Постанова

від 14.11.2022 по справі 914/2314/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2022 р. Справа №914/2314/21

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача) Якімець Г.Г.,

Суддів: Бойко С.М., Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від прокуратури - Тарас С.Б.

від позивача - не з`явився

від відповідача-1 - не з`явився

від відповідача-2 (скаржника) - Косендюк Я.А.

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Галстедан", б/н від 05 липня 2022 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 06 червня 2022 року (підписане 16.06.2022), суддя Бортник О.Ю.

у справі №914/2314/21

за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, м. Львів, в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,

до відповідача-1 Державного підприємства "Дослідне господарство "Радехівське" Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України", с. Сабанівка Червоноградського району Львівської області

до відповідача-2 Фермерського господарства "Галстедан", с. Журавники Горохівського району Волинської області

про визнання недійсними договорів та звільнення земельних ділянок

в с т а н о в и в :

27 липня 2021 року Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до відповідачів: Державного підприємства "Дослідне господарство "Радехівське" Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" та Фермерського господарства "Галстедан" про визнання недійсними договорів та звільнення земельних ділянок.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06 червня 2022 року у справі №914/2314/21 позов задоволено в повному обсязі: визнано недійсними з моменту укладення договір про надання послуг №1/20 від 01.10.2020 та договір №1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11.01.2021, укладені між Державним підприємством Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства НААН України та Фермерським господарством «Галстедан». Поряд з тим, суд зобов`язав Фермерське господарство «Галстедан» звільнити земельні ділянки державної власності за кадастровими №№4623986600:05:000:0003 площею 980,7658 га, 4623986600:04:000:0103 площею 778,7904 га, 4623986600:04:000:0102 площею 64,8993 га, 4623986600:05:000:0003 площею 980,7658 га, 4623986600:04:000:0103 площею 778,7904 га, 4623986600:04:000:0102 площею 64,8993 га, 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га, 4623910100:03:000:0013 площею 159,5796 га, 4623984500:04:000:0003 площею 216,1734 га, 4623984500:04:000:0004 площею 83,6 га, 4623984500:03:000:1244 площею 418,4735 га, 4623985200:05:000:0500 площею 83'5351 га, 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га, 4623985200:05:000:0004 площею 746,0 га, загальною площею 3918,3943 га, шляхом їх вивільнення від будь-яких матеріальних цінностей, що на законних підставах належать Фермерському господарству «Галстедан».

Рішення суду мотивоване тим, що за умовами оспорюваних договорів всі дії відповідача-1 зводяться до передачі земельних ділянок державної форми власності у користування відповідачу-2, який здійснює на них повний цикл обробітку земельних ділянок, посіву сільськогосподарських культур, догляду за ними, вирощування сільськогосподарської продукції та отримує у власність увесь фактично вирощений на цих земельних ділянках урожай 2021 року та 2022 року. З аналізу умов спірних договорів, суд дійшов висновку про фактичне укладення відповідачами договору оренди земельних ділянок державної форми власності, всупереч нормам чинного законодавства. Спірні договори, на думку суду, укладалися сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними, що слугує підставою для визнання їх недійсними та звільнення спірних земельних ділянок від будь-яких матеріальних цінностей відповідача-2.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 - Фермерське господарство "Галстедан" звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06 червня 2022 року у справі №914/2314/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. Зокрема, зазначає про принцип свободи договору та право на укладення змішаних договорів, разом з тим, наголошує, що договір контрактації сільськогосподарської продукції є самостійним правочином та його не слід пов`язувати з іншими договорами, зокрема, договором про надання послуг, а невідповідність окремих умов вказаного договору положенням ст.713 ЦК України не може свідчити про відсутність у сторін наміру укласти саме такий договір, натомість свідчить про реалізацію права сторін на вільне волевиявлення при укладенні договору. Одночасно скаржник вказує, що спірні договори не містять усіх істотних умов договору оренди, що свідчить про помилкові твердження позивача щодо наміру відповідачів укласти саме договір оренди земельних ділянок. Крім того, наголошує про відсутність у спірних договорах умов щодо передачі права користування (володіння) земельними ділянками відповідачу-2. Також апелянт вважає неналежними доказами акти обстеження земельних ділянок, оскільки, відповідач-2 про такі обстеження не повідомлявся та участі у них не брав. Крім цього вважає, що позивач не вправі звертатися до суду з цим позовом, відтак, прокурор не вправі подавати позов в особі ГУ Держгеокадастру.

