Рішення

від 16.11.2022 по справі 520/28639/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 листопада 2022 року № 520/28639/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністартивну справу за позовом КП " Постачальник послуг" Дергачівської міської ради Харківської області (м.Дергачів, вул.1-го Травня, буд.8, ЄДРПОУ 38656019) до Головного управління Держпраці у Харківській області (м.Харків, вул. Алчевських, 40, ЄДРПОУ 39779919) про скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з зазначеним позовом в кому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 129-ДПС від 20.12.2021 у відповідності до якої накладено штраф на Комунальне підприємство "Постачальник послуг" Дергачівської міської ради Харківської області у розмірі 6000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірна постанова, прийнята на підставі акту перевірки , проведеної Головним управлінням ДПС у Харківській області є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена без урахування усіх обставин у справі, оскільки специфіка роботи підприємства позивача передбачає проведення щозмінних медичних оглядів водіїв, а також попередні, періодичні, щозмінні перед рейсові та після рейсові огляди. З метою виконання вказаних вимог законодавства та наказів, керівником позивача ініційовані письмові звернення до Голови Дергачівської районної ради з проханням вести у штатний розпис підприємства посаду «Сестра медична» (код КП-3231, ЗКГІПТР - 24713) для організації роботи водіїв та тракториста. За наслідком розгляду таких листів, у розширенні штатного розпису було відмовлено через недоцільність, що обумовило укладання саме цивільних договорів.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов, у якому проти задоволення вимог позивача заперечував, зазначивши що оскаржуване рішення винесено з урахуванням усіх обставин у справі, у відповідності по вимог чинного законодавства.

Дослідивши долучені до матеріалів справи документи, перевіривши оскаржуване рішення відповідача на відповідність приписам ч.2 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Підпунктом 6 пункту 4 Положення передбачено, що Управління Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначено Законом України від 5 квітня 2007 року №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (далі - Закон №877-V).

Відповідно до статті 1 Закону №877-V державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до статті 2 Закону №877-V дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Приписами статті 3 Закону №877-V визначено, що державний нагляд (контроль) здійснюється лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 затверджено «Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення» (далі - Порядок №509).

Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту).

Абзацом сьомим пункту 2 Порядку №509 передбачено, що штрафи накладаються в тому числі на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктом 3 Порядку №509 передбачено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням ДПС у Харківській області у період з 15.07.2021 по 28.07.2021 проведено документальну планову виїзну перевірку Комунального підприємства «Постачальник послуг» Дергачівської міської ради Харківської області, за результатами якої складено акт №13362/20-40-07-18-06/38656019 від 04.08.2021 «Про результати планової документальної виїзної перевірки Комунальне підприємство «Постачальник послуг» Дергачівської міської ради Харківської області (податковий номер 38656019) з питань правильності обчислення, повноти і своєчасності сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску за період з 01.04.2017р. по 31.03.2021р.» (далі за текстом акт перевірки).

Під час проведення перевірки контролюючим органом встановлено в тому числі порушення позивачем вимог податкового законодавства: - ст.24 Кодексу законів про працю України, а саме підприємством не укладались трудові договори з громадянами, які працювали на підприємстві за цивільно-правовим договорами більше ніж три місяці поспіль за рік за період квітень 2017 року грудень 2020 року.

Між позивачем та фізичною особою ОСОБА_1 укладено цивільно-правові договори від 03.04.2017 року №1 (термін дії угоди з 03.04.2017 року до 30.06.2017 року), від 01.07.2017 року №3 (термін дії угоди з 01.07.2017 рок до 31.07.2017 року), від 01.08.2017 року №1 (термін дії з 01.08.2017 року до31.10.2017 року), від 01.11.2017 року №1 (термін дії з 01.11.2017 року до 31.12.2017 року), від 01.01.2018 року №1 (термін дії з 01.01.2018 року до 31.03.2018 року), від01.04.2018 року №1 (термін дії з 01.04.2018 року до 30.06.2018 року), від 01.07.2018 року №1 (термін дії з 01.07.2018 року до 30.09.2018 року), від 01.10.2018 року №1 (термін дії з 01.10.2018 року до 31.12.2018 року), від 01.01.2019 року №1 (термін дії з 01.01.2019 року до 31.03.2019 року), від 01.04.2019 року №2 (термін дії з 01.04.2019 року до 30.06.2019 року), від 01.07.2019 року №4 (термін дії з 01.07.2019 року по 30.09.2019 року), від 01.10.2019 року №7 (термін дії з 01.10.2019 року до 31.12.2019 року), від 02.01.2020 року №1 (термін дії з 02.01.2020 року до 31.03.2020 року), від 01.04.2020 року №3 (термін дії з 01.04.2020 року до 30.06.2020 року), від 01.07.2020 року №1 (термін дії з 01.07.2020 року до 30.09.2020 року), від 01.10.2020 року №1 (термін дії з 01.10.2020 року до 31.12.2020 року), за якими фізична особа виконувала не короткотерминові , а систематичні роботи упродовж тривалого часу, що вказує на трудовий характер правовідносин та як наслідок має ознаки порушення ст.24 КЗпП України

Управління Держпраці у Харківській області одержавши акт перевірки Головного управління ДПС у Харківській області від 04.08.2021, у відповідності до наведених норм, направило позивачу повідомлення № 1144 від 14.12.2021 про те, що 14.12.2021 року посадовою особою Держпраці отримано акт перевірки № 13362/20-40-07-18-06/38656019, яким встановлено порушення вимог законодавства про працю, що є підставою для розгляду справи про накладення штрафу відповідно до ст. 265 КЗпП України, у строки визначені Порядком № 509

За результатами розгляду отриманих матеріалів відповідачем винесено постанову від 20.12.2021 № 129-ДПС, якою до позивача з урахуванням приписів абз.9 ч.2 ст.265 КЗпП України застосовано штраф у розмірі 6000 грн.

Суд зауважує, що за приписами статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Визначальним для вирішення спірних правовідносин у даній справі є наявність ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичною особою.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату.

Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (стаття 901 ЦК України).

З аналізу наведених норм, вбачається, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або у окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір укладається на невизначений час або є строковим; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; роботодавець забезпечує працівника всім необхідним для виконання роботи; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Обов`язок виконавця надати послугу на свій ризик свідчить про те, що він не може відмовитися від прийняття на себе певних негативних наслідків, що виникають при виконанні робіт.

За приписами статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання кінцевих результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли угоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є - предмет договору, умови, визначені законом як істотні чи необхідні для договору даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. Згідно зі статтею 6 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з врахуванням законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями частини першої статті 854 ЦК України замовник виплачує належну підрядчику суму за результатами виконаної роботи. Щодо наданих послуг винагорода за виконану роботу (надані послуги) виплачується виконавцю в розмірі, в терміни і в порядку, який встановлений в договорі (частина перша статті 903 ЦК України).

Отже основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації передбачені для працівника, а також обов`язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

За вказаними договорами замовник доручає, а виконавець на умовах та в порядку визначеному договорами бере на себе зобов`язання з надання послуг проведення передрейсових та післярейсових медичних оглядів осіб, які керують автотранспортними засобами. За виконану роботу(надані послуги) замовник сплачує виконавцю помісячну за кожний щоденний проведений медичний передрейсовий/післярейсовий огляд з відрахуванням ПДФО та військового збору. Також вказаними договорами передбачено, що виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно відповідає за виконання техніки безпеки та охорони праці, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на отримання допомоги із соціального страхування.

Кожного місяця за вказаними договорами складалися акти приймання передачі робіт, які містили відомості щодо кількості проведених медичних оглядів, розмір отриманої винагороди та утриманого ПДФО та військового збору.

Суд зазначає, що відносини позивача із гр. ОСОБА_1 , яка фактично здійснювала роботу штатного лікаря на підприємстві, оформлена шляхом укладення цивільно-правових договорів.

При цьому, за своїм характером такі роботи фактично є трудовими, оскільки не містять змісту та обсягу господарської операції, одиницю її виміру, отже є відсутніми конкретні фізичні величини, обсяги та одиниці виміру робіт, тобто відомості, що встановлюються статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» як вимоги до змісту первинних документів.

Робота, яка виконувалася гр. ОСОБА_1 була несамостійною та виконувалася за дорученням позивача, не мала кінцевого результату, носила системний та постійний характер, що притаманно трудовим правовідносинам, оскільки фактично особа виконувала певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально-визначену роботу.

Також позивачем не заперечується факт того, що з ОСОБА_1 мав би бути укладений трудовий договір, адже позивачем ініційовані письмові звернення до Голови Дергачівської районної ради (у підпорядкуванні якої перебувало Комунальне підприємство до проведення реорганізації органів місцевого самоврядування) вих.№99 від 05.08.2016 та №95 від 01.07.2019 з проханням ввести у штатний розпис підприємства посаду «Сестра медична» (код КП-3231, ЗКППТР 24713) для організації роботи водіїв та тракториста., однак за наслідком розгляду таких листів у розширенні штатного розпису було відмовлено через недоцільність. Як зазначає позивач, єдиною можливістю для забезпечення проведення медичних оглядів водіїв було залучення спеціаліста на підставі цивільно-правової угоди.

Зазначене спростовує доводи позивача про безпідставне визначення цивільних відносин між позивачем та гр. ОСОБА_1 як трудових.

Таким чином, суд дійшов висновку, що зазначені вище угоди не спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини, а були пов`язані із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.

Оскільки наявні відносини, що мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень частини третьої статті 24 КЗпП України роботодавцю заборонялось залучати працівників до роботи без укладення трудових договорів в усній або письмовій формі.

Суд звертає увагу на те, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджають реалізації права фізичних осіб на працю, гарантованих Конституцією України та КЗпП України, шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки тощо.

За таких обставин, відповідачем при проведенні перевірки вірно встановлено, що позивачем в порушення вимог частини третьої статті 24 КЗпП України допущено працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

При вирішенні спору судом враховані правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 06.10.2020 у справі № 819/1817/17, від 22.10.2020 у справі № 809/1238/16, від 19.05.2021 у справі № 620/1055/19

Частина друга статті 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем доведено правомірність спірної постанови Головного Управління Держпраці у Харківській області про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 129-ДПС від 20.12.2021.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Головне Управління Держпраці у Харківській області, приймаючи спірну постанову, діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а отже така постанова є правомірною.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 КАС України,

вирішив:

У задоволенні адміністративного відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Суддя Зоркіна Ю.В.