Рішення

від 11.11.2022 по справі 910/6414/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.11.2022Справа № 910/6414/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Віг Авто Транс" (Україна, 29000, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, буд. 13; ідентифікаційний код: 42921092)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТЛ Сервіс Україна" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 11; ідентифікаційний код: 40694399)

про стягнення 30 000,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Віг Авто Транс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТЛ Сервіс Україна" (далі - відповідач) про стягнення 30 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № ЛТЛВ00845 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України від 19.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: Україна, 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 11.

На зазначену адресу, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 27.07.2022 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

08.08.2022 до суду повернулось рекомендоване повідомлення про вручення 01.08.2022 поштового відправлення відповідачеві (копії ухвали про відкриття провадження у справі від 27.07.2022).

Відтак суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та останньому були створені достатні умови для реалізації ним своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛТЛ Сервіс Україна" (експедитор) та Приватним підприємством "Віг Авто Транс" (перевізник) було укладено Договір № ЛТЛВ00845 перевезення вантажів у міжнародному автомобільному сполученні та по території України (далі - Договір), який регулює відносини сторін, що виникають в процесі надання транспортно-експедиторських послуг, які полягають у плануванні, організації, здійсненні та забезпеченні перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів клієнтів експедитора автомобільним транспортом по території України, та/або на території іноземних держав (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 2.5 Договору на кожне перевезення оформлюється транспортне замовлення (заявка), що складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою експедитора і передається перевізнику в тому числі за допомогою факсимільного зв`язку або по електронній пошті. Замовлення (заявка) є невід`ємною частиною даного Договору.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що у випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці), яке (яка) має містити відомості, що забезпечують належне виконання обов`язків сторін, зокрема наступні: номер і дата замовлення; найменування експедитора і перевізника; дата та час подачі автомашин під завантаження та розвантаження; адреса завантаження та розвантаження; вид та тип вантажу; пункти митного оформлення; контактні дані осіб, що відповідають за завантаження/розвантаження; маршрут слідування; вантажовідправник; митний перехід; порядок отримання номерів ПД; вантажоотримувач; вартість перевезення (сума фрахту); кількість та тип необхідного рухомого складу; ПІБ та мобільний телефон водія, № автомашини.

Відповідно до п. 2.8 Договору товарно-транспортна накладна, подорожний лист, міжнародна товарно-транспортна накладна (далі - CMR) встановленого зразка є основним документом, відповідно до якого здійснюється перевезення та за яким відбувається здача-приймання вантажу. Підтвердженням факту надання послуги є оригінал товарно-транспортної накладної встановленого зразка (CMR) з відмітками відправника вантажу, перевізника (експедитора), одержувача вантажу та митних органів. В CMR має стояти штамп (печатка) або запис, що перевізником є особа, яка є таким за даним Договором, за умови, що вона не виступає як фактичний експедитор.

Розмір плати за перевезення визначається за згодою сторін та вказується в транспортному замовленні (заявці) і може змінюватися за взаємною письмовою згодою сторін в залежності від зміни умов перевезення вантажу (п. 5.1 Договору).

Згідно з п. 5.2 Договору розрахунки між сторонами за даним Договором відбуваються в безготівковому порядку, шляхом оплати експедитором, за рахунок коштів свого клієнта, однак незалежно від їх одержання, виставлених перевізником рахунків протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання оригіналів наступних, оформлених належним чином, документів:

- рахунок за виконані послуги;

- оригінал CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження (зазначенням браку/недостачі якщо вони мали місце);

- акт виконаних робіт;

- податкова накладна (якщо перевізник платник ПДВ).

У п. 5.5 Договору зазначено, що експедитор не сплачує рахунки перевізника у випадку ненадання останнім усіх документів (або надання неналежно оформлених), зазначених у п. 5.2 Договору, а також у випадку невиконання положень п. 5.4 Договору.

Відповідно до п. 8.1 Договору він набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022, а у частині грошових зобов`язань - до повного виконання.

19.01.2022 експедитором оформлено, а перевізником акцептовано Заявку № 97651 97917 97726 97754 97833 (далі - Заявка), у якій сторони узгодили надання послуг з перевезення вантажу у міжнародному сполученні за маршрутом Польща - України.

У вказаній заявці, на виконання умов п. 2.6 Договору, зазначено адресу, дату і час завантаження, тип автотранспорту, ПІБ водія, номер автомобіля, прикордонний перехід, адресу розвантаження вантажу та термін доставки вантажу.

На виконання п. 5.1 Договору сторони узгодили вартість перевезення в розмірі 30 000,00 грн, а також умови оплати, відповідно до яких оплата проводиться за фактом вивантаження впродовж 12 днів по отриманню оригіналів, якщо отримувач вантажу не має претензій до цілісності вантажу.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що ним, на виконання умов Договору та Заявки, надано послуги з перевезення, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) № 87833, № 97726, № 97917, № 97754 та № 97651, на підставі яких ним виставлено відповідачеві рахунки-фактури № ВІГ-0035 від 25.01.2022 та № ВІГ-0035-2 від 25.01.2022 та оформлено акти виконаних робіт № ВІГ-0035-2 від 25.01.2022 та № ВІГ-035 від 27.01.2022, які 13.06.2022 направлені відповідачеві листом з оголошеною цінністю. Відповідач, отримавши наведені документи, їх не підписав та не повернув позивачеві, що зумовило звернення останнього до суду із цим позовом про стягнення плати за перевезення в розмірі 30 000,00 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором перевезення вантажу в міжнародному сполученні, який підпадає під правове регулювання Глави 64 Цивільного кодексу України та Глави 32 Господарського кодексу України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (далі - Конвенція), ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін. Для цілей цієї Конвенції "транспортний засіб" означає автомобілі, автопоїзди, причепи і напівпричепи як це визначено в статті 4 Конвенції про дорожній рух від 19 вересня 1949 року.

Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Аналогічні положення закріплені в статті 307 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Частиною першою статті 9 Конвенції унормовано, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

За встановленими обставинами справи, 19.01.2022 сторони підписали Заявку, за умовами якої позивач зобов`язався здійснити перевезення палетного вантажу вагою 3 400 кг за маршрутом Польща - Україна.

У матеріалах справи містяться копії міжнародних товарно-транспортних накладних (CMR) № 87833, № 97726, № 97917, № 97754 та № 97651, зі змісту яких вбачається, що позивачем було здійснено перевезення вантажу з місця завантаження до місця розвантаження, автомобільним транспортом та у терміни, що зазначені в Заявці.

Вищевказані CMR відповідають вимогам пункту 2.8 Договору та статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належні докази на підтвердження перевезення вантажу позивачем та його прийняття вантажоодержувачами.

Суд враховує відмінність ваги вантажу між тією, що зазначена у Заявці, і тією, яка наведена у CMR, водночас Заявка не містить конкретного найменування вантажу та його кількості, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про нестачу вантажу або неналежне виконання позивачем своїх обов`язків.

Більше того, застосування загального визначення вантажу, як палетний, дозволяє визначити вагу виходячи з номінального навантаження використовуваних палетів, яке може не відповідати фактичній вазі вантажу, що перевозиться.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позивач свої зобов`язання за Договором з перевезення вантажу виконав належним чином.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України передбачено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 5.2 Договору та Заявки, зобов`язання відповідача щодо оплати послуг з перевезення вантажу мало бути виконано протягом 12 днів з моменту отримання рахунків за надані послуги, оригіналів CMR з підписом і печаткою вантажоодержувача та датою розвантаження, актів виконаних робіт та податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, документи, які є підставою для здійснення розрахунків, позивач направив відповідачу поштою 13.06.2022 листом з описом вкладення, який останній отримав 20.06.2022, про що свідчить витяг із сервісу відстеження поштового відправлення № 2901001106591.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Доказів погашення відповідачем заборгованості в розмірі 30 000,00 грн матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 30 000,00 грн визнається судом обґрунтованою.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість в розмірі 30 000,00 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 500,00 грн суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про правову допомогу від 12.07.2022, Акт приймання-передачі наданих послуг від 14.07.2022 та квитанції до прибуткового касового ордера на суму 4 500,00 грн.

За умовами пунктів 2.1, 2.3 Договору про правову допомогу від 12.07.2022 за здійснення дій, що визначені у п. 1.1 цього Договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 4 500,00 грн. При задоволенні позову довіритель сплачує повіреному премію (гонорар успіху) у сумі 2 000,00 грн.

Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката не заявив.

Оцінивши у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року в справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) Європейський суд з прав людини вирішував питання обов`язковості для суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". Європейський суд з прав людини указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", Європейський суд з прав людини керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97), незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" в сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Разом з цим, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (п. 4.16 постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

В контексті викладеного, суд вважає, що гонорар успіху, визначений пунктом 2.3 Договору про правову допомогу від 12.07.2022, в розмірі 2 000,00 грн не був необхідним у зв`язку з розглядом цієї справи, з огляду на незначний рівень її складності.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, а також те, що позов підлягає задоволенню, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, пов`язаними з розглядом цієї справи та документально підтвердженими є витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4500,00 грн.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛТЛ Сервіс Україна" (Україна, 02002, м. Київ, вул. Є. Сверстюка, буд. 11; ідентифікаційний код: 40694399) на користь Приватного підприємства "Віг Авто Транс" (Україна, 29000, м. Хмельницький, вул. Тернопільська, буд. 13; ідентифікаційний код: 42921092) заборгованість в розмірі 30 000 (тридцять тисяч) грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500 (чотири тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 11.11.2022

Суддя О.В. Нечай