.

Щодо позовної вимоги про стягнення зі Кухарської сільської ради 1 200 000,00 грн на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 2939-VI особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК Україна моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами п. 5 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, моральну шкоду позивач вимагає у зв`язку з порушенням його прав на доступ до публічної інформації. Незаконні дії відповідача призвели до необхідності вжиття додаткових заходів для отримання потрібної йому інформації, витрачання особистого часу.

Водночас стверджуючи про те, що внаслідок ненадання відповіді на інформаційний запит позивачу було завдано моральну шкоду, останнім не доведено факту наявності будь-яких обставин, що свідчили б про перенесені душевні та/або фізичні страждання та їх природу; приниження честі та гідності позивача або його ділової репутації.

Також позивач не надав жодних доказів в обґрунтування розміру заявленої до відшкодування моральної шкоди.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 200 000,00 грн задоволенню не підлягає.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача надати звіт про його виконання, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки в цій частині позивачу було відмовлено, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції за можливе відмовити у задоволення даного клопотання.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - Романюка Івана Миколайовича - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль