Рішення

від 05.10.2022 по справі 753/24473/21

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/24473/21

провадження № 2/753/706/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Гусак О.С. з секретарем Уляницькою М.В.,

за участю: представника позивача Тетері І.А. ,

відповідача Савицької С.Л. ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_3 , про визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя та вселення,

п о с т а н о в и в:

30 листопада 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на спільне сумісне майно подружжя та вселення. Позовні вимоги вмотивувала тим, що 20 жовтня 1990 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_3 27 травня 1996 року позивач та відповідач перебуваючи у шлюбі придбали нерухоме майно за кошти з продажу у цей же день однокімнатної квартири, яка була значно меншою за площею від спірної квартири, яка належала відповідачу, та додали до отриманої суми спільні заощадження, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Відповідно до договору купівлі-продажу від 27 травня 1996 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Румянцевою І.А. право власності на 1/3 частку вказаної квартири належить відповідачу, а 2/3 їх сину. 17 січня 2011 року шлюб між сторонами було розірвано. Посилаючись на зазначене, просить визнати за нею право власності на 1/6 частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя та усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом вселення в неї.

Ухвалою Дарницького районного суду від 15 грудня 2021 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання на 15 год. 00 хв. 31 січня 2022 року.

31 січня 2022 року справу знято з розгляду у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гусак О.С., наступною датою судового засідання визначено 16 лютого 2022 року.

16 лютого 2022 року до суду з`явились позивач ОСОБА_4 , представник позивача - ОСОБА_6 , представник відповідача - Савицька С.Л. та третя особа - ОСОБА_3 . Представник відповідача подала клопотання про витребування доказів вмотивоване тим, що відповідач категорично не погоджується з вимогами позивача, заперечує проти задоволення позову та витребування доказів є необхідним для спростування доводів, викладених в позовній заяві. Також представником зазначено, що з метою доведення того факту, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_2 купувалась виключно за грошові кошти відповідача, які він отримав від продажу особистої квартири, необхідно отримати відомості про належність квартири за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної власності за ОСОБА_5 та підстав її відчуження ним у 1996 році. Посилалась на те, що відповідач позбавлений можливості самостійно отримати вказану інформацію. У судовому засіданні учасники справи не заперечували проти задоволення клопотання. Ухвалою від 16 лютого 2022 року клопотання задоволено, розгляд справи відкладено на 24 березня 2022 року.

24 березня 2022 року справу знято з розгляду відповідно до довідки, яка міститься у матеріалах справи. Наступною датою засідання призначено 10 червня 2022 року.

6 червня 2022 року від представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на електронну адресу суду надійшла заява про проведення судового засідання в режимі відеоконференції. Ухвалою від 6 червня 2022 року у задоволені клопотання відмовлено.

10 червня 2022 року у судове засідання з`явились позивача та представник відповідача, третя особа до суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Розгляд справи відкладено на 20 липня 2022 року у зв`язку з повторним витребуванням у позивача доказів.

20 липня 2022 року до суду з`явились позивач та представник відповідача, ОСОБА_3 до суду не з`явився, причини неявки не повідомив, про розгляд справи повідомлений належним чином. Представник відповідача подала відзив на позовну заяву відповідно до якого просить відмовити в задоволені позовних вимог. Зазначає, що частина спірної квартири, на яку претендує позивачка, є особистою власністю відповідача, оскільки придбана за його кошти, жодних доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано. Звернула увагу суду на те, що позивачка у спірній квартирі не проживала з моменту розірвання шлюбу та виїхала з неї самостійно. Позивач проти долучення відзиву не заперечувала. Судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву та відкладено розгляд справи на 7 вересня 2022 року.

28 липня 2022 року від ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджувалась з доводами викладеними представником відповідача у відзиві. Зазначила, що квартира була придбана нею з відповідачем та вона також була присутня при укладенні договору купівлі-продажу, коштів від продажу особистого майна відповідача було не достатньо для придбання спірної квартири та її тимчасовий переїзд до іншого приміщення був наслідком бажання надати сину можливість пожити самостійно та отримувати додаткові кошти на власні потреби. Необхідності звертатись до суду раніше не було, оскільки позивачка мала можливість користуватись квартирою.

12 серпня 2022 року до суду надійшли заперечення від представника відповідача, у яких зазначено, що позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності у сторін спільних коштів на придбання квартири, із позову вбачається, що спір виник ще у 2015 році, коли позивач не бажала надати дозвіл синові на користування спірною квартирою та позивач пропустила позовну давность. Сторона відповідача вважає, що ОСОБА_4 висловлює претензії до свого сина, а її доводи є безпідставними.

7 вересня 2022 року у судове засідання з`явились позивач, представник позивача - адвокат Тетеря І.А. та представник відповідача - адвокат Савицька С.Л. Повідомлений належним чином ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Судом закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 26 вересня 2022 року.

26 вересня 2022 року сторони не заперечували проти проведення судового засідання за відсутності належно повідомленої третьої особи. Представник позивача Тетеря І.А. просив задовольнити позов в повному обсязі. Представник відповідача Савицька С.Л. проти задоволення позову заперечувала, надала заяву про застосування строків позовної давності. У справі оголошено перерву до 5 жовтня 2022 року.

3 жовтня 2022 року до суду надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності від представника позивача - адвоката Тетері І.А., відповідно до яких позивачка дізналась про порушення свого права власності у 2021 році.

5 жовтня 2022 року надано учасникам справи слово у судових дебатах, представник позивача підтримав позов у повному обсязі та просив задовольнити, представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, третя особа - ОСОБА_3 просив відмовити у задоволенні позову, оскільки він є безпідставний та спрямований на отримання впливу над його сім`єю.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

20 жовтня 1990 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, актовий запис № 2778, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.10).

Під час перебування у шлюбі в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.11).

27 травня 1996 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 і ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу посвідчений державним нотаріусом Першої київського державної нотаріальної контори Румянцевою І.А., відповідно до якого до ОСОБА_5 перейшло право власності на 1/3, а ОСОБА_3 2/3 квартири АДРЕСА_1 (а.с.12).

Заочним рішенням від 17 січня 2011 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.13).

17 червня 2022 року з комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» надійшли відомості про те, що Ѕ частини квартири АДРЕСА_4 на праві власності була зареєстрована за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 19 грудня 1994 року. Вказане нерухоме майно відчужене ним на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 травня 1996 року (а.с.110-111).

Згідно із закріпленим частиною першою статті 58 Конституції України принципом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі положення СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності - 1 січня 2004 року.

З огляду на те, що права та обов`язки щодо спірної квартири виникли до 1 січня 2004 року правовий режим цієї квартири регулюється законодавством, чинним до цієї дати.

Згідно ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про власність» та статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічні положення містяться у СК України.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Таким чином, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями як час набуття майна та кошти, за які таке майно набуте (джерело набуття).

У позовній заяві та відповіді на відзив ОСОБА_4 посилалась на те, що квартиру на яку вона просить визнати за нею на 1/3 частку право власності придбано у шлюбі за кошти отримані відповідачем від продажу квартири АДРЕСА_4 , яка належала йому та сину ОСОБА_3 у рівних частках, та кошти, які набуті сторонами у шлюбі.

У відзиві ОСОБА_5 зазначив що право власності на 1/3 частку спірної квартири він набув за особисті кошти, оскільки відповідно до протоколу про наміри від 29 квітня 1996 року, укладеного між відділом нерухомості юридичної фірми "ДЕ-ЮРЕ" як гарантом, продавцем ( ОСОБА_5 ) та покупцем ( ОСОБА_9 ), сторони домовились щодо продажу квартири АДРЕСА_4 до 17 травня 1996 року за ціною 2 090 000 000 крб., а згідно із договору, укладеного між продавцем ОСОБА_10 квартири АДРЕСА_1 та покупцем ОСОБА_5 погоджена ціна квартири становила 2 432 000 000 крб.

З матеріалів справи, зокрема договору посвідченого приватним нотаріусом Румянцевою І.А. та зареєстрованим від 27 травня 1996 року під № 25-1506, продаж квартири АДРЕСА_4 був здійснений на суму 30 000 000 крб. (а.с. 11).

Відповідно до договору посвідченого приватним нотаріусом Румянцевою І.А. та зареєстрованим від 27 травня 1996 року під № 25-1504, продаж квартири АДРЕСА_5 був здійснений на суму 188 000 000 крб (а.с. 12).

Таким чином, 1/3 частина спірної квартири, яка оформлена на відповідача коштувала 62 666 666, 67 крб (188 000 000 : 3), а розмір коштів, які він отримав від продажу квартири, яку він приватизував разом з сином становила 30 000 000 крб.

Враховуючи наведене, право власності на 1/3 квартири за адресою: квартири АДРЕСА_1 набуто відповідачем під час укладеного ним з позивачем шлюбу та за спільно набуті у шлюбі кошти.

В силу ст. ст. 12, 81 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд виходить із вартості проданого та придбаного спірного майна, враховуючи наявні у матеріалах справи договори купівлі-продажу від 27 травня 1996 року № 25-1506 та № 25-1504, у яких зазначена ціна квартир, та не приймає до уваги доводи відповідача про те, що реальна вартість квартири АДРЕСА_4 за яку її було продано зазначено у протоколі про наміри від 29 квітня 1996 року, які спростовуються наведеними належними та достовірними доказами.

Частиною першої статті 69 СК України регламентовано, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

З огляду на позиції сторін у справі домовленості між ними про поділ квартири не досягнуто, шлюбний договір між сторонами не укладався.

Верховний Суд щодо вирішення питання про поділ майна подружжя в постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 286/2349/16 зазначив, що сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Верховний Суд у справі № 686/4314/15 наголошує на тому, що основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Виходячи з принципу рівності часток у спільному майні подружжя суд вважає, що 1/3 квартира АДРЕСА_1 підлягає поділу між сторонами у справі в рівних частках - по 1/6 частині квартири.

Стаття 321 ЦК України, у якій закріплений конституційний принцип непорушності права власності, проголошує, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 383 цього Кодексу, яка регламентує основні права власників житлового будинку або квартири, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Позивач зазначає, що з 2021 року вона не має змогу потрапити до квартири, а згодом у ній було змінено замки, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості користуватися нею.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про вселення позивача до квартири.

Щодо застосування позовної давності слід зазначити таке.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Верховний Суд у справі № 6-258цс15 зазначив, що неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Початок перебігу такого строку відповідно до частини першої статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У заяві про застосування позовної давності представник відповідач Савіцька С.Л. вказує на те, що спір щодо вказаної квартири виник ще у 2015 році, коли позивач не бажала надати дозвіл синові на користування квартирою, стверджуючи про те, що близько п`яти років, її син вирішив, що те, майно яке вони купували ще всередині 90-х років із його батьком, вже не повинно мати до неї жодного відношення, бо по-перше, її імені немає у договорі, по-друге, у 2010 році при вирішенні позову про розірвання шлюбу вона не заявляла вимог про розподіл майна подружжя, по-третє, на його думку вона вже мала майно житло у селі із її другим чоловіком, а по-четверте він хотів здати його в оренду.

Позиція відповідача про початок обчислення позовної давності з 2015 року не узгоджується із практикою Верховного Суду та матеріалами справи, оскільки до цього часу ОСОБА_4 була зареєстрована у вказаній квартирі, вимог про визнання її такою, що втратила право користування вказаною квартирою відповідач, чи інший співвласник третя особа ОСОБА_3 не ставили, як зазначає ОСОБА_4 вона мала змогу користуватися квартирою до 2021 року, поки у ній не було змінено замки.

На підвердження порушення свого права користуватися квартирою у 2021 року ОСОБА_4 надає свої звернення до голови правління ЖБК "Шовковичник-12" від 2 та 16 вересня 2021 року та звернення до начальника Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 20 вересня 2021 року (а.с. 19-23).

У справі № 219/10470/17 Верховний Суд дійшов висновку, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України). Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду у справах № 584/1319/16, № 203/304/17.

Таким чином, підстави для застосування позовної давності відсутні, суд враховує доводи позивача, що вона була зареєстрована та мала змогу користуватися вказаною квартирою до 2021 року.

Разом із тим, позивач в силу презумпції спільності майна подружжя, яку відповідач у встановленому законом порядку не спростував, мала з часу придбання спірної квартири та на час пред`явлення позову має таке право на частину спірної квартири, а тому у порядку заявлених нею вимог згідно ст. 391 ЦК України таке право підлягає захисту з часу його порушення.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.

На підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3240 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 137, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 3, 21, 36, 57, 60, 70 СК України,

у х в а л и в:

позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 .

Вселити ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 3240 грн.

Позивач: ОСОБА_4 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_5 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа: ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Гусак О.С.

Повний текст рішення складено 10 листопада 2022 року.