Рішення

від 14.11.2022 по справі 583/228/22

ОХТИРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 583/228/22

2/583/263/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2022 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді - Плотникової Н.Б.

при секретарі - Логвиненко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Охтирка Сумської області справу за позовом

ОСОБА_1

до Приватного акціонерного товариства «РАЙЗ-МАКСИМКО», Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЗ ПІВНІЧ»

про усунення перешкод у користуванні майном,

встановив:

19.01.2022 року представник позивача - адвокат Кутовий Я.А. звернувся до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні майном та скасування запису про державну реєстрацію, в якому просить витребувати з чужого незаконного володіння у ТОВ «РАЙЗ-ПІВНІЧ» на користь власника ОСОБА_1 земельну ділянку (пай) площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області; скасувати державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку площею 4,7491 га кадастровий номер 5920380400:01:001:0225 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, номер запису про речове право: 23153040 від 31.10.2017 р.; скасувати державну реєстрацію права суборенди на земельну ділянку площею 4,7491 га кадастровий номер 5920380400:01:001:0225 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, номер запису про речове право: 35051438 від 14.01.2020 р. Свої вимоги мотивує тим, що позивач, як спадкоємець ОСОБА_2 , є власником земельної ділянки (паю) площею 4,7491 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області. У квітні 2019 р. мати позивача ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання договору оренди землі недійсним та скасування рішення державного реєстратора. Рішенням Охтирського міськрайонного суду від 18.02.2020 р. позов було задоволено та визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 30.10.2017 р. за № 336/17, однак 15.09.2020 р. Сумським апеляційним судом було скасовано дане рішення з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_2 померла, ІНФОРМАЦІЯ_2 державним нотаріусом Охтирської районної державної нотаріальної контори Воропай В.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_1 . На даний час склалася така ситуація, що власник земельної ділянки позбавлений можливості володіти та розпоряджатися своєю земельною ділянкою, оскільки її незаконно займає відповідач ПрАТ «Райз Максимко». Крім того, ПрАТ «Райз Максимко» безпідставно 01.01.2019 р. передало належну позивачу земельну ділянку в суборенду ТОВ «Райз Північ».

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кутовий Я.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, позовні вимоги просить задовольнити.

Представник відповідача ПрАТ «РАЙЗ-МАКСИМКО» в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, в письмових поясненнях просить відмовити в задоволенні позовної заяви до ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ», ПрАТ «РАЙЗ-МАКСИМКО» про витребування з чужого незаконного володіння на користь власника земельну ділянку (пай) площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225 та скасування держаної реєстрації. Зазначає, що в позовній заяві позивач посилається на ст.387 ЦПК України, за змістом якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, отже ним подано віндикаційний позов. В той же час як Велика Палата Верховного Суду у справі № 145/2047/16-ц вказала на те, що правочин, на укладення якого відсутнє волевиявлення сторони правочину вважається таким, що не вчинено (договір, який не укладено) і такий правочин не підлягає визнанню недійсним. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у умовах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку з фактичним використанням земельної ділянки. У постанові Сумського апеляційного суду від 15.09.2020 р. у справі № 583/1411/19 також наголошувалось на праві позивача заявляти саме негаторний позов. Позивачем у справі № 583/228/22 заявлено вимогу «Витребувати з чужого незаконного володіння . . . на користь власника . . .», що з урахуванням висновків та позиції, викладених Великою Палатою Верховного Суду у вищезазначеній справі, є підставою для відмови в задоволенні вимог у зв`язку з обранням позивачем невірного та неефективного способу захисту.

Суд, заслухавши сторони, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,7491 га, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий номер 5920380400:01:001:0225), яка знаходяться на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.08.2021 р. та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.08.2021 р. ( а.с. 8,10).

Дана земельна ділянка була успадкована позивачем після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 07.09.2020 р., і якій вказана земельна ділянка належала відповідно до державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії СМ № 184729, виданого 29.01.2004 р. на підставі розпорядження голови Охтирської районної державної адміністрації № 361 від 29.08.2002 р. та зареєстрованого в Книзі записів про право приватної власності на землю за № 149.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 27.08.2020 року вбачається, що 31.10.2017 року державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» В`язівської сільської ради Фальченком Ю.Л. внесено запис про право оренди земельної ділянки площею 4,7491 га на підставі договору оренди землі № 336/17 від 30.10.2017 року, за умовами якого орендодавець ОСОБА_2 передала орендарю ПрАТ «РАЙЗ-МАКСИМКО» вказану земельну ділянку строком на 10 років. (а.с. 14-16).

За змістомстатті 11 ЦК Україницивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першоюстатті 202 ЦК Україниправочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад,від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьоюстатті 203 ЦК Українипередбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першоїстатті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першійстатті 215 ЦК України, так і устаттях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першоюстатті 205 ЦК Україниправочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК Українивстановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статтівизначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першоюстатті 627 ЦК Україниі відповідно достатті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди(частина першастатті 638 ЦК України).

За частиною першоюстатті 14 Закону України «Про оренду землі»(тут і далі - у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі.

За частиною першоюстатті 15 Закону України «Про оренду землі»істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строку, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

У разі якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки (висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).

Постановою Сумського апеляційного суду від 15.09.2020 року у справі № 583/1411/19, провадження № 22-ц/816/987/20 рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 18.02.2020 року в даній справі скасовано і ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог (а.с. 22-26).

Згідно з експертним висновком від 21.10.2019 року, зробленим за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 1268/1269 у справі № 583/1411/19, провадження № 2/583/33/20, підпис від імені ОСОБА_2 у договорі оренди землі від 30.10.2017 р. за № 336/17 в розділі «Підписи сторін» у графі «Орендодавець» у рядку «

---

(підпис) ОСОБА_2 (рукописний запис)» виконаний за допомогою пасти для кулькових ручок рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 своїм підписом оскаржуваний договір оренди землі не скріплювала, і доказів того, що спірний договір підписано уповноваженою особою власника земельної ділянки, суду не було надано, тому підстав вважати, що ОСОБА_2 виразила своє волевиявлення на укладання договору погодивши всі його істотні умови немає. Таким чином колегія суддів дійшла висновку про неукладеність спірного договору оренди, про що вказала у мотивувальній частині судового рішення.

В постанові Сумського апеляційного суду від 15.09.2020 року у справі № 583/1411/19 колегією суддів зазначено, що оскільки суд першої інстанції помилково визнав недійсним неукладений договір оренди земельної ділянки, колегія суддів відмовила в задоволення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Колегією суддів з посиланням на правовий висновок, викладений Великою Палатою Верховного Судув постанові від 16 червня 2020 року по справі № 145/2047/16-ц, також вказано, що зайняття відповідачем земельних ділянок треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку, тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованої 27.08.2020 року № 221710659 державним реєстратором Московської сільської ради Липоводолинського району Сумської області Магаляс Р.Г. 14.01.2020 року проведено державну реєстрацію права суборенди земельної ділянки площею 4,7491 на підставі договору суборенди від 01.01.2019 року № 1/19, укладеного між ПрАТ «РАЙЗ-МАКСИМКО» та ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» строком до 02.11.2027 року. (а.с. 14-16).

В ч. 4 ст. 124 ЗК Українизазначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно вимог ч.1, 6ст.93ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця, крім випадків, визначених законом, передаватися орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ст.13Закону України«Про орендуземлі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положеннямист. 8 Закону України «Про оренду землі»визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпорядження своїм майном за власною волею.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц провадження №14-499цс19).

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосуванні відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з позовними вимогами у цій справі позивач, посилаючись на ст. 387 ЦК України, наполягав на поверненні йому земельної ділянки, вважаючи, що вона знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Враховуючи, що договір оренди вказаної земельної ділянки № 336/17 від 30.10.2017 року є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, то наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Отже, відповідачем ПрАТ «РАЙЗ-МАКСИМКО» прав та обов`язків за спірним договором оренди земельної ділянки не набуто і правовідносини за ним не виникли, а тому зайняття земельної ділянки площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225, яка належить ОСОБА_1 (спадкоємцю ОСОБА_2 ) фактичним користувачем - відповідачем ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» є неправомірним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зайняття земельної ділянки фактичним користувачем треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника ОСОБА_1 його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення такої ділянки.

Враховуючи викладене, суд вважає, що усунення перешкод у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом витребування її у відповідача ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» та повернення спірної земельної ділянки її власнику, з огляду на те, що права та обов`язки сторін за договором оренди вказаної земельної ділянки № 336/17 від 30.10.2017 року не виникли через його неукладеність, є ефективним способом захисту порушених прав позивача, тому в цій частині позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Згідно ст. 125 ЗК України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Згідно ст. 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно дост. 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно дост. 8 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі суборенди) договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Згідно вимог ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ст.3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

В п.п. 6 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»вказано, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст.27Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» державна реєстраціяправа власностіта іншихречових прав,крім державноїреєстрації прававласності наоб`єкт незавершеногобудівництва,проводиться напідставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Згідно вимог ч.1ст.26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Згідно вимог абз. 3 ч. 3ст.26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За приписами ч. 2 ст. 90 ЗК Українипорушені права власників земельних ділянок підлягають поновленню в порядку, встановленому законом.

Позивачем заявлена вимога про скасування державної реєстрації права оренди на земельну ділянку (пай) площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про речове право 23153040 від 31.10.2017 року та скасування державної реєстрації права суборенди на земельну ділянку (пай) площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, номер запису про речове право 35051438 від 14.01.2020 року.

Згідно ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 2 Закону України 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди (частина друга статті 26 ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Такого ж висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18.

Реєстрація в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди на підставі неукладеного договору та права суборенди на спірну земельну ділянку за відповідачами не відповідає вимогам закону, порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 (спадкоємця ОСОБА_2 ) вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому земельною ділянкою, а тому суд вважає, що позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вимогч.8ст.141ЦПК Українирозмір витрат,які сторонасплатила абомає сплатитиу зв`язкуз розглядомсправи,встановлюється судомна підставіподаних сторонамидоказів (договорів,рахунків тощо). Такідокази подаютьсядо закінченнясудових дебатіву справіабо протягомп`яти днівпісля ухваленнярішення судуза умови,що дозакінчення судовихдебатів усправі стороназробила проце відповіднузаяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ. Довитрат,пов`язаних зрозглядом справиналежать витрати: напрофесійну правничудопомогу; пов`язанііз залученнямсвідків,спеціалістів,перекладачів,експертів тапроведенням експертизи; пов`язаніз витребуваннямдоказів,проведенням оглядудоказів заїх місцезнаходженням,забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2977,20 грн. та витрати за професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано договір про надання правової допомоги № 04/01/22 від 04.01.2022 року, ордер серія ВІ № 1074629 від 04.01.2021 р., квитанцію № 14/02/22 від 14.02.2022 року та акт № 14/02/22 про надання юридичних послуг (виконання зобов`язань) від 14.02.2022 року, відповідно до яких ОСОБА_1 сплатив адвокату Кутовому Я.А. за надання правничої допомоги 12000,00 грн., зокрема, за складання позовної заяви - 6000,00 грн., за представлення інтересів позивача в суді 6000,00 грн. (а.с. 46-52).

За приписами ст.30Закону України«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплатівідповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним із: 1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); 3)обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому суд зазначає про відсутність обов`язку присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відтак, при визначенні суми відшкодування враховується критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У рішенні Європейського суду «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд вважає завищеною оплату наданих послуг представником позивача - адвокатом Кутовим Я.А., оскільки дії, що вказані в розрахунку наданих юридичних послуг від 14.02.2022 року, враховуючи невелику складність справи, не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи та значних витрат часу на виконання даних робіт адвокатом.

З урахуванням наведеного, критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн., а також сплачений судовий збір в сумі в сумі 2977,20 грн., а всього 7977,20 грн., по 3988,60 грн. з кожного відповідача.

На підставі викладеного, ст. ст. 11, 202, 203, 205, 207, 215, 627, 638, 317, 319 ЦК України, 391, ст. ст. 90, 93, 124, 125, 126, 152 ЗК України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» керуючись ст.ст. 10, 13, 12, 76-89, 141, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РОНКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) земельною ділянкою (пай) площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, шляхом витребування її від Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЗ ПІВНІЧ» (код ЄДРПОУ 34264631, вул. Заводська, 4 смт. Степанівка Сумського району Сумської області, 42304) та повернути дану земельну ділянку позивачу ОСОБА_1 .

Скасувати запис про інше речове право (право оренди) земельної ділянки площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, номер 23153040 від 31.10.2017 року державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційно-інвентаризаційна служба» В`язівської сільської ради Фальченка Юрія Леонідовича, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37908444 від 02.11.2017 р.

Скасувати запис про інше речове право (право суборенди) земельної ділянки площею 4,7491 га, кадастровий номер 5920380400:01:001:0225, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Бакирівської сільської ради Охтирського району Сумської області, номер 35051438 від 14 січня 2020 року державного реєстратора Московської сільської ради Липоволодинського району Сумської області Магаляс Романа Григоровича, внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50667835 від 16.01.2020 р.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «РАЙЗ-МАКСИМКО» (код ЄРДПОУ 30382533, проспект Перемоги, 121 В м. Київ, 03115) та Товариства з обмеженою відповідальністю «РАЙЗ ПІВНІЧ» (код ЄДРПОУ 34264631, вул. Заводська, 4 смт. Степанівка Сумського району Сумської області, 42304) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РОНКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати в сумі по 3988,60 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили післязакінчення строкуподання апеляційноїскарги всімаучасниками справи,якщо апеляційнускаргу небуло подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 15.11.2022 р.

Суддя Охтирського

міськрайонного суду Н.Б. Плотникова