Ухвала від 15.11.2022 по справі 320/5840/21

УХВАЛА

15 листопада 2022 року

м. Київ

справа №320/5840/21

адміністративне провадження №К/990/29414/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Білак М.В.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року

у справі № 320/5840/21

за адміністративним позовом приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Національні інформаційні системи»

про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А

Позивач звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 19 березня 2021 року №312/6 «Про тимчасове зупинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України від 05 квітня 2021 року №7, ухвалене за результатом розгляду подання Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 16 квітня 2021 року №1394/5 «Про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, виданого на ім`я ОСОБА_1 »;

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 21 квітня 2021 року №452/6 «Про припинення нотаріальної діяльності приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 »;

- зобов`язати Міністерство юстиції України вчинити дії, спрямовані на поновлення Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 в відомостях Єдиного реєстру нотаріусів, надати доступ до єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України для вчинення дій та виконання обов`язків, передбачених Законом України «Про нотаріат», в тому числі направити ДП «Національні інформаційні системи» повідомлення щодо відновлення доступу Приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв`язку.

Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України при цьому зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2020 року у справі №817/800/17 та від 05 жовтня 2020 року у справі №140/1382/19 стосовно повноважень Міністерства і Комісії на встановлення шкоди спричиненої нотаріальними діями приватного нотаріуса, чим порушено норми статей 21, 10, 12 Закону України «Про нотаріат» підпункту 69 пункту 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

В той же час, Верховний Суд наголошує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Всупереч вищенаведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права (пункту, частину) , яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження так само, як і норму права, яку на думку скаржника, застосовано всупереч висновкам Верховного Суду, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).

При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

В скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанови Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин та без урахування фактичних обставин справи, із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник вважає, що існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18.

Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).

Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.

В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно не лише зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.

В той же час, як вбачається зі змісту постанови Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №826/13000/18, вказана постанова прийнята за кардинально відмінних фактичних обставин справи, правовідносин яких є неподібними до правовідносин, які скалися у справі № 320/5840/21. Більше того, у справі №826/13000/18 взагалі не застосовувалося норми підпункту «е» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат». Посилання суду апеляційної інстанції на вказану постанову Верховного Суду здійснено в іншому контексті та стосувалося питання порушення органом державної влади встановленої законодавством процедури прийняття рішення.

З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Скаржник підставою касаційного оскарження судових рішень визначає пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України при цьому зазначаючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування підпункту «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» у подібних правовідносинах.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Верховний Суд відхиляє такі аргументи заявника, оскільки доводи є формальними, фактично скаржник зазначає норми права, однак чітко не обґрунтовує у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, не обґрунтовує, як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися, а також не обґрунтовує необхідність такого висновку Верховного Суду.

Водночас, касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм та незгоду з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необгрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги також свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України в частині необхідності сплату судового збору в повному обсязі.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, поданого суб`єктом владних повноважень, юридичною особою судовий збір справляється у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду, судовий збір сплачується у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при подання позовної заяви.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року становив 2270 грн 00 коп.

Скаржником до касаційної скарги додано документ про сплату судового збору № 1531 від 20 жовтня 2022 року в сумі 7264 грн. 00 коп.

Так, при поданні даного позову до суду першої інстанції сплаті підлягав судовий збір у розмірі 9 080 грн. грн. 00 коп. (4 вимоги немайнового характеру).

Таким чином, при поданні касаційної скарги підлягає сплаті судовий збір в розмірі в сумі 18160 грн. 00 коп., отже скаржнику необхідно надати оригінал документу про доплату судового збору в сумі 10896 грн.

Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Таким чином, відповідно до частин 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду уточненої касаційної скарги (заяви про уточнення касаційної скарги), із зазначенням підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав) та викладенням відповідних обґрунтувань та надання документа про сплату судового збору.

Реквізити для сплати судового збору:

ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;

код отримувача ЄДРПОУ: 37993783;

банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;

код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";

призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)".

Керуючись статтями 248, 330, 332 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року у справі № 320/5840/21 за адміністративним позовом приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.

Надати скаржнику строк тривалістю десять днів для усунення виявлених недоліків касаційної скарги з моменту отримання ухвали про залишення касаційної скарги без руху.

Після усунення недоліків касаційної скарги у строк, встановлений судом, вона вважатиметься поданою у день первинного її подання до суду.

Роз`яснити заявнику касаційної скарги, що у разі невиконанні вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

О.А. Губська

М.В. Білак,

Судді Верховного Суду