Рішення

від 14.11.2022 по справі 910/7322/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.11.2022Справа № 910/7322/22За позовом Приватного підприємства «Валентина»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська нафтогазова компанія»

про стягнення 659 250, 60 грн,

Суддя Я.А.Карабань

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Валентина» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська нафтогазова компанія» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 659 250, 60 грн, з яких: 501 358, 45 грн основний борг, 79 735,18 грн інфляційні збитки та 78 156, 97 грн штрафні санкції.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.625, 655-658, 692 Цивільного кодексу України, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №26/03/19 поставки нафтопродуктів від 26.03.2019, в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

30.08.2022 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі №910/7322/22, визнано справу малозначною та постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

12.10.2022 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи виписок банку, копій видаткових накладних, актів та податкових накладних.

Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження в справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01033, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 33-Б, нежиле приміщення, 27.

Однак, конверт з ухвалою про відкриття провадження в справі від 05.09.2022 був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "організація виїхала".

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "організація виїхала" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження в справі в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

Інших адрес відповідач суду не повідомляв та в ЄДР інші адреси відсутні, тому суд позбавлений можливості направити ухвалу на інші адреси.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.

Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами в справі №910/7322/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об`єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.03.2019 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів № 26/03/19 (надалі - договір), за умовами п.2.1. якого постачальник зобов`язується передавати у власність і відпускати покупцеві нафтопродукти через мережу автозаправних станцій продавця по одноразових бланках-дозволу (талонах), які дають право на отримання нафтопродуктів і належать покупцю, а покупець зобов`язується приймати та оплачувати нафтопродукти згідно умов договору. Покупець купує нафтопродукти з комерційною метою для подальшого їх перепродажу.

Адреса автозаправних станцій продавця, на яких здійснюється заправка автомобілів покупця, вказується в додатку №1 до даного договору (п.2.2. договору).

Відповідно до п.2.3. договору передача нафтопродуктів здійснюється по факту пред`явлення покупцем або уповноваженим користувачем бланку-дозволу (талону). Порядок перевірки облікових карт (талонів) та їх зразки надаються покупцем (додаток №2 до договору).

За умовами п.2.4. договору передача пального покупцеві здійснюється на умовах ЕХ\У- АЗС продавця (зі умови інтерпретації термінів відповідно до міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс-2010»). Право власності на пальне вважається переданим покупцеві у момент його фактичного відпуску з АЗС продавця або момент його оплати, в залежності від того, яка з подій настане раніше. Зобов`язання продавця передати пальне вважається виконаним в момент фактичного відпуску пального за бланками на АЗС продавця.

Приписами п.4.5. договору передбачено, після закінчення календарного місяця продавець протягом наступних 10 днів підраховує кількість нафтопродуктів відпущених за минулий місяць за бланками покупця окремо по кожному виду і складає акт прийому-передачі бланків.

Передача погашених бланків-дозволу здійснюється в наступному порядку.

Покупець забезпечує продавця спеціальними пакувальними пакетами у кількості, яка відповідає строку дії договору з розрахунку один пакет на звітний місяць. Такі пакувальні пакети мають індивідуальний номер, який буде закріплено за певним місяцем, в якому здійснювалось отоварення талонів. Пакувальні пакети повинні бути надані покупцем продавцю разом із зразками бланків-дозволу та Інструкції з обслуговування талонів «Європейської нафтової-компанії» в момент підписання цього договору згідно акту прийому-передачі.

Продавець не, пізніше 13 числа календарного дня місяця, наступного за місяцем, в якому здійснювався відпуск товару, повинен передати покупцю у запечатаному пакувальному пакеті лише основну частину погашеного талону (відривна коротка частина талону (корінець) залишається у продавця) разом з актом прийому-передачі погашених талонів (основною частини) та видаткової накладною на відпущене пальне протягом звітного місяця. Номер пакувального пакету, в якому здійснюється передача погашених талонів (основної їх частини), повинен бути відображений в акті прийому-передачі талонів.

При цьому, для можливості подальшого виключення розбіжностей у кількості та асортименті відпущеного пального за бланками-дозволу покупця друга частина талону (відривна коротка частина талону (корінець)) залишається у продавця протягом 30 днів з моменту фактичної передачі погашених талонів покупцю для можливості проведення звірки ідентичності та кількості переданих покупцю бланків. Також у продавця залишається протягом зазначеного терміну відривний корінець з номером пакувального пакету, в якому були передані погашені талони за відповідний місяць.

Безпосередня передача погашених бланків-дозволу може здійснюватися як за допомогою кур`єрської служби на адресу покупця в зазначений у цьому пункті строк, так і особисто уповноваженому представнику покупця за довіреністю, зразок якої міститься в додатку №3 до договору, в головному офісі продавця або покупця. У випадку передачі погашених бланків уповноваженому представнику, пакування талонів у пакет здійснюється після фактичного огляду та підрахунку представником покупця погашених талонів.

Згідно із п.п.5.1.- 5.5. договору загальна вартість договору визначається у розмірі загальної вартості пального та наданих послуг, прийом-передача яких підтверджена видатковими документами, оформленими сторонами в порядку та на умовах, визначених договором, котрі являються специфікацією в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України та складають невід`ємну частину даного договору. Оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Днем перерахування коштів вважається дата зарахування коштів на р/р продавця. Разом з тим, даний пункт не виключає можливості здійснення оплати на умовах відстрочки платежу, за окремою письмовою угодою сторін. Ціна на товар є договірною та визначається в рахунках-фактурах та видаткових накладних. Сторони можуть погодити розмір знижки, а також умови оплати у додатковій угоді. Підставою для оплати є даний договір і рахунок-фактура, виставлений на адресу покупця. Погодженням ціни є оплата рахунку покупцем.

У пункті 7.2. договору сторонами погоджено, що за прострочку оплати поставленого, але неоплаченого товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки (несплати) від вартості несплаченої суми.

Відповідно до п.п.10.2.-10.3. цей договір набирає чинності з моменту його підписання та

діє до 31 грудня 2019 року, у фінансовому відношенні - до повного виконання сторонами фінансових зобов`язань. У випадку, коли жодна із сторін не заявила про бажання розірвати договір за 7 днів до закінчення терміну дії договору, дія договору автоматично подовжується на кожен наступний рік на тих самих умовах.

У період з 13.01.2020 по 27.03.2020 позивачем було передано відповідачу нафтопродукти на загальну суму 650 915,04 грн, що підтверджується видатковими накладними: №РН-0000946 від 27.03.2020 на суму 2 683,56 грн, №РН-0000736 від 10.03.2020 на суму 81 172,20 грн, №РН-0000654 від 29.02.2020 на суму 54 603,72 грн, №РН-0000590 від 24.02.2020 на суму 86 748,12 грн, №РН-0000488 від 17.02.2020 на суму 80 765,76 грн, №РН-0000420 від 10.02.2020 на суму 84 595,80 грн, №РН-0000353від 31.01.2020 на суму 50 926,80 грн, №РН0000254 від 27.01.2020 на суму 59 759,40 грн, №РН-0000199 від 20.01.2020 на суму 64 626,12 грн, №РН-0000106 від 13.01.2020 на суму 85 033,56 грн, які підписані сторонами без будь-яких зауважень та скріплені печатками.

Крім того, передання талонів на пальне підтверджується підписаними між сторонами актами від 17.01.2020 та від 18.02.2020.

У свою чергу, відповідачем було здійснено оплату за вказаним договором у розмірі 149 556,59 грн, що підтверджується відповідними виписками АТ КБ «ПриватБанк», несплаченими залишилися нафтопродукти в сумі 501 358,45 грн.

31.10.2020 позивачем та відповідачем було підписано акт звіряння розрахунків, відповідно до якого сторонами підтверджено наявність у відповідача заборгованості в загальній сумі 501 358,45 грн.

Предметом позову в цій справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 501 358, 45 грн основного боргу, 79 735,18 грн інфляційних збитків нарахованих за загальний період з лютого 2022 року по червень 2022 року та 78 156, 97 грн штрафних санкцій нарахованих за період з 11.02.2022 по 10.08.2022.

Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов`язків: майново-господарських зобов`язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні) підтверджується факт передачі позивачем у власність відповідачу нафтопродуктів (талонів) у період з 13.01.2020 по 27.03.2020 згідно договору на загальну суму 650 915,04 грн.

Відповідачем, у свою чергу, вказані нафтопродукти оплачено частково на загальну суму 149 556,59 грн. Залишилися несплаченими нафтопродукти на загальну суму 501 358,45 грн (650 915,04- 149 556, 59).

Крім цього, матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків, підписаний сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У силу статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, у пункті 5.2. договору сторонами погоджено, що оплата товару здійснюється на умовах попередньої оплати на підставі рахунку-фактури шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця. Днем перерахування коштів вважається дата зарахування коштів на р/р продавця. Разом з тим, даний пункт не виключає можливості здійснення оплати на умовах відстрочки платежу, за окремою письмовою угодою сторін.

