Постанова від 16.11.2022 по справі 640/30796/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/30796/21 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого-судді: Черпіцької Л.Т., суддів: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., за участю секретаря: Висоцького А.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "09" червня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про скасування повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у місті Києві:

від 14 травня 2021 року № 735273-2409-2615;

від 14 травня 2021 року № 735271-2409-2615;

від 14 травня 2021 року № 735275-2409-2615.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що уповноваженими особами податкового органу було протиправно нараховано позивачу зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб, оскільки відповідно до приписів пункту 281.1. статті 281 Податкового кодексу України позивач, як особа з інвалідністю другої групи, звільняється від сплати земельного податку, а тому на переконання позивача, прийнятті податковим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від "09" червня 2022 р. позов задоволено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу з 12 липня 1995 року довічно встановлено 2 групу інвалідності, тому останній є особою на яку розповсюджується приписи статті 281 Податкового кодексу України та яка підпадає до категорії осіб, які звільняються від сплати земельного податку.

Відповідач, не погоджуючись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та недотримання норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що положеннями п. 281.4 ст. 281 ПК України визначено порядок надання пільг щодо сплати земельного податку. Однак, судом не взято до уваги посилання контролюючого органу відносно того, що позивачем до 01 травня поточного року заяви щодо надання пільги зі сплати податку на майно, в частині плати за землю з фізичних осіб до ГУ ДПС у м. Києві не подавалися. ОСОБА_1 звернувся до контролюючого органу із заявами щодо зняття нарахування по земельному податку з фізичних осіб лише 22.06.2021 та 23.06.2021, тобто, після 01 травня поточного року, внаслідок чого правові підстави для застосування пільги відсутні.

В цьому контексті скаржник зазначає, що позивачу на праві приватної власності належать дві земельні ділянки з цільовим призначенням «Для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва». За земельною ділянкою №8000000000:75:205:0020 сформовано оскаржувані рішення у цій справі, а земельною ділянкою №8000000000:75:205:0019 сформовані земельні ділянки оскаржуються у справі № 640/32619/21, у якій відкрито провадження. Тобто, на нього розповсюджується положення п. 281.4 ст. 281 ПК України. Також скаржник додав до апеляційної скарги докази про те, що позивачу належить земельна ділянка №8000000000:75:205:0019.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів скаржника і правильності висновків суду першої інстанції. Крім того, позивач зазначив, що відповідач посилається на нові докази, проте не зазначає неможливості їх подання до суду першої інстанції, як передбачено ч. 4 ст. 308 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва на спадщину за законом від 11 листопада 2019 року, яке посвідчено приватним нотаріусом Сибігою С.Е., на підставі статті 1261 Цивільного кодексу України позивачем було успадковано від свого батька ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельну ділянку, площею 0,0703 га, кадастровий номер: 8000000000:75:205:0020, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка належала померлому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-КВ № 134189, виданого Київською міською радою 30 липня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 19 квітня 2001 року за реєстровим № 1270 (АЕА №159013), зареєстрованого в книзі записів державних актів на право власності на землю за № 75-2-03667.

У подальшому, в червні 2021 року позивачем отримано податкові повідомлення-рішення від Головного управління ДПС у місті Києві, якими визначено податкове зобов`язання із сплати земельного податку з фізичних осіб, зокрема:

- від 14 травня 2021 року № 735275-2409-2615, яким визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку за 2019 рік в сумі 4 003,68 грн;

- від 14 травня 2021 року № 735273-2409-2615, яким визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку за 2020 рік в сумі 23 956,47 грн;

- від 14 травня 2021 року № 735271-2409-2615, яким визначено суму податкового зобов`язання із земельного податку за 2021 рік в сумі 23 956,47 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними рішеннями суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (надалі - Податковий кодексу України), відносини щодо земельних питань регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 року № 2768-ІП (надалі - Земельний кодекс України) (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У свою чергу, підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Підпунктом 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).

Пунктом 270.1. статті 270 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

У свою чергу, положеннями пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Підпунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 та Закону України «Про оцінку землі» від 11 грудня 2003 року № 1378-IV встановлено, що ведення Державного земельного кадастру та надання витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок покладено на Держгеокадастр та його територіальні органи.

Згідно пункту 1 статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР зі змінами та доповненнями встановлено, що акти ради сільського, міського голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Пунктом 12.3. статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Відповідно до абзацу 1 пункту 284.1 статті 284 Податкового кодексу України Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Згідно з пункту 274.1 статті 274 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для лісових земель - не більше 0,1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що фізичні особи, які є власниками земельних ділянок, мають встановлений чинним законодавством України обов`язок щодо сплати такого податку до бюджету у встановлений законодавством строк.

Судом першої інстанції встановлено, що право власності на земельну ділянку (кадастровий № 8000000000:75:205:0020) за ОСОБА_1 , зареєстровано 11 листопада 2019 року, внаслідок чого обов`язок щодо сплати земельного податку виник з 01 листопада 2019 року.

Також суд першої інстанції встановив, що податковим органом відповідно до вимог законодавства розраховано суму земельного податку.

Водночас, колегія суддів зазначає, що пунктом 281.1 статті 281 Податкового кодексу України встановлено, що від сплати земельного податку звільняються:

- особи з інвалідністю першої і другої групи;

- фізичні особи, які виховують трьох і більше дітей віком до 18 років;

- пенсіонери (за віком);

- ветерани війни та особи, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- фізичні особи, визнані законом особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з пунктом 281.2 статті 281 Податкового кодексу України звільнення від сплати податку за земельні ділянки, передбачене для відповідної категорії фізичних осіб пунктом 281.1 статті 281 Податкового кодексу України, поширюється на земельні ділянки за кожним видом використання у межах граничних норм:

- для ведення особистого селянського господарства - у розмірі не більш як 2 гектари;

- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка): у селах - не більш як 0,25 гектара, в селищах - не більш як 0,15 гектара, в містах - не більш як 0,10 гектара;

- для індивідуального дачного будівництва - не більш як 0,10 гектара;

- для будівництва індивідуальних гаражів - не більш як 0,01 гектара;

- для ведення садівництва - не більш як 0,12 гектара.

Відповідно до наявного в матеріалах справи посвідчення № НОМЕР_1 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , позивачу з 12 липня 1995 року встановлено 2 групу інвалідності довічно.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач є особою на яку розповсюджується приписи статті 281 Податкового кодексу України та яка підпадає до категорії осіб, які звільняються від сплати земельного податку, тому наявні підстави для задоволення позову.

Щодо доводів скаржника про те, що позивач відповідно до приписів пункту 281.4 статті 281 Податкового кодексу України не подав до податкового органу відповідні заяви про застосування пільги після 1 травня поточного року щодо земельного податку, внаслідок чого правові підстави для застосування пільги відсутні, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 281.4 статті 281 Податкового кодексу України (в реакції чинній на момент прийняття податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) визначено, що якщо фізична особа, визначена у пункті 281.1 статті 281 Податкового кодексу України, станом на 01 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, площа яких перевищує межі граничних норм, визначених пункті 281.2 статті 281 Податкового кодексу України, така особа до 01 травня поточного року подає письмову заяву у довільній формі до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки про самостійне обрання/зміну земельних ділянок для застосування пільги (далі - заява про застосування пільги).

Пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з базового податкового (звітного) періоду, в якому подано таку заяву, та діє до початку місяця, що настає за місяцем подання нової заяви про застосування пільги.

При поданні фізичною особою, яка станом на 01 січня поточного року має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, заяви про застосування пільги після 01 травня поточного року пільга починає застосовуватися до обраних земельних ділянок з наступного податкового (звітного) періоду.

Абзацом 1 пункту 281.5 статті 281 Податкового кодексу України встановлено, що якщо право на пільгу у фізичної особи, яка має у власності декілька земельних ділянок одного виду використання, виникає протягом календарного року та/або фізична особа, визначена у пункті 281.1 цієї статті, набуває право власності на земельну ділянку/земельні ділянки одного виду використання, така особа подає заяву про застосування пільги до контролюючого органу за місцем знаходження будь-якої земельної ділянки протягом 30 календарних днів з дня набуття такого права на пільгу та/або права власності.

Отже, фізичні особи, які вийшли на пенсію не за віком (за вислугу років, по інвалідності, у разі втрати годувальника тощо), після досягнення ними пенсійного віку, мають право на пільгу щодо сплати земельного податку за земельні ділянки, що належать їм на правах приватної власності (за винятком земельних паїв).

Як зазначалось, право власності на земельну ділянку (кадастровий № 8000000000:75:205:0020) за ОСОБА_1 , зареєстровано 11 листопада 2019 року.

Саме за земельною ділянкою №8000000000:75:205:0020 сформовано оскаржувані рішення у цій справі.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на те, що позивачу необхідно було подати до уповноваженого органу відповідну заяву про застосування пільги після 1 травня поточного року щодо сплати земельного податку, оскільки, виходячи з викладених приписів чинного законодавства вбачається, що такі дії передбачені лише для тих фізичних осіб, які станом на 01 січня поточного року мають у власності декілька земельних ділянок, площа яких перевищує межі граничних норм, визначених у пункті 281.2 статті 281 Податкового кодексу України, проте, як вбачається, з матеріалів справи, позивач є власником однієї земельної ділянки, площа якої становить 0,0703 га, при встановленому граничному законодавством розмірі 0,10 га, що свідчить про відсутність у позивача необхідності подавати до відповідного податкового органу заяву про застосування пільги щодо сплати земельного податку та з урахуванням того, що позивач є особою з інвалідністю 2 групи останній має усі законні підстави для звільнення від сплати земельного податку.

Доводи скаржника про те, позивачу на праві приватної власності належать дві земельні ділянки, а саме: №8000000000:75:205:0020, №8000000000:75:205:0019, а тому на нього розповсюджується положення п. 281.4 ст. 281 ПК України, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

На підтвердження таких доводів скаржник додав до матеріалів апеляційної скарги:

свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 листопада 2019 року, яке складається із земельної ділянки №8000000000:75:205:0019;

витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-8000997212019 згідно з яким ОСОБА_2 належить на паві власності земельна ділянка №8000000000:75:205:0019;

витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кадастровим номером №8000000000:75:205:0019.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, встановила, що надані скаржником докази не подавались до суду першої інстанції під час розгляду та вирішення справи, тобто скаржник у суду апеляційної інстанції посилається на нові докази.

Відповідно до ч.ч. 3,4,8 ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ч. 4 ст. 296 КАС України, якщо в апеляційній скарзі наводяться нові докази, які не були надані суду першої інстанції, то у ній зазначається причина, з якої ці докази не були надані.

Відповідно до ч. 4 ст. 308 КАС України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Разом з тим, скаржник у апеляційній скарзі не зазначає про причини неподання згаданих доказів суду першої інстанції та не просить суд апеляційної інстанції долучити ці докази до матеріалів справи.

Тож, оскільки скаржник не надав суду апеляційної інстанції доказів неможливості подання до суду першої інстанції документів, долучених до апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції їх не досліджує та не приймає до матеріалів справи.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Крім того, аналізуючи всі доводи учасників справи, апеляційний суд враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні від 21.01.1999 р. по справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 250, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від "09" червня 2022 р. - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 16 листопада 2022 року.

Головуючий суддя Судді:Л.Т. Черпіцька Я.Б. Глущенко О.Є. Пилипенко