Рішення

від 15.11.2022 по справі 640/27273/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 листопада 2022 року м. Київ № 640/27273/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській областітретя особаГоловне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській областіпро визнання протиправним та скасування рішення, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області за №80111500020874 від 10.03.2021 р. про скасування посвідки від 20.12.2018 р. № НОМЕР_1 на тимчасове проживання ОСОБА_1 в Україні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 26.11.2021 залучено до участі у справі Головне управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечує про що надав до матеріалів справи письмовий відзив.

Третя особа проти позову заперечує, про що надала до матеріалів справи письмові пояснення, підтримуючи при цьому позицію відповідача.

За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір на підставі наявних у справі письмових доказів.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин республіки Узбекистан, перебуває та зареєстрований на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 строком дії до 28.11.2021 року, є засновником та працює на посаді заступника директора ТОВ «ТОП ФАСТ-ФУД» код ЄДРПОУ 42640680 та має дозвіл на застосування праці іноземців Серії НОМЕР_2 виданий Державною службою зайнятості від 28.11.2018 р. та строком дії до 28.11.2021 р.

10 березня 2021 року відповідачем на підставі пп.4 п.63 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання від 25.04.2018 №322, прийнято оскаржуване рішення №80111500020874 про скасування посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_1 .

Відповідно до пп.4 п.63 Порядку №322, посвідка скасовується територіальним органом / територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

В обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення відповідач посилається на те, що відповідно до отриманої від третьої особи інформації, фактично позивач не проживає та не проживав за адресою реєстрації, оскільки будинок за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться у занедбаному не жилому стані та був придбаний його власником для здійснення масової реєстрації іноземних громадян, ймовірно за фінансову винагороду, з метою власного збагачення, що підтверджується актом депутата Переяславської міської ради № 4 від 03.02.2021.

Не погоджуючись із правомірністю оскаржуваного рішення позивач посилається на те, що своїми діями він не загрожував національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

За таких обставин позивач звернувся до суду з даним позовом і просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI надано визначення термінів, зокрема:

- посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Приписами частини четвертої статті 5 вказаного закону обумовлено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах четвертій - п`ятнадцятій, вісімнадцятій та двадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на тимчасове проживання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 322 затверджено Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків (далі Порядок № 322 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1, 2 Порядку № 322 посвідка на тимчасове проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Підпунктом 4 п.63 Порядку обумовлено підставу для скасування посвідки:

- коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Як було встановлено судом позивача документовано посвідкою на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_1 .

Водночас, спірним рішенням скасовано посвідку на тимчасове проживання на підставі підпункту 4 пункту 63 Порядку, оскільки відповідно до отриманої від третьої особи інформації, фактично позивач не проживає та не проживав за адресою реєстрації, оскільки будинок за адресою: АДРЕСА_2 знаходиться у занедбаному не жилому стані та був придбаний його власником для здійснення масової реєстрації іноземних громадян, ймовірно за фінансову винагороду, з метою власного збагачення, що підтверджується актом депутата Переяславської міської ради № 4 від 03.02.2021.

Однак, оскаржуване рішення не містить посилань на те, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

На переконання суду, саме по собі проживання позивача за іншою адресою реєстрації, а ніж та, що вказана в документах при отриманні посвідки не може бути підставою для скасування посвідки на підставі пп.4 п.63 Порядку, натомість може бути підставою для такого скасування на підставі пп.1 п.63 (отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів).

Суд вважає, що будь-яка інформація (в тому числі органів СБУ) може бути підставою для проведення міграційною службою перевірки та збору доказів щодо конкретної особи.

І така перевірка та обґрунтованість висновку про наявність в діях іноземця або особи без громадянства загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, є обов`язком ДМС.

При цьому, а ні відповідачем, а ні третьою особою до матеріалів справи не надано доказів існування кримінальних проваджень, в яких би фігурував позивач та в рамках яких було б встановлено наявність ознак в діях позивача загрози національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, прийняття ДМС рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання є лише формальністю та суперечить як діючому законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В оскаржуваному рішенні відповідач не вказав жодних фактичних обставин та доказів на підтвердження скоєння позивачем дій, які передбачені підпунктом 4 пункту 63 Порядку №322, що були підставою для скасування посвідки на тимчасове проживання, а саме не вказано, які саме дії позивача загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Статтею 1 Закону України Про основи національної безпеки України від 19 червня 2003 року № 964-IV національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, кібербезпеки та кіберзахисту, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Суд вважає, що відповідачем, не дотримано одного з елементів критерію необхідності у демократичному суспільстві, а саме - принципу пропорційності. Який, в свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої вини останнього.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у справі № 820/2262/17 (провадження №К/9901/1650/18), який викладено в постанові від 18.04.2018.

Суд зазначає, що порушене право позивача на законне проживання в Україні охоплюється статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Європейський суд з прав людини в пункті 43 рішення у справі «Курочкін проти України» (Kurochkin v. Ukraine) від 20 травня 2010 року (заява № 42276/08) зазначив, що втручання у право на повагу до сімейного життя становить порушення статті 8, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не має однієї або кількох законних цілей, зазначених у пункті 2 статті 8, а також не є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення такої цілі чи цілей (див. рішення від 7 серпня 1996 р. у справі «Йогансен проти Норвегії» (Johansen v. Norway), Reports 1996-III, с. 1001- 1002, п. 52). Під необхідністю втручання мається на увазі, що воно відповідає нагальній соціальній потребі, і, зокрема, є пропорційним до поставленої законної мети (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Кутцнер проти Німеччини», п. 60, та рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, п. 47).

Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтями 8-10 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом.

Частина 2 статті 3 Конституції України визначає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

За таких обставин, оскільки відповідачем з посиланням на належні і допустимі докази не доведено існування обставин, визначених пп.4 п.63 Порядку по відношенню до позивача, суд приходить до висновку про необґрунтованість оскаржуваного рішення, що є підставою для його скасування.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області за №80111500020874 від 10.03.2021 р. про скасування посвідки від 20.12.2018 р. № НОМЕР_1 на тимчасове проживання ОСОБА_1 в Україні.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім грн 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).

ЦЕНТРАЛЬНЕ МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ У М. КИЄВІ ТА КИЇВСЬКІЙ ОБЛАСТІ (код 42552598, адреса: 02152, місто Київ, ВУЛИЦЯ БЕРЕЗНЯКІВСЬКА, будинок 4-А).

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя П.О. Григорович