Рішення
від 23.12.2021 по справі 160/12651/21
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 грудня 2021 року Справа № 160/12651/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про визнання неправомірною та скасування постанови Управління Держпраці у Рівненській області (далі - відповідач) №РВ 273/247/000016/ТД-ФС від 26.05.2021 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з оскаржуваною постановою, оскільки жодних відносин, в тому числі трудових чи цивільно-правових з ОСОБА_2 та з ОСОБА_3 , позивач не має та взагалі, у своїй діяльності не використовує найману працю, не має трудових відносин, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 02.08.2021 позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

20.08.2021 р. від позивача надійшла заява про забезпечення позову до розгляду справи по суті шляхом зупинення виконання постанови Управління Держпраці №РВ 273/247/000016/ТД-ФС від 26.05.2021р., за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

В обґрунтування заяви позивач зазначає, що на виконання постанови Держпраці №РВ273/247/000016/ТД-ФС від 26.05.2021р. відкрито виконавче провадження №66133145 від 20.07.2021 р. про стягнення штрафу в сумі 120 000 грн. 00 коп.

Крім того, державним виконавцем у виконавчому провадженні ВП №66133145 прийнято постанову про арешт майна боржника від 20.07.2021р. на підставі постанови Управління Держпраці №РВ 273/247/000016/ТД-ФС від 26.05.2021р.

Позивачем також зазначено, що стягнення коштів до розгляду справи по суті призведе до складного процесу відновлення її прав, а також призведене до непередбачуваного виведення з обороту значної суми коштів, за наслідком чого ФОП ОСОБА_1 не зможе виконувати свої зобов`язання перед контрагентами та сплачувати інші поточні зобов`язання, в тому числі податки.

Ухвалою суду від 25.08.2021р. заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до Управління Держпраці про визнання протиправним та скасування рішення - задоволено.

На виконання ухвали суду від 02.08.2021, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.10.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

У встановлений судом строк відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, жодних пояснень, заяв або клопотань до суду не подано.

Відповідно до ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що ФОП ОСОБА_1 , зареєстрована в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 27.07.2020р., номер запису 22240000000145482.

Для здійснення діяльності з роздрібної торгівлі підакцизними товарами за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований реєстратор розрахункових операцій РРО (фіскальний № 3000845473, заводський № ПР540Ш9604, реєстраційний №000906863) що зареєстрований у ДПС Дніпропетровської області 30.09.2020р.) для здійснення, за місцем роздрібної торгівлі, діяльності: торгівля, громадське харчування, сфера послуг. А також, в ГУ ДПС у Рівненській області, отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами.

Для здійснення діяльності (торгівля, громадське харчування, сфера послуг) позивачка уклала з ТОВ «КСЕМ», договір про надання послуг з роздрібного продажу продукції №РП-03/08-2 від 03.08.2020р., відповідно до якого ТОВ «КСЕМ», за винагороду, діючи від імені позивачки та за дорученням, використовуючи власні матеріальні (приміщення, обладнання, тощо) та трудові ресурси (працівники) зобов`язалось надавити послуги з роздрібного продажу продукції (товарів, робіт, послуг) ФОП ОСОБА_1 третім особам, дотримуючись при цьому вимог законодавства України з питань екології, гігієни, охорони праці, пожежної безпеки, тощо.

19.04.2021р. ФОП ОСОБА_1 дізналась про те що її діяльність за адресою об`єкту торгівлі: АДРЕСА_1 , перевіряють посадові особи відповідача. Про це її було повідомлено представниками ТОВ «КСЕМ» які надаюь послуги з продажу продукції позивачки. На підтвердження чого надано фото-копії вимоги відповідача від 19.04.2021р. №РВ273/247/НД про надання документів та направлення №288-Н/09-27від 19.04.2021р. на проведення заходу державного контролю. Відповідно до направлення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 уповноважені здійснити перевірку діяльності у Рівненській області. Підставою проведення позапланового заходу визначено наказ Управління Держпраці №350 від 19.04.2021р., копію якого за твердженням позивачки не було надано.

В подальшому, 02.06.2021р., ФОП ОСОБА_1 отримала від відповідача поштове відправлення, у якому був лист-повідомлення від 26.05.2021р. та постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.05.2021р. № РВ 273/247/000016/ТДФС.

Відповідно до цієї постанови, Управління Держпраці застосувало до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 120 000грн. 00коп. через порушення ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України у зв`язку із допуском до роботи ОСОБА_6 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору відповідно до приписів абз.2 ч.2. ст.265 КЗпП України, по 60 тис, за кожного з зазначених осіб.

Вважаючи, що рішення органу державного нагляду, а саме: постанова управління Держпраці №РВ 273/247/000016/ТДФС від 26.05.2021р., є неправомірною, оскільки ґрунтується на неправильному застосуванні законодавства України, у зв`язку із чим позивачка звернулась до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон України №877-V).

Як зазначено ст.1 Закону України №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Частиною 4 ст.2 Закону України №877-V визначено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у ч.4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина 5 статті 2 Закону України №877-V).

Відповідно до п.5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. №823 (далі Порядок №823) інспекційні відвідування проводяться з таких підстав, зокрема, рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань, прийняте за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Пунктом 14 Порядку №823 визначено, що під час проведення інспекційного відвідування об`єкт відвідування має право:

1) перевіряти в інспектора праці наявність службового посвідчення;

2) одержувати копію направлення на проведення інспекційного відвідування;

3) не допускати до проведення інспекційного відвідування у разі:

відсутності службового посвідчення;

якщо на офіційному веб-сайті Держпраці не оприлюднено рішення Мінсоцполітики про затвердження форми акта інспекційного відвідування;

4) вимагати припинення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у разі перевищення визначеного пунктом 10 цього Порядку максимального строку здійснення такого заходу;

5) подавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження до акта або припису;

6) вимагати від інспектора праці внесення запису про проведення інспекційного відвідування до відповідного журналу реєстрації заходів державного нагляду (контролю) об`єкта відвідування (за його наявності) перед наданням акта для підпису об`єктом відвідування або уповноваженою ним посадовою особою;

7) перед підписанням акта бути поінформованим про свої права та обов`язки;

8) вимагати від інспектора праці додержання вимог законодавства;

9) вимагати нерозголошення комерційної таємниці або конфіденційної інформації об`єкта відвідування;

10) оскаржувати в установленому законодавством порядку неправомірні дії інспектора праці;

11) отримувати консультативну допомогу від інспектора праці з метою запобігання порушенням під час проведення інспекційних відвідувань, невиїзних інспектувань;

12) фіксувати проведення інспекційного відвідування засобами аудіо-, фото- та відеотехніки.

З аналізу пунктів 8, 9 та 14 Порядку 823 судом встановлено, що у відповідача наявний обов`язок повідомлення про проведення інспекційного відвідування об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі; обов`язок пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення; обов`язок на вимогу об`єкта відвідування або уповноваженої ним посадової особи надати копію відповідного направлення на проведення інспекційного відвідування. Вказаним обов`язкам відповідача кореспондує право об`єкта відвідування або уповноваженої ним посадової особи не допускати до проведення інспекційного відвідування.

Судом встановлено, що відповідач виніс наказ від 19.04.2021 року №350 «Про проведення позапланового заходу», копію якого позивачем та відповідачем до суду надано не було.

У матеріалах справи міститься копія направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) від 19.04.2021р. №288-н/09-27 у період з 19.04.2021р. по 30.04.2021р.

За твердженням позивача, в направлених документах, зокрема, вимога та направлення про проведення заходу державного нагляду від 19.04.2021р. не відповідали вимогам Закону України №877. Так, у направленні не було зазначено місце знаходження відокремленого підрозділу, щодо якого здійснювався захід, було зазначено: «Рівненська область», що не є місцезнаходженням здійснення діяльності, яке фактично перевірялось.

Також, у направленнях на перевірку не визначена підстава призначення перевірки у відповідності до переліку визначеного ч.1 ст.6 Закону України №877, що унеможливило ознайомлення позивача з підставою проведення перевірки відповідно до ч.3 ст.6 зазначеного Закону.

Так, згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, судом встановлено, що позивачка допустила відповідача до проведення інспекційного відвідування та не скористалась своїм правом не допускати до проведення інспекційного відвідування.

Суб`єкт господарювання, який вважає порушеним порядок та підстави призначення перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

За вказаних обставин судом відхиляються доводи позивача про те, що відповідач порушив законодавство в частині призначення та проведення інспекційного відвідування.

Щодо виявлених відповідачем порушень по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Згідно зі ст.1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Частиною 1 ст.3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно зі ст.1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Визначення трудового договору міститься у ст.21 КЗпП України (у редакції, станом на час перевірки): Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

За приписами ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст.626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Обов`язок виконавця надати послугу на свій ризик говорить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при наданні послуг.

За приписами ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями ч.1 ст.903 ЦК України винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі.

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації, передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт".

До того ж Верховний Суд наголосив, що суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment). Дана концепція знайшла своє відображення серед іншого в Рекомендації про трудове правовідношення №198 Міжнародної організації праці, де зазначено, що держави члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або за допомогою інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин.

Серед таких ознак у Рекомендації зазначено "підпорядкованість" та "залежність". Згідно з п.13 Рекомендації про "підпорядкованість" можна говорити, якщо:

1) виконання роботи відбувається відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони;

2) робота передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства;

3) роботу виконують лише або переважно в інтересах іншої особи;

4) роботу виконує працівник особисто;

5) виконання роботи відбувається згідно з графіком або на робочому місці, яке вказала або погодила сторона, що її замовила;

6) робота має характерну тривалість/продовжуваність;

7) робота потребує особистої присутності працівника;

8) робота передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

У разі встановлення трудових відносин за критерієм "залежності" до уваги беруть такі елементи:

1) періодичність виплати винагороди працівнику;

2) той факт, що така винагорода є єдиним або основним джерелом доходів працівника;

3) винагороду працівнику виплачують у натуральному вигляді шляхом надання йому, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів;

4) реалізація таких прав, як право на вихідні та відпустку;

5) оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи;

6) у працівника немає фінансового ризику.

Установлення перелічених обставин у сукупності може, безумовно, свідчити про наявність трудових відносин.

Судова практика щодо відмежування трудового договору від цивільно-правового договору про надання послуг

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.05.2020 року №160/5315/19 (провадження №К/9901/33438/19) установив, що згідно із ч.1 ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З огляду на аналіз наведених норм з позиції Верховного Суду вбачається, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, що відбувається в межах певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладають на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається зазвичай у складі трудового колективу; виконання протягом установленого робочого часу певних норм праці; установлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регульовано лише імперативними нормами (КЗпП й інших актів трудового законодавства), які сторони не можуть змінювати в договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах підлягає визначенню в договорі, а те, що ним не врегулюване, чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору із цивільно-правовим договором відмінним є те, що трудовий договір регулює процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча й може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу та виконує її на власний ризик, його не зараховують до штату установи (організації), не вносять запис до трудової книжки та не видають розпорядчий документ про приймання його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019р. у справі № 815/954/18.

З матеріалів справи вбачається, що Постановою про накладення штрафу №РВ 273/247/000016/ТД-ФС від 26.05.2021р. встановлено порушення позивачем ч.1 ст.21 КЗпП, ч.3 ст.24 КЗпП, яке полягає у тому, що ФОП ОСОБА_1 допустила до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України ОСОБА_6 , який 19.04.2021р. перебував на робочому місці та виконував трудові функції продавця, а саме: здійснював продаж підакцизних товарів в магазині кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 , яка 22.04.2021р. перебувала на робочому місці та виконував трудові функції продавця, а саме: здійснювала продаж підакцизних товарів в магазині кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 .

Слід зазначити, що для здійснення своєї діяльності (торгівля, громадське харчування, сфера послуг) за адресою торгівлі, між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «КСЕМ», яке здійснює на зазначеному об`єкті діяльність з роздрібного продажу пального, укладено договір про надання послуг з роздрібного продажу продукції №РП- 03/08-2 від 03.08.2020р., відповідно до якого ТОВ «КСЕМ», за винагороду, діючи від імені та за дорученням ФОП ОСОБА_1 , використовуючи власні матеріальні (приміщення, обладнання, тощо) та трудові ресурси (працівники) зобов`язалось надавити послуги з роздрібного продажу продукції (товарів, робіт, послуг) ФОП ОСОБА_1 третім особам, дотримуючись при цьому вимог законодавства України з питань екології, гігієни, охорони праці, пожежної безпеки, тощо.

Договір про надання послуг з роздрібного продажу продукції №РП- 03/08-2 від 03.08.2020р. укладено у відповідності та з додержанням вимог цивільного законодавства, зокрема ст.ст. 901 - 907 глави 63 ЦК України, договір є чинним, рішенням суду недійсним не визнаний.

Отже, з урахуванням вищевикладеного ФОП ОСОБА_1 не має трудових чи цивільно-правових відносин з ОСОБА_2 так з ОСОБА_3 , оскільки вони є працівниками ТОВ «КСЕМ», які в свою чергу вже працюють за трудовими договорами. Виконавцем же за договором про надання послуг є юридична особа- роботодавець фізичних осіб, яка вже відповідає за дотримання трудового законодавства.

В той же час відповідачем застосовано відповідальність у вигляді штрафу, що передбачений абзацем другим частини 2 ст.265 КЗпП України- Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Застережень стосовно наявності у позивача статусу платника єдиного податку першої - третьої груп для визначення можливості застосування відповідальності у вигляді штрафу жодна із сторін не надала.

Оскільки відповідач не надав суду доказів, які б підтверджували порушення вимог ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП України викладені в постанові про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 26.05.2021р. №РВ 273/247/000016/ТД-ФС, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо наявності підстав для скасування спірної постанови.

Згідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Згідно із п.3 ч.1 ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст.9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, сплачений позивачем судовий збір за подачу позову до суду в сумі 1 200,00 грн. відповідно до платіжного доручення від 23.07.2021р. №76 підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Рівненській області.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Рівненській області №РВ 273/247/000016/ТД-ФС від 26.05.2021р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Рівненській області (33028, м.Рівне, вул. Лермонтова, 7; код ЄДРПОУ 39780243) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1200 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова

Дата ухвалення рішення23.12.2021
Оприлюднено16.11.2022

Судовий реєстр по справі —160/12651/21

Рішення від 23.12.2021

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Кадникова Ганна Володимирівна

Ухвала від 25.10.2021

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Кадникова Ганна Володимирівна

Ухвала від 06.09.2021

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Кадникова Ганна Володимирівна

Ухвала від 25.08.2021

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Кадникова Ганна Володимирівна

Ухвала від 02.08.2021

Адміністративне

Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Кадникова Ганна Володимирівна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні