Рішення

від 14.11.2022 по справі 910/8732/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2022Справа № 910/8732/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД ІНДАСТРІАЛ ГРУП»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД»

про стягнення 56 737,03 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНД ІНДАСТРІАЛ ГРУП» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД» про стягнення 56 737,03 грн, з яких 47 850,00 грн основного боргу, 888,83 грн 3% річних та 7 998,20 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором поставки, укладеним сторонами у спрощений спосіб, а саме не здійснив поставку попередньо оплаченого позивачем товару, та не повернув сплачені кошти, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у вигляді суми попередньої оплати за непоставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 09.09.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф. 139.

Однак, конверт з ухвалою суду був повернутий відділенням поштового зв`язку у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та його повернення до суду є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо його належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про розгляд справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданим йому правом на подання відзиву на позовну заяву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ГРАНД ІНДАСТРІАЛ ГРУП» та Товариством з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД» існували договірні зобов`язання, засновані на усному договорі поставки, в межах яких відповідач зобов`язався поставити позивачеві металопрокат.

Так, ТОВ «СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД» виставило позивачеві рахунок № 4309 від 25.10.2021 на оплату замовленого товару, загальною вартістю 47 850,00 грн.

Наступного дня позивач здійснив оплату замовленого товару, що підтверджується платіжним дорученням № 60 від 26.10.2021 на суму 47 850,00 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що попередньо оплачений ним товар так і не був поставлений, у зв`язку з чим він звернувся до відповідача із вимогою № 3 від 10.01.2022, в якій просив поставити товар, або повернути грошові кошти в сумі 47 850,00 грн, перераховані в якості попередньої оплати.

Листом № 20-01/22 від 20.01.2022 відповідач надав відповідь на вимогу, у якій вказав на безпідставність претензій позивача. Зазначив, що зобов`язання з поставки товару, попередньо оплаченого позивачем виконано, що підтверджується підписаною сторонами 05.11.2021 видатковою накладною.

Як зазначає позивач, наведені у листі відповідача обставини не відповідають дійсності. Товар від відповідача він не отримував та жодних видаткових накладних не підписував. Відтак, з огляду на те, що сума попередньої оплати в добровільному порядку повернута не була, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

За приписами статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відтак, між сторонами мало місце укладення договору поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 664 ЦК України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частинами 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Згідно положень статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

За встановленими обставинами справи, між сторонами існували договірні правовідносини щодо поставки металопрокату.

На виконання умов договору, відповідач виставив позивачеві рахунок на оплату № 4309 від 25.10.2021 на суму 47 850,00 грн з ПДВ.

Позивач оплатив замовлений товар, в підтвердження чого матеріали справи містять копію платіжного доручення № 60 від 26.10.2021. Як вбачається зі змісту цього платіжного доручення, призначення платежу містить посилання на рахунок № 4309 від 25.10.2021. Реквізити отримувача коштів відповідають тим, що зазначені у виставленому рахунку, отже позивачем виконано взяті на себе зобов`язання з оплати замовленого товару.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, зазначене платіжне доручення свідчить про виникнення обов`язку у відповідача з поставки оплаченого товару в узгоджені сторонами строки.

Враховуючи, що відповідачем поставка товару в обсязі та на суму, передбачену у рахунку та відповідно до здійсненої позивачем передоплати, здійснена не була, останній направив відповідачеві вимогу № 3 від 10.01.2022, в якій вимагав поставити передплачений товар або повернути суму попередньої оплати.

У листі відповідача № 20-01/22 від 20.01.2022 зазначено, що ним поставлено, а позивачем прийнято товар, зазначений у рахунку № 4309 від 25.10.2021, за наслідком чого сторонами 05.11.2021 підписано видаткову накладну.

Водночас копії цієї видаткової накладної не було додано ані до вказаного листа, ані до матеріалів справи, у зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати про те, що поставка відбулась.

Відтак, з огляду на те, що зобов`язання з поставки не було виконано та вимога позивача не була задоволена, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі вартості фактично передплаченого непоставленого товару на суму 47 850,00 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що відповідачем як постачальником не виконано обов`язок щодо поставки товару на суму 47 850,00 грн, у зв`язку з чим у позивача, як покупця, виникло право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідачем, в свою чергу, не спростовано факт отримання попередньої оплати за договором та не надано доказів повного та своєчасного поставлення позивачу товару, як і не надано доказів повернення передплати за недопоставлений товар, а відтак, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 47 850,00 грн, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в цій частині.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 888,83 грн та 7 998,20 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 наведено правовий висновок про те, що правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини 2 статті 693 ЦК, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини 2 статті 625 ЦК.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрати та процентів річних, суд не виявив у них помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

З огляду на результат вирішення спору, судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАНДАРТ-ПРОФІ ЛТД» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф. 139; ідентифікаційний код 42689731) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРАНД ІНДАСТРІАЛ ГРУП» (04086, м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 41; ідентифікаційний код 44427191) 47 850,00 грн (сорок сім тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 00 коп.) попередньої оплати за непоставлений товар, 888,83 грн (вісімсот вісімдесят вісім гривень 83 коп.) 3% річних, 7 998,20 грн (сім тисяч дев`ятсот дев`яносто вісім гривень 20 коп.) інфляційних втрат та 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 коп.) судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 14.11.2021.

Суддя О.С. Комарова