Постанова

від 02.11.2022 по справі 1.380.2019.005578

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005578 пров. № А/857/13542/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.

Обрізка І.М.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області та Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Карп`як О.О.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 16 год 36 хв 28 вересня 2020 року, повне судове рішення складено 07 жовтня 2020 року, у справі №1.380.2019.005578 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аро Солюшинс Львів» до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа - Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Аро Солюшинс Львів» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача Головного управління ДПС у Львівській області, просило: визнати незаконною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № 1238/13.10-07/41991959 від 23.09.2019; вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 19210 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що факт допуску працівника до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування має довести відповідач. Суд першої інстанції вказав, що ненадання повідомлення ДПС до початку роботи працівника або факт виконання таким працівником роботи без оформлення трудового договору має підтверджуватися належними та допустимими доказами, на основі яких посадова особа органу Держпраці матиме змогу вірно вирішити питання щодо наявності підстав для накладення штрафу, тобто належним чином необхідно довести факт вчинення позивачем порушення норм КЗпП України. Суд першої інстанції вказав, що не встановлено, наявності у цивільно-правових угодах, укладених між позивачем та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ознак нікчемних правочинів. Суд першої інстанції дійшов висновку, що укладені позивачем з фізичними особами угоди були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, і не пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Львівській області та Головне управління Держпраці у Львівській області подали апеляційні скарги.

Головне управління ДПС у Львівській області апеляційну скаргу мотивувало тим, що фактична перевірка позивача проведена відповідно до вимог податкового законодавства. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не вжито визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, не надано належної оцінки нормам законодавства, не у повній мірі з`ясовані обставини справи, що призвело до невірно вирішення справи по суті.

Головне управління Держпраці у Львівській області апеляційну скаргу мотивувало тим, що в ході перевірки встановлено громадян, які допущені до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу. Скаржник зазначає, що з пояснень працівників вбачається порушення позивачем вимог трудового законодавства. Скаржник вказує, що здійснення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками відбулось посадовими особами органу ДФС, а тому обов`язок доказування підставності та правомірності процедури здійснення заходу контролю в Управління відсутній, оскільки такий покладається на органи ДФС. Вважає, що постанова про накладення штрафу винесена правомірно.

В судовому засіданні представники відповідача та третьої особи апеляційні скарги підтримали, Товариство повноважного представника в судове засідання не забезпечило, належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до вимог частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, відповідно до наказу Головного управління ДФС у Львівській області № 4895 від 21 серпня 2019 року працівниками Головного управління ДФС у Львівській області на підставі підпунктів 20.1.2, 20.1.4, 20.1.6, 20.1.8, 20.1.13 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.7 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, згідно з направленнями № 8478 від 22 серпня 2019 року, № 8479 від 22 серпня 2019 року, проведено фактичну перевірку фізичної ТОВ «Аро Солюшинс Львів» з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Підставою визначено доповідну записку управління податків і зборів з фізичних осіб Головного управління ДФС у Львівській області від 20 серпня 2019 року №244/13.10.-13.

За результатами перевірки складено акт від 29 серпня 2019 року №1238/13.10-07/41991959Є, в якому зафіксовано порушення ТОВ «Аро Солюшинс Львів» вимог частин першої, третьої статті 21 Кодексу законів про працю України та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу».

У ході перевірки встановлено громадян, які допущені до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, про що складено акт про проведення фактичної перевірки з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) №1238/13.10-07/41991959 від 29 серпня 2019 року.

Згідно з повідомленням про одержання документів від 04 вересня 2019 року №343/1/11-39, Головне управління Держпраці у Львівській області відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 «Про затвердження Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (із змінами та доповненнями) повідомило ТОВ «Аро Солюшинс Львів» про отримання 30 серпня 2019 року акта Головного управління ДПС у Львівській області від 29 серпня 2019 року № 1238/13-10-07/41991959 для розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю, відповідальність за яке передбачена статтею 265 Кодексу законів про працю України.

Начальником Головного управління Держпраці у Львівській області, за результатом розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта Головного управління ДПС у Львівській області від 29 серпня 2019 року №1238/13.10-07/41991959, винесено постанову про накладення штрафу від 23 вересня 2019 року № 1238/13.10-07/ 41991959, за порушення вимог частин першої, третьої статті 24 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України № 413, якою на ТОВ «Аро Солюшинс Львів» накладено штраф у розмірі 1502280,00 грн.

Вважаючи постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу від 23 серпня 2019 року № 1238/13.10-07/41991959 протиправною, ТОВ «Аро Солюшинс Львів» звернулося до суду з позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) та відповідно до такої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо) (пункт 80.6 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Згідно з пунктом 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - КЗпП України) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 259 КЗпП України встановлено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок № 509), у пункті 1 та 2 якого визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення».

Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28 січня 2021 року у справі № 380/1116/20, від 21 квітня 2021 року у справі № 260/586/20.

З матеріалів справи встановлено, що фактична перевірка 27.08.2019 проведена на підставі Наказу від 21.08.2019 №4895 та направлень від 22.08.2019 №8480, 8479, 8478, які разом з службовими посвідченнями пред`явлені керівнику Товариства Пурій А.О. під підпис. Перевірку проведено в присутності ОСОБА_9 , яка відмовилась від підписання акта перевірки, про що ГУ ДФС у Львівській області складено акт від 29.08.2019.

Також 27.08.2019 ГУ ДФС у Львівській області сформовано запит про надання документів (копій документів), яким на підставі підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, підпункту 20.1.14 пункту 20.1 статті 20, підпунктів 85.4, 85.8 статті 85 Податкового кодексу України та у зв`язку з проведенням фактичної перевірки зобов`язано Товариство надати до 29.08.2019 копії документів, а саме: правила внутрішнього трудового розпорядку, штатний розпис, табель обліку робочого часу, графік відпусток, накази щодо особового складу, особові письмові заяви працівників, письмовий трудовий договір (договір стажування), особові картки працівників, акт на право власності або договір оренди приміщення.

Як зазначено позивачем, вказаний запит отримано уповноваженою особою Товариства 27.08.2019 о 16 год. 30 хв. та надано вказані у запиті документи контролюючому органу 29.08.2019. Крім запитуваних документів надані також копії цивільно-правових договорів.

Вказане, на переконання суду апеляційної інстанції, дозволяє зробити висновок, що контролюючим органом під час проведення фактичної перевірки дотримано вимог податкового законодавства, така проведена в межах законодавчо наданих повноважень та у спосіб, що визначений нормами ПК України.

Щодо факту самого порушення, яке ставиться у вину Товариству, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Нормами статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до частини 3 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правовий аналіз вищезазначених законодавчих норм дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що трудовий договір чинне законодавство визначає як домовленість між працівником і власником про умови виконання роботи, оскільки працівники самі не організовують роботу і виконують таку не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі №820/1432/17 (провадження №К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі №815/954/18 (провадження №К/9901/3195/19), у справі №1840/2507/18 (провадження №К/9901/10124/19), у справі №824/896/18-а (провадження №К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі №1540/3913/18 (провадження №К/9901/8967/19), від 08 липня 2021 року у справі №620/1223/19.

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №2540/3207/18 зазначено, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність, передбачена абзацом 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця, а тому ключовим питання при вирішенні спірних правовідносин є встановлення наявності або відсутності фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, фактичне виконання особою трудових функцій без оформлення трудових відносин.

Верховний Суд у постанові від 05.10.2020 у справі №560/407/19 вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

В свою чергу загальне визначення цивільно-правового договору встановлено статтею 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а саме договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже, договори з громадянами на використання їх праці можуть укладатися за трудовим або цивільно-правовим договором. Основною відмінністю договорів цивільно-правового характеру від трудових договорів є те, що перші регламентуються Цивільним кодексом України (стаття 208 - письмова форма, стаття 626 - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків), а трудові - Кодексом законів про працю України (статті 21-24). Правова основа цивільно-правових договорів полягає у тому, що трудові відносини між сторонами за наслідком укладання договору не виникають. Сторонами таких договорів є замовник і виконавець, а не працівник і роботодавець.

За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом на роботу.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 06 квітня 2021 року у справі № 280/601/19.

Заборони на укладення договорів цивільно-правового характеру між підприємством і працівником на виконання робіт чи надання послуг, в тому числі, у вільний від виконання основної роботи за трудовим договором час, законодавством не встановлено.

Разом з тим, факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено виконання фізичними особами ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 трудових функцій.

Товариство зазначає, що вказані особи надавали послуги/виконували роботи на підставі укладених цивільно-правових договорів.

Водночас, відповідно до наданих контролюючому органу під час проведення фактичної перевірки письмових пояснень, копії яких долучено до матеріалів справи, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , зазначили, що проходять стажування в Товаристві, ОСОБА_3 вказав, що працює, однак не оформлений, режим роботи з 09:00-18:00, 5 днів на тиждень, ОСОБА_10 зазначив, що не працює та жодного відношення до Товариства не має, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 вказали, що працюють спеціалістом з продаж, менеджером по продажах та оформлені офіційно, ОСОБА_1 вказала, що перебуває на випробувальному терміні, ОСОБА_4 зазначила, що працює прибиральницею, трудового договору не укладала.

Також до матеріалів справи долучено копії цивільно-правових договорів, укладених з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , а також копії актів прийому наданих послуг (виконаних робіт) до вказаних цивільно-правових договорів.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що переглядаючи рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі Верховний Суд звернув увагу на необхідність встановлення судом, що вказані цивільно-правові, укладені позивачем з фізичними особами, були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, і не пов`язані із самим процесом праці, що є характерним для трудових функцій.

З аналізу змісту вказаних цивільно-правових договорів вбачається, що предметом цивільно-правових договорів, укладених з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , які є ідентичними за змістом, є виконання підготовчого дослідження для подальшої розробки програмного забезпечення обробки інформації з надання консультаційних послуг.

Цивільно-правовий договір з ОСОБА_4 укладено щодо здійснення прибирання усіх приміщень, що належать Товариству чотири рази впродовж дії Договору.

При цьому, вказано, що строку дії зазначених договорів до 29.08.2019.

Водночас, аналіз умов поданих позивачем договорів дозволяє суду апеляційної інстанції зробити висновок, що предметом таких є процес праці, а не кінцевий результат такої. Згідно з вказаними договорами фізичні особи повинні виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги).

До того ж, в наданих контролюючому органу поясненнях не наведено конкретного обсягу виконуваної роботи (наданих послуг), не вказано, який результат отримано та передано позивачу як замовнику, а тому, на переконання суду апеляційної інстанції, не спростовано того, що предметом укладених цивільно-правових договорів надання послуг був процес праці, а не кінцевий результат такої.

Зазначене в своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, підтверджує доводи скаржників про визначення цивільних відносин між позивачем та зазначеними особами як трудових.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що укладені Товариством договори з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 мали ознаки трудового договору, а тому відповідач за наслідками проведеного інспекційного заходу дійшов вірних висновків про порушення позивачем вище зазначених норм законодавства та, відповідно, правомірно виніс постанову про накладення штрафних санкцій за їх допущення, що вказує на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , то відомості щодо укладення з такими особами цивільно-правових договорів в матеріалах справи відсутні, надавати пояснення вказані особи під час проведення фактичної перевірки відмовились.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник третьої особи зазначив, що приміщення, в якому функціонує позивач, обладнане пропускною системою, а відтак, за робочими столами перебувають особи, яким надано дозвіл на таке перебування. Окрім того зазначив, що працівниками суб`єкта контролю було виявлено особи на робочих місцях під час виконання, щодо яких не було підтверджень на укладення трудових угод.

Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що дії позивача щодо укладення трудового договору у формі цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичної особи на працю, гарантованого Конституцією України та КЗпП України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно встановлено обставини справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового, яким в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Головного управління ДПС у Львівській області та Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року у справі №1.380.2019.005578 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Аро Солюшинс Львів» до Головного управління Держпраці у Львівській області, третя особа - Головне управління ДПС у Львівській області, про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 10.11.2022 згідно з ч.3 ст.321 КАС України