Постанова

від 08.11.2022 по справі 640/36233/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/36233/21 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Аліменка В.О. та Бєлової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Головченко В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року (повний текст складено 18 серпня 2022 року) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сібкор Логістична Компанія» до Головного управління ДПС у Полтавській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, Державної податкової служби України, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати винесені ГУ ДПС у Полтавській області податкові повідомлення-рішення від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової служби України №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року про результати розгляду скарги.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано винесені ГУ ДПС у Полтавській області податкові повідомлення-рішення від 13.09.2021 року № 00065620701 та № 00065630701. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ГУ ДПС у Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Агрі Постач Солюшн» зі зберігання зерна фактично не відбувались, оскільки ТОВ «Агрі Постач Солюшн» не є власником зерносховища, а тому не може виконувати функції зернового складу та надавати послуги зі зберігання зерна.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав. В суді першої інстанції його позиція обґрунтовувалась тим, що спірні податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, а первинні документи, надані під час проведення перевірки, складені у відповідності до норм чинного законодавства та фіксують факт здійснення відповідних господарських операцій.

ДПС України також не подавала відзив на апеляційну скаргу. В суді першої інстанції її позиція збігалась із позицією ГУ ДПС у Полтавській області, що задекларовані господарські операції із придбання робіт (послуг) ТОВ «Сібкор Логістична Компанія» у ТОВ «Агрі Постач Солюшн» не опосередковувались реальним виконанням, а рух активів в дійсності не відбувався.

Будучі належним чином повідомленим про день, час та місце розгляду справи, ДПС України явку свого представника в судове засідання не забезпечила.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника ГУ ДПС у Полтавській області, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, в період з 12.07.2021 по 16.07.2021 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сібкор Логістична Компанія» щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2021 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету, за результатами якої складено акт від 23.07.2021 №5636/16-31-07-01-10/41199857, в якому зафіксовано порушення позивачем ст.44 пп.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1, абз. б), в) п.200.4, ст.200 ПК України, ч.1 та ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пп.2.1 і 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2095 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704; Наказу Міністерства фінансів України №21 від 28.01.2016 «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 28.01.2016 за № 159/28289), оскільки ним завищено суму ПДВ, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку на 7878167,00 грн та завищена сума від`ємного значення ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (показник р.21 Декларації за травень 2021 року) на суму 128024,00 грн (а.с.19-92 т.1).

На підставі вказаного акту перевірки ГУ ДПС у Полтавській області винесено податкові повідомлення рішення від 13.09.2021:

- №00065630701, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за травень 2021 року на 128024,00 грн (а.с.14-16 т.1);

- №00065620701, яким визначено завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за травень 2021 року в сумі 7878167,00 грн та застосовано штрафні санкції у розмірі 1969541,75 грн (а.с.17-18 т.1).

Наведене податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку та рішенням ДПС України від 18.11.2021 №26080/6/99-00-06-01-05-06 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (а.с.93-108 т.1).

Вважаючи наведені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що відповідач, під час судового розгляду справи, не навів будь-яких переконливих доводів та не надав належних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків, внаслідок чого у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу вимог п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

З акту перевірки позивача вбачається, що висновки контролюючого органу про порушення товариством вимог податкового законодавства ґрунтуються на не підтвердженні господарських операцій між позивачем та ТОВ «Агрі Постач Солюшн».

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Агрі Постач Солюшн» (зерновий склад) та ТОВ «Сібкор Логістична Компанія» (поклажодавець) 09.03.2021 укладено договір №Е-0903 складського зберігання сільськогосподарської продукції, відповідно до умов якого поклажодавець передає зерновому складу сільськогосподарську продукцію, а зерновий склад зобов`язаний прийняти її на зберігання на умовах, визначених цим договором. Відповідно до п.1.2. Договору продукція передається поклажодавцем на зберігання і приймання зерновим складом за адресою: 37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Шляхова, 4а. Відповідно до п.3.3 Договору поклажодавець зобов`язаний здійснити доставку продукції на зерновий склад автомобільним транспортом за власний рахунок, товарно-транспортна накладна має бути оформлена згідно Додатку 2 (інструкції з оформлення ТТН) до цього договору. Згідно з п.4.1 Перелік послуг, які надаються Зерновим складом, а також їх вартість визначаються в тарифах, що є Додатком №1 до цього Договору (а.с.109-111 т.1).

Додатком 1 до вказаного Договору були Тарифи №1 від 20.04.2021, в якому передбачено відповідні послуги зі зберігання, сушіння, очищення, відвантаження зерна залізничним або автомобільним транспортом та переоформлення продукції із визначенням вартості вказаних послуг (а.с.112 т.1).

З метою підтвердження факту отримання позивачем послуг від ТОВ «Агрі Постач Солюшн», матеріали справи містять відповідні реєстри прийнятого зерна з визначенням якості, в яких міститься детальна інформація про найменування культури, рік врожаю, номери автомобіля та причепа, якими здійснювалась поставка, дати на номери товарно-транспортних накладних, вага та якість (вологість, сміттєва домішка, зернова домішка), розрахунок тонно процентів (вологість, засміченість) та залікова вага щодо кожної партії товару. Також наявні відповідні розпорядження на сушіння та очищення зерна та акти на сушіння та очищення зерна з відображенням маси зерна, відсотків вологості та сміттєвої домішки до сушіння, бажаний результат, період сушіння та очищення та досягнутий результат у відсотках вологості та сміттєвої домішки із застосуванням зерносушарки XL280CE та зерноочисної машини LAAB TAS 204F-4 (а.с.114-205 т.1).

Поставка зерна на склад ТОВ «Агрі Постач Солюшн» здійснювалась позивачем автомобільним транспортом від ТОВ «ФК «Токката» та від ТОВ «Трансфінсервіс» на адресу 37600, Полтавська обл., м.Миргород, вул.Шляхова, 4 у квоту ТОВ «Сібкор Логістична Компанія», що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (а.с.102 т.2 - а.с.163 т.6).

В подальшому зерно, що зберігалось позивачем на складах ТОВ «Агрі Постач Солюшн» відвантажувалось автотранспортом та залізничним транспортом, про що були складені відповідні акти відвантаження продукції, в яких зафіксовано найменування культури, що відвантажується, рік врожаю, дата відвантаження, номер вагону (або номер вантажного автомобіля та напівпричепа), вага та номер і дата посвідчення якості на зерно (а.с.206 т.1 - 56 т.2).

За наслідками наданих послуг зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна між ТОВ «Агрі Постач Солюшн» та ТОВ «Сібкор Логістична Компанія» складено та підписано відповідні акти надання послуг (а.с.62-69 т.2)

Проведення розрахунків за отримані послуги за договором від 09.03.2021 №Е-0903 здійснено у безготівковій формі, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень (а.с.57-61 т.2).

За результатами наданих позивачу послуг зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна ТОВ «Агрі Постач Солюшн» складено та направлено на реєстрацію відповідні податкові накладні, які були прийняті контролюючим органом та зареєстровані без будь-яких зауважень, що підтверджується квитанціями про реєстрацію податкових накладних в ЄРПН (а.с.70-91 т.2).

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій з ТОВ «Агрі Постач Солюшн» первинними документами, у відповідності до вимог п.44.1 ст.44 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися та є економічно виправданими, здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджується необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При цьому, в акті перевірки наведено висновки контролюючого органу щодо здійснення позивачем господарських операцій з придбання відповідної сільськогосподарської продукції та її подальший продаж на експорт на підставі зовнішньоекономічних контрактів.

В судовому засідання представник скаржника також підтвердив відсутність сумнівів щодо придбання позивачем земна, його зберігання та подальшого продажу на експорт, однак зазначив, що відповідні послуги зі зберігання зерна не могли бути надані позивачу ТОВ «Агрі Постач Солюшн», оскільки останнє не відповідає вимогам зернового складу.

Так, відповідно до п.2-1, 10, 15 ст.1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» власник зернового складу - фізична особа - підприємець, яка є власником зерносховища, учасник повного, командитного товариства, товариства з додатковою відповідальністю, що здійснює діяльність зернового складу, або учасник інших видів товариств (у тому числі акціонер акціонерного товариства), частка якого перевищує 10 відсотків у статутному капіталі юридичної особи - зернового складу; зберігання зерна - комплекс заходів, які включають приймання, доробку, зберігання та відвантаження зерна; зерновий склад - суб`єкт підприємництва, що є власником зерносховища і надає фізичним та юридичним особам послуги із зберігання зерна з видачею складських документів на зерно та в передбаченому законом порядку отримав право на здійснення такої діяльності шляхом участі в Гарантійному фонді виконання зобов`язань за складськими документами на зерно.

Скаржник стверджує, що відповідні господарські операції між позивачем та ТОВ «Агрі Постач Солюшн» є нереальними оскільки останній не є власником зернового складу, а натомість орендує відповідний комплекс будівель, споруд та обладнання.

З матеріалів справи вбачається, що 09 березня 2021 року між ТОВ «Аграрна Елеваторна Компанія», в особі директора Гнатенка А.В. (Орендодавець) та ТОВ «Агрі Постач Солюшн» укладено договір оренди №40, відповідно до умов якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування на умовах оренди промислові нежитлові будівлі, споруди, обладнання та адміністративно-господарські приміщення, обладнані необхідними меблями, розташовані за адресою: м. Миргород. Полтавська область, вул. Шляхова 4а (а.с.92-95 т.2).

Згідно з переліком промислових будівель, споруд та обладнання, які передаються в оренду за договором №40 від 09.03.2021, ТОВ «Агрі Постач Солюшн» отримало в оренду відповідні основні засоби, зокрема склади підлогового зберігання зерна, відділення приймання, доочищення, сушки, відвантаження та накопичення і тимчасового зберігання зерна, зернопроводи тощо. Крім того в оренду було передано зерносушарку XL280CE та зерноочисну машину LAAB TAS 204F-4, які використовувались при сушці та очищенні зерна (а.с.96-101).

Таким чином, ТОВ «Агрі Постач Солюшн» мало фізичну можливість та економічний інтерес у наданні послуг зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна, отриманого від ТОВ «Сібкор Логістична Компанія».

Посилання контролюючого органу на можливі порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача (зокрема щодо надання відповідних послуг із використанням орендованого майна, замість власного) в жодному разі не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій за укладеними з ними договорами.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження фактичної відсутності у контрагента позивача об`єктивної можливості здійснення господарської діяльності із застосуванням орендованих будівель, споруд та обладнання на підставі договору від 09 березня 2021 року №40.

Щодо відсутності у позивача складських документів, а саме подвійних складських свідоцтв, простих складських свідоцтв чи складських квитанцій, то колегія суддів зазначає наступне.

В силу ст.24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерно підлягає зберіганню у зернових складах.

Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості.

Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Регламент зберігання зерна та продуктів його переробки затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Державний контроль за дотриманням зерновими складами зазначеного регламенту у процесі зберігання зерна та продуктів його переробки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Кожна із сторін договору складського зберігання зерна при відвантаженні зерна має право вимагати перевірки його якості. Витрати, пов`язані із проведенням аналізу його якості, несе сторона, що зажадала його перевірки.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що у випадку видачі зерна володільцеві, останній зобов`язаний віддати виписані на таке зерно складські документи.

Беручи до уваги, що передане на зберігання ТОВ «Агрі Постач Солюшн» зерно після його очищення та сушки було відвантажене за вимогою позивача, який в подальшому здійснив його експорт на підставі зовнішньо-економічних контрактів, то висновок контролюючого органу щодо необхідності обов`язкової наявності у позивача відповідних складських документів є необґрунтованим, оскільки такі документи підлягали поверненню до ТОВ «Агрі Постач Солюшн» під час відвантаження зерна.

Частиною 1 ст.36 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» зернові склади зобов`язані вести реєстр зерна, прийнятого на зберігання.

Матеріали справи містять відповідні копії реєстрів прийнятого від ТОВ «Сібкор Логістична Компанія» зерна (а.с.114-204 т.1), що є належним доказом отримання ТОВ «Агрі Постач Солюшн» відповідного зерна на зберігання.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Суд звертає увагу, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Зазначена позиція була неодноразово висвітлена Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема у постанові від 18.03.2020 у справі №826/18952/14.

Наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак, не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності не відбувалося отримання (постачання) платником податків товарів (роботи, послуг) по господарським операціям з його контрагентами.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Втім відповідачем не подано жодних належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його безпосередніх постачальників (контрагентів), зокрема, вироку по кримінальній справі щодо вказаних контрагентів позивача, в якому досліджувались господарські операції позивача з такими контрагентами, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект або інших відомостей, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постанові Верховного Суду від 23.07.2020, який має бути врахований судом при виборі та застосування норм права до спірних правовідносин.

Юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб. Крім того, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку щодо фіктивність відповідних господарських операцій, належним чином підтверджених.

Здійснення господарської діяльності контрагентами, не може мати наслідків для товариства, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента.

Жодних доказів на підтвердження того, що позивач або його контрагент не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, матеріали справи не містять, а відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, зворотного не доведено.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності реального вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а твердження податкового органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій спростовано наявними матеріалами справи.

Порушення контрагентами правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення платником податків вимог закону щодо формування даних податкової звітності, тому платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність його контрагенту за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09.10.2018 у справі №815/3459/17 та від 10.11.2020 у справі №822/6302/15.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем в повному обсязі підтверджено фактичне придбання у ТОВ «Агрі Постач Солюшн» послуг зі зберігання, сушіння, очищення та відвантаження зерна, рух коштів та матеріальних цінностей, зміна майнового стану сторін укладеного правочину, відповідність господарської операції вимогам законодавства та наявність ділової мети таких господарських взаємовідносин, а тому висновки контролюючого органу про фіктивність господарських операцій та неможливість відображення їх результатів у бухгалтерському та податковому обліку позивача є безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, беручи до уваги наведені вище висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Агрі Постач Солюшн» фактично відбулись, мали наслідком зміни в майновому стані сторін правочину, спричинили підстави для відображення таких операцій в бухгалтерському та податковому обліку, а тому позивач правомірно сформував по вказаним господарським операціям податковий кредит, внаслідок чого висновки контролюючого органу про порушення вимог податкового законодавства є безпідставними, а спірні податкові повідомлення-рішення не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню.

Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, при цьому колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

В п.30 Рішенні Європейського Суду з прав людини від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», зазначено, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п.29 Рішення Європейського Суду з прав людини від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain» пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду не оскаржувалось та апеляційна скарга не містить жодних доводів та обґрунтувань в частині не задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасувати рішення ДПС України №26080/6/99-00-06-01-05-06 від 18.11.2021 року про результати розгляду скарги, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 серпня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11 листопада 2022 року.

Суддя-доповідач Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

В.О.Аліменко