Рішення

від 09.11.2022 по справі 320/6996/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2022 року м.Київ № 320/6996/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свомід" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось ТОВ "Свомід" з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове-повідомлення рішення від 04.05.2022 №5040/0902, яким до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі 500 000 грн за зберігання пального (для власних потреб) без наявності ліцензії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що податковим органом після проведеної фактичної перевірки зроблено висновки, які не відповідають фактичним обставинам. Зокрема, позивач зазначає щодо відсутності у податкового органу доказів зберігання пального у позивача на момент перевірки, а тому безпідставно застосовано штрафні санкції. В акті перевірки перевіряючі обмежились лише описом факту реалізації позивачем пального за період з 31.08.2021 по 03.09.2021, посилаючись виключно на факт придбання в означений період пального позивачем. Зазначає, що відповідачем ані в акті перевірки, ані в відповіді на заперечення, ані в рішенні про результати розгляду скарги не зафіксовано та не доведено належними та допустимими доказами факт та місце зберігання пального.

Також позивач зазначив, що як убачається з наказу ГУ ДПС у Київській області від 01.02.2022 №99-п та матеріалів проведеної перевірки, жодної конкретної інформації, яка свідчить про можливі порушенням платником податків вимог законодавства до початку проведення перевірки, не наведено, що вказує на невідповідність вищевказаного наказу приписам пункту 80.2.5 статті 80 ПК України. Отже, в наказі про проведення фактичної перевірки позивача відсутні конкретні підстави для її проведення, у зв`язку з чим вказана фактична перевірка позивача призначена протиправно. Крім того, представник позивача вказав на допущення відповідачем порядку проведення перевірки, а саме наказ від 01.02.2022 №99-п не містить дату початку та тривалість проведення перевірки, період діяльності, за який буде проводитися перевірка та не містить конкретних правових підстав для її проведення. Таким чином, враховуючи вищевказані доводи, позивач вважає, що висновок в акті перевірки щодо порушення ним ст. 15 Закону № 481/95- ВР у частині зберігання дизельного пального без наявності ліцензії є протиправним і безпідставним. А тому, позивач вважає недоведеним перевіркою як факт зберігання позивачем пального без наявності ліцензії, так і вказує на грубе порушення посадовими особами відповідача процедури призначення та проведення фактичної перевірки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.08.2022 відкрито спрощене провадження у справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав, зазначив, що перевірка проведена відповідно до вимог чинного законодавства, будь яких процедурних порушень під час її проведення не було. Наказ на проведення перевірки містить підставу для проведення перевірки, період діяльності, який буде перевірятись і тривалість проведення даної перевірки. Стверджував, що фактичною перевіркою встановлено, що позивач придбавав дизпаливо у період з 31.08.2021 по 03.09.2021, що підтверджується первинними документами, а тому повинен мати ліцензію не зберігання підакцизного товару. Крім того зазначив, що в акцизних накладних від 31.08.2021 №48451 та від 03.09.2021 №1129, згідно яких ПП "Укрпластсистем" на адресу позивача реалізувало та відвантажило пальне, у рядку зазначення ознак щодо напрямів використання пального зазначена цифра "0" замість "6", що повністю підтверджує факт зберігання пального у кількості 9628,83 л без наявності ліцензії, оскільки така ліцензія була отримана позивачем лише 25.10.2021.

Позивач надіслав на адресу суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач дійшов помилкового висновку про зберігання пального без ліцензії, оскільки під час перевірки фактично був недопуск посадових осіб до проведення перевірки з огляду на невідповідність наказу від 01.02.2022 №99-п вимогам ПК України.

Суд, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

ТОВ "Свомід" (код ЄДРПОУ 37439025), зареєстроване як юридична особа 17.12.2010, місцезнаходження якого: Україна, 08500, Київська обл., місто Фастів, вул. Івана Ступака, будинок 23.

Видами діяльності за кодами КВЕД є: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний), 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.

На підставі пп.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України та наказу Головного управління ДПС у Київській області №99-п від 01.02.2022 про проведення фактичної перевірки ТОВ "Свомід" тривалістю не більше 10 діб, з 17.02.2022, направлень на перевірку від 17.02.2022 №829/10-36-09-00-10, №830/10-36-09-00-10, відповідачем проведена фактична перевірка складського приміщення, яке належить ТОВ «Свомід», що розташоване за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, 10.

Відповідно до акту №105/10-36-09-00/10/37439025 від 18.02.2022 представник ТОВ «Свомід» відмовився від підпису у направленні.

За результатом проведення фактичної перевірки складено акт перевірки від 18.02.2022 №2594/10-36-09-00-10/37439025, від підписання якого представник позивача відмовився, про що складено акт від 18.02.2022 №106/10-36-09-00-10/37439025.

Копія акту перевірки направлена на адресу позивача засобами поштового зв`язку.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «СВОМІД» отримало ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки 21.10.2021 №100080414202100369 за адресою місця зберігання: Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, 10 (місткість резервуару 10 000 літрів).

Згідно акцизних накладних форми «П» від 31.08.2021 №48451 та 03.09.2021 №1129, ПП «Укрпластсистем» на адресу ТОВ «Свомід» реалізувало і відвантажило пальне (важкі дистиляти (газоілі), код товару УКТ ЗЕД 2710194300 в кількості 5624,47 л. (4652,00 кг.) та 4004,36 л. (3 308,00 кг.) Адреса місця зберігання пального: Київська область, м. Вишгород, вул. Київська 10.

Таким чином, посадові особи відповідача дійшли висновку, що позивач здійснював зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги частини першої ст.15 Закону України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР "Про державі регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольні напоїв, тютюнових виробів та пального".

На підставі висновків вищевказаного акту відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 04.05.2022 №5040/0902 про застосування до ТОВ «Свомід» суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 500 000,00 грн за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії та розпорядження про анулювання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

Не погоджуючись з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, позивачем в порядку статті 56 Податкового кодексу України подано скаргу до Державної фіскальної служби України на спірне податкове повідомлення-рішення.

Однак, рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 26.07.2022 №7922/6/99-00-06-03-01-06, скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відносно правомірності винесення наказу Головного управління ДПС у Київській області №99-п від 01.02.2022 про проведення фактичної перевірки ТОВ "Свомід", суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Згідно з пунктом 80.1 статті 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

За положеннями пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

У свою чергу, відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Аналіз підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що дана правова норма передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як в сукупності, так і кожна окремо. Тобто, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального, є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 квітня 2020 року у справі №815/1978/18, від 12 серпня 2021 року у справі №140/14625/20 та від 06 липня 2022 року у справі №420/1242/21.

Суд зазначає, що функції контролюючого органу щодо контролю за виробництвом і обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального визначено ПК України та Законом № 481.

Так, згідно з підпунктами 191.1.14, 191.1.16, 191.1.17 п. 191.1 ст. 191 ПК України, контролюючі органи: здійснюють контроль у сфері виробництва, обігу та реалізації підакцизних товарів, контроль за їх цільовим використанням, забезпечують міжгалузеву координацію у цій сфері; здійснюють заходи щодо запобігання та виявлення порушень законодавства у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального; проводять роботу щодо боротьби з незаконним виробництвом, переміщенням, обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів та пального.

Частиною 1 статті 16 Закону № 481 встановлено, що контроль за дотриманням норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії. Даною нормою на органи ДПС України було покладено функції контролю у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і пального, як на суб`єктів, що здійснюють їх ліцензування.

Таким чином, підставою видання наказу №99-п від 01.02.2022 про проведення фактичної перевірки ТОВ "Свомід" є здійснення контролю за дотриманням суб`єктами господарювання вимог податкового та іншого законодавства з питань виробництва, зберігання та обігу підакцизних товарів, контроль за виконанням якого покладений на органи ДПС, про що зазначено в абзаці першому досліджуваного судом Витягу з Додатку до наказу №99-п від 01.02.2022.

Також, у зазначеному Витязі міститься підстава для проведення перевірки - п.п. 80.2.5. п. 80.2. ст. 80 ПК України, період діяльності, який буде перевірятись - ст. 102 ПК України і тривалість проведення даної перевірки - 10 діб з 17.02.2022.

А тому доводи позивача на невідповідність наказу приписам пункту 81 ПК України не відповідають дійсності та спростовуються наявними в матеріалах справи наказом №99-п від 01.02.2022 та Витягом з Додатку до наказу №99-п від 01.02.2022.

При цьому, зазначення в наказі будь-яких додаткових відомостей щодо фактичних обставин, що стали передумовою для призначення перевірки за цією підставою, законодавством не вимагається.

З огляду на вищевикладене, приходить до висновку щодо правомірності призначення та проведення контролюючим органом фактичної перевірки позивача.

Відносно суті встановленого актом перевірки правопорушення, що слугувало підставою прийняття спірного податкового повідомлення - рішення від 04.05.2022 №5040/0902, прийнятого Головним управлінням ДПС у Київській області, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначено Законом України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального від 19.12.1995 р. № 481/95-ВР (далі за текстом - Закон №481).

У розумінні абз. 25, 51, 55, 58 ст. 1 Закону № 481 ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.

Частиною 7 ст. 15 Закону № 481 встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.

Згідно з ч.ч. 8, 10 ст. 15 Закону № 481 суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (утому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років.

Частиною 16 ст. 15 Закону № 481 встановлено, що суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Відповідно до ч. 19 ст. 15 Закону №481 ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Частиною 44 ст. 15 Закону №481 передбачено, що суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів та ємностей, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження.

Згідно з абз. 9 ч. 2 ст. 17 Закону № 481 до суб`єктів господарювання (у тому числі іноземних суб`єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500000 гривень.

Рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються податковими органами та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями і тютюновими виробами та пальним, зберігання пального, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції визначеної законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару;

У податковій консультації від 25.06.2019 № 2900/6/99-99-12-02- 02-15/1ПК, вказано, що зберігання пального в паливних баках транспортних засобів/обладнанні/пристроях не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального.

Верховний суд в постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20 (адміністративне провадження №К/9901/34873/21) дійшов висновку, що Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Також, що не є акцизним складом пересувним: транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки; паливний бак транспортного засобу.

Згідно з пп. "г" пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або технічному обладнанні, пристрої не є акцизним складом.

Як роз`яснено податковим органом у податковій консультації від 25.06.2019 р. N 2900/6/99-99-12-02-02- 15/ІПК Паливний бак (бензобак) - це ємність для зберігання запасу рідкого палива (бензин, гас, дизельне паливо) безпосередньо на борту транспортного засобу або технічного пристрою, який отримує енергію від рідкопаливного двигуна внутрішнього згорання. Також податківці повідомляють, що на корпусі паливного бака в разі необхідності розташовується отвір для введення датчиків контролю рівня палива, або його тиску. Паливні баки також можуть мати зливний отвір, обладнуються запірною пробкою або краником.

Таким чином виходячи з тлумачення податковим органом змісту положень норм пп. "г" пп. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК України паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі (буксирі), з якого пальне потрапляє у двигун буксира та використовується виключно для роботи двигуна буксира, - не є акцизним складом (акцизним складом пересувним); транспортний засіб, у якого пальне знаходиться тільки у паливному баку та використовується виключно для роботи двигуна транспортного засобу, - не є акцизним складом (у розумінні пп. 14.1.6 п. 14.1. ст. 14 Кодексу)/ акцизним складом пересувним (у розумінні пп. 14.1.6і п. 14.1. ст. 14 Кодексу).

З положень норм чинного законодавства випливає висновок, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Таким чином податкові органи надаючи роз`яснення трактують положення норм чинного законодавства, які поширюються на усіх суб`єктів, а не лише на особу яка звернулася для отримання такої консультації.

Отже з урахуванням вимог ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" та положень п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 ПК України, отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене безпосередньо у паливні баки транспортних засобів, не потрібно.

Так, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, ТОВ «Свомід» отримало ліцензію на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки 21.10.2021 №100080414202100369 за адресою місця зберігання: Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, 10 (місткість резервуару 10 000 літрів).

Судом встановлено придбання ТОВ «Свомід» у ПП «Укрпластсистем» палива згідно акцизних накладних форми «П» від 31.08.2021 №48451 та від 03.09.2021 №1129 та відвантаження за адресою: Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, 10.

Як убачається з матеріалів справи, позивач здійснює свою діяльність в сфері вантажного автомобільного транспорту, що не було взято до уваги та не проаналізовано відповідачем під час проведення перевірки.

Верховний суд у в постанові від 31 травня 2022 року у справі №540/4291/20 (адміністративне провадження №К/9901/34873/21) вказав, що системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Суд зазначає, що в акті перевірки не відображено спосіб зберігання позивачем пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей).

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд в постановах від 07 червня 2022 року справа №360/4140/20 адміністративне провадження №К/9901/28010/21, від 07 червня 2022 року справа №520/2347/21 адміністративне провадження №К/990/1742/22, від 09 червня 2022 року справа № 200/11093/20-а адміністративне провадження № К/9901/27480/21, від 15 червня 2022 року справа №260/3859/20 адміністративне провадження № К/9901/39846/21.

Щодо доводів відповідача на той факт, що в акцизних накладних від 31.08.2021 №48451 та від 03.09.2021 №1129, згідно яких ПП "Укрпластсистем" на адресу позивача реалізувало та відвантажило пальне, у рядку зазначення ознак щодо напрямів використання пального зазначена цифра "0" замість "6", що повністю підтверджує факт зберігання пального у кількості 9628,83 л без наявності ліцензії, оскільки така ліцензія була отримана позивачем лише 25.10.2021, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п.п. 1, 2 розділу II Порядку акцизна накладна форми "П" складається в день ввезення на митну територію України пального чи в день реалізації пального у разі кожної повної або часткової операції з реалізації пального. Акцизні накладні реєструються в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Пунктом 4 розділу II Порядку передбачено, що у верхній лівій частині акцизної накладної зазначаються: коди операцій для акцизної накладної, яка складається в одному примірнику; ознака щодо умов оподаткування пального; ознака щодо напрямів використання пального.

У відповідному рядку зазначається ознака щодо напрямів використання пального:

"1" - реалізація пального в споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно) виробником або особою, яка здійснила розлив пального у таку тару;

"2" - реалізація пального з акцизного складу до іншого акцизного складу з використанням акцизного складу пересувного у разі, якщо до реалізації пального такий інший акцизний склад уже відомий;

"3" - розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами, де такі обсяги фактично знаходилися. Ознака напряму використання "3" зазначається в акцизних накладних, складених на всі операції з розподілу обсягів залишку пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами / пересувними акцизними складами;

"4" - реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним. Така ознака зазначається також у разі реалізації пального з акцизного складу пересувного до: паливного бака транспортного засобу або технічного обладнання, пристрою; місця зберігання пального, яке не є акцизним складом.

Для пального, з яким здійснюються операції, не віднесені до одного з кодів ознаки напряму використання "1" - "4", у відповідному рядку зазначається цифра "0".

Пунктом 12 розділу II Порядку встановлено, що в акцизній накладній, складеній на операції з реалізації пального суб`єкту господарювання, який не є платником (код операції "3"), адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки (код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку):

зазначається - в накладних з напрямом використання пального "0";

не зазначається - в накладних з напрямом використання пального "4" (якщо здійснюється реалізація пального з акцизного складу, який є місцем роздрібної торгівлі пальним, на яке отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним, або реалізація пального з акцизного складу пересувного до паливного бака транспортного засобу чи технічного обладнання, пристрою).

З аналізу вищенаведених норм Порядку слідує, що при заповненні акцизної накладної за результатами реалізації пального суб`єкту господарювання, напрями використання пального, які не підпадають під жодну із визначених в п.4 Порядку ознак, у верхній лівій частині акцизної накладної у відповідному рядку (напрям використання) зазначається цифра « 0», та відповідно до п. 12 Порядку в такій накладній обов`язково вказується адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання платник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

Таким чином, якщо при реєстрації вказаних акцизних накладних постачальники зазначали критерії: код операції 3, умови оподаткування 0, напрямок використання 0, які використовуються у разі відвантаження продукції на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання не платник акцизного податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, відсутні підстави стверджувати про надходження палива для зберігання у місці, яке є акцизним складом.

З наявної у матеріалах справи копії акцизної накладної, складеної з придбання позивачем у ПП «Укрпластсистем» важких дистилятів (газойлів), судом встановлено, що у графі адреса зберігання пального, яке не є складом, на якому суб`єкт господарювання неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки» зазначено «код операції 3, напрям використання 0» та в якості адреси місця зберігання пального, яке не є акцизним складом зазначено адресу: Київська область, м. Вишгород, вул. Київська 10, що не є юридичною адресою здійснення позивачем господарської діяльності.

Вказане додатково свідчить, що поставлене на адресу позивача пальне не придбавалося для зберігання в місцях, які є акцизним складом, а було використано виключно для потреб власного споживання.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У відповідності з ч. 2 ст. 74 КАС України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи, що під час проведення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області не доведено факту фізичного зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано його придбання, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем положень ст.15 Закону №481/95-ВР не є достатньо вмотивовані та ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу на підставі частини 2 статті 17 Закону №481/95-ВР.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління ДПС у Київській області про застосування фінансових санкцій від 04.05.2022 №5040/0902, не відповідає критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, що визначені частиною 2 статті 2 КАС України, відтак підлягає скасуванню.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

На підставі викладеного, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу здійснені ним документально підтверджені судові витрати, які складаються із судового збору, у розмірі 7 500 (сім тисяч п`ятсот) грн, що підтверджується платіжним дорученням про сплату судового збору №5446 від 09.08.2022.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Задовольнити адміністративний позов.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ - 43141377) №5040/0902 від 04.05.2022.

Стягнути на користь ТОВ "Свомід" (код ЄДРПОУ 37439025) судовий збір у сумі 7500 (сім тисяч п`ятсот) грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ 43141377).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.