Постанова

від 10.11.2022 по справі 289/1965/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 289/1965/16

провадження № 61-17517 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Наталія Михайлівна, Лутівський старостинський округ Радомишльської міської ради Житомирської області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року у складі судді Ярмоленка В. В. та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Павицької Т. М., Миніч Т. І.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Наталія Михайлівна, Лутівський старостинський округ Радомишльської міської ради Житомирської області, про визнання заповіту недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати - ОСОБА_3 , яка за життя була власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку розміром 0,14 га та 0,05 га для обслуговування особистого селянського господарства, у АДРЕСА_1 ; земельної частки (паю) в сільськогосподарському товаристві з обмеженою відповідальністю «Лутівка» (далі - СТОВ «Лутівка»), площею 3,14 га (сертифікат ЖТ № 0183063); земельної ділянки площею 2,15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт серія ЯБ № 220465).

Вказане майно ОСОБА_3 успадкувала за заповітом після смерті батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак переоформити спадкове майно на своє ім`я не встигла, так як хворіла на онкологічне захворювання, без сторонньої допомоги не могла обходитися.

Зазначав, що він весь час підтримував матір, їздив на заробітки до Києва для можливості придбання ліків.

За життя ОСОБА_3 при свідках завжди говорила, що все майна заповість йому, однак заповіт скласти не встигла. При зверненні до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини він дізнався, що все майно його покійна мати заповіла племінниці - ОСОБА_2 , йому відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину.

Вказував, що напис і підпис на заповіті не є підписом спадкодавця, що свідчить про його підробку; складення оспорюваного заповіту не відповідало внутрішній волі спадкодавця; в заповіті відсутні відомості, що він підписаний іншою особою за дорученням ОСОБА_3 .

У квітні 2017 року ОСОБА_2 пред`явила до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , треті особи: приватний нотаріус Радомишльського районного нотаріального округу Житомирської області Мельниченко Н. М., Лутівський старостинський округ Радомишльської міської ради Житомирської області, про усунення від права на спадкування.

Зустрічний позов мотивовано тим, що відповідно до заповіту від 28 березня 2016 року, який є чинним, не зміненим та не скасованим спадкодавцем за життя, ОСОБА_3 все належне їй майно заповіла ОСОБА_2 .

Вказувала, що самостійно протягом трьох років до смерті спадкодавця опікувалася нею, прибирала, готувала, купувала ліки та необхідні речі, допомагала в проходженні курсу реабілітації в Житомирському обласному центрі медико-соціальної експертизи Коростишівської міжрайонної МСЕК, провела поховання, поминальні обіди, а ОСОБА_1 після смерті матері лише зайняв її будинок.

У зв`язку з тим, що відповідач не надавав жодної допомоги у догляді за матір`ю за життя, ОСОБА_3 звернулася до органу місцевого самоврядування для оформлення та посвідчення заповіту на її користь. Обставини піклування, догляду та ведення спільного господарства ОСОБА_2 з спадкодавцем можуть підтвердити свідки. ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги за законом за життя матері ухилявся від надання їй допомоги, залишивши у безпорадному стані.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд усунути ОСОБА_1 від права на спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_3 на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували б невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача, невідповідність його форми та змісту вимогам чинного законодавства, підписання заповіту іншою особою, чи не усвідомлення заповідачем своїх дій на момент складення заповіту. Призначена ухвалою суду посмертна судову почеркознавчу експертизу не була проведена, оскільки документів з достовірними вільними зразками почерку та підпису ОСОБА_3 не було надано.

Наявність І групи інвалідності ОСОБА_3 не є доказом неможливості прочитання тексту чи його підписання.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надала доказів сукупності умов, передбачених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, які б свідчили про наявність підстав для усунення від права на спадкування ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка оскаржила рішення суду першої інстанції в частині вирішення її зустрічного позову, залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Додатковою постановою Житомирського апеляційного суду від 21 жовтня 2021 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем не доведене умисне ухилення ОСОБА_1 від надання допомоги матері, не встановлено достовірно тієї обставини, що ОСОБА_1 мав можливість надавати допомогу своїй матері, проте ухилявся від обов`язку щодо її надання і що ОСОБА_3 потребувала допомоги саме від ОСОБА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення в частині вирішення її зустрічного позову скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким її зустрічний позов задовольнити.

Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 233/6868/15, що відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 289/1965/16 з Малинського районного суду Житомирської області.

У січні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 потребувала постійного догляду, а відповідач не надав їй необхідної допомоги, що підтверджується показаннями свідками, які не були враховані судами.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .

З 11 лютого 2016 року ОСОБА_3 присвоєно І «Б» групу інвалідності з висновком про необхідність стороннього догляду.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 44-х років ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Відповідно до спадкової справи № 117/2016, відкритої 29 серпня 2016 року, до майна померлої ОСОБА_3 , подано заяви на прийняття спадщини останньої: 29 серпня 2016 року - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - ОСОБА_1 .

В матеріалах спадкової справи наявний заповіт ОСОБА_3 від 28 березня 2016 року на користь ОСОБА_2 щодо всього належного майна, де б воно не знаходилося та з чого воно не складалося, зареєстрований в реєстрі за № 6, посвідчений секретарем Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області Гуцаленко С. П.

Згідно з довідкою Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області від 16 серпня 2016 року за № 589 ОСОБА_2 за власний рахунок проводила обряд поховання ОСОБА_3 . Витрати на поховання також підтверджуються накладною від 14 серпня 2016 року № 18.

В Реєстрі для реєстрації нотаріальних дій органу місцевого самоврядування Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області на 2016-2017 роки наявний запис № 6 про те, що 28 березня 2016 року вчинену одну нотаріальну дію, а саме: посвідчено заповіт ОСОБА_3 (паспорт НОМЕР_3 , виданий Радомишльським районним сектором У правління Державної міграційної служби в Житомирській області від 15 березня 2016 року) вдома у АДРЕСА_1 .

Рішенням Радомишльского районного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року у справі № 289/1818/16-ц, що набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права на спадщину за заповітом задоволено. Визнано за ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом право власності на спадкове майно померлої ОСОБА_3 , а саме на: цілий житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_2 , що належав померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 , батьку ОСОБА_3 ; земельну ділянку площею 1,7800 га за кадастровим номером 1825085500:03:00060074, земельну ділянку площею 0,3700 га, за кадастровим номером 1825085500:05:000:0222, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 220465. У задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_3 відмовлено.

На підставі рішення Радомишльського районного суду від 21 березня 2017 року у справі № 289/1818/16-ц за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами у АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 грудня 2019 року № 193713193, а також зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1,7800 га за кадастровим номером 1825085500:03:00060074, земельну ділянку площею 0,3655 га за кадастровим номером 1825085500:05:000:0222, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на території Лутівської сільської ради, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 грудня 2019 року за № 193713193, № 193724208 , № 193716867.

Рішенням 28 сесії VІІ скликання Радомишльської міської ради Житомирської області від 30 квітня 2020 року № 967 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель комунальної власності та передано безоплатно у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1588 га за кадастровим номером 1825085501:04:001:0249 у АДРЕСА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У частині другій статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц; від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц; від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від: 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15-ц; від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17-ц; від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц; від 29 червня 2021 року в справі № 750/9209/20-ц.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Крім того, при розгляді такої справи суду належить з`ясовувати, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб і чи мав спадкоємець матеріальну й фізичну змогу надавати таку допомогу.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Позбавлення особи права на спадкування - це захід, що має застосовуватися лише в крайньому випадку з урахуванням передусім характеру поведінки відповідача.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Судами встановлено та не спростовано матеріалами справи відсутність підстав для усунення від спадкування відповідача після смерті маиері - ОСОБА_3 , оскільки позивачем не надано належних, допустимих, достовірних доказів, а відповідно судами не встановлено факт того, що: спадкодавець висловлювала прохання або бажання про надання допомоги з боку сина - ОСОБА_1 , а він свідомо ухилявся від надання такої допомоги.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраним у справі доказам та встановленими на їх підставі обставинами, тобто стосуються переоцінки доказів, що згідно з вимогами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів віднесена до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів судом першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 23 вересня 2021 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара