Рішення

від 16.11.2022 по справі 420/8966/22

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/8966/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМЕХАНІЗМ-ПЛЮС» до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМЕХАНІЗМ-ПЛЮС» до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідач-1), Державної служби України з безпеки на транспорті (відповідач 2) про визнання протиправними та скасування постанов відповідача № 330782 від 24.01.2022р про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 8500 гривень; № 330773 від 24.01.2022р про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 17000 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що при здійсненні габаритно-вагового контролю було допущено численні порушення чинного законодавства, вагові параметри автомобіля визначені невірно, а постанова відділу держаного нагляду(контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті в особі №330782 та №330773 від 24.01.2022 року про застосування адміністративно-господарського штрафу в сумі 8500,00 грн. та 17 000,00 грн. є протиправними.

06.10.2022 року на електрону адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, який мотивований тим, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки Mersedes-Benz номерний знак НОМЕР_1 він є спеціалізованим сідловин тягачем, а не контейнеровозом. Відповідно до наданої позивачем копії товарно-транспортної накладної вантаж, який перевозився в транспортному засобі щебінь; завантаження здійснено насипом без тари, не в контейнері. Таким чином, максимально допустиме навантаження для вказаного транспортного засобу відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху є 40 тон.

Також відповідачем зазначено, що позивач, всупереч вимогам Правил перевезення не забезпечив жодним чином належного кріплення сипучого вантажу, що було 6 достатньо для здійснення його безпечного перевезення. Безумовно, відсутність будь-якого кріплення сипучого вантажу ймовірно зумовлює його зміщення однак в жодному разі не звільняє позивача від виконання обов`язків, передбачених чинним законодавством, та не с підставою для звільнення від відповідальності, передбаченої в результаті допущення ним надмірного навантаження на осі транспортного засобу. На позивача як перевізника покладено обов`язок (додатковий тягар) при прийнятті для перевезення товару розміщувати його таким чином, щоб при його транспортуванні (в русі) за умови ймовірного зміщення/переміщення предмету перевезення в будь-якому випадку не порушувалися норматив" навантаження кожну вісь окремо. В протилежному випадку відповідальність лежить саме на перевізнику, в якого завжди є вибір: або отримувати (завантажувати) для транспортування товар (сипучий/рухомий) майже до граничних величин дозволених/допустимих нормативів з можливим ризиком порушення положень пункту 22.5 Правил дорожнього руху; або утриматися від навантаження транспортного засобу до граничних величин дозволених/допустимих нормативів. надаючи достатній запас вільної ваги для уникнення перевищення ваги на осі при ймовірному зміщенні предмету перевезення в русі. Отже, враховуючи встановлений під час перевірки факт перевищення транспортним засобом позивача габаритно-вагових норм, позивач як перевізник має нести відповідальність за таке порушення.

Враховуючи все вищевикладене представником відповідача зазначено, що оскаржувані постанови винесені у відповідності до норм чинного законодавства та не підлягають скасуванню у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Ухвалою суду від 20.07.2022 року прийнято до провадження справу та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 19.09.2022 року залучено до участі по справі в якості співвідповідача Державну службу України з безпеки на транспорті.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши адміністративний позов, відзив відповідача, інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОМЕХАНІЗМ-ПЛЮС» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 39627455) та основним видом діяльності є: 49.41 вантажний автомобільний транспорт.

Судом встановлено, що транспортний засіб марки MERCEDES-BENZ номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_2 належить позивачу на праві власності.

24.12.2021 року посадовою особою Відділу держаного нагляду (контролю) у Одеській області на місці перевірки а/д М-14 «Одеса-Мелітополь» (21 км + 434 м), проведено габаритно-ваговий контроль автомобіля позивача марки MERCEDES-BENZ номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_2 . За результатами перевірки складено Акт №328463 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в якому зазначено, що під час перевірки виявлено порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме: абзаців 3, 14 частини першої статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" - перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 % до 10% включно при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - під час надання послуг з перевезення вантажу з перевищенням навантаження на одиночну вісь 11,9 тон при допустимому 11 тон, відсутність товарно-транспортної накладної.

Також відповідачем-1 складено довідку №0070292 про результати здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки MERCEDES-BENZ, номерний знак НОМЕР_1 з напівпричепом SCHMITZ реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Також відповідачем-1 складено акт №0069817 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.

На підставі Акту №328463 від 24.12.2021 року відповідачем винесено постанови №330773, №330782 від 24.01.2022 року про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 8500 грн. на підставі ч.1 абз.3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» та 17 000,00 грн. на підставі ч.1 абз.14 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 року (далі Положення №103), Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

Згідно з п.8 Положення №103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.

Підпунктом 15 пункту 5 Положення №103 передбачено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює, зокрема, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, зокрема, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням суб`єктами господарювання ліцензійних умов, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами, визначено Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 року, відповідно до пунктів 3,4 якого органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи, які здійснюють контроль шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 року встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено перевірка наявності визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Згідно з п.16 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті під час рейдової перевірки може проводитись габаритно-ваговий контроль.

Таким чином, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що реалізацію державної політики, у тому числі, з питань безпеки на наземному транспорті покладено на Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).

Механізм здійснення габаритно-вагового контролю регламентується Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року №879 (далі - Порядок №879).

Пунктом 3 Порядку №879 встановлено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та відповідними підрозділами МВС, що забезпечують безпеку дорожнього руху.

Крім того, відповідно до п.4 Порядку №403 взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування затвердженого Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 року №1007/1207, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 року за №215/24992, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю:

здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 року №422;

видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю;

складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.

Відповідно до підпункту 2 та 3 пункту І Порядку №879 терміни, що вживаються у цьому Порядку, мають таке значення:

вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології;

великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

Згідно пунктів 12, 13 та 14 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Вимоги до облаштування та технічного оснащення пунктів габаритно-вагового контролю визначаються Мінінфраструктури.

За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Відповідно до пункту 21 у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.

Згідно ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (далі - ПДР) за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.

Таким чином, правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:

- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;

- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.

В свою чергу, відповідно абз.14, ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм від 5 відсотків до 10 відсотків включно при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Аналіз вказаної норми абз.14 частини 1 статті 60 Закону №2344-IIІ дає підстави для висновку, що для настання відповідальності за вказаною нормою необхідним є встановлення факту перевезення вантажу роздільного вантажу з перевищенням ваги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перевозив щебінь насипом, який за своїми характеристиками є подільним вантажем, тобто може при завантаженні бути поділена на окремі частки без втрати або пошкодження його властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п.22.5 Правил дорожнього руху заборонено.

Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.

Посилання позивача на неврахування відповідачем факту перевезення сипучого вантажу,не є належними та обґрунтованими, жодним чином не впливають на точність та достовірність результатів зважування транспортного засобу, отриманих в автоматичному режимі під час його руху через автоматичний пункт. Крім того такі доводи є бездоказовими і нічим не підтвердженими.

Так, у Порядку №1174, який є єдиним нормативно-правовим актом, що визначає механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, відсутні будь-які посилання на методику визначення загальної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, а порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 р. №879, який передбачає застосування певної методики при визначенні вагових параметрів транспорту, не поширюється на спірні правовідносини, оскільки його дія не застосовується під час габаритно-вагового контролю на автоматичних пунктах (п.1 Порядку №869).

Відповідно до п.12.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 р. №363, для транспортування вантажу треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова, волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху.

В контексті п.22.5 Правил дорожнього руху перевізник, зважаючи на особливості та характер вантажу, зобов`язаний обрати вагу, яка не перевищуватиме як повну масу транспортного засобу, так і навантаження на осі.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24.07.2019 у справі 803/1540/16.

Таким чином, з метою збереження автомобільних доріг від руйнування через значні навантаження на дорожнє покриття, встановлено заборону перевезення подільних вантажів транспортними засобами та їх составами, що перевищують вказані параметри фактичної маси та навантаження на вісь (осі). У разі перевезення подільних вантажів вагові параметри не повинні перевищувати вищезазначені межі, а якщо останні мають більші значення, то видача дозволів на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові та габаритні параметри яких перевищують нормативні, також не допускається.

Отже, висновки позивача ґрунтуються на помилковому тлумаченні п.22.5 Правил дорожнього руху, яка імперативно забороняє рух автомобільними дорогами транспортних засобів та їх составів з перевищенням хоча б одного із нормативних вагових параметрів у разі перевезення подільних (сипучих, наливних) вантажів.

Твердження позивача щодо недостовірності показів вимірювальної техніки суд вважає безпідставним і надуманим, а його сумніви щодо точності вимірювання є лише його припущеннями, які не можуть слугувати доказом у справі так як в матеріалах справи міститься сертифікат перевірки приладу автоматичного для зважування дорожніх транспортних засобів у русі та вимірювання навантаження на вісь зі строком дії з 2017 по 2027 роки.

Стосовно посилання позивача на відсутність Методики зважування транспортного засобу для підтвердження неможливості встановлення точного показника навантаження на кожну з осей транспортного засобу з відповідним вантажем (сипучим, подільним), суд враховує наступне.

В розумінні пп.2 п.2 Порядку №879 вимірювання (зважування) процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Пунктом 19 Порядку №879, у редакції чинній на час прийняття такого Порядку, встановлювалося, що регламент проведення вимірювання і зважування та технічні параметри вимірювального і зважувального обладнання визначаються Укравтодором згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 р. №385 Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. №30 і від 27 червня 2007 р. №879 пункт 19 Порядку №879 викладено в такій редакції: Під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансінспекція або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку. При цьому змін до п.п.2 п.2 Порядку №879 внесено не було.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №671 Про внесення змін до Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні виключено пункт 19 Порядку №879.

З огляду на виключення п.19 Порядку №879, наявність у терміні вимірювання посилання на методику, затверджену спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології, не розцінюється судом як наявність у відповідача обов`язку під час здійснення габаритно-вагового контролю керуватися методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.

