465/6661/17
2/465/222/22
РІШЕННЯ
Іменем України
03.11.2022 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючої - судді Марків Ю.С.
за участі секретаря судового засідання Вартовнік О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ременерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення шкоди, -
ВСТАНОВИВ:
Представник позивача Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ременерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення шкоди.
Позов мотивує тим, що наказом Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ременерго» від 01.07.2002 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду контролера зварювальних робіт 4-го розряду за сумісництвом. У відповідності до наказу (розпорядження) позивача №9-К від 17.01.2005 року ОСОБА_3 переведено на постійне місце праці на посаду комірника та 02.01.2013 року ІВП ТОВ "Ременерго" із ОСОБА_3 укладено Договір про повну матеріальну відповідальність, у відповідності до якого ОСОБА_3 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереженості матеріальних цінностей, переданих їй під розписку адміністрацією. В подальшому наказом ІВП ТОВ "Ременерго" від 01.10.2015 року №78-К ОСОБА_3 переведено на посаду майстра, при цьому така залишилась матеріально відповідальною за збереження матеріальних цінностей та впродовж 2013-2017 років ОСОБА_3 отримувала на збереження матеріальні цінності ІВП ТОВ "Ременерго". У відповідності до актів інвентаризації необоротних активів №2 від 22.03.2017 року, №3 від 22.03.2017 року, №5 від 23.03.2017 року та №6 від 23.03.2017 року встановлено недостачу матеріальних цінностей, що перебували на зберіганні у ОСОБА_3 на загальну суму 200201,69 грн.
Окрім цього, наказом ІВП ТОВ "Ременерго" №84/К від 01.07.2004 року щодо особового складу прийнято ОСОБА_2 на посаду начальника виробничої дільниці на Південно-Українській АЕС по переводу з "Авторемонт". Наказом ІВП ТОВ "Ременерго" №1б/К від 04.01.2005 року перейменовано виробничу дільницю Південно-Української АЕС на Південно-Українське ремонтне виробництво ІВП ТОВ "Ременерго" з 04.01.2005 року. Зазначає, що у відповідності до посадової інструкції начальника Південно-Українського ремонтного виробництва ОСОБА_2 , такий несе відповідальність за халатне відношення до роботи, незабезпечення збереження, вихід з ладу приладів, інструментів, матеріалів, документів та інших матеріальних цінностей. Окрім цього, згідно Договору про повну матеріальну відповідальність від 02.01.2012 року, укладеного з ОСОБА_2 останній прийняв на себе обов`язки забезпечити збереженість матеріальних цінностей, переданих адміністрацією, бережно ставитись до переданих матеріальних цінностей та вживати заходів щодо запобігання їх знищенню, псуванню, розкраданню, нестачі. Згідно актів №1 від 21.03.2017 року, №4 від 23.03.2017 року інвентаризації необоротних активів, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ІВП ТОВ "Ременерго" у матеріально-відповідальної особи ОСОБА_2 , встановлено недостачу матеріальних цінностей на загальну суму 44409,85 грн.
Також, положеннями посадової інструкції технічного директора ОСОБА_1 передбачено обов`язок по здійсненню керівництва виробничо-господарською діяльністю підприємства, відтак такий, на думку представника позивача, повинен був здійснювати керівництво всією виробничо-господарською діяльністю ІВП ТОВ "Ременерго", у тому числі забезпечувати контроль за збереженням матеріальних цінностей.
Враховуючи вищевикладене, просить стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ІВП ТОВ "Ременерго" 244611,54 грн. заподіяної матеріальної шкоди та стягнути судові витрати.
Не погоджуючись з поданим позовом, від відповідачки ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову ІВП ТОВ "Ременерго" в повному обсязі.
Відзив мотивує тим, що тільки в разі надання доказів, що спільними діями відповідачів або їх бездіяльністю було завдано шкоди позивачу, може настати солідарна відповідальність відповідачів, яка може бути покладена на них лише у кримінальному провадженні. Вважає, що вказана в актах інвентаризації оцінка майна не відповідає його дійсній вартості на момент проведення інвентаризації, без врахування амортизації та зносу. Окрім цього, вказує, що позивачем не надано доказів про спричинення саме з її вини збитків, як на пісдтаву покладення на неї повної майнової відповідальності за ст.134 КЗпП України. Відповідачка у відзиві зазначає також, що на день укладення між нею та адміністрацією позивача Договору про повну матеріальну відповідальність від 02.01.2012 року вона займала посаду комірника. В подальшому, наказом №78-к від 01.10.2015 року її було переведено на посаду майстра, однак ця посада не входить до переліку посад і робіт, вказаних у постанові Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 року №447/24, а тому, на її думку, вказаний договір припинив свою дію і не тягне за собою повної матеріальної відповідальності за недостачу матеріальних цінностей та на момент її переводу на посаду майстра 01.10.2015 року передала всі матеріальні цінності, які були у неї в підзвіті старшому комірнику ОСОБА_4 , з якою адміністрація позивача уклала договір про повну матеріальну відповідальність. Окрім цього, зазначає, що під час проведення інвентаризації не було враховано всі матеріальні цінності, що знаходились у її підзвітності, зокрема комісія при проведенні інвентаризації не заходила в так звану "брудну зону", виносити це майно в "чисту зону" заборонено, так як воно має високий рівень радіоактивного забруднення. Оскільки все обладнання було переміщено в "брудну зону", на думку відповідачки це і стало основною причиною зазначеної позивачем недостачі, хоча й фактично такої не було.
Окрім цього, відзив на позовну заяву та доповнення до відзиву надійшли від відповідача ОСОБА_2 , в яких просив відмовити в задоволенні позову ІВП ТОВ "Ременерго".
Мотивує таке тим, що відповідачі не повинні нести солідарну майнову відповідальність за недостачу майна. Вважає, що вказана в актах інвентаризації оцінка майна не відповідає його дійсній вартості на момент проведення інвентаризації, без врахування амортизації та зносу. Як вже зазначалось відповідачкою ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_2 також у відзиві на позовну заяву зазначає, що представником позивача не надано доказів спричинення саме з його вини збитків. Щодо договору про повну матеріальну відповідальність також зазначає, що на день укладення такого договору він займав посаду начальника Південно-Українського ремонтного виробництва ІВП "Ременерго", однак його посада не входить до переліку посад і робіт, вказаних у постанові Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.1977 року №447/24, відтак укладення з ним договору про повну матеріальну відповідальність від 02.01.2012 року є незаконним та не тягне за собою повної матеріальної відповідальності за недостачу матеріальних цінностей. Також вказує, що під час проведення інвентаризації та складання актів №1 від 21.03.2017 року та №4 від 23.03.2017 року він не був присутній, та навіть не був попереджений про проведення такої інвентаризації. Щодо наданої позивачем копії його посадової інструкції вказує, що підпис від його імені виконано не ним та вважає, що в розділі 5 "Відповідальність" внесені зміни про покладення на нього додаткової матеріальної відповідальності за незабезпечення збереження матеріальних цінностей. Окрім цього, також, як і відповідачка ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зазначає, що під час проведення інвентаризації не було враховано всі матеріальні цінності, що значаться за ним, зокрема комісія при проведенні інвентаризації не заходила в так звану "брудну зону", виносити це майно в "чисту зону" заборонено, так як воно має високий рівень радіоактивного забруднення. Оскільки все обладнання було переміщено в "брудну зону", на думку відповідача це і стало основною причиною зазначеної позивачем недостачі, хоча й фактично такої не було.
Представник позивача в судове засідання 03.11.2022 року не з`явився, однак в попередніх судових засіданнях позов підтримав, просив таке задоволити.
Відповідачі та їх представники в судове засідання 03.11.2022 року не з`явились, однак в попередніх судових засіданнях заперечили щодо задоволення позову, просили відмовити в такому.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Як встановлено ч. 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Докази по справі оцінюються судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності (ст. 77, 80 ЦПК України).
Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.
За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.
Судом встановлено, що відповідно до наказу №40-к від 01 липня 2002 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду контрлера зварювальних робіт 4-го розряду Інженерно-виробничого підприємства "Ременерго" за сумісництвом з 01 липня 2002 року.
Згідно з наказом (розпорядженням) Інженерно-виробничого підприємства "Ременерго" про перевід на іншу посаду №9-к від 2005 року ОСОБА_3 переведено на посаду комірника.
02.01.2013 року з метою забезпечення зберігання приміщення, обладнання, грошових коштів, а також матеріальних цінностей, отриманих від інших організацій ІВП ТОВ "Ременерго" укладено з ОСОБА_3 , як комірником, Договір про повну матеріальну відповідальність.
Відповідно до наказу Інженерно-виробничого підприємства "Ременерго" №78-к від 01.10.2015 року таку переведено на посаду майстра.
Відповідно до наказу Інженерно-виробничого підприємства "Ременерго" №84/к від 01.07.2004 року ОСОБА_2 прийнято на посаду начальника виробничої дільниці на Південно-Українській АЕС по переводу з "Атомремонт".
Наказом ІВП "Ременерго" №1б/К від 04.01.2005 року перейменовано виробничу дільницю Південно-Української АЕС на Південно-Українське ремонтне виробництво ІВП "Ременерго" з 04.01.2005 року.
Посадовою інструкцією начальника Південно-Українського ремонтного виробництва ОСОБА_2 передбачена відповідальність за незабезпечення збереження, вихід з ладу приладів, інструментів, матеріалів, документів та інших матеріальних цінностей (п.5.5).
Як вбачається з матеріалів справи, ІВП ТОВ "Ременерго" 02.01.2012 року з метою забезпечення зберігання приміщення, обладнання, грошових коштів, а також матеріальних цінностей, отриманих від інших організацій укладено договір про повну матеріальну відповідальність з начальником ПУРВ ОСОБА_2 .
Пунктом 2.1.3. Посадової інструкції технічного директора ІВП "Ременерго" ОСОБА_1 передбачено, що такий здійснює керівництво виробничо-господарською діяльністю підприємства.
Відповідно до Актів №2 від 22.03.2017 року, №3 від 22.03.2017 року, №5 від 23.03.2017 року та №6 від 23.03.2017 року інвентаризації необоротних активів, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ІВП ТОВ "Ременерго" у МВО ОСОБА_3 , ПУ АЕС виявлено недостачу матеріальних цінностей на загальну суму 200201,69 грн.
Згідно з Актами №1 від 21.03.2017 року та №4 від 23.03.2017 року інвентаризації необоротних активів, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ІВП ТОВ "Ременерго" у МВО ОСОБА_2 , ПУ АЕС виявлено недостачу матеріальних цінностей на загальну суму 44409,85 грн.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст.1 КЗпП України).
Згідно вимог ч. 1 ст. 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.
Як вже зазначалось судом, стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.
Відповідно до узагальнення ВССУ Про практику застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівника за шкоду, заподіяну роботодавцю від 11.12.2015, у частині першій статті 130 КЗпП України передбачена матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обовязків.
У чинному законодавстві поряд із поняттям матеріальної відповідальності визначена категорія цивільно-майнової відповідальності. Матеріальна відповідальність є інститутом трудового права. Умови, підстави, обсяг та порядок її застосування закріплено КЗпП України. Майнова відповідальність є цивільно-правовою категорією. Правове забезпечення застосування заходів майнової відповідальності здійснює ЦК, тому вона не поширюється на трудові правовідносини. Галузева належність матеріальної відповідальності до трудового права визначається характером правопорушення. Щодо шкоди, завданої роботодавцю працівником внаслідок недотримання трудової дисципліни, норми цивільного законодавства не застосовуються.
Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП України умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний звязок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.
Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обовязків, грошові виплати.
Протиправна поведінка працівника це поведінка працівника, який не виконує чи неналежним чином виконує трудові обовязки, передбачені приписами правових норм, трудовими договорами, наказами та розпорядженнями підприємств, установ та організацій.
Формами протиправної поведінки працівника є протиправна дія чи протиправна бездіяльність.
Обовязковою умовою притягнення працівника до матеріальної відповідальності є вина.
Зі змісту частини другої статті 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника настає тільки за наявності його вини в заподіянні підприємству, установі, організації майнової шкоди.
Вина працівника це його психічне ставлення до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Отже, працівник визнається винним у заподіянні шкоди, якщо протиправне діяння вчинене ним умисно або з необережності (за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки).
Умисел характеризується тим, що працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.
Необережність працівника, яка спричинила шкоду, як правило, полягає в недостатній передбачливості при виконанні трудових обовязків: працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся їх попередити.
Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.
Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.
Самовпевненість та недбалість також не виділяються в КЗпП України, але ці дві форми необережної вини також можуть враховуватися при визначенні розміру прямої дійсної шкоди, що підлягає покриттю працівником відповідно до частини першої статті 137 КЗпП України.
Матеріальна відповідальність за трудовим законодавством настає незалежно від форми вини працівника: умислу чи необережності. Форма вини впливає на вид та межі матеріальної відповідальності.
Причинний звязок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і майновою шкодою, яка сталася, повинен бути прямим (безпосереднім).
Прямий зв`язок це такий, за якого майнова шкода безпосередньо, з неминучістю випливає з дій чи бездіяльності працівника.
У будь-якому разі працівник повинен нести матеріальну відповідальність лише за ту частину шкоди, яка безпосередньо випливає з його дій чи бездіяльності.
Адже згідно зі змістом частини другої статті 130 КЗпП України матеріальна відповідальність працівника за трудовим правовідношенням має особистий характер. Це пов`язано з тим, що виконувати доручену йому роботу працівник повинен особисто (стаття 30 КЗпП України).
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обовязку відшкодувати заподіяну шкоду.
Статтею 132 КЗпП України встановлено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.
