Рішення

від 03.11.2022 по справі 286/2928/20

ОВРУЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 286/2928/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року м. Овруч

Овруцький районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Кулініча Я. В.

з секретарем Грищенко Н. А.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Овруч цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту трудових відносин, зобов`язання вчинити дії, стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , звернулась до суду з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , в якому просить встановити факт трудових відносин позивача з відповідачем та роботи на посаді прибиральниці у відповідача, в період з 26.08.2019 року по 20.05.2020 року включно; зобов`язати відповідача внести до трудової книжки позивача запис про прийняття на роботу на посаду прибиральниці з 26.08.2019 року та запис про звільнення з посади прибиральниці з ініціативи власника з 20.05.2020 року; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачену заробітну плату в сумі 4991,49 грн. без врахування податків і обов`язкових платежів; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що 26.08.2019 року влаштувалась на роботу до відповідача на посаду прибиральниці і працювала там до 20.05.2020 року. Після звільнення із ініціативи роботодавця, і по даний час у її трудовій книжці відсутній запис, про те, що вона перебувала у трудових відносинах із відповідачем. Хоча остання неодноразово запевняла її, що здійснить запис у трудовій книжці, а трудовий договір зареєстрований згідно чинного законодавства та здійснюється нарахування ЄСВ. Крім того, відповідач не виплатив їй заробітну плату в повному обсязі. Заробітну плату отримувала у конвертах, окремого письмового трудового договору (контракту ) не підписувала. Вважає обґрунтованими і таким, що підлягають задоволенню вимоги про встановлення факту перебування у трудових відносинах та стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати згідно ч. 6 ст. 235 КЗпП України. Дії з боку відповідача є порушенням її законних прав на оплату праці, які завдали моральних страждань, які оцінює в 10 000 грн..

Крім того, вона була позбавлена можливості вчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, оскільки в Україні запроваджено дію карантину пов`язану з поширенням коронавірусу COVID 19.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала повністю, пояснила, що з 26.08.2019 року по 20.05.2020 працювала у відповідача прибиральницею, також готувала їжу. Отримувала зарплату 150 грн. за один день. При звільненні відповідач їй не виплатила зарплату за останній місяць, їй необхідні були кошти, оскільки невеликий розмір пенсії, а гроші потрібні на лікування. Відповідач запевняла, що оформить її на роботу, сплачує внески, але трудова книжка була в неї на руках. Їй була відома недобросовісність відповідача, але вона погодилася працювати. Заяву на прийняття на роботу вона не писала, трудовий договір не підписувала. Кошти видавала їй ОСОБА_4 , але у відомостях не розписувалася.

У судовому засіданні 25.10.2022 року відповідач позовні вимоги не визнала та пояснила, що позивач працювала у неї півроку на підміну, була неоформлена. Трудовий договір з позивачем не укладався.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, пояснивши, що відповідач особисто на роботу позивача не приймала. ОСОБА_4 викликала позивача на підміну, але це були одноразові заробітки, а періодичні виходи не є постійною роботою. Є рішення суду по свідках, які набрали законної сили, що вони не перебували у трудових відносинах з відповідачем. Крім того, перевірка Держпраці не виявила працевлаштування позивача, тобто порушень з боку відповідача. Просить суд застосувати строки позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, врахувавши пояснення відповідача та покази свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч.1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі слів позивача, в період з 26.09.2019 року по 20.05.2020 року остання працювала у відповідача на посаді прибиральниці. Відповідні записи в трудовій книжці відсутні (а. с. 14,15).

Відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДПС України свідчать про відсутність доходів у ОСОБА_1 за період з І кварталу 2019 року по 1 квартал 2020 року (а. с. 54).

23.06.2020 року ОСОБА_1 звернулась з колективною заявою до ГУ ДПС у Житомирській області щодо сприяння у відновленні справедливості донарахувань до стажу роботи та виплати заробітної плати з боку відповідача. На що ГУ ДПС у Житомирській області надало відповідь, що інформація викладена у колективній заяві прийнята до уваги та зауважено, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню корона вірусної хвороби», запроваджено тимчасовий мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок з 18 березня по дату закінчення карантинних заходів, крім документальних запланованих перевірок з підстав, визначених п. п. 78.1.8 п.78.1 ст. 78 ПКУ. Крім того, згідно наявної судової практики, а саме рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.08.2019 року по справі №806/675/18 визначено, що норми діючого законодавства з питань оподаткування не передбачають права податкового органу на відображення у актах перевірок необґрунтованих та непідтверджених даних, а відтак і на донарахування податків лише із пояснень фізичних осіб та без документального підтвердження викладених фактів первинними чи іншими документами (а.с.18-19).

Крім цього, позивач зверталася із заявою до Управління Держпраці у Житомирській області щодо порушення законодавства про працю ФОП ОСОБА_3 відносно неї. Листом №19-11/644/ко-455 від 28.07.2020 року Управління Держпраці у Житомирській області повідомило ОСОБА_1 , що в ході проведення інспекційного відвідування з питань оформлення трудових відносин у ФОП ОСОБА_3 відповідно до наданих документів на прийняття працівників на роботу та відомостей про нарахування заробітної плати не встановлено факту її перебування в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_3 .

Свідок ОСОБА_5 показав, що у 2019 році познайомився із ОСОБА_6 , яка виносила сміття. З 01.11.2019 по 29.02.2020 кожен день зустрічався із позивачем, вона була прибиральницею, часто носила продукти. Вказівки по прибиранню давала їй ОСОБА_7 , передачу грошей не бачив.

Свідок ОСОБА_8 показала, що вона харчувалася у кафе через день, бачила як позивач працювала у ОСОБА_7 . ОСОБА_6 виконувала всі роботи. Якось чула розмову між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 на підвищених тонах, ОСОБА_7 сварилася на позивача. Додала, що працівники часто мінялися.

Свідок ОСОБА_9 показала, що є представником Благодійного Фонду «Хлібний дім», який знаходиться в м. Житомирі. ФОП ОСОБА_7 надавала послуги забезпечення обідами малозабезпечених людей похилого віку. Послуги почали надаватися з 03.07.2019 року. Вона сам ж перевіряла якість харчування. Бачила, як позивач прибирала, працювала на кухні, мила посуд. Якість харчування не сподобалась, перейшли до іншого ФОП.

Свідок ОСОБА_10 показала, що у період з 2001 по 2021 року працювала у ФОП ОСОБА_7 . ОСОБА_6 працювала за різними графіками та викликом. Позивач працювала і на кухні та мила поли. На роботу її приймала ОСОБА_7 .

Надаючи правову оцінку правовідносинам, які виникли, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу законів про працю України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Частиною 1 статті 21 цього Кодексу встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Відповідно до частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Прийняття на роботу провадиться відповідно до штатного розпису підприємства, установи чи організації.

У разі виконання робіт (надання послуг) не на підставі трудового договору, а відповідно до договору підряду (цивільно-правового договору), трудові відносини не виникають.

Цивільно-правовий договір - це будь-який вид договору, що укладається відповідно до вимог цивільного законодавства. Порядок укладання договорів підряду (на виконання певних робіт) регулюється главою 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 837 цього Кодексу за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовник), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з передаванням її результату замовникові.

Крім того, відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, трудова книжка - основний документ про трудову діяльність працівника. Тому запис про роботу за цивільно-правовим договором до трудової книжки не заноситься.

Звертаючись до суду з позовом, позивач повинен подати відповідні докази, що він був допущений до роботи у відповідача на умовах трудового договору, працював на умовах повного робочого дня у спірний період та мав зобов`язання відповідача щодо оплати праці, що підтверджує наявність саме трудових відносин з роботодавцем. Будь-яких доказів, які б вказували на існування саме трудових відносин між сторонами в спірний період позивачем не надано.

Не заслуговують на увагу і покази допитаних в засіданні свідків, оскільки такі покази безпосередньо не підтверджують факт роботи позивача за трудовим договором. Інших доказів, які б вказували на необхідні елементи ознак трудових відносин, як то вид роботи, тривалість робочого часу, порядок оплати в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що позивач не зверталася до відповідача у спірний період роботи з вимогою внести відповідні записи до трудової книжки, що свідчить про її обізнаність та згоду виконувати роботу при таких умовах.

Виходячи з вищенаведеного, позивачем не доведено наявність трудових відносин між сторонами за спірний період в розумінні ст. ст. 21, 24 КЗпП України, а саме наявність у взаємозв`язку таких обставин, які засвідчують наявність угоди між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання факту перебування у трудових відносинах з відповідачем.

Вирішуючи позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ст. 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Як передбачено п.1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що до трудових книжок вносяться записи про роботу тих працівників, з якими підприємство, установа, організація чи фізична особа-підприємець перебуває у трудових правовідносинах.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України- власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

З огляду на те, що факту перебування позивача із відповідачем у трудових відносинах судом не встановлено, позовні вимоги про зобов`язання відповідача внести запис до трудової книжки позивача про прийняття на роботу також задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, проводиться в день звільнення. Вимоги працівника про стягнення належної йому заробітної плати в судовому порядку відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України не обмежені будь-яким строком.

Частиною 6 ст. 235 КЗпП України, визначено, що при винесенні рішення про оформлення трудових відносин з працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу, у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про нарахування та виплату такому працівникові заробітної плати у розмірі не нижче середньої заробітної плати за відповідним видом економічної діяльності у регіоні у відповідному періоді без урахування фактично виплаченої заробітної плати, про нарахування та сплату відповідно до законодавства податку на доходи фізичних осіб та суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за встановлений період роботи.

Відповідно до ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Суд приходить до висновку, що передбачених законом підстав для стягнення заявленої позивачем суми заборгованості по заробітній платі як і стягнення моральної шкоди судом не встановлено, оскільки позивачем не доведено факту перебування у трудових відносинах з відповідачем, а тому в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Суд не приймає до уваги клопотання представника відповідача щодо застосування строків позовної давності, оскільки в позові і так відмовлено.

Клопотання позивача щодо винесення окремої ухвали суду та направлення її до податкового органу України відносно ФОП ОСОБА_3 в частині порушення нею Податкового законодавства України щодо ухилення від сплати податків, а саме єдиного внеску, задоволенню не підлягає, оскільки порушення податкового законодавства відповідачем не встановлено, а матеріали справи не містять таких доказів.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, на підставі ст. ст. 21, 24, 48, 116, 233, 235, 237-1 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про встановлення факту трудових відносин, зобов`язання вчинення дій, стягнення коштів та моральної шкоди.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Я. В. Кулініч

Повний текст рішення складено 14 листопада 2022 року