Рішення

від 08.11.2022 по справі 753/8449/20

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/8449/20

провадження № 2/753/2916/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Лужецької О.Р.,

при секретарі - Григораш Н.М.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в серпні 2005 року познайомився з ОСОБА_3 . Після знайомства вони почали проживати з нею в квартирі АДРЕСА_1 та мешкали там до 2018 року. Майже одразу у них налагодився спільний побут та виникли взаємні права та обов`язки. ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька, ОСОБА_5 . Влітку 2011 року позивач з відповідачем придбали два недобудовані садові будинки, розташовані на одній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 в Обслуговуючому кооперативі Садово-дачне товариство «Стадне». Орієнтовна вартість вказаного майна становила 700 000 гривень.

З другої половини 2017 року відносини між позивачем та відповідачем стали погіршуватися, в червні 2018 року позивач був змушений переїхати до іншого місця проживання. З того часу шлюбні відносини припинилися.

Посилаючись на порушення його прав, просив суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у період з 08 серпня 2008 по червень 2018 року. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 8000000000:96:012:0018, площею 0,0884 га, цільове призначення - для ведення колективного садівництва; будівельні матеріали, конструктивні елементи та інженерне обладнання, що використані при спорудженні об`єкта самочинного будівництва на спірній земельній ділянці. В порядку поділу майна визнати право власності за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 8000000000:96:012:0018, площею 0,0884 га та на Ѕ частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів та інженерного обладнання, що були використані при будівництві об`єкта самочинного будівництва на вказаній земельній ділянці; визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки розташовану за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 8000000000:96:012:0018, площею 0,0884 га та на Ѕ частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів та інженерного обладнання, що були використані при будівництві об`єкта самочинного будівництва на вказаній земельній ділянці.

Ухвалою суду від 11.09.2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідачка продала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти позовних вимог. Так, ОСОБА_3 вказала, що не заперечує, що деякий час зустрічалася з позивачем, вони навіть спільно подорожували, але вони не проживали як сім`я. Факт народження дитини жодним чином не підтверджує існування шлюбних відносин між сторонами. Зазначила, що на момент народження дитини, ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінкою. Крім того, додала, зо земельна ділянка, про поділ якої заявив позивач, є її особистою приватною власністю, оскільки була набута внаслідок приватизації, 23.08.2019 року, в той час, коли між сторонами, навіть за твердженням позивача не існувало будь-яких відносин. Додатково додає, що витрачені грошові кошти на придбання садових будинків у сумі 700 000 гривень є неспівмірними із заробітною платою позивача. ОСОБА_1 взагалі не мав будь-якого відношення до земельної ділянки та садових будинків, а останні фактично належали матері ОСОБА_3 ОСОБА_4 .

Так, ОСОБА_4 належала земельна ділянка та садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . 04.06.2009 року садовий будинок був відчужений на користь ОСОБА_6 за 700 000 гривень, а земельна ділянка за 135 000 грн. Отримавши вказані кошти, ОСОБА_4 мала намір придбати земельну ділянку з будинком. В той же час, враховуючи перенесене онкологічне захворювання та незадовільний стан здоров`я, остання вирішила здійснити оформлення придбаної земельної ділянки та садового будинку на свою доньку, ОСОБА_3 . Придбання та зведення будинків здійснювалося за рахунок коштів матері та вітчима відповідача. Саме останні мешкають у спірному будинку та здійснювали всі необхідні дії для його облаштування. Крім того, станом на 15.09.2021 року ОСОБА_4 була власником земельної ділянки на підставі договору дарування від 15.09.2021 року.

З цих підстав ОСОБА_3 просила суд відмовити ОСОБА_7 у задоволенні його позовних вимог.

Ухвалою суду від 18.11.2021 року ОСОБА_4 залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

04.10.2021 року позивач звернувся до суду з заявою про зміну предмета позову, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь грошову компенсацію за Ѕ частину вартості земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 8000000000:96:012:0018, площею 0,0884 га та за Ѕ частину будівельних матеріалів, конструктивних елементів та інженерного обладнання, що були використані при будівництві об`єкта самочинного будівництва на вказаній земельній ділянці.

Враховуючи, що заява про зміну предмета позову відповідала вимогам частини 3 статті 49 ЦПК суд приймає її та подальший розгляд справи здійснює з її урахуванням.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, наведених у позові, просили суд їх задовольнити.

Відповідач та представник позивача в судове засідання не з`явився, повідомлений належним чином.

Третя особа та її представник в судове засідання не з`явилися, повідомлені належним чином.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, третьої особи та їх представників суд ураховує наступне.

Відповідно до статті 223 ЦПК суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні у разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; першої неявки в судове засідання учасника справи, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні режимі відео конференції; необхідність витребування нових доказів; якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи без її участі, дала особисті пояснення.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно з частиною другою статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема, вчинення дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

Звертаючись до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи представник ОСОБА_8 посилалась на зайнятість у іншому судовому процесі, а третя особа ОСОБА_4 , повідомила, що її представник, адвокат Федоришин О.О. зупинив право на заняття адвокатською діяльністю у зв`язку з переходом на державну службу.

Разом з тим, про день, час та місце розгляду справи, призначеної на 08 листопада 2022 року сторони та їх представники були повідомлені завчасно, проте в судове засідання представник відповідача не з`явився, оскільки приймав участь у іншій справі. Однак, така обставина як зайнятість у розгляді іншої справи не може вважатися поважною причиною для відкладення судового засідання. За таких підстав, суд розцінює такі дії