Згідно ст. 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Крім того, за ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;
Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з роз`ясненнями, викладеними у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п.1 ст.134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Більш того, відповідно до Постанови Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС № 447/24 від 28.12.1977 «Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих ним для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, а також типового договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність», яка була чинною на території України станом на момент виникнення спірних правовідносин, які склались між сторонами, посади, які займали відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , станом на момент складання ІВП ТОВ "Ременерго" актів інвентаризації, не відносяться до переліку осіб, з якими може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.
Окрім цього, суд зазначає, що ІВП ТОВ "Ременерго" було укладено з відповідачкою ОСОБА_3 , яка перебувала на посаді комірника, договір про повну матеріальну відповідальність зі строком дії такого - до припинення трудових відносин працівника із адміністрацією, однак після переведення ОСОБА_3 на посаду майстра нового договору з нею не укладалось.
Щодо покладення повної матеріальної відповідальності за збереження матеріальних цінностей на відповідача ОСОБА_1 суд зазначає, що з таким не укладалось договору про повну матеріальну відповідальність. Окрім цього, з посадової інструкції технічного директора ОСОБА_1 також не вбачається підстав для покладення на такого повної матеріальної відповідальності за збереження матеріальних цінностей.
Також, суд зазначає, що Наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 року затверджено Інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, якою передбачено, що під час документального оформлення інвентаризації повинно бути виконано наступне: складаються акти, які візуються головою комісії із зазначенням в них конкретних залишків майна до інвентаризації; матеріально-відповідальна особа надає розписку комісії про здачу до початку інвентаризації до бухгалтерії всіх документів; комісія визначає вартість майна та складає акти за встановленими формами; складається звіряльна відомість, яка повинна бути підписана головою, членами комісії та матеріально-відповідальною особою. Після інвентаризації, в разі необхідності, складається Акт контрольної перевірки інвентаризації, яка проводиться з участю матеріально-відповідальної особи та до відкриття складу чи приміщення, в якому проводилась інвентаризація.
Як вбачається з акту №1 інвентаризації необоротних активів ІВП ТОВ "Ременерго" від 21.03.2017 року та №4 від 23.03.2017 року матеріально-відповідальною особою зазначено ОСОБА_2 , однак його підпису такі не містить.
Відсутність матеріально-відповідальної особи ОСОБА_2 під час проведення інвентаризації 21.03.2017 року та 23.03.2017 року підтверджується і відповіддю №3457/0803 від 08.10.2021 року від Комунального некомерційного підприємства "Южноукраїнська міська багатопрофільна лікарня", відповідно до якої ОСОБА_2 перебував на лікарняному листі з діагнозом вертеброгенна цервікалгія, больовий синдром з 20.03.2017 року по 29.03.2017 року (листок непрацездатності АДЖ №061472).
З акту №3 інвентаризації необоротних активів ІВП ТОВ "Ременерго" від 22.03.2017 року вбачається, що матеріально-відповідальною особою зазначено ОСОБА_3 , однак підпису такої акт не містить.
Щодо актів інвентаризації необоротних активів ІВП ТОВ "Ременерго" №2 від 22.03.2017 року, №5 від 23.03.2017 року, №6 від 23.03.2017 року суд зазначає, що в порушення вимог вищевказаної інструкції матеріально-відповідальну особу в таких взагалі не зазначено та підпису такої не міститься.
Зважаючи на викладене, за відсутності даних про належне проведення інвентаризації необоротних активів на ІВП ТОВ "Ременерго", в результаті якої складено вищевказані акти, які не підписані матеріально-відповідальними особами, не може свідчити про завдання позивачу збитків, в тому числі на суму 244611,54 грн.
Відповідно до ч.1 ст.1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.
Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що спільними діями або бездіяльністю відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 завдано ІВП ТОВ "Ременерго" матеріальної шкоди на загальну суму 244 611,54 грн.
Як вже зазначалось судом, відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави вважати, що суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Згідно з сталою практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він зневолює можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони покликалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, відповідно дост. 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду, не підлягає відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 247, 263, 265, 354, Цивільного процесуального кодексу України, суд,
УХВАЛИВ:
В задоволенні позову Інженерно-виробничого підприємства в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ременерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення шкоди відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Інженерно-виробниче підприємство в формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Ременерго», код ЄДРПОУ 13810114, адреса: м.Львів, вул.Хімічна, буд.4.
Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення виготовлено 14.11.2022 року.
Суддя Ю.С. Марків
Суд | Франківський районний суд м.Львова |
Дата ухвалення рішення | 03.11.2022 |
Оприлюднено | 21.11.2022 |
Номер документу | 107376899 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Франківський районний суд м.Львова
Марків Ю. С.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні