Постанова

від 18.10.2022 по справі 507/238/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4141/22

Справа № 507/238/21

Головуючий у першій інстанції Вужиловський О. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Князюка О.В. Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Зеніної М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 21 липня 2021 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування, скасування запису про реєстацію права власності за відповідачем та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Любашівського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, визнання права власності в порядку спадкування та скасування запису про реєстацію права власності за відповідачем. В обґрунтування вимог, позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_3 . Він належним чином прийняв спадщину, так як проживав разом із матір`ю і був зареєстрований разом з нею в АДРЕСА_1 . Він є єдиним спадкоємцем першої черги, тому і не поспішав отримувати свідоцтво про право на спадщину. Вподальшому, йому стало відомо, що на підставі рішення суду, спадщину після смерті його матері оформила на себе відповідачка. Вказане рішення ним було оскаржено до апеляційного суду, який його скасував та у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на спадкове майно, зокрема на земельну ділянку відмовив. Після цього, він звернувся до нотаріальної контори для отримання свідоцтва про право на спадщину, однак в оформленні спадщини нотаріус відмовила через відсутність складу спадкового майна та встановлення розбіжностей в анкетних даних матері. Так, в його свідоцтві про народження, матір`ю зазначено « ОСОБА_3 », а в її свідоцтві про смерть « ОСОБА_3 ». На підставі наведеного, нотаріус рекомендувала звернутися до суду.

За таких обставин, ОСОБА_2 просив встановити факт, що він є сином спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346, скасувавши запис про реєстрацію права власності на дану земельну ділянку за ОСОБА_1 та вирішити питання щодо судових витрат.

ОСОБА_1 позов не визнала та 15.06.2021 року звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку. В обгрунтування вимог ОСОБА_1 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра ОСОБА_3 , яка останні роки важко хворіла та не могла пересуватися. ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 , який зловживав алкогольними напоями та догляд за матір`ю не здійснював. ОСОБА_1 вимушена була забрати сестру до себе додому, лікувати її та піклуватися про неї. Вподальшому, ОСОБА_1 здійснила її поховання. ОСОБА_2 не був проти успадкування ОСОБА_1 земельної ділянки, йому потрібен був лише будинок матері, оскільки йому не було де жити. В 2009 році вона звернулася з позовом до суду та рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 23.03.2009 року за нею було визнано право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3 , а саме на земельну частку (пай) розміром 3.15 умовних кадастрових гектари із земель колишнього КСП «Зеленогірське» Любашівського району Одеської області. Однак в 2020 році вказане рішення за позовом ОСОБА_2 постановою Одеського апеляційного суду було скасовано та в задоволенні її позову відмовлено. І лише тоді, від працівників Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області їй стало відомо, що ОСОБА_3 у 2004 році склала на її ім`я заповіт, яким все своє майно заповідала їй. Так, як ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом, а ОСОБА_3 не має права на спадщину, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку, площею 2,1468 га, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346, розташовану на території Гвоздавського старостинського округу Зеленогірської територіальної громади Подільського району Одеської області, та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Любашівськогорайонного судуОдеської областівід 21липня 2021року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 провстановлення факту,що маєюридичне значення,визнання прававласності впорядку спадкування,скасування записузадоволено частково.Встановлено факт,що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_3 ,яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .Скасовано записпро реєстраціюправа власностіза ОСОБА_1 земельної ділянкиплощею 2.1468га натериторії Гвоздавськоїсільської радиЛюбашівського районуОдеської області,кадастровий номер5123381400:01:005:0346.В іншійчастині позовнихвимог ОСОБА_2 відмовлено.В задоволеннізустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання прававласності наземельну ділянку відмовлено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 2954 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Любашівського районного суду Одеської області від 21 липня 2021 року в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку та в частині задоволених вимог ОСОБА_2 про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2.1468 га на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346 та стягнення судових витрат скасувати. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, рішення переглядається лише в частині задоволених вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування запису про реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_1 та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, а також суд перевіряє правильність перерозподілу судових витрат.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, сторони в судове засідання, призначене на 18.10.2022 року на 15.00 годину не зявилися, із заявами про відкладення розгляду справи або про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, не зверталися.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно доч.1п.4ст.376ЦПК Українипідставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідност. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно дост. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про встановлення факту, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 відповідно до представлених ним документів дійсно є сином ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що не заперечувала ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2.1468 га на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346, суд першої інстанції виходив з того, що так як рішення Любашівського районного суду Одеської області від 23.03.2009 року на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спадкове майно, зокрема на земельну ділянку скасовано постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 року, то запис державного реєстратора про право власності ОСОБА_1 також підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що для отримання спадкового майна існує спеціальний порядок, встановлений законом. Матеріали справи не містять доказів, що після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Питання, пов`язані зі спадковими правами вирішуються нотаріусом або посадовою особоюоргану місцевогосамоврядування,яка вчиняєнотаріальні дії, відповідно до закону. І лише у разі відмови нотаріуса або органу уповноваженого на нотаріальні дії в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду про захист своїх спадкових прав.

Розглядаючи апеляційну скаргу, колегія суддів виходить з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 (а.с.67), після смерті якої відкрилася спадщина на її майно.

Відповідно до свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_3 (а.с.15).

У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання за нею права власності на спадкове майно, зокрема на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка залишилась після смерті її двоюрідної сестри ОСОБА_3 , посилаючись на те, що вона не може оформити спадщину в нотаріальному порядку, оскільки в неї не має документів про родинні відносини з сестрою та нею пропущено строк на подання заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 23.03.2009 року позов ОСОБА_1 задоволено та визнано за нею право власності на спадкове майно, зокрема на земельну частку (пай), розміром 3,15 умовно кадастрових гектарів, вартістю 26 790,03 грн. згідно сертифікату Серії ОД № 009368, виданого Любашівською районною державною адміністрацією із земель колишнього КСП «Зеленогірське» Любашівського району Одеської області та на майновий пай в загальному пайовому фонді КСП «Зеленогірське» Любашівського району Одеської області на суму 1162 грн, залишене їй у спадщину за законом після смерті двоюрідної сестри ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.07).

На підставі вказаного рішення, ОСОБА_1 виготовила технічну документацію, отримала свідоцтво про право власності на землю та зареєструвала за собою право власності в державному реєстрі.

Постановою Одеського апеляційного суду від 14.12.2020 року рішення Любашівського районного суду Одеської області від 23.03.2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог (а.с.08-10).

Постанова апеляційного суду обґрунтована тим, що ОСОБА_1 залучила до участі у справу неналежного відповідача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 посилалася на те, що за життя її двоюрідна сестра ОСОБА_3 склала заповіт, яким все своє майно заповідала їй - ОСОБА_1 . За таких обставин, ОСОБА_2 не має права на спадкування, а відтак, право власності на земельну ділянку має отримати вона, в тому числі і в судовому порядку.

Однак, такі обґрунтування ОСОБА_1 , які знаходять своє відображення і в апеляційній скарзі, є помилковими з огляду на наступне.

Відповідно дост..1216-1218ЦК Україниспадкуванням єперехід правта обов`язків(спадщини)від фізичноїособи,яка померла(спадкодавця),до іншихосіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно доч.1-2ст.1220,ч.1ст.1221ЦК Україниспадщина відкриваєтьсявнаслідок смертіособи абооголошення їїпомерлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу). Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст..1223 ЦК України право наспадкування маютьособи,визначені узаповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені устаттях 1261-1265цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно доч.1-3,5ст.1268ЦК Україниспадкоємець зазаповітом чиза закономмає правоприйняти спадщинуабо неприйняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу,він незаявив провідмову віднеї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно доч.1-2ст.1269 ЦКУкраїни спадкоємець,який бажаєприйняти спадщину,але начас відкриттяспадщини непроживав постійноіз спадкодавцем,має податинотаріусу абов сільськихнаселених пунктах-уповноваженій наце посадовійособі відповідногооргану місцевогосамоврядування заявупро прийняттяспадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Відповідно до ч.1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст..1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу,не подавзаяву проприйняття спадщини,він вважаєтьсятаким,що неприйняв її. Записьмовою згодоюспадкоємців,які прийнялиспадщину,спадкоємець,який пропустивстрок дляприйняття спадщини,може податизаяву проприйняття спадщининотаріусу абов сільськихнаселених пунктах-уповноваженій наце посадовійособі відповідногооргану місцевогосамоврядування замісцем відкриттяспадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до статті 1296 ЦК України спадкоємець,який прийнявспадщину,може одержатисвідоцтво проправо наспадщину. Якщоспадщину прийнялокілька спадкоємців,свідоцтво проправо наспадщину видаєтьсякожному зних ізвизначенням іменіта частоку спадщиніінших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що питання спадкування, у тому числі, визначення складу спадщини, кола спадкоємців, їх черги, оформлення свідоцтва про право на спадщину на майно, належить до виключної компетенції органів юстиції органів нотаріату чи прирівняних до них органів.

Разом з тим, відповідно до листів Любашівської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 10.02.2021 року та від 01.06.2021 року спадкова справа щодо померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 не відкривалась, спадкоємці із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину не зверталися, заповіт від імені ОСОБА_3 в спадковому реєстрі не зареєстрований (а.с.11, 47).

Відповідно до ст..66 ЗУ «Про нотаріат» на майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців або держави, нотаріусом або в сільських населених пунктах - посадовою особою органу місцевого самоврядування, яка вчиняє нотаріальні дії, за місцем відкриття спадщини видається свідоцтво про право на спадщину. Видача свідоцтва провадиться у строки, встановлені цивільним законодавством України.

Відповідно до ст..67 ЗУ «Пронотаріат» свідоцтвопро правона спадщинувидається записьмовою заявоюспадкоємців,які прийнялиспадщину впорядку,встановленому цивільнимзаконодавством,на ім`явсіх спадкоємцівабо заїх бажаннямкожному зних окремо. Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину, включені до свідоцтва про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину. Така згода спадкоємців повинна бути викладена у письмовій формі і подана нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування до видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду.

Таким чином, зверненню з позовом до суду має передувати вирішення питання про видачу свідоцтва про право на спадщину у нотаріуса чи органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій і лише після відмови нотаріуса або органу, уповноваженого на вчинення нотаріальних дій у видачі свідоцтва про право на спадщину, особа може звертатися до суду.

Такі висновки викладені в постанові Верховного суду від 16.01.2019 р. у справі№ 2-390/2006, та в постанові від 20 травня 2021 року у справі№ 339/369/18.

Отже, єдиною правовою підставою для набуття права власності на спадкове нерухоме майно є видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину. Суд не може підміняти собою нотаріуса, який уповноважений посвідчувати право власності в порядку спадкування.

Компетенція нотаріальних органів відповідно до ст. 34 Закону України «Про нотаріат» передбачає вчинення таких нотаріальних дій, як вжиття заходів щодо охорони спадкового майна; видача свідоцтва про право на спадщину (або в її межах прийняття відмови від прийняття спадщини); посвідчення факту, що фізична чи юридична особа є виконавцем заповіту; оголошення секретного заповіту, тощо. При цьому роль нотаріуса виявляється насамперед утому, щоб у випадках, встановлених чинним законодавством України, забезпечити перехід прав та обов`язків спадкодавця, які не припинилися з його смертю і можуть бути об`єктом спадкування, до спадкоємців. Вчиняючи нотаріальні дії щодо оформлення спадкових прав, нотаріус унеможливлює будь-яке порушення прав спадкоємців.

У межах судової діяльності розглядаються та вирішуються такі спадкові справи, як розгляд заяв про визнання спадщини відумерлою (ч. 1 ст. 1277 ЦК), перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК), визначення додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК), зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), розміру відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане спадкоємцем у спадщину (ч. 5 ст. 1231 ЦК); тлумачення заповіту (ст.1256 ЦК), визнання заповіту недійсним (ст. 1257 ЦК), тощо.

Таким чином, установивши, що позивач не зверталася до нотаріуса чи органу місцевого самоврядування, який вчиняє нотаріальні дії,із заявою про прийняття спадщини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні зустрічного позову.

При цьому, колегія суддів роз`яснює ОСОБА_1 , що вона не позбавлена права звернутися у встановленому законом порядку до нотаріуса чи органу місцевого самоврядування, який вчиняє нотаріальні діїіз заявою про прийняття спадщини за заповітом, складеного ОСОБА_3 на її ім`я. У разі відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину через пропуск строку на подачу заяви про прийняття спадщини, ОСОБА_1 має право звернутися до суду із заявою про надання додаткового строку для прийняття спадщини, обґрунтувавши причини пропуску строку.

Що стосується перегляду рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2.1468 га на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом цивільного праваправовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі№ 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно достатті 11 зазначеного Законудержавний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цимЗаконом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26Закону України № 1952(у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час оскарженого запису державного реєстратора) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно ізЗаконом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26Закону України № 1952викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26Закону України № 1952(у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цьогоЗакону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26Закону України № 1952у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішення, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію правазаконне передбачав, тому районний суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цимЗакономнабрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченомуЗаконом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною уЗаконі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на таке.

Предметом спадщини був сертифікат про право на земельну ділянку (пай) площею 3,15 умовно-кадастрових гектарів, виданий ОСОБА_3 18.12.1996 року, до якого були внесені зміни про власника з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 на підставі рішення Любашівського районного суду Одеської області від 23 березня 2009 року про визнання за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Як вбачається з матеріалів справи, запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5123381400:01:005:0346, здійснено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.03.2013 року. При цьому підставою виникнення права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку зазначено свідоцтво про право власності НОМЕР_3 виданого Реєстраційною службою Любашівського районного управління юстиції Одеської області 26.03.2013 року (а.с. 68-69).

В свою чергою свідоцтво про право власності видано на підставі розпорядження Любашівської райдержадміністрації Одеської області від 06.06.2012 року № 466/АД-2012 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку та встановлення меж земельної ділянки в натурі громадянці ОСОБА_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель колективної власності колишнього КСП «Зеленогірське» на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, а також виділення в натурі (на місцевості) та передачу у власність земельної ділянки власниці земельної частки (паю) ОСОБА_1 загальною площею 2,1468 га. ріллі (масив № НОМЕР_4 , ділянка № НОМЕР_5 ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, видачу державного акту про право власності на земельну ділянку (а.с.33).

Вимог про визнання недійсним державної реєстрації права власності ОСОБА_1 або рішення державного реєстратора, на підставі якого була здійснена державна реєстрація права власності відповідача або документів, на підставі яких було проведено держану реєстрацію чи прийняте державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації, ОСОБА_2 не заявлено та судом не розглядалося.

Заявлена вимога про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2.1468 га на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346 не є ефективним способом захисту права з підстав та обґрунтувань викладених у цій постанові апеляційного суду.

За таких обставин, рішення в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2.1468 га на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_2 заявив три позовні вимоги, з яких дві вимоги немайнового характеру (встановлення факту та скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 ) та одна вимога майнового характеру (визнання в порядку спадкування права власності на земельну ділянку).

Судовий збір за вимоги немайнового характеру становить по 908 грн. за кожну і за вимогу майнового характеру виходячи з ціни позову не може становити менше 908 грн. Тому всього позивач мав сплати 2724 грн. (908+908+908). Проте фактично ОСОБА_2 сплатив за подання позову до суду першої інстанції судовий збір 2-ма квитанціями: 908 грн. та 454 грн., а всього на загальну суму 1362 грн. (а.с.01-02). Недоплата судового збору становить ще 1362 грн. (908 грн. та 454 грн.)

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, ОСОБА_1 сплатила 908 грн. судового збору (а.с.55).

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 з урахуванням того, що нею оскаржується рішення суду в частині задоволення позову про скасування запису про державну реєстрацію права власності та відмову у задоволенні зустрічного позову повинна була сплатити 2724 грн. (908*1,5 + 908*1,5), але фактично сплатила 1362 грн. судового збору (908*1,5) (а.с.90). Недоплата становить 1362 грн.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 частково, рішення першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову залишив без змін, а в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про скасування запису державного реєстратора - скасував.

Отже, в порядку перерозподілу судових витрат в частині судового збору, що підлягав сплаті в суді першої та апеляційної інстанції з позивача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання позову до суду у розмірі недоплати 454 грн. Решта недоплати 908 грн. підлягає стягненню з відповідача, оскільки одна з 3-х заявлених позивачем вимог була задоволена.

Що стосується апеляційної скарги, то з позивача ОСОБА_2 в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1362 грн. з урахуванням того, що апеляційна скарга відповідача була задоволена частково та рішення суду в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності було скасовано та у позові ОСОБА_2 відмовлено, а дана сума судового збору при поданні апеляційної скарги в бюджет апелянтом фактично не сплачена.

Таким чином, з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову 454 грн. та за наслідками перегляду справи в апеляційному порядку 1362 грн., а всього 1816 грн.

З ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в порядку перерозподілу судових витрат з урахуванням задоволення позовної вимоги про встановлення факту у розмірі 908 грн.

Крім того, кожною із сторін сплачено на правничу допомогу по 5000 грн.

Всього судом розглядалося 4 позовні вимоги, з яких 3 вимоги заявлені позивачем та 1 вимогу заявлено у зустрічному позові відповідачем.

Фактично в інтересах позивача задоволено одну позовну вимогу та відмовлено у 2-х вимогах, а відповідачу відмовлено у зустрічному позові, який складався з однієї позовної вимоги.

Таким чином в актив позивача можна віднести одну задоволену вимогу за основним позовом і відмову у вимозі за зустрічним позовом, а всього 2 вимоги, у свою чергу в актив відповідача можна віднести 2 позовні вимоги в яких позивачу за основним позовом було відмовлено.

При таких обставинах кожна із сторін має право на відшкодування з іншої сторони по 2500 грн. (1/2 від 5000 грн.) на свою користь.

Згідно зч.10ст.141ЦПК Українипри частковомузадоволенні позову,у випадкупокладення судовихвитрат наобидві сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог,суд можезобов`язати сторону,на якупокладено більшусуму судовихвитрат,сплатити різницюіншій стороні.У такомувипадку сторонизвільняються відобов`язку сплачуватиодна однійіншу частинусудових витрат.

Враховуючи наведене сторони звільняються від обов`язку сплатити одна одній однакову частку від однакової суми правничої допомоги сплаченої кожною із сторін по 2 500 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 21 липня 2021 року в частині задоволення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про скасування запису про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2.1468 га на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0346 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення Любашівського районного суду Одеської області від 21 липня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 908 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1816 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 08.11.2022 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: О.В. Князюк

С.О. Погорєлова