ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
16.11.2022Справа № 910/8456/22
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у спрощеному провадженні без виклику сторін справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА"
вул. Небесної Сотні 27, кв. 1, м. Полтава, Полтавська область, 36022
до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП"
бул. Ромена Ролана 13, кв. 259, м. Київ, 03170
про стягнення 286 388,09 грн.
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП" (далі- відповідач) про стягнення 286388,09 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.09.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/8456/22 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
12.09.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, в котрому проти задоволення позовних вимог заперечує.
25.10.2022 позивачем подано заяву про розподіл судових витрат, в котрій просить стягнути з відповідача на користь позивача 30 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.
07.11.2022 позивачем подано відповідь на відзив, в котрій спростовано заперечення відповідача проти позовних вимог, що викладені у відзиві.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.
Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА» (наділі - позивач) на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП» (надалі - відповідач) перераховано 205800,00 грн із призначенням платежу: «за поставку щебеневої продукції ФР 5/20 Р.С. УЗ», що підтверджується відповідним офіційним документом банківської установи АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а саме: платіжним дорученням №153 від 19.11.2019.
Як зазначає позивач, договірні відносини між позивачем та відповідачем стосовно поставки щебеневої продукції відсутні. В даному випадку сталося помилкове призначення платежу неналежній особі - ТОВ «РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП», якому грошові кошти в розмірі 205800,00 грн перераховано без будь-яких правових підстав.
ТОВ «ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА» на адресу відповідача направлявся лист за вих.№89 від 20.01.2020 з вимогою повернути перераховані кошти за щебінь ФР. 5/20 мм в сумі 205800,00 грн шляхом перерахування їх на рахунок ТОВ «ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА», натомість відповідачем 25.05.2020 здійснено лише часткове повернення помилково зарахованих коштів в розмірі 1000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №27 від 25.05.2020 із призначенням платежу: повернення помилково зарахованих коштів».
Позивач стверджує, що вказаний вище платіж здійснений помилково, оскільки між позивачем та відповідачем не існувало жодних договорів та зобов`язальних відносин, а грошові кошти у розмірі 205800,00 грн підлягають стягненню з відповідача на користь позивача як безпідставно отримані на підставі ст. 1212 ЦК України.
Оскільки, відповідач не повернув грошові кошти, позивач керуючись статтею 1212 ЦК України просить стягнути з відповідача в судовому порядку 205800,00 грн. набутих без достатньої правової підстави, а також 16 973,82 грн 3 % річних та 64 614,27 грн. інфляційних втрат.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Як встановлено судом вище, Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОГС" платіжним дорученням № 153 від 19.11.2022 було перераховано на розрахунковий рахунок IBAN № НОМЕР_1 , код 42542120, отримувач ТОВ «РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП», грошові кошти в розмірі 205800,00 грн із зазначенням призначення платежу: " рахунок № СФ-000040 від 18.11.2019 за поставку щебеневої продукції ФР5/20 Р.С.УЗ у сумі 171 500,00 грн., ПДВ - 20% 34300,00 грн". Копія зазначеного платіжного доручення наявна в матеріалах справи.
25.05.2020 Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП» здійснено лише часткове повернення помилково зарахованих коштів в розмірі 1000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №27 від 25.05.2020 із призначенням платежу: повернення помилково зарахованих коштів».
Як стверджує позивач в позовній заяві, будь - які правовідносини, в тому числі на підставі укладених господарських договорів, між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП» відсутні, отже грошові кошти перераховані помилково.
Водночас, в матеріалах справи міститься договір про поставки №2/15/10/19 від 15.10.2019, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП», проте за твердженням позивача сторонами не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору.
Суд зазначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 2 вказаної статті вказує, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Аналогічна правова позиція закріплена в ч. 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до яких зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частиною 5 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно до ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Будь - яких інших доказів існування правовідносин, на які є посилання в платіжному дорученні у графі "призначення платежу", як і доказів, що між позивачем та відповідачем був укладений правочин, спрямований на настання реальних наслідків, сторонами, в т.ч. відповідачем суду не надано.
Наразі, жодних інших доказів відповідно до статей 76 - 77 Господарського процесуального кодексу України, з яких суд міг дійти однозначного висновку щодо узгодження сторонами умов правочину щодо поставки щебеня згідно зі змістом рахунку на оплату, сторонами суду не надано.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
За змістом частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Частина 3 статті 1212 Цивільного кодексу України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13, від 02.09.2014 у справі № 910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі № 910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі № 910/13814/17.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.
Наразі, відповідачем, у відповідності до приписів чинного процесуального закону, не спростовано жодними доказами викладені позивачем у позові обставини щодо відсутності правових підстав для перерахування позивачем спірних грошових коштів.
Будь - яких документальних доказів на підтвердження існування між сторонами договірних відносин відповідачем також не надано.
Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Таким чином, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 205800,00 грн у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем, і, як наслідок, зазначені кошти підлягають поверненню позивачеві.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 16 973,82 грн 3 % річних та 64 614,27 грн. інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).
Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів позивачем нараховано 16 973,82 грн 3 % річних та 64 614,27 грн. інфляційних втрат за період з 20.11.2019 по 12.08.2022.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 973,82 грн 3 % річних та 64 614,27 грн. інфляційних втрат, а відтак, суд задовольняє вказані вимоги повністю.
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, достатніми (ст.ст. 76-79 ГПК України).
Згідно із ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА" підлягають задоволенню у повному обсязі.
У змісті позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА" виклало попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, у відповідності до якого позивач очікує понести витрати, пов`язані із розглядом даної справи, на оплату професійної правничої допомоги у розмірі від 30 000,00 грн.
Частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 30 000,00 грн. (що складаються з вартості правових послуг у сумі 20 000,00 грн. та гонорару успіху адвоката у сумі 10 000,00 грн.), Позивач долучив копії:
- договору про надання юридичних послуг правової допомоги від 01.08.2022, укладеного ТОВ "Щебінь-торг-Україна" з Адвокатом Титаренко Ю.Д.;
- ордеру на надання правничої допомоги ТОВ "Щебінь-торг-Україна" адвокатом Титаренко Ю.Д. від 16.08.2022 серія ВІ № 1099963;
- свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, виданого адвокату Титаренко Ю.Д. (від 09.06.2020 серія ПТ № 3472);
- детального опису витрат на правову (правничу) допомогу за вищезазначеним договором від 18.10.2022;
- акту приймання-передачі наданих послуг від 18.10.2022 на суму, що складаються з вартості правових послуг у сумі 20 000,00 грн. та гонорару успіху адвоката у сумі 10 000,00 грн.
Пунктом 4.3 Договору визначено, що оплата послуг адвоката за даним договором здійснюється клієнтом в безготівковій формі або готівковій формі за результатом надання послуг після погодження сторонами шляхом підписання акту приймання-передачі наданих послуг, але не пізніше 30.12.2022.
Відповідно дог ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Принцип "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.
Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Виходячи зі змісту статей 3, 11, 15 Господарського процесуального кодексу України питання співмірності заявлених позивачем до стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу має вирішуватись із застосуванням критеріїв пропорційності та розумності, керуючись принципом верховенства права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, заява № 19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно ч. 3 та ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги; розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У розумінні положень частини 5 цього ст. 126 Господарського процесуального кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Відповідно до п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 у справі № 23-рп/2009 "Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати".
Відповідно до п. 26 постанови Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 902/844/18 склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Правову позицію щодо застосування положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд, висловив, зокрема, у постановах від 03.05.2019 у справі № 910/10911/18, від 14.05.2019 у справі № 922/576/18, від 29.05.2019 у справі № 910/10483/18, від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 25.06.2019 № 916/1340/18.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У своїх запереченнях проти заяви про відшкодування судових витрат ТОВ «Рейл-Транс Грпуп» вказувало, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами).
Суд погоджується з доводами відповідача та приходить до висновку про неспівмірність та необґрунтованість заявлених позивачем витрат на послуги адвоката із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також що розмір таких витрат є необґрунтованим з огляду на наступне.
Дана справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки не є складною враховуючи, що предметом спору є стягнення 204800,00 грн. як безпідставно перерахованих, а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань з повернення помилково сплаченої суми коштів.
Як вбачається із матеріалів справи документами, що регулюють взаємовідносини сторін, є платіжне доручення №153 від 19.11.2019 на суму 205 800,00 грн., №27 від 25.05.2020 на суму 1000,00 грн.
Також суд зауважує, що заявником до матеріалів справи доказів сплати всієї суми заявлених до стягнення витрат на правову допомогу на виконання умов Договору про надання правової допомоги не представлено.
Щодо стягнення із відповідача 10 000,00 грн. як гонорару успіху адвоката у справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №904/4507/18, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі порядку обчислення таких витрат, а у разі відсутності у тексті договору таких умов, суди мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію таких витрат.
Пунктом 4.5 Договору про надання правничої допомоги визначено, що у разі досягнення позитивного результату (в тому числі винесення судом рішення на користь Замовника), Клієнт сплачує Адвокату 10 000,00 грн., який є гонораром успіху.
У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №904/4507/18 міститься висновок про необов`язковість для суду зобов`язань, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2021 у справі № 755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтвердила свій висновок, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін і зробила висновок, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
За наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22.02.2005 у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v., заява № 35839/97).
Отже, виходячи з вищенаведеної судової практики, при визначенні суми відшкодування витрат Позивача на правничу (правову) допомогу у справі № 910/8456/22 необхідно враховувати:
що спір який виник між Сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із повернення безпідставно набутого майна (коштів); матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час;
із остаточного розрахунку судових витрат від 18.10.2022 у справі №910/8456/22 судом встановлено, що адвокатом Титаренко Ю.Д. витрачено 3 год часу на вивчення та аналіз Договору №2/15/10/19 від 15.10.2019 та фінансово-бухгалтерських документів. Проте, самим представником у відповіді на відзив казано, що означений договір немає жодного відношення до правовідносин, що склалися між сторонами у господарській справі №910/8456/22;
даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
В зв`язку з чим, витрати зі сплати гонорару успіху не мають характеру необхідних, не співрозмірні з виконаною адвокатом роботою в суді першої інстанції не містить обґрунтування обсягу фактичних дій представника Позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату, а їх відшкодування матиме надмірний характер.
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для компенсації позивачу суми в розмірі 10 000,00 грн за рахунок відповідача.
Аналогічні правові висновки містяться також і у постановах Верховного Суду від 24.06.2021 у справі № 922/902/19 та від 06.07.2021 у справі № 922/901/19.
Враховуючи викладені обставини, керуючись ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн, стосовно якої подано заяву, не відповідає критеріям обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, є неспівмірним з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.
Таким чином, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА", з покладанням на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП" обов`язку по відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Аргументи відповідача проти задоволення позовних вимог, що викладені у відзиві, суд розглянув і відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕЙЛ-ТРАНС ГРУП" (бул. Ромена Ролана 13, кв. 259, м. Київ, 03170; код ЄДРПОУ 42542120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЩЕБІНЬ-ТОРГ-УКРАЇНА" (вул. Небесної Сотні 27, кв. 1, м. Полтава, Полтавська область, 36022; код ЄДРПОУ 43096754) 204 800 грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів, 16 973 грн. 82 коп. 3% річних, 64 614 грн. 27 коп. інфляційних втрат, 11 000 грн. 00 коп. витрат на правничу допомогу та 4295 грн 85 коп. судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Суддя М.О. Лиськов
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 16.11.2022 |
Оприлюднено | 17.11.2022 |
Номер документу | 107351156 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Лиськов М.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні