Ухвала

від 14.11.2022 по справі 917/790/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

14 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 917/790/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.,

розглядаючи матеріали касаційної скарги Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 (колегія суддів: Россолов В. В., Гетьман Р. А., Хачатрян В. С.) та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.10.2021 (суддя Погрібна С. В.) у справі

за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнес ЛТД" про стягнення 5 818 570,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулася до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрбізнес ЛТД" 5 819 545,62 грн безпідставно збережених коштів, який обґрунтовано тим, що відповідач використовував земельну ділянку без документів, що посвідчують право власності або користування, та не здійснював плату за землю у встановленому розмірі.

19.10.2021 Господарський суд Полтавської області ухвалив рішення, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2022, повний текст якої складений 26.09.2022, про відмову у позові.

21.10.2022 Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на ці судові рішення, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, заявивши клопотання про поновлення строку на їх касаційне оскарження та відстрочення сплати судового збору.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2022 справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Краснов Є. В. - головуючий, Мачульський Г. М., Могил С. К.

Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та дійшов висновку про залишення її без руху з огляду на таке.

Як зазначено вище, оскаржувану постанову прийнято 20.09.2022, а повний її текст складено 26.09.2022, а, отже, останній день для її оскарження за приписами частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), припадав на 17.10.2022.

Утім, з касаційною скаргою Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулася 21.10.2022, а отже вона подана з пропуском встановленого процесуального строку на касаційне оскарження.

Своє клопотання про поновлення пропущеного строку на подання касаційної скарги скаржник мотивував тим, що з повним текстом оскаржуваної постанови він ознайомився в Єдиному державному реєстру судових рішень лише 03.10.2022 під час моніторингу справ, тоді як суд апеляційної інстанції не направив йому постанови. На думку скаржника, ці обставини свідчать про існування об`єктивних причин, що не залежали від його волі. До того ж він послався на те, що обставини введення на території України воєнного стану ускладнювали оперативне реагування та моніторинг усіх судових рішень і підготовку касаційної скарги.

Колегія суддів, розглянувши ці обґрунтування причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, дійшла висновку, що наведені скаржником у клопотанні підстави не можуть вважитися поважними з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених ГПК України. Отже, вирішуючи це питання, суд, з урахуванням конкретних обставин справи, має оцінити на предмет поважності причини пропуску встановленого законом процесуального строку, і в залежності від встановленого - вирішити питання про поновлення або відмову у поновленні цього строку (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 910/22695/13).

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв`язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.

Із норм статей 118, 119 ГПК України вбачається, що законодавець не передбачив обов`язку суду автоматично відновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки у кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він відновленню. Як свідчить правовий аналіз норм чинного процесуального законодавства, господарський суд може відновити пропущений процесуальний строк лише у виняткових випадках, тобто причини відновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не зважати на який було б несправедливим і таким, що суперечить загальним засадам законодавства (Аналогічний правовий висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/15481/17).

З метою виконання процесуального обов`язку дотримання строку на касаційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, в тому числі, спрямовані на своєчасне одержання судових рішень, а також якісну підготовку касаційної скарги, яка за своїм змістом і формою буде відповідати усім вимогам процесуального закону.

Відповідно до приписів частини першої статті 285 ГПК України судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

ГПК України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Можливість поновлення пропущеного строку судом касаційної інстанції не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку, обов`язок доведення яких відповідними доказами покладено на скаржника.

Колегія суддів зазначає, що доводи скаржника про ознайомлення в Єдиному державному реєстру судових рішень з повним текстом оскаржуваної постанови лише 03.10.2022 під час моніторингу справ не можуть вважатися поважними причинами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, оскільки в Єдиному державному реєстру судових рішень повний текст оприлюднено ще 28.09.2022. До того ж, як убачається із оскаржуваної постанови, представники скаржника були присутні у судовому засіданні 20.09.2022 під час оголошення вступної та резолютивної її частин.

Кременчуцька міська рада Полтавської області на обґрунтування відсутності можливості своєчасного подання касаційної скарги також перераховує події, пов`язані з введенням воєнного стану, що не є безумовним доказом наявності поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, оскільки скаржник не надав доказів на підтвердження наявності непереборних обставин неможливості звернутися до суду з касаційною скаргою своєчасно.

У зв`язку з цим наведені у клопотанні стосовно пропуску строку касаційного оскарження судових рішень причини визнаються судом неповажними, оскільки скаржник також не надав доказів, які би підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій, спрямованих на дотримання вимог процесуального закону, зокрема стосовно строків на касаційне оскарження у справі.

Верховний Суд наголошує, що питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого строку.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 13.03.2018 у справі "Кузнецов та інші проти Росії" суд підкреслив, що особи, які оскаржують рішення поза межами наданих законом строків, мають діяти з достатнім поспіхом.

Згідно з частиною третьою статті 292 ГПК України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Тому колегія суддів вважає за необхідне надати скаржнику строк для можливості надання клопотання (заяви) про поновлення строку на касаційне оскарження вищевказаної постанови з наведенням інших підстав для поновлення строку та додаванням відповідних доказів.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У разі подання касаційної скарги на підставі цього пункту в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У цьому випадку необхідно чітко вказати:

- норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні;

- навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи;

- обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

До того ж у постанові від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19 Верховний Суд наголосив на тому, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням у чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Тобто процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Скаржник повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених пунктами 1-4 частини другої статті 287 ГПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип "правової визначеності".

У касаційній скарзі Кременчуцька міська рада Полтавської області, посилаючись як на підставу касаційного оскарження на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначила про необхідність застосування статті 79№ Земельного кодексу України і Закону України «Про Державний земельний кадастр» при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати, про що неодноразово зазначалося Верховним Судом у постановах від 29.01.2019 у справі № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18 та від 12.04.2019 у справі № 922/981/19, в яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Кременчуцька міська рада Полтавської області просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього зазначеного у позові періоду. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2020 у справі № 922/4073/19 та від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

Тобто скаржник посилається на те, які норми не застосовані і зазначає перелік норм, які мали бути застосовані судом, тоді як пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України передбачає право касаційного оскарження у випадку саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах.

Отже, касаційна скарга Кременчуцької міської ради Полтавської області не відповідає вимогам пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України, оскільки викладене ним обґрунтування не відповідає підставі оскарження, передбаченій пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Утім, Кременчуцька міська рада Полтавської області не надала доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі, заявивши клопотання про відстрочку його сплати, яке мотивоване тим, що належна до сплати сума судового збору 174 586,36 грн перевищує залишок коштів у міському бюджеті.

Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні цього клопотання з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує п`яти відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї ж статті зазначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З аналізу статті 8 цього Закону вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує п`ять відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, у той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі № 940/2276/18).

Тому суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги, оскільки позивачем у справі є юридична особа, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Близька за змістом правова позиція щодо застосування положень частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та в ухвалах Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 906/979/20, від 21.12.2021 у справі № 913/104/21.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вищевказані недоліки касаційної скарги є підставою для залишення її без руху з наданням скаржникові строку на приведення її у відповідність до вимог статей 290 та 291 ГПК України.

Частиною третьою статті 169 цього ж Кодексу встановлено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 174, 234, 287-290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької міської ради Полтавської області на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 та рішення Господарського суду Полтавської області від 19.10.2021 у справі № 917/790/19 залишити без руху.

2. Встановити Кременчуцькій міській раді Полтавської області строк для усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

3. У разі усунення недоліків, документи направити на адресу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 та всім іншим учасникам справи, додавши до заяви про усунення недоліків докази такого направлення, а також докази про отримання цієї ухвали суду касаційної інстанції.

4. Роз`яснити Кременчуцькій міській раді Полтавської області, що у разі невиконання вимог суду, касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде їй повернута.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя Є. В. Краснов

Суддя Г. М. Мачульський

Суддя С. К. Могил