Рішення

від 07.11.2022 по справі 916/18/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/18/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

секретар судового засідання: Вакарчук Д.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Сторожко О.П.;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР-ГРАНД-АВТО» (65031, м. Одеса, вул. Промислова, 21, код ЄДРПОУ 38017817);

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Солощука Олега Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

про стягнення 180623,73 грн.

1. Суть спору.

Позивач ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх.№18/22 від 04.01.2022) до відповідача ФОП Солощука Олега Миколайовича, в якій просить суд стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 103910,00 грн., пеню у розмірі 29029,00 грн. та 47623,73 грн. відсотків річних, а також судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови договору поставки №3001/18-2 від 30.01.2018, а саме в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.01.2022 було відкрито провадження у справі №916/18/22 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 09.02.2022.

У судовому засіданні 09.02.2022 суд дійшов висновку, що спір по справі №916/18/22, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, в зв`язку з чим судом було оголошено перерву у розгляді справи до 14.03.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

З огляду на вищевикладене, з метою забезпечення безпеки відвідувачів та працівників Господарського суду Одеської області судове засідання, яке призначене на 14.03.2022 не відбулося.

Ухвалою суду від 05.04.2022 було відкладено судове засідання для розгляду справи №916/18/22. При цьому повідомлено учасників справи, що вони мають право подати до суду письмову згоду на судовий розгляд справи без їх участі в судовому засіданні, заяву про розгляд справи у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, або заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Ухвалою суду від 31.08.2022 було призначено судове засідання по справі №916/18/22 на 19.09.2022.

19.09.2022 судом отримано від ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» детальний опис виконаних робіт (наданих послуг, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги (вх.№19880/22).

У судовому засіданні 19.09.2022 суд ухвалою в протокольній форм оголосив перерву у судовому засіданні на 10.10.2022.

Судове засідання, яке було призначено на 10.10.2022 о 15:30, у призначений час не відбулося у зв`язку з тривалою повітряною тривогою протягом дня і загрозою масованих ракетних ударів з боку агресора, про що Господарським судом Одеської області було розміщено відповідне оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

Ухвалою суду від 12.10.2022 було призначено судове засідання по справі №916/18/22 на 07.11.2022.

В судове засідання, призначене на 07.11.2022, з`явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, явку уповноважено представника не забезпечив, про причини відсутності суд не повідомив, однак про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належим чином шляхом надіслання копій ухвал суду на адресу місцезнаходження ФОП Солощука О.М., зазначену в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, які були повернуті до суду із відміткою поштової установи про невручення у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою, у зв`язку із закінченням терміну зберігання та у зв`язку із відмовою адресата від отримання поштового відправлення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день вручення судового рішення під розписку або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Отже враховуючи, що господарським судом вжито всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду судової справи, та забезпечено реалізацію учасникам справи своїх прав на судовий захист, господарський суд дійшов висновку вирішити справу за наявними матеріалами справи, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

У судовому засіданні 07.11.2022 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повний текст буде складено 14.11.2022.

3. Аргументи учасників справи.

3.1. Доводи ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО».

Позивач повідомив, що 30.01.2018 між ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» та ФОП Солощуком О. М. був укладений Договір поставки №3001/18-2 від 30.01.2018, на підставі якого позивачем була здійснена поставка товару - автозапчастин на суму 133960,00 грн., а відповідач в свою чергу оплату за вказаний товар в повному обсязі не здійснив.

Як вказує позивач, ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» поставка на загальну суму 133960,00 грн. відбулась на підставі доданих до позовної заяви видаткових накладних, товар за якими був отриманий відповідачем особисто, про що свідчить його підпис на вказаних накладних.

Також позивач зазначив, що ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» за такими видатковими накладними виставив ФОП Солощук О.М. відповідні рахунки на оплату поставленого товару.

За твердженням позивача, він свої зобов`язання стосовно поставки на адресу покупця товару, зазначеного у видаткових накладних згідно договору поставки №3001/18-2 від 30.01.2018 виконав у повному обсязі.

Водночас позивач вказує, що за поставлений товар, покупець розрахувався лише частково, сплативши суму 30050,00 грн. та заборгованість відповідача складає 103910,00 грн.

Також позивач зазначив, що ним вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення листів електронною поштою на адресу відповідача, крім того на юридичну адресу відповідача 04.11.2021 за вих.№0411/21-1 було направлено претензію та акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.11.2019 по 03.11.2021, однак як вказує позивач, вказаний лист та поштове повідомлення були повернуті без вручення адресату.

Крім цього у зв`язку із простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати отриманого товару, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 29090,00 грн. та відсотки річних у розмірі 47623,73 грн.

3.2. Доводи ФОП Солощука О.М..

Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, заперечень щодо позову не надав.

4. Обставини справи, встановлені судом.

30.01.2018 між «ТІР-ГРАНД-АВТО» (Постачальник) та ФОП Солощук О.М. (Покупець) було укладено договір поставки №3000/18-2, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався передати у власність Покупця товар, згідно з замовленням Покупця, що оформлені за узгодженою формою, а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити визначений товар.

Пунктом 1.2 договору визначено, що найменування, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), ціна за одиницю товару (далі-товар) визначаються у рахунках-фактурах та остаточно узгоджується сторонами у видаткових накладних, що є невід`ємною частиною Договору.

Згідно п.п. 2.1 2.3 договору, поставка товару здійснюється на підставі отриманого Постачальником замовлення. Замовлення виконується переважно у письмовій формі. Допускається оформлення замовлення шляхом факсимільного зв`язку та електронною поштою, що поставляється за окремою накладною. На підставі отриманого замовлення на поставку товарів Постачальник надає Покупцю для погодження рахунок-фактуру, в якій вказує товарну номенклатуру, кількість, ціну та загальну вартість товару. Рахунок-фактура оформляється переважно в письмовій формі. Допускається оформлення рахунку-фактури шляхом факсимільного зв`язку та електронною поштою. Перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця відбувається в момент приймання-передачі товару.

Як передбачено п.п. 3.1, 3.3, 3.4 договору, Покупець оплачує поставлений Постачальником товар за цінами, узгодженими Сторонами та зазначені у рахунку-фактурі. Оплата товарів Покупцем здійснюється в безготівковій формі протягом 10 (Десяти) календарних днів з моменту поставки товарів за кожною видатковою накладною. Оплата за поставлений Товар здійснюється Покупцем у національній валюті шляхом перерахування грошей на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до п. 3.7 договору, всі платежі по Договору зараховуються в рахунок погашення заборгованості в порядку її хронологічного виникнення, якщо інше не вказано в платіжному дорученні Покупця.

У випадку порушення Договору Сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. За прострочення платежу Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості, а також 25 відсотків річних від простроченої суми. (п.п. 4.1, 4.2 договору).

Відповідно до п.п. 6.1 6.4 договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін. Договір вступає в силу у момент, визначений п.6.1 Договору та діє до 31 грудня 2018 року. Якщо протягом 1 місяця до закінчення строку дії даного Договору жодна із сторін не заявить про намір змінити його умови або припинити його дію, Договір вважається продовженим на 1 календарний рік. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору.

Судом встановлено, що на виконання умов вказаного договору ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» здійснив поставку товару на користь ФОП Солощука О.М. на загальну суму 133960,00 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими печатками видатковими накладними №0000008849 від 28.11.2019 на суму 32190 грн. (з ПДВ), №0000008850 від 28.11.2019 на суму 2850 грн. (з ПДВ), №0000008883 від 30.11.2019 на суму 6465 грн. (з ПДВ), №0000008942 від 06.12.2019 на суму 12155 грн. (з ПДВ), №0000008944 від 06.12.2019 на суму 12730 грн.(з ПДВ), №0000008991 від 12.12.2019 на суму 20120 грн. (з ПДВ), №0000009036 від 17.12.2019 на суму 9915 грн.(з ПДВ), №0000009063 від 20.12.2019 на суму 12680 грн. (з ПДВ), №0000009361 від 04.02.2020 на суму 12065 грн. (з ПДВ), №0000009382 від 06.02.2020 на суму 4140 грн. (з ПДВ), №0000009597 від 02.03.2020 на суму 3370 грн. (з ПДВ), №0000009602 від 03.03.2020 на суму 5280 грн.

Також як вбачається із матеріалів справи Постачальником було виставлено рахунки Покупцю на оплату поставленого товару на загальну суму 133960,00 грн. за вищевказаними видатковими накладними, а саме: рахунок на оплату №0000005625 від 20.11.2019, №0000005672 від 27.11.2019, №0000005690 від 30.11.2019, №0000005730 від 06.12.2019, №0000005713 від 05.12.2019, №0000005761 від 12.12.2019, №0000005785 від 17.12.2019, №0000005797 від 20.12.2019, №0000005990 від 03.02.2020, №0000006000 від 05.02.2020, №0000006125 від 02.03.2020, №0000006131 від 03.03.2020.

Крім того судом встановлено, що ФОП Солощук О. М. здійснював оплату на користь ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» у розмірі 130000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах платіжні доручення. Між тим Постачальником зараховувалися дані грошові кошти на погашення заборгованості за попередніми поставками до 28.11.2019 у розмірі 99950,00 грн., які не відносяться до предмету розгляду даної справи, що підтверджується витягом з картки рахунку №361.

Фактично Постачальник із загального розміру сплачених грошових коштів Покупця зарахував в погашення заборгованості за вищезазначеними видатковими накладними 30050,00 грн., отже залишок заборгованості становить 103910,00 грн.

04.11.2021 ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» звернувся до ФОП Солощук О.М. із листом-претензією про сплату заборгованості за поставлені товари, пені та відсотків річних. Проте, претензія повернулася до відправника як невручена адресату.

Як зазначив позивач, відсутність оплати за поставлений товар зі сторони відповідача та невиконання вимог претензії стало підставою для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з ФОП Солощука Олега Миколайовича заборгованості у розмірі 103910,00 грн., пені у розмірі 29029,00 грн. та 47623,73 грн. відсотків річних.

5. Позиція суду.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України зарахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1. ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Приписами ч.1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» належним чином виконало умови договору поставки №3000/18-2 від 30.01.2018 щодо своєчасної поставки обумовленого сторонами товару, про що свідчить наявні в матеріалах справи підписані сторонами видаткові накладні про поставку відповідного товару, а також відсутність заперечень зі сторони відповідача щодо самої поставки, якості товару, строку здійсненої поставки, а також виконання позивачем інших умов договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Між тим у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оплати заборгованості за отриманий товар у розмірі 103910,00 грн. зі сторони відповідача, на підставі чого суд дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору поставки №3000/18-2 від 30.01.2018 та не здійснив оплату отриманого товару у визначений строк, з огляду на що, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення основної суми заборгованості у розмірі 103910,00 грн. обґрунтованими та правомірними.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як було встановлено судом, договором поставки №3000/18-2 від 30.01.2018 передбачено відповідальність Покупця за прострочення платежу у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення до повного погашення заборгованості, а також 25 відсотків річних від простроченої суми.

Отже сторонами на власний розсуд в силу положень свободи договору було погоджено більший розмір відсотків річних за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, ніж передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 25% річних у розмірі 47623,73 грн., суд встановив його обґрунтованість та арифметичну правильність.

Статтею 529 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як передбачено ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на викладене, враховуючи положення п.4.2. договору, а також факт прострочення грошового зобов`язання щодо оплати поставленого товару, суд вважає правомірним нарахування позивачем відповідачу пені.

Перевіривши наданий позивачем разом із позовною заявою розрахунок штрафних санкцій у вигляді пені у розмірі 29090,00 грн., суд вважає його правильним та обгрунтованим, а також враховує відсутність відповідних заперечень, наданих з боку відповідача або контррозрахунку.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність достатніх фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» щодо стягнення з ФОП Солощук О.М. основної заборгованості у розмірі 103910,00 грн., пені у розмірі 29090,00 грн. та 25% річних у розмірі 47623,73 грн.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно п.2 ч.1, ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог в повному обсязі, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Також позивачем, крім стягнення витрат по сплаті судового збору, було заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн, щодо яких суд зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Зазначеним приписам Конституції України кореспондує стаття 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При застосуванні критерію у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 904/1169/17 та від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до положень статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 «Послуги. Загальні положення» цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об`єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв`язку із вирішенням спору в суді.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу: як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такої правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду згідно додаткової постанови від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.

Водночас суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини можуть бути використані судом в якості джерела права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, останній надав суду такі документи:

- копія договору про надання правової допомоги № 27/12 від 27.12.2021;

- детальний опис виконаних робіт (наданих послуг, виконаних адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги, оформлений окремою письмовою заявою по справі (вх.№19880/22 від 19.09.2022).

- копія платіжного доручення №7788 від 15.09.2022.

27.12.2021 між Адвокатом Стороженко О.П. (Адвокат) та ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» (Клієнт) було укладено договір №27/12 про надання правової допомоги, предметом якого є надання Адвокатом усіма законними методами та способами правових послуг Клієнту у всіх питань з приводу здійснення Клієнтом його діяльності, у справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів Клієнта, а Клієнт зобов`язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором.

Згідно п.1.2 договору про надання правової допомоги, Клієнт надає право (уповноважує) Адвоката при здійсненні своїх повноважень представляти Клієнта, зокрема в судах всіх інстанцій, у тому числі місцевих судах (загальних, господарських, адміністративних), судах апеляційної та касаційної інстанцій (загальних, господарських, адміністративних), Верховному Суді, з усіма правами наданими позивачу, відповідачу, третій особі, заявнику, скаржнику, заінтересованій особі, стороні виконавчого провадження та захиснику Клієнта незалежно від його процесуального статусу.

Відповідно до п. 3.1 договору, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Адвокату, визначається за домовленістю сторін, та визначається виходячи з досвіду Адвоката, його кваліфікації, персонального попиту на допомогу Адвоката, складності правового питання, справи, її тривалості, важливості питання, що вирішується для Клієнта, фінансових можливостей та матеріального стану Клієнта.

Як вбачається із детального опису, адвокатом були виконані такі роботи (надані послуги): складання позовної заяви 3000,00 грн., складання розрахунку штрафних санкцій 1000,00 грн., участь Адвоката у судових засіданнях при розгляді справи 4000,00 грн.

Вказані послуги були оплачені Клієнтом у повному обсязі, про що свідчить копія платіжного доручення №7788 від 15.09.2022 на суму 8000,00 грн.

Отже, з огляду на відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо співмірності понесених позивачем витрат, суд оцінюючи правомірність вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, понесених позивачем, керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи, доведення заявником факту та обсягу отриманих послуг з правової допомоги, суд дійшов висновку про обґрунтованість суми у розмірі 8000,00 грн., витраченої на послуги адвоката, а також відповідність наданих адвокатських послуг критерію реальності та неминучості, у зв`язку з чим вимога ТОВ «ТІР-ГРАНД-АВТО» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню, на підставі чого такі витрати у розмірі 8000,00 грн. підлягають стягненню з ФОП Солощука О.М.

Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, позивач просив також стягнути з відповідача судові витрати на поштову кореспонденцію в розмірі 200,00 грн.

Згідно ч. 2 ст. 128 ГПК України, розмір витрат на вчинення дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Водночас позивачем не зазначено щодо якої саме поштової кореспонденції позивач поніс витрати у заявленому розмірі та не надав належних та допустимих доказів понесення таких витрат, на підставі яких суд мав би можливість оцінити правомірність та обґрунтованість заявленого до стягнення такого виду та розміру судових витрат, на підставі чого суд дійшов висновку про відмову у покладенні на відповідача 200,00 грн. судових витрат на поштову кореспонденцію.

Керуючись ст. ст. 123, 126, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Солощука Олега Миколайовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТІР-ГРАНД-АВТО» (65031, м. Одеса, вул. Промислова, 21, код ЄДРПОУ 38017817) заборгованість у розмірі 103910/сто три тисячі дев`ятсот десять/грн. 00 коп., пеню у розмірі 29090/двадцять дев`ять тисяч дев`яносто/грн. 00 коп., 25% річних у розмірі 47623/сорок сім тисяч шістсот двадцять три/грн. 73 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 2709/дві тисячі сімсот дев`ять/грн. 36 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000/вісім тисяч/грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.

Повне рішення складено 14 листопада 2022 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська