Постанова

від 02.11.2022 по справі 915/442/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 915/442/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Багай Н. О., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадайс Релакс» - Пінчук О. С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Базисбудтранс» - Панченка С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадайс Релакс»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021 (у складі колегії суддів: Разюк Г. П. (головуючий), Колоколова С. І., Савицького Я. Ф.),

додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 (у складі колегії суддів: Разюк Г. П. (головуючий), Колоколова С. І., Савицького Я. Ф.),

рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021 (суддя Смородінова О. Г.)

та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2021 (суддя Смородінова О. Г.)

у справі № 915/442/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадайс Релакс»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базисбудтранс»

про встановлення земельного сервітуту та зобов`язання внести відомості до Державного земельного кадастру та Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Парадайс Релакс» (далі - ТОВ «Парадайс Релакс») звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Базисбудтранс» (далі - ТОВ «Базисбудтранс»), в якій (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) просило суд встановити постійний земельний сервітут шляхом надання ТОВ «Парадайс Релакс», а також членам його виконавчого та інших органів право проходу та проїзду, а також право для проходу та проїзду працівникам, відвідувачам ТОВ «Парадайс Релакс», зокрема його клієнтам, діловим партнерам, в тому числі і потенційним, контрагентам, які в тому числі, але не виключно поставляють продукти, будівельні матеріали, здійснюють ремонт майна ТОВ «Парадайс Релакс» чи будівництво, здійснюють обслуговування комунікацій, тощо, по частині земельної ділянки загальною площею 1,7054 га, кадастровий номер 4825710100:36:053:0001, розташованій по вул. Суворова, 4а в місті Снігурівка, Снігурівського району, Миколаївської області (цільове призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), яка належить ТОВ «Базисбудтранс» (ідентифікаційний код юридичної особи 36895395), на якій розташовано майновий комплекс, що складається із адміністративної будівлі А-1, площею 147,0 кв. м, АЗС Б-1, площею 28,3 кв. м, навісу К-1, площею 87,0 кв. м, вбиральні И-1, площею 2,0 кв. м, ганку № 1 площею 1,5 кв. м, воріт № 3 площею 13,5 кв. м, хвіртки № 4 площею 2,4 кв. м, забору № 5 площею 9,4 кв. м, забору № 6 площею 357,6 кв. м, забору № 7 площею 10,4 кв. м, баку №16 площею 1,0 кв. м, баку № 18 площею 1,0 кв. м, баку № 19 площею 1,0 кв. м, баку № 20 площею 1,0 кв. м, баку № 21 площею 1,0 кв. м, баку № 22 площею 1,0 кв. м, баку № 23 площею 1,0 кв. м, баку № 24 площею 1,0 кв. м, баку № 25 площею 1,0 кв. м, басини № 27 площею 5,0 кв .м, оглядової ями № 32 площею 6,0 кв. м, заправочної № 35 площею 12,0 кв. м, залізної вежи № 36 площею 6,0 кв. м, трансформаторної № 37 площею 6,0 кв. м, замощення І площею 3940,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Миколаївська область, загальною площею 4643,1 кв. м, що перебуває у власності ТОВ «Парадайс Релакс» та визначити істотні умови сервітуту:

1. Строк сервітуту - постійний.

2. Площа, на яку поширюється земельний сервітут. - 0,4643 га (4643,1 кв. м загальна площа майнового комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Миколаївська область).

3. Межі сервітуту - згідно технічного паспорту на майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Миколаївська область (інвентаризаційна справа № 4378, реєстровий № 21750883, виконаний станом на 26.12.2007), а саме починаючи вздовж з південної частині комплексу - хвіртки № 4 та впродовж воріт № 3 та забору № 6 із залізобетонних плит (розміщений по периметру майнового комплексу - західна, північна, східна частини комплексу, закінчується на південній частині комплексу упираючись в адміністративну будівлю А-1, проходить біля АЗС Б-1, паркану (забору № 7), баків №16, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 23, № 24, № 25, замощення І, вбиральні И-1) та вздовж адміністративної будівлі А-1 закінчуючи хвірткою № 4.

4. Плата за встановлення та користування сервітутом у розмірі 1000,00 грн за рік, але не менше 100% від суми земельного податку за частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту з внесенням щомісяця до 1-го числа рівними частками.

Зобов`язати ТОВ «Базисбудтранс» зареєструвати відомості про земельний сервітут на частину земельної ділянки загальною площею 1,7054 га, кадастровий номер 4825710100:36:053:0001, розташованої по вул. Суворова, 4а в місті Снігурівка, Снігурівського району, Миколаївської області (цільове призначення 03.07 для будівництва та обслуговування будівель торгівлі), яка належить ТОВ «Базисбудтранс», у Державному земельному кадастрі та Єдиному Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Парадайс Релакс» як власник майнового комплексу, який розташовано на земельній ділянці відповідача, не може здійснювати користування своїм майном у зв`язку з відсутністю проходу та проїзду до нього.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, стягнуто з ТОВ «Парадайс Релакс» на користь ТОВ «Базисбудтранс» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн.

Додатковою постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 стягнуто з ТОВ «Парадайс Релакс» на користь ТОВ «Базисбудтранс» 8 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у лютому 2022 року ТОВ «Парадайс Релакс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2021, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 915/442/21 за касаційною скаргою ТОВ «Парадайс Релакс» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2021 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; доручено Господарському суду Одеської області розглянити питання відновлення втраченого судового провадження у справі № 915/442/21; зупинено касаційне провадження у справі № 915/442/21 за касаційною скаргою ТОВ «Парадайс Релакс».

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 поновлено касаційне провадження у справі № 915/442/21 за касаційною скаргою ТОВ «Парадайс Релакс»; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засідання на 02.11.2022.

ТОВ «Базисбудтранс» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Крім того, товариством надано попередній розрахунок суми судових витрат у сумі 10 000,00 грн, які відповідач поніс і очікує понести у зв`язку із розглядом справи та зазначено, що детальний опис робіт (наданих послуг), що будуть виконані адвокатом та здійснені ним витрати, необхідні для надання правничої допомоги, а також відповідні докази будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11.10.2018 між ТОВ «Базисбудтранс» та Приватним підприємством Виробничо-торгівельна фірма «Лотос» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами якого відповідач придбав земельну ділянку площею 1,7054 га, яка розташована за адресом: земельна ділянка № 4а, вул. Суворова, місто Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область, кадастровий номер: 4825710100:36:053:0001.

11.10.2018 ТОВ «Базисбудтранс» зареєстровало право власності на вищезазначену земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, 11.10.2018 між тими ж сторонами укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач придбав майновий комплекс, який розташований за адресою: вул. Суворова, 4а, місто Снігурівка, Снігурівський район, Миколаївська область. Відповідно до пункту 1.2 цього договору зазначений майновий комплекс розташовано на земельній ділянці з кадастровим номером 4825710100:36:053:0001.

25.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інновація» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Інновація», продавець) та ТОВ «Парадайс Релакс» (покупець) укладено договір купівлі- продажу нерухомого майна, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав майновий комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, Миколаївська область, загальною площею 4643,1 кв. м.

За змістом пунктів 2, 3 цього договору, майновий комплекс розташовано на земельній ділянці 4825710100:36:053:0002, що не сформована. Цей майновий комплекс належав на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнового комплексу, посвідченого 27.03.2008 приватним нотаріусом та зареєстрованого за № 363.

Отже, на час придбання майнового комплексу позивачу було відомо про відсутність у продавця будь-яких прав на користування земельною ділянкою, на якій він розташований.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.02.2020 № 201759863, ТОВ «Парадайс Релакс» 25.02.2020 зареєстровано право власності на цей майновий комплекс.

23.06.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Інновація» (продавець) та ТОВ «Парадайс Релакс» укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.02.2020, за умовами якої пункт 2 договору викладено у наступній редакції: «Предмет іпотеки розташований на земельній ділянці площею 1,7054 га, кадастровий номер 4825710100:36:053:0001, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.»

У додатковій угоді сторонами не зазначено підстав внесення зазначених змін.

Судами установлено, що інших доказів розташування майнового комплексу позивача на земельній ділянці ТОВ «Базисбудтранс» матеріали справи не містять. Однак, відповідачем зазначений факт не заперечується.

24.01.2021 ТОВ «Парадайс Релакс» листом № 15/54/2101 повідомивши відповідача про право власності на майновий комплекс, розташований на земельній ділянці, власником якої є ТОВ «Базисбудтранс», запропонував останньому в досудовому порядку укласти договір про встановлення сервітуту щодо земельної ділянки (кадастровий номер 4825710100:36:053:0001) для задоволення потреб власника майнового комплексу - ТОВ «Парадайс Релакс», які не можуть бути задоволені іншим способом. До листа позивачем було додано: копію договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25.02.2020, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу - Тверською І. В., зареєстрованого в реєстрі за № 182, та копію додаткової угоди до нього від 23.06.2020; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.02.2020 № 201759863; інформаційну довідку Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 16.12.2020; договір про встановлення земельного сервітуту.

У відповіді на зазначений лист ТОВ «Базисбудтранс» повідомило позивача (лист від 19.02.2021 №19/02-2), що для укладання договору про встановлення земельного сервітуту (проект якого додано до листа позивача) відсутні підстави.

ТОВ «Парадайс Релакс», звертаючись до суду з позовними вимогами про встановлення земельного сервітуту та зобов`язання ТОВ «Базисбудтранс» внести відомості про земельний сервітут до Державного земельного кадастру та Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, обґрунтував свої вимоги недосягненням домовленості з відповідачем про встановлення сервітуту щодо земельної ділянки, яка належить останньому на праві власності, для задоволення потреб у користуванні майновим комплексом, власником якого він є.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходячи з того що позивачем не доведено порушення його права або законного інтересу відповідачем, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

У поданій касаційній скарзі ТОВ «Парадайс Релакс», обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 310/8975/16-ц, від 01.11.2018 у справі № 642/3165/17, від 20.09.2018 у справі № 918/370/17, від 19.06.2019 у справі № 925/603/18, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 910/1487/20, від 22.09.2021 у справі № 325/329/19.

Крім того, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на наявність підстав, передбачених пунктом 1, 3 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про призначення експертизи.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, враховуючи встановлені статтею 300 ГПК України межі такого перегляду, виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18, від 28.11.2019 у справі № 918/150/19, від 26.01.2022 у справі № 921/787/20 від 14.06.2022 у справі № 904/3870/21, від 13.09.2022 у справі № 918/1222/21.

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (частини 1, 2).

Стаття 99 ЗК України передбачає види права земельних сервітутів. Однак цей перелік не є вичерпним.

Частинами 1, 2 статті 100 ЗК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Сервітут є речовим правом на чуже майно (частина 1 статті 395 ЦК України).

Статтею 401 ЦК України перебачено, що користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (стаття 402 ЦК України).

Відповідно до статті 404 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1). Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (частина 2).

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому позивачу слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц.

Тобто, закон вимагає від позивача надання суду доказів того, що обслуговування та користування належного йому майна є неможливим без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази (частина 1 статті 73 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПУ України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як установлено судами попередніх інстанцій, майновий комплекс є автозаправочною станцією, користування якою здійснювалося попередніми власниками без встановлення земельного сервітуту. Доказів того, що можливість такого користування втрачена суду не надано.

Крім того, судами установлено, що згідно з технічним паспортом на виробничий будинок АДРЕСА_1, виготовлений 26.12.2007 та виданий ОСОБА_1. (попередній власник), майновий комплекс має залізні ворота та хвіртку, отже позивач не позбавлений проїзду та проходу до свого майна.

Разом з цим, позивачем не надано доказів, які підтверджують факт неможливості користуватися майновим комплексом іншим способом, ніж обтяження земельної ділянки відповідача сервітутом.

Судами також установлено, що позивачем не доведено та не обґрунтовано площу і межі земельної ділянки, на яку він просить встановити сервітут.

Обов`язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача у спорі про встановлення земельного сервітуту (постанова Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 905/798/19).

Отже, як правильно встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, доказів того, що використання та обслуговування майнового комплексу неможливе без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про встановлення земельного сервітуту та зобов`язання ТОВ «Базисбудтранс» внести відомості про земельний сервітут до Державного земельного кадастру та Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем його прав або охоронюваних законом інтересів.

Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «Парадайс Релакс» у касаційній скарзі зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 310/8975/16-ц, від 01.11.2018 у справі № 642/3165/17, від 20.09.2018 у справі № 918/370/17, від 19.06.2019 у справі № 925/603/18, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 910/1487/20, від 22.09.2021 у справі № 325/329/19.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у справі № 642/3165/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні позовних вимог, виходячи із того, що вимога про встановлення сервітуту має пред`являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут, дійшов висновку, що судом першої інстанції не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у справі.

У справі № 915/442/21, що розглядається, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю порушення відповідачем, власником земельної ділянку, права або законного інтересу позивача.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 915/442/21, що розглядається, не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі № 310/8975/16-ц, від 20.09.2018 у справі № 918/370/17, від 19.06.2019 у справі № 925/603/18, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц, від 30.06.2021 у справі № 910/1487/20, від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Отже, проаналізувавши судові рішення, правові висновки в яких, за доводами скаржника, не були враховані судами попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу ТОВ «Парадайс Релакс», подану з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, слід визнати необґрунтованою, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень у справі, що розглядається, ТОВ «Парадайс Релакс» зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив клопотання про призначення експертизи.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Зокрема, згідно з пунктами 1, 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього кодексу, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови не підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Крім того, саме тільки посилання скаржника на те, що суди попередніх інстанцій не в повному обсязі дослідили докази, без належного обґрунтування не можуть ставити під сумнів судове рішення; доводи касаційної скарги, які стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції з огляду на положення частини 2 статті 300 ГПК України.

Відповідно до статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

У справі № 951/442/21, що розглядається, суд першої інстанції, ураховуючи обставини справи, предмет позову, характер спірних правовідносин, дійшов висновку про відсутність необхідності у спеціальних знаннях для вирішення спору.

Колегія суддів зазначає, що призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до незгоди з мотивами, з яких судом було відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій.

Стосовно доводів ТОВ «Парадайс Релакс» щодо незаконності додаткових судових рішень судів попередніх інстанцій про стягнення з позивача на користь ТОВ «Базисбудтранс» витрат на професійну правничу допомогу суд касаційної інстанції зазначає таке.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 09.01.2020 між ТОВ «Базисбудтранс» (клієнт) та Адвокатським бюро «Панченко та партнери» в особі керуючого партнера Панченка С. В. (виконавець) було укладено договір про надання правової допомоги № 09/01-АІ (далі - Договір № 09/01-АІ), за умовами якого винагорода виконавця за надання правової допомоги (гонорар) виплачується у фіксованому розмірі, який становить 2000,00 грн на годину.

Додатковою угодою № 1 до Договору № 09/01-АІ укладеною між цими ж сторонами передбачено, що клієнт доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе обов`язки здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта, надавати правову допомогу при розгляді господарським судом Миколаївської області справи № 915/442/21.

Додатковою угодою № 2 до Договору № 09/01-АІ укладеною між цими ж сторонами передбачено, що клієнт доручає виконавцю, а виконавець приймає на себе обов`язки здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта, надавати правову допомогу при перегляді Південно-західним апеляційним господарським судом справи № 915/442/21.

01.10.2021 між ТОВ «Базисбудтранс» та Адвокатським бюро «Панченко та партнери» в особі керуючого партнера Панченка С. В. було складено акт № 2 про надання правової допомоги, відповідно до якого загальна вартість наданої відповідачу в суді першої інстанції правової допомоги становить 26 000,00 грн.

20.12.2021 між ТОВ «Базисбудтранс» та Адвокатським бюро «Панченко та партнери» в особі керуючого партнера Панченка С. В. було складено акт № 3 про надання правової допомоги, відповідно до якого загальна вартість наданої відповідачу в суді апеляційної інстанції правової допомоги становить 8 500,00 грн.

Крім того, у поданих актах зазначено відомості щодо виду правової допомоги, що надавалася адвокатом, витрачений на неї час, та її вартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Вирішуючи заяви ТОВ «Базисбудтранс», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати на правову допомогу, зокрема щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. При цьому за висновками судів інформація щодо характеру та обсягу виконаних робіт (наданих послуг), відповідає критерію розумності та є співмірною, зокрема, зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних ним робіт.

Як встановлено судом першої інстанції у оскаржуваному додатковому судовому рішенні, позивач у запереченнях щодо розподілу судових не зазначив обґрунтованих підстав та доводів, та не надав суду доказів неспівмірності винесених та понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

До суду апеляційної інстанції від позивача заперечень щодо розподілу судових витрат не надходило.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в наведених вище розмірах.

Інші доводи скаржника не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та зводяться до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального права та порушення норм процесуального права не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, додаткової постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021 та додаткового рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2021 - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Парадайс Релакс» залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.12.2021, додаткову постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, рішення Господарського суду Миколаївської області від 28.09.2021 та додаткове рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2021 у справі № 915/442/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: Н. О. Багай

В. Г. Суховий