Постанова

від 14.11.2022 по справі 120/3035/22

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3035/22

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Томчук А.В.

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

14 листопада 2022 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Немирівської міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до голови Немирівської міської ради Качура Віктора Миколайовича, Немирівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2022 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовною заявою до голови Немирівської міської ради Качура Віктора Миколайовича, Немирівської міської ради (відповідачів), в якій просив:

- визнати протиправним та скасувати Розпорядження міського голови Немирівської міської ради №19-р від 31.01.2022 про зупинення рішення 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- визнати протиправною бездіяльність Немирівської міської ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду клопотання позивача від 11.10.2021 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Медвежанської сільської ради Немирівського району Вінницької області в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523085400:01:001:1988;

- зобов`язати Немирівську міську рада надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Медвежанської сільської ради Немирівського району Вінницької області в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523085400:01:001:1988.

Вінницький окружний адміністративний суд рішенням від 29.06.2022 позов задоволено. Судове рішення мотивоване тим, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", Законом України "Про місцеве самоврядування", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду заяви позивача.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що право накладати вето на рішення відповідної ради належить до дискреційних повноважень голови цієї ради, яке, в подальшому, може бути подолане самою радою, а тому вважає, що суд не вправі надавати оцінку підставам для накладення такого вето.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача зазначає, що дії відповідачів суперечать нормам чинного законодавства, що регулюють подібні правовідносини та створюють штучні перепони у реалізації права позивача на отримання у власність земельної ділянки.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.10.2021 позивач звернувся до Немирівської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га.

Рішенням 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В подальшому, розпорядженням Немирівського міського голови №19-р від 31.01.2022 зупинено дію рішення 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та винесено повторно на розгляд сесії вищевказане рішення із обґрунтуванням зауважень.

11.02.2022 на 27 позачерговій сесії 8 скликання Немирівської міської ради повторно розглянуто клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, однак рішення не прийнято.

Не погоджуючись з такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.06.2022 у цій справі закрито провадження за позовом ОСОБА_1 до Немирівського міського голови Качура В.М., Немирівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження, зобов`язання вчинити дії, в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування розпорядження Немирівського міського голови №19-р від 31.01.2022 про зупинення рішення 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Критерії, за якими адміністративний суд перевіряє рішення суб`єктів владних повноважень, визначені у ч. 2ст. 2 КАС України.

Згідно частин першої, другої та третьоїстатті 242 КАС Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС Українивстановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, частиною першою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями частини 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 цієї статті визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, чинним законодавством чітко визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні

При цьому, статтею 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Приписами частини першої статті 122 Земельного кодексу України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно частин 1, 2 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

При цьому, за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою обов`язковим є прийняття рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 позивачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В подальшому, розпорядженням Немирівського міського голови №19-р від 31.01.2022 зупинено дію рішення 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та винесено повторно на розгляд сесії вищевказане рішення із обґрунтуванням зауважень.

11.02.2022 на 27 позачерговій сесії 8 скликання Немирівської міської ради повторно розглянуто рішення 26 сесії 8 скликання Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 із зауваженнями.

Разом з тим, рішення за результатом повторного розгляду рішення Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 не прийнято, оскільки, як зазначає відповідач, була відсутня необхідна кількість депутатських голосів.

Разом з тим, аналізуючи обставини у даній адміністративній справі, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що зупинення міським головою рішення міської ради та внесення такого рішення на повторний розгляд відповідної ради, не звільняє орган місцевого самоврядування від покладеного на нього обов`язку повторно розглянути рішення та у разі необґрунтованості зауважень міського голови відхилити такі зауваження і підтвердити попереднє рішення двома третинами депутатів від загального складу ради.

Поряд з цим, не підтвердження попереднього рішення двома третинами депутатів від загального складу ради, на думку суду, не звільняє орган місцевого самоврядування від обов`язку прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до положень ст. 118 ЗК України.

Як встановлено судом першої інстанції, рішення за результатом повторного розгляду рішення Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 не прийнято, у зв`язку із відсутністю необхідної кількості депутатських голосів.

Тобто, рішення Немирівської міської ради №854 від 27.01.2022 про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою не набрало чинності, відповідно, клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність залишилось не розглянутим.

Поряд з цим, положення ЗК України не передбачають випадків, коли орган місцевого самоврядування за результатами розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може залишити таке клопотання не розглянутим.

Зокрема, Верховний Суд у постанові №826/26998/15 від 21.04.2021 вказав, що частиною 7 статті 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою (технічної документації): а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Таким чином, у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.

В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу на розробку документації чи відмову у його наданні, свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", Законом України "Про місцеве самоврядування", без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про допущення відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, протиправної бездіяльності стосовно розгляду заяви позивача.

Разом з тим, надання дозволу не означає позитивного рішення про передачу її у користування (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду № 32/563 від 04.12.2018).

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах №1140/2698/18 від 29 грудня 2020 року, № 820/2018/18 від 15 січня 2021 року.

Колегія суддів також враховує, що рішенням 26 сесії 8 скликання відповідача від 27.01.2022 за №854 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " позивачу було надано бажаний для неї дозвіл, що свідчить на наявність об`єктивних підстав для цього.

В свою чергу, дію вказаного рішення було зупинено розпорядженням міського голови Немирівської міської ради від 31.01.2022 за №19-р через припущення останнього щодо порушення процедури прийняття відповідної категорії рішень, а не по суті надання відповідного дозволу.

При цьому, колегія суддів вважає, що ймовірність порушення процедури прийняття відповідної категорії рішень, не може створювати невизначеність в питанні правомірності відведення земельної ділянки у власність громадянам та вказує на виникнення організаційних неузгодженостей у суб`єкта владних повноважень для своєчасного прийняття рішення.

Водночас, не набрання проектом рішення необхідної кількості голосів свідчить не про не подолання права вето голови ради, а вважається рішенням суб`єкта владних повноважень, яке відповідно до положень ч. 10 ст. 118 ЗК України та ст.ст. 5, 19 КАС України може бути оскаржене до суду. Водночас таке рішення органу місцевого самоврядування має ґрунтуватися на підставах, визначених законом, та відповідати критеріям правомірності, що передбачені частиною другою статті КАС України.

Колегія суддів зазначає, що утримуючись під голосування за позитивний проект рішення ради про затвердження проекту землеустрою, депутат ради повинен усвідомлювати, що у даному випадку така його поведінка матиме конкретні юридичні наслідки у разі не набрання рішенням достатньої кількості голосів, а саме наслідки у вигляді рішення ради про відмову у затвердженні проекту землеустрою, яке може бути предметом оцінки судом та апріорі вважатиметься невмотивованою відмовою у наданні такого дозволу, оскільки це рішення не буде обґрунтовуватися жодними підставами для його прийняття.

Наведене додатково підтверджується й тим, що на розгляд сесії ради виноситься проєкт, попередньо погоджений профільною комісією ради, яка вивчає відповідне питання на предмет наявності/відсутності законних підстав для прийняття того чи іншого рішення.

Отже, сам факт винесення на голосування депутатів проекту рішення ради про затвердження проекту землеустрою є свідченням того, що законних підстав для відмови у затвердженні проекту немає.

Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Слід також зазначити, що згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною 4 ст. 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В даному випадку повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ст. 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Відтак, зобов`язання прийняти рішення про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства не є втручанням суду у дискреційні повноваження міської ради, а є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №825/602/17, від 22.12.2018 у справі № 804/1469/17, від 26.02.2019 у справі №802/721/18-а, від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18 та від 11.09.2019 у справі № 819/570/18, від 24.09.2020 у справі № 815/6309/16, від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17, від 23.01.2020 у справі № 0840/2979/18.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Медвежанської сільської ради Немирівського району Вінницької області в межах земельної ділянки за кадастровим номером 0523085400:01:001:1988.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315,316 КАС Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Немирівської міської ради залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 червня 2022 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.