Верховний Суд у постанові від 22.12.2021 у справі №420/3371/21 зробив висновок, що дійсно, на момент виникнення спірних правовідносин, відсутня затверджена Мінекономрозвитком методика виконання вимірювань поосьових навантажень на маси вантажних транспортних засобів у русі, якою мали б керуватися органи Укртрансбезпеки під час проведення габаритно-вагового контролю.

Водночас, оскільки за змістом статей 4 і 29 Закону України № 3353-ХІІ, статті 33 Закону № 2862-IV визначення порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, і такий механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів визначено Порядком № 879, яким керувався відповідач, Верховний Суд вважає, що відповідачем правомірно проведений габаритно-ваговий контроль транспортного засобу.

Наведене узгоджується з нормативним регулюванням, а саме скасування постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 671 пункту 19 Порядку № 879, в якій було вказано про те, що під час проведення габаритно-вагового контролю Укртрансбезпека або її територіальні органи керуються методикою, затвердженою Мінекономрозвитку.

Отже, законодавець виключив норму про необхідність застосування будь-якої затвердженої методики визначення у спірних правовідносинах. (Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду у справі № 820/1420/17 від 02.08.2018 року, у постанові від 03.07.2019 року по справі № 819/1381/16, постанові від 21.09.2018 року у справі №804/5296/17).

Таким чином враховуючи все вищевикладене суд дійшов висновку, що постанова №330782 від 24.01.2022р про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 8500 гривень винесена відповідачем-1 у відповідності до норм чинного законодавства та скасуванню не підлягає.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування постанов відповідача № 330773 від 24.01.2022р про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 17000 гривень, суд зазначає таке.

Згідно оскаржуваної постанови позивача притягнуто до відповідальності за ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт", якою встановлена відповідальність автомобільних перевізників у вигляді адміністративно-господарських штрафів за порушення законодавства про автомобільний транспорт, зокрема, абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" яким встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт" до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян Закону України "Про автомобільний транспорт".

Отже, для притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" необхідно встановити відсутність документів, обов`язковість яких передбачена законом, зокрема ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", у свою чергу, встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з ч.1 ЗУ «Про автомобільний транспорт» документи на вантаж - документи, визначені відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про транспортно- експедиторську діяльність", "Про транзит вантажів", інших актів законодавства, в тому числі міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, які необхідні для здійснення перевезення вантажу - автомобільним транспортом.

Водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень (ч.2 ст.49 ЗУ «Про автомобільний транспорт»).

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 за №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (надалі - Постанова №207).

Відповідно до п.1 Постанови №207 для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах: фотокопія ліцензії, засвідчена автомобільним перевізником, або ліцензійна картка; товарно - транспортна накладна; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду; поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу.

Згідно з п.2 Постанови №207 для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб: - накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж; посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії; реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом; талон про проходження державного технічного огляду: поліс (сертифікат) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З аналізу наведених правових норм встановлено, що наявність товарно-транспортної накладної у водія є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних засадах.

Так судом встановлено, що у водія була наявна ТТН №б/н від 24.11.2021 року, що також підтверджується актом №328463 від 24.11.2021 року в якому посадовими особами відповідача-1 зазначено про її наявність.

Водночас представником відповідача зазначено, що перевірка проводилась 24.12.2021 року, тоді як ТТН надано від 24.11.2021 року.

Згідно п.11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених наказом від 14.10.1997 року №363 (далі Правила) основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Товарно-транспортну накладну суб`єкт господарювання може оформлювати без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) Перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які дають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно п.11.7 глави 11 Правил зазначено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов`язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25, 8.26 глави 8 цих Правил.

Відповідно до п.8.25 та 8.26 Правил час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється у пункті вантаження з моменту проставляння в товарно-транспортній накладній відмітки про фактичний час прибуття автомобіля для завантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред`явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження.

Вантаження і розвантаження вважаються закінченими після надання водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних, оформлених у паперовій та/або електронній формі, на навантажений або вивантажений вантаж.

Суд вказує на те, що надана ТТН від 24.11.2021 року не містить передбачені вищенаведеними Правилами відомості та інформацію, зокрема щодо пункту навантаження, вантажовідправника а також час прибуття автомобіля для завантаження,

Крім того суд також враховує, що позивачем не зазначено чому під час перевірки надано нібито ТТН датоване саме 24.11.2021 року, тоді як перевезення та перевірка відбувались 24.12.2021 року.

Таким чином враховуючи, що ТТН яку мав водій під час перевірки, не відповідає документу на підставі якого виконувались вантажні перевезення позивачем, відповідачем правомірно прийнято постанову № 330773 від 24.01.2022р про застосування адміністративно - господарського штрафу у розмірі 17000 гривень.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23 червня 1993 р., серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993 р., серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Підсумовуючи все вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОМЕХАНІЗМ-ПЛЮС» до Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Державної служби України з безпеки на транспорті, Державної служби України з безпеки на транспорті відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОМЕХАНІЗМ-ПЛЮС» (67622, Одеська область, Біляївський район, с. Курган, вул. Гайдара, буд.26, код ЄДРПОУ 39627455).

Відповідач Державна служба України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845; 01135, м. Київ, просп. Перемоги 14)

Відповідач Відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 4).

СуддяІванов Е.А.

.