Постанова

від 09.08.2010 по справі 12703/09/1570

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

    

Справа № 2а-12703/09/1570

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2010 року                                                                                                               м. Одеса          

                              Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого –судді Завальнюка І.В.,

при секретарі –Катеренчук І.С.,

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  в м. Одесі справу за  адміністративним позовом приватного підприємства «Техномир-Автотрейд»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 07.05.2009 року №0001302301/0, від 02.06.2009 року №0001302301/1, від 12.08.2009 року №0002422301/2 та від 23.10.2009 року №0002422301/3.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки за актом перевірки щодо порушення позивачем положень п.4.1, п.4.3 ст.4, п.1.3, п.18 ст1., п.п.7.2.3 п.7.2, п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі –Закон), в результаті чого підприємством безпідставно занижено податкові зобов’язання у перевіряємий період в сумі 130498,00 гривень, ґрунтуються на хибному тлумаченні норм чинного законодавства. Так, Законом не передбачено, що при роздрібній торгівлі імпортованими товарами, звичайною ціною товару є митна вартість товару. Податковою інспекцією також не дотримано вимог п.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у самостійному здійсненні податковим органом донарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість. Крім того, позивач вважає, що позиція податкової інспекції щодо того, що оскільки ПП «Шансгруп і К»не відобразило операцію у податковій звітності, то позивач не має права включати відповідні суми до складу податкового кредиту – є протиправною та не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Зважаючи на протиправність прийнятих за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень, позивач просить їх скасувати.

В судовому засідання представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, в задоволенні позову просив відмовити в повному обсязі, пояснивши, що спірні податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам чинного законодавства.

Вислухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та підлягаючим задоволенню. Судом встановлено, що на підставі направлень від 26.03.2009 року №210/93-23-02, від 08.04.2009 року, №242/106-23-02, виданих ДПІ у Київському районі м. Одеси, згідно ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка ПП «Техномир-автотрейд»(код 33080795) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року, за результатами якої складений акт від 21.04.2009 року №1288/71/23-02/33080795 /а.с. 11-37/.

Перевіркою, серед іншого, встановлені порушення ПП «Техномир-автотрейд»п.4.1, п.4.3 ст.4, п.1.3, п.1.8 ст., п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 234396,00 гривень.

На підставі вищевказаного акту ДПІ у Київському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.05.2009 року №0001302301/0 про визначення ПП «Техномир-автотрейд»податкового зобов’язання з ПДВ в сумі 234396,00 гривень та штрафних санкцій в сумі 117198,00 гривень, а всього 351594,00 гривень.

Не погодившись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням ПП «Техномир-автотрейд»подало скаргу від 14.05.2009 року б/н. За результатами розгляду первинної скарги ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято рішення від 01.06.2009 року №11540/25-007, яким оскаржене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарга - без задоволення. На підставі вказаного рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.06.2009 року №000130230/1 на загальну суму 351594,00 гривень.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ПП «Техномир-автотред»звернулося із повторною скаргою до ДПА в Одеській області (вхід. №3917/10 від 10.06.2009 року), за результатами розгляду якої ДПА в Одеській області прийнято рішення від 06.08.2009 року №27960/10/25-0007, згідно з яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 07.05.2009 року №0001302301/0 скасоване у частині донарахованого податку на додану вартість на суму 94330,00 гривень та у частині застосованої штрафної санкції на суму 47165,00 гривень. На підставі вказаного рішення ДПА в Одеській області та акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2009 року №0002422301/2 на загальну суму 210099,00 гривень.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями позивач звернувся із повторною скаргою до ДПА України, за результатами розгляду якої ДПА України прийнято рішення, згідно якого податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси від 12.08.2009 року №0002422301/2 залишено без змін, а скарга –без задоволення. На підставі вказаного рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.10.2009 року №0002422301/3 на загальну суму 210099,00 гривень.

Однак суд вважає вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню у зв’язку з наступним.

Судом встановлено, що за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року ПП «Техномир-автотрейд»задекларувало податкових зобов’язань з податку на додану вартість в сумі 1523697,00 гривень. Згідно з актом перевірки, перевіркою встановлено заниження податкових зобов’язань за вказаний період в сумі 130498,00 гривень, у тому числі: у жовтні 2008 року в сумі 17854,00 гривень, у листопаді 2008 в сумі 51629,00 гривень, у грудні 2008 року в сумі 61015,00 гривень.

Згідно з актом перевірки, перевіркою відображених у рядку 1 Декларації «Операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів»показників за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року у загальній сумі 1523697,00 гривень встановлено, що на формування цих показників мало вплив здійснення оптової торгівлі автомобільними деталями та приладдям до автомобілів та інших транспортних механізмів. Відповідно до вантажних митних декларацій у жовтні-грудні 2008 року ПП «Техномир-автотрейд»придбано товар (автозапчастини) у нерезидента EMEX GROUP FZC EMIPATY за митною вартість 1230208,17 гривень, який протягом жовтня-грудня 2008 року був реалізований позивачем на загальну суму 776251,61 гривень (у т.ч. ПДВ 129375,27 гривень). Зазначені факти представниками сторін не заперечувалися.

За висновками перевіряючих, оскільки ціна імпортованого товару з метою обчислення ПДВ регулюється нормам  Закону України «Про податок на додану вартість»і митного законодавства та встановлюється у розмірі договірної (конкретної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків, зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включається у ціну товарів згідно з законами України з питань оподаткування, то сплачений при імпорті товарів ПДВ, обчислений відповідно до вимог податкового і митного законодавства, включається до складу податкового кредиту платників податку за умови використання імпортованих товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

          Проте суд із зазначеними висновками не погоджується у зв’язку з наступним. Перевіривши стан нормативно-правової бази, судом встановлено, що у даній сфері правового регулювання діють Закони України «Про податок на додану вартість», «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду.

При цьому, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо цим пунктом не встановлено інше. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абз.1 п.п.1.20.1 цього пункту .

Згідно з п.п.1.20.10 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами. Однак, жоден з випадків, перелічених у вказаному Законі, не підпадає під порушення, описане в акті перевірки. При цьому слід зазначити, що чинний Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить положень про те, що продукція суб’єкта господарювання не може бути реалізована за ціною, що є нижчою за собівартість такої продукції.

Відповідно до положень Наказу Державної митної служби від 09.07.1997 року №307 «Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації»митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Позивач може реалізувати свій товар на внутрішньому ринку за ціною, що є нижчою за собівартість, однак така ціна має знаходитись в межах звичайних цін. Проте, в порушення п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»відповідачем не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, які існували на світовому ринку автозапчастин, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не дана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об’єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну.

На підставі системного аналізу чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Позиція податкової інспекції щодо того, що митна вартість товару є його звичайною ціною –не ґрунтується на приписах законодавства, жодною нормою якого не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.04.2010 року у справі №К-55570/09 за позовом ТОВ «Ротарі-Магік»до Тернопільської об’єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, позивачем правомірно віднесено до податкових зобов’язань по податку на додану вартість 1523697,00 гривень.

Крім того, перевіркою встановлено, що за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року ПП «Техномир-автотрейд»задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість у сумі 1524157,00 гривень. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01.07.2006 року по 31.12.2008 року встановлено його завищення всього в сумі 112759,00 гривень, у т.ч. в березні 2008 року у розмірі 18429,00 гривень, в липні 2008 року у розмірі 52489,00 року, в серпні 2008 року у розмірі 8138,00 гривень, в жовтні 2008 року у розмірі 33703,00 гривень.

Судом встановлено, що ПП «Техномир-автотрейд»в березні 2008 року було отримано від ПП «Шансгруп і К»(код 35118432) товар (автозапчастини), на який виписані податкові накладні на загальну суму 110572,00 гривень ( у т.ч. ПДВ 18428,67 гривень). Суми податку на додану вартість за цими накладними включені до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрі отриманих податкових накладних.

Як вбачається з акту перевірки, відповідно до бази даних Арму «Контрагент»ПП «Шансгруп і К»суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним не включило до складу податкових зобов’язань декларації з податку на додану вартість за березень 2008 року. Крім того, згідно з актом перевірки стан ПП «Шансгруп і К»(код 35118432) –припинено 16.07.2008 року. У зв’язку із вищевикладеним перевіряючі дійшли висновку, що, оскільки ПП «Шансгруп і К»не відобразило операції у податкових звітностях, - позивачем неправомірно включеного відповідні суми до складу податкового кредиту. Проте, суд не знаходить такі висновки правомірними у зв’язку з наступним.