Отже, сторонами в договорі погоджена попередня оплата товару, додаткової угоди про відстрочення платежу матеріали справи не містять.

Разом з тим, приймаючи до уваги положення ст.692 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачем не здійснена попередня оплата товару, суд приходить, що відповідач був зобов`язаний оплатити товар після його прийняття.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність в нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі № 911/3685/17.

Суд розцінює підписання відповідачем акту звіряння розрахунків, як визнання ним основного боргу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 501 358,45 грн грошових коштів за передані на підставі договору нафтопродукти. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її сплати не надано.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 501 358,45 грн є правомірною та обґрунтованою, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача суму штрафних санкцій в розмірі 78 156,97 грн, нарахованих за загальний період з 11.02.2022 по 10.08.2022.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 зазначеної вище статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

У пункті 7.2. договору сторонами погоджено, що за прострочку оплати поставленого, але неоплаченого товару, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки (несплати) від вартості несплаченої суми.

Суд зазначає, що штрафна санкція заявлена до стягнення позивачем у позові за своєю правовою природою є пенею, оскільки обраховується у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання та нараховуються за кожен день прострочення виконання.

Отже, приймаючи до уваги зазначене вище, оскільки відповідачем не виконано своїх зобов`язань з своєчасної оплати товару, що є підставою для покладення на останнього відповідальності у вигляді сплати пені, передбаченої пунктом 7.2. договору.

Так, відповідно до ст. 253 Цивільного кодесу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в яку зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що при здійсненні розрахунку пені, яка заявлена в позовній заяві до стягнення, позивачем не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У зв`язку з викладеним, враховуючи оплати та шестимісячний строк нарахування пені від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, судом було здійснено власний розрахунок пені, за наступними накладними та встановлено, що:

· за видатковою накладною №РН-0000106 від 13.01.2020 на суму 85 033,56 грн, строк нарахування пені сплив 14.07.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000199 від 20.01.2020 на суму 64 626,12 грн, строк нарахування пені сплив 20.07.2020;

· за видатковою накладною №РН0000254 від 27.01.2020 на суму 59 759,40 грн,, строк нарахування пені сплив 28.07.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000353 від 31.01.2020 на суму 50 926,80 грн, строк нарахування пені сплив 01.08.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000420 від 10.02.2020 на суму 84 595,80 грн, строк нарахування пені сплив 11.08.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000488 від 17.02.2020 на суму 80 765,76 грн, строк нарахування пені сплив 18.08.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000590 від 24.02.2020 на суму 86 748,12 грн, строк нарахування пені сплив 25.08.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000654 від 29.02.2020 на суму 54 603,72 грн, строк нарахування пені сплив 30.08.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000736 від 10.03.2020 на суму 81 172,20 грн, строк нарахування пені сплив 11.09.2020;

· за видатковою накладною №РН-0000946 від 27.03.2020 на суму 2 683,56 грн, строк нарахування пені сплив 28.09.2020.

Отже, враховуючи, що позивачем проведено нарахування пені в сумі 79 156,97 грн з 11.02.2022 по 10.08.2022, тобто після спливу 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Окрім цього, в зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 79 735, 18 грн нараховані за загальний період з лютого 2022 року по червень 2022 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.

Передбачені, викладеними вище нормами законодавства, наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Дії відповідача, які полягають в порушенні зобов`язання щодо своєчасної оплати товару, є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє обов`язку розрахуватися та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за загальний період з лютого 2022 року по червень 2022 року, судом встановлено що він є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача 79 735,18 грн інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на наведені вище норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 501 358,45 грн основного боргу та 79 735,18 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська нафтогазова компанія» (01033, місто Київ, вулиця Шота Руставелі, будинок 33-Б, нежиле приміщення, 27 ідентифікаційний код 40203854) на користь Приватного підприємства «Валентина» (08140, Київська область, Бучанський район, Київська область, село Білогородка, вулиця Володимирська, будинок 186-Б, ідентифікаційний код 30293276) 501 358 (п`ятсот тисяч триста п`ятдесят вісім) грн 45 коп. основного боргу, 79 735 (сімдесят дев`ять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн 18 коп. інфляційних втрат та 8 716 (всім тисяч сімсот шістнадцять) грн 41 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Я.А.Карабань