У відзиві на апеляційну скаргу Заступник керівника Львівської обласної прокуратури просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що спірні правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а також такі правочини вчинено відповідачем-1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави (суперечить меті створення державного підприємства, не спрямована на реалізацію його завдань - провадження науково-дослідної діяльності, з метою реалізації яких відповідачу-1 позивачем надано в постійне користування землі на позаконкурентних засадах.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу також просить суд оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Зокрема, зазначає, що спірні земельні ділянки надано в постійне користування відповідачу-1, при цьому, матеріали справи не містять доказів вилучення в останнього таких земель, разом з тим, у відповідача-1 відсутні повноваження на передачу спірних земельних ділянок в оренду третім особам.

06 жовтня 2022 року від скаржника до суду надійшли письмові пояснення.

Представник відповідача-2 (скаржника) в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив такі задоволити в повному обсязі: скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06 червня 2022 року у справі №914/2314/21 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю, з підстав, наведених у апеляційній скарзі.

Прокурор в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представники позивача та відповідача-1 в судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

Поряд з тим, від позивача 06 вересня 2022 року до суду надійшла заява про розгляд справи без участі його представника.

Оскільки явка представників позивача та відповідача-1 в судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача-2 (скаржника), розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного:

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01 жовтня 2020 року між ДП "Дослідне господарство "Радехівське" Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" (в тексті договору - замовник) та Фермерським господарством «Галстедан» (в тексті договору - виконавець) укладено договір про надання послуг №1/20.

11 січня 2021 року між ДП "Дослідне господарство "Радехівське" Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" (в тексті договору - виробник) та Фермерським господарством «Галстедан» (в тексті договору - контрактант) укладено договір №1 контрактації сільськогосподарської продукції.

На підставі вказаних договорів (а саме: п.п.1.4, 6.2.1, 10.5 Договору про надання послуг та п.7.1 Договору контрактації сільськогосподарської продукції) Фермерському господарству «Галстедан» надано у фактичне користування земельні ділянки з кадастровими номерами, які зазначені у п.1 Додаткової угоди №1 до Договору про надання послуг №1/20 та у п.1.5 Договору №1 контрактації сільськогосподарської продукції (одинадцять земельних ділянок загальною площею 1577 га).

Земельні ділянки надано Фермерському господарству «Галстедан» для здійснення завершеного циклу товарного сільськогосподарського виробництва 3500 тонн озимого ячменю, 2230 тонн озимої пшениці, 2350 тонн кукурудзи, 400 тонн озимого жита та 270 тонн сої, про що сторони погодили у п.п.1.2, 1.3, 6.1.2, 6.1.3, 6.1.4, 10.5 Договору про надання послуг та у п.п.1.2, 3.3, 7.1 Договору контрактації сільськогосподарської продукції.

На підставі п.п.1.5, 3.2, 3.5 Договору про надання послуг та п.п.1.1, 1.3, 1.6, 1.7, 3.3, 3.5 Договору контрактації сільськогосподарської продукції Фермерському господарству «Галстедан» передається уся сільськогосподарська продукція (у фактичній кількості зібраного врожаю), вирощена та зібрана ним на вищезгаданих земельних ділянках. При цьому, в рахунок оплати цієї продукції відповідач-2 має право в односторонньому порядку зарахувати заборгованість відповідача-1, що виникла на підставі інших договорів, зокрема й на підставі Договору про надання послуг №1/20.

Згідно з п.1.4 Договору №1/20 та додатку №1 до цього договору ДП ДГ «Радехівське» надало доступ відповідачу-2 до земельних ділянок площею 3918,3943 га, проте у Додатку №1 до згаданого договору земельна ділянка з кадастровим номером 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га повторюється двічі. Площа цієї земельної ділянки складає 193,2886 га.

Вищезгадані та зазначені у спірних договорах земельні ділянки належать державі на праві власності та перебувають у постійному користуванні відповідача-1, що підтверджується наявними у матеріалах справи Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сторони договорів погодили, що такі діють у будь-якому випадку до повного виконання ними своїх зобов`язань, що випливають із цих договорів (п.9.2 Договору про надання послуг № 1/20 та п.4.1 Договору №1 контрактації сільськогосподарської продукції).

Відповідно до п.9.2 Договору №1/20 останній діє до 01 жовтня 2021 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, що з нього випливають. Згідно з п.1.1 Договору №1 відповідачі взяли на себе зобов`язання, пов`язані з сільськогосподарською продукцією врожаю 2021 року та 2022 року. Поряд з тим, вказаний договір діє до 26 січня 2022 року, але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

В матеріалах справи містяться акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та видаткові накладні, підписані обома сторонами.

У липні 2021 року Заступник керівника Львівської обласної прокуратури звернувся до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області до відповідачів: Державного підприємства "Дослідне господарство "Радехівське" Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" та Фермерського господарства "Галстедан" про визнання недійсними договорів №1/20 про надання послуг від 01.10.2020 та №1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11.01.2021, а також звільнення земельних ділянок.

Щодо підстав звернення прокурора до суду в інтересах держави, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про належне обґрунтування прокурором наявності таких підстав, з огляду на наступне:

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Частинами 1,3 ст.4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Звертаючись з цим позовом до суду, прокурор визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області та зазначив, що вказаний орган належним чином не здійснював захист інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом про визнання недійсними договорів та звільнення земельних ділянок.

В силу положень ст.122 ЗК України та даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно уповноваженим державою органом на реалізацію повноважень власника зазначених у позові земельних ділянок, є Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, яке зареєстроване у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник земельних ділянок щодо яких укладено спірні договори.

Листом за вих.№15/1-968вих-21 від 31 травня 2021 року прокурор повідомив Головне управління Держгеокадастру у Львівській області про виявлені порушення та просив повідомити про відповідні заходи реагування.

Листом за вих.№15/1-1207вих-21 від 08 липня 2021 року прокурор повідомив позивача про необхідність невідкладного надання інформації, запитуваної листом за вих.№15/1-968вих-21 від 31 травня 2021 року

У відповідь на звернення прокурора позивач листом за вих.№10-13-0.4-623/90-21 від 15 червня 2021 року, (який надійшов в прокуратуру - 13 липня 2021 року), повідомив, що наведені прокурором порушення не були предметом перевірок та будуть враховані при плануванні роботи на наступний період.

Зважаючи на наведене, листом за вих.№15/1-1269вих-21 від 16 липня 2021 року прокурор повідомив позивача про підготовку відповідної позовної заяви до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській про визнання недійсними договорів та звільнення земельних ділянок.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим, прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені можливі порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор повідомив позивача про виявлені порушення, однак, позивач не вчинив дій, спрямованих на захист інтересів держави, натомість повідомив прокурора, що проведення заходу державного контролю дотримання вимог земельного законодавства з приводу піднятих у листі питань буде запропоновано в план роботи Управління проведення перевірок на ІІІ квартал 2021 року.

Відтак, зважаючи на все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Щодо суті спору, колегія суддів зазначає наступне:

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому зміст договору як дво- чи багатостороннього правочину становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК України).

Тобто правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Водночас, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, є удаваним (ст.235 ЦК України).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин (постанови Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі №918/1226/20, від 02 лютого 2022 року у справі №927/1099/20, від 29 вересня 2022 року у справі №918/351/21).

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинений з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Звертаючись із позовом у цій справі прокурор зазначає, що договір про надання послуг №1/20 від 01 жовтня 2020 року та договір №1 контрактації сільськогосподарської продукції від 11 січня 2021 року, укладені між Державним підприємством Дослідне господарство «Радехівське» Інституту сільського господарства НААН України та Фермерським господарством «Галстедан», за своїм змістом є прихованим договором оренди земельних ділянок, які укладено з порушенням вимог земельного законодавства.

Згідно з ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.713 ЦК України).

Особливості контрактації сільськогосподарської продукції закріплені у Господарському кодексі України, який, окрім наведеного, також передбачає обов`язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві відповідної продукції (ч.2 ст.272 зазначеного Кодексу).

Відповідно до ч.3 ст.272 ГК України у договорах контрактації повинні передбачатися: види продукції (асортимент), гранично допустимий вміст у продукції шкідливих речовин; кількість продукції, яку контрактант приймає безпосередньо у виробника; ціна за одиницю, загальна сума договору, порядок і умови доставки, строки здавання-приймання продукції; обов`язки контрактанта щодо подання допомоги в організації виробництва сільськогосподарської продукції та її транспортування на приймальні пункти і підприємства; взаємна майнова відповідальність сторін у разі невиконання ними умов договору; інші умови, передбачені Типовим договором контрактації сільськогосподарської продукції, затвердженим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто предметом договору контрактації виступає сільськогосподарська продукція, яка за замовленням контрактанта (заготівельника) та за його сприяння буде вирощена виробником продукції (продавцем) і поставлена контрактанту, що зобов`язується прийняти і оплатити товар.

Разом з тим, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст.13, ч.1 ст.15 ЗУ «Про оренду землі»).

В силу погоджених сторонами умов (а саме: п.1.4 Договору №1/20 та Додатку №1 до цього договору) ДП ДГ «Радехівське» надало доступ відповідачу-2 до земельних ділянок площею 3918,3943 га. Поряд з тим, судом встановлено, що у Додатку №1 до згаданого договору земельна ділянка з кадастровим номером 4623910100:03:000:0014 площею 193,2886 га повторюється двічі.

Спірні земельні ділянки належать державі на праві власності та перебувають у постійному користуванні відповідача-1, що підтверджується наявними у матеріалах справи Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 Цивільного кодексу України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

На відміну від договорів про надання послуг та контрактацію сільськогосподарської продукції, за якими контрактант здійснює державну закупку сільськогосподарської продукції чи виконавець за завданням замовника виключно надає послугу, за що отримує винагороду та не має підстав і мотивів сподіватися на отримання іншого прибутку чи права власності на продукцію, отриману в результаті такої діяльності, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості самостійно користуватися земельною ділянкою з використанням її властивостей та, як наслідок такого користування, має на меті отримання продукції/доходів від такої діяльності.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на визначений строк та отримання урожаю від такої діяльності.

Так, судом встановлено, що за умовами оспорюваних договорів земельні ділянки, які належать позивачу на праві власності, а відповідачу-1 на праві постійного користування, фактично використовуються відповідачем-2, який на підставі договору про надання послуг здійснює повний цикл вирощування сільськогосподарської продукції, а на підставі договору контрактації сільськогосподарської продукції набуває право власності на увесь фактично зібраний на цих земельних ділянках урожай (п.1.6 Договору №1). Разом з тим, для вирощування товару відповідачу-2 надано земельні ділянки площею 1577 га, що є меншою, ніж загальна площа земельних ділянок, перелічених у договорі.

За умовами договору контрактації сільськогосподарської продукції (п.1.7) відповідач-1, як постійний користувач земельних ділянок, на яких зібрано урожай, має право відчужувати цей врожай виключно за письмовою згодою відповідача-2. Така діяльність фермерського господарства є самостійною господарською діяльністю на земельних ділянках, які є державною власністю. При тому, що зазначені земельні ділянки надані відповідачу-1 у постійне користування саме з метою пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства та для ведення сільського господарства.

Правова природа договорів визначається з огляду на їхній зміст. Здійснюючи оцінку відповідності волі сторін при укладенні спірних договорів фактичним обставинам справи та визначаючи спрямованість як дій сторін цих договорів, так і правових наслідків, зумовлених ними, суд, перш за все, виходить із умов спірних договорів, встановлених ними прав та обов`язків сторін.

За умовами оспорюваних договорів всі дії відповідача-1 зводяться до передачі земельних ділянок державної форми власності у користування відповідачу-2, який здійснює на них повний цикл обробітку земельних ділянок, посіву сільськогосподарських культур, догляду за ними, вирощування сільськогосподарської продукції та отримує у власність увесь фактично вирощений на цих земельних ділянках урожай.

Разом з тим, суд встановив, договір контрактації сільськогосподарської продукції не відповідає вимогам статті 272 ГК України, відповідно до п.2 якої за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (далі - контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов`язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її, разом з тим, за договором контрактації сільськогосподарської продукції відповідач-1 зобов`язувався передати відповідачу-2 продукцію, яка фактично вироблена самим відповідачем-2, на виконання умов договору про надання послуг.

Також судом встановлено, що у договорі про надання послуг №1/20 сторони не узгодили таку його істотну умову, як перелік сільськогосподарських культур, щодо яких відповідач-2 зобов`язався надавати послуги відповідачу-1. Вказана умова є істотною для договорів такого виду в силу вимог ч.1 ст.638 ЦК України, оскільки різні сільськогосподарські культури об`єктивно вимагають різної передпосівної підготовки земельних ділянок, обробітку у різний спосіб та різними засобами захисту, різних добрив, обробітку різними видами техніки тощо.

Крім цього, відповідно до п.1.5 договору контрактації сільськогосподарської продукції товар, що є предметом цього договору буде вирощуватись на площі 1577 га земельних ділянок з кадастровими номерами, які є тотожними земельним ділянкам, доступ до яких надано відповідачу-2 за договором про надання послуг №1/20 від 01 жовтня 2020 року (п.1 Додаткової угоди №1 до вказаного договору).

З наведеного вище вбачається, що спірні договори у їх сукупності містять умови, притаманні договору оренди землі, а саме: передачу земельних ділянок державної власності у користування відповідачу-2, строк дії договору, право власності на продукцію, вирощену на земельних ділянках, переданих в користування відповідачу-2, а також спосіб та умови розрахунків за передані в оренду земельні ділянки (п.п.1.1, 3.1-3.4 договору контрактації сільськогосподарської продукції).

Відтак, вказані договори в сукупності за їх умовами, не є договорами про надання послуг та контрактацію сільськогосподарської продукції, а укладені сторонами з метою приховати договір оренди земельних ділянок для здійснення орендарем господарської діяльності, відтак, такі є удаваними.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що спірні земельні ділянки відносяться до земель державної власності, власник - Держава Україна в особі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та знаходяться у користуванні відповідача-1.

Так, відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 4 статті 4 ЗУ «Про оренду землі» передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЗУ «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст.124 ЗК України).

Таким чином, законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатися земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам в оренду без відповідного рішення власника земельної ділянки.

Отже, Державне підприємство "Дослідне господарство "Радехівське" Інституту сільського господарства Карпатського регіону Національної академії аграрних наук України" не вправі виступати орендодавцем земельних ділянок державної форми власності, які йому надані на праві постійного користування, у зв`язку з чим, відповідачами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в оренду спірних земельних ділянок (аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №915/1302/19 та від 03 листопада 2021 року у справі №918/1226/20).

Матеріалами справи підтверджується, що спірні земельні ділянки перебувають у фактичному користуванні відповідача-2, відтак, такі підлягають звільненню Фермерським господарством «Галстедан».

Щодо зазначення апелянтом в апеляційній скарзі про необхідність дослідження судом апеляційної інстанції копії додаткового договору №2/2 до договору про надання послуг №1/20, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо неналежності такого доказу, оскільки, сканована із паперових носіїв копія вказаного додаткового договору не містять жодних відміток про посвідчення електронної копії на предмет її відповідності оригіналу, які існують у паперовій формі, при цьому, цифровим підписом адвоката Косендюк Я.А. підписано лише Клопотання (файл у форматі pdf. з назвою «Клопотання. Галстедан»).

Слід зазначити, що оригінал або належним чином засвідчена копія додаткового договору №2/2 до договору про надання послуг №1/20 у матеріалах справи відсутні, у звязку з чим, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги такий доказ. Поряд з тим, такі не надано і суду апеляційної інстанції із відповідним обґрунтуванням причин неможливості подання такого доказу у передбачені ГПК України строки, у звязку з чим, в апеляційного суду відсутні підстави для дослідження такого доказу.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Враховуючи все наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи скаржника не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судовий збір за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст.129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.236, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

постановив:

Рішення Господарського суду Львівської області від 06 червня 2022 року у справі №914/2314/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фермерського господарства "Галстедан" - без задоволення.

Матеріали справи №914/2314/21 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 14 листопада 2022 року (у зв`язку з перебуванням головуючого судді Якімець Г.Г. з 07 по 11 листопада 2022 року на навчанні)

Головуючий (суддя-доповідач) Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Бонк Т.Б.