Ухвала

від 09.11.2022 по справі 320/10030/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

09 листопада 2022 року справа № 320/10030/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Кушнова А.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області, в якому просить суд:

- стягнути з Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на користь позивача суму інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн. та 3 % річних в розмірі 302,43 грн., а всього 2378,06 грн.;

- стягнути з Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 КАС України; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вирішуючи питання підсудності даної справи суду адміністративної юрисдикції, суд виходить з такого.

Згідно зі ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України указав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні цього Суду у справі Занд проти Австрії висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Однак, це не означає, що правопорядок в Україні допускає можливість звертатися з будь-якими позовами (позовними вимогами) до будь-якого суду, адже порядок здійснення судочинства в силу вимог статті 92 Конституції України визначається виключно Законами України, тому право на звернення до суду фізичні та юридичні особи мають здійснювати у порядку та спосіб, визначений законами з питань судочинства.

За приписами статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів.

Повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 1-1) спорах адміністратора за випуском облігацій, який діє в інтересах власників облігацій відповідно до положень Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому, необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним управлінських функцій саме у тих відносинах, у яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Як вбачається з поданого позову, ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн. та 3 % річних в розмірі 302,43 грн., а всього 2378,06 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн.

В обґрунтування позовної заяви, позивач вказує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №320/3415/19 визнано бездіяльність Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924), що полягає у не виплаті соціальної виплати у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) протиправною. Зобов`язано Ірпінське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області (ЄДРПОУ 41437924) виплатити ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) соціальну виплату у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 18869,42 грн.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №320/3415/19 набрало законної сили 16.01.2020.

Позивач вказує, що кінцевою датою сплати позивачу відповідачем коштів соціальної виплати у вигляді призначеної щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 18869,42 грн. за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно), є дата надання позивачу відмови у виплаті вказаних коштів, тобто 23.05.2019, що слідує з листа відповідача від 23.05.2019 №542.

У листі Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області від 23.05.2019 №542 на адресу позивача вказано, що за результатами розгляду звернення позивача від 22.05.2019 про виплату недоотриманих страхових виплат за квітень та травень 2018 року, відділення повідомляє, що позивач 06 червня 2018 року звернувся до відділення з заявою та пакетом документів, передбачених постановою КМУ №365 від 08.06.2016 для призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Працівником відділення були призначені (відновлені) страхові виплати з червня 2018 року (з місяця, в якому надійшла заява), так як з 12.05.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365», згідно якої виплата соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, недоотриманих за минулий період, здійснюється на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Позивач вказує, що постанова відповідача про виплату позивачу щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку у розмірі 18869,42 грн. за період з 01.04.2018 по 31.05.2018 (включно) була винесена відповідачем 04.12.2019, тому саме цю дату позивач вважає датою виконання відповідачем зобов`язання щодо сплати позивачу вказаних коштів.

Позивачем у зв`язку з затримкою виплати щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за період з 23.05.2019 по 04.12.2019, на підставі статті 625 ЦК України розраховано суму інфляційних втрат у розмірі 2075,63 грн. та 3 % річних за 195 днів прострочення виплати у розмірі 302,43 грн., що загалом становить 2378,06 грн., яку просить стягнути з відповідача у даному позові.

При цьому позивач посилається на правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, відповідно до якого стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання, так і на не договірні зобов`язання.

Крім того, зазначає, що незаконними діями відповідача позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягає у психологічних стражданнях, розчаруванні та незручностях, яких зазнав позивач, суму якої оцінює у 30000,00 грн., з розрахунку 153,85 грн. за кожен день прострочення, яку також просить стягнути з відповідача.

Отже, предметом спору у даному позові є виключно вимоги про стягнення з Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на користь позивача суми інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн., 3 % річних в розмірі 302,43 грн., а всього 2378,06 грн. у зв`язку з затримкою виплати щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку за період з 23.05.2019 по 04.12.2019 за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №320/3415/19 та стягнення з Ірпінського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 30000,00 грн.

Разом з тим, частиною п`ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз наведених норм ЦПК України та КАС України дає підстави для висновку, що у порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої виключно суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) носять приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.

Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 у справі № 820/1203/17, від 13 березня 2019 року у справі № 636/99/17-ц, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 813/4972/13-а.

Передбачена в частині п`ятій статті 21 КАС можливість поєднання в одному адміністративному позові двох пов`язаних між собою вимог, які якщо заявити їх окремо будуть підсудними різним судам, дозволяє краще дослідити матеріали справи та встановити її обставини, а також зекономити час та витрати на судові провадження, позаяк в такий спосіб закон дозволяє в рамках однієї справи захистити порушені права особи без необхідності двічі звертатися до суду.

Водночас треба зауважити, що поєднувати в одному провадженні дві пов`язані вимоги, як-от про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, є правом позивача. Якщо він не скористався цією можливістю одразу при зверненні з позовом про оскарження дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень, то вдруге заявити адміністративний позов вже з вимогою про стягнення моральної шкоди, заподіяної цією протиправною дією/бездіяльністю (якщо адміністративний суд це встановить) позивач не може, позаяк ця вимога тепер може розглядатися тільки в порядку цивільного або господарського судочинства (залежно від суб`єктного складу сторін).

У цьому зв`язку треба додати, що питання про стягнення моральної шкоди в адміністративній справі не може бути самостійною (окремою) позовною вимогою, якщо вона не пов`язана і не заявлена одночасно з вимогами про визнання дій/бездіяльності протиправними.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №818/678/17.

Аналіз зазначених вище правових норм та суб`єктний склад сторін свідчить про те, що спір за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат в розмірі 2075,63 грн., 3 % річних в розмірі 302,43 грн., а всього 2378,06 грн. та моральної шкоди у сумі 30000,00 грн. - підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а пов`язаний з вирішенням питання щодо стягнення коштів.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що зазначений спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства за правилами ЦПК України, тому суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Відповідно до ч.5 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Керуючись статтями 19, 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Ірпінського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Київській області про стягнення коштів.

2. Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства, за правилами ЦПК України.

3. Копію ухвали разом з адміністративним позовом та доданими до нього документами надіслати позивачу, зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Повний текст ухвали складений 09.11.2022.

Суддя Кушнова А.О.