Спеціальним законом, який визначає платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних і звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, є Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит –це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вищевказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (робіт, послуг) з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товару (послуг), не підтвердженні податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Так, згідно п.п.7.2.6 Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як визначено п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) –в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що в Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Законом встановлені дві підстави для невключення до складу податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість, зокрема, відсутність податкової накладної та невикористання придбаних товарів (послуг) у власній господарській діяльності. Спеціальним Законом також не передбачена відповідальність платника податку за порушення його контрагентами вимог законодавства. Податкові органи не повинні нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на підприємства при несплаті цього податку постачальником товару, оскільки, чинне законодавства не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Юридичним наслідком скасування державної реєстрації підприємства –контрагента позивача мало бути здійснення ліквідаційної процедури, під час якої вирішуються питання про задоволення вимог кредиторів. Сам факт припинення реєстрації підприємств не є підставою для визнання недійсними всіх угод, укладених з моменту їх державної реєстрації та до моменту виключення з державного реєстру. Несплата податку постачальником товару при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит контрагента та суму бюджетного відшкодування.

Суд не знаходить обґрунтованими посилання відповідача, як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, на те, що Законом України «Про податок на додану вартість»встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою та  надходженням до бюджету податку на додану вартість. При цьому зазначені етапи нерозривно пов’язані між собою: сплата податку, а потім –включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість. З цього відповідач робить висновок, що у позивача відсутнє право на податковий кредит. На думку суду ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка регламентує порядок визначення суми бюджетного відшкодування, не ставить таке визначення в залежність від фактичної сплати грошима у бюджет податку на додану вартість постачальниками.

Як вже зазначалось вище відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»формування податкового кредиту, право на відображення платником податку суми ПДВ у складі податкового кредиту, зокрема, у зв’язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставки товарів (послуг) для оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності такого платника податку, виникає виключно по факту нарахування (уплати) такого податку.  

Відсутність підтвердження сплати постачальниками товару в ланцюгу постачання податку на додану вартість до держбюджету не позбавляє покупця права на податковий кредит та бюджетне відшкодування податку на додану вартість. Однак, відповідач безпідставно зробив висновок у акті перевірки про завищення податкового кредиту по р.10.1 Декларацій показників в сумі 18429,00 гривень за березень 2008 року.

Суд також враховує, що на час проведення перевірки позивачем до перевіряючих були надані документи бухгалтерського та податкового обліку в повному обсязі, що не заперечувалось представником відповідача. При цьому товарність операцій із контрагентом ПП «Шансгруп і К»представником податкової інспекції не ставилася під сумнів.

Таким чином, висновок акту перевірки щодо порушення позивачем п.3, п.1.8 ст.1, п.п.7.2.3 п.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»є необґрунтованим, оскільки дані норми, в їх сукупності, не ставлять у залежність право покупця відносити сплачені суми ПДВ до податкового кредиту у залежність від віднесення цих сум його контрагентами до складу податкових зобов’язань.

Положеннями ч.2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В судовому засіданні представник відповідача не довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.

Таким чином, оскільки приватне підприємство «Техномир-Автотрейд»виконало всі передбачені Законом України «Про податок на додану вартість»вимоги щодо формування податкового кредиту та визначення податкових зобов’язань, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 07.05.2009 року №0001302301/0, від 02.06.2009 року №0001302301/1, від 12.08.2009 року №0002422301/2 та від 23.10.2009 року №0002422301/3 підлягають скасуванню, а позов –задоволенню у повному обсязі.

Також, на підставі положень ч.2, 3 ст.162 КАС України суд вважає за необхідне винести постанову, яка б гарантувала дотримання та захист прав, свобод, інтересів особи, яка звернулась за судовим захистом.

Керуючись ст.ст.158-163 КАС України, суд

 ПОСТАНОВИВ:

Позов приватного підприємства «Техномир-Автотрейд»задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси від 07.05.2009 року №0001302301/0, від 02.06.2009 року №0001302301/1, від 12.08.2009 року №0002422301/2 та від 23.10.2009 року №0002422301/3.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі апеляційної скарги.

          Повний текст постанови складено «09»серпня 2010 року.

Суддя                                      

---

                            І.В. Завальнюк

09 серпня 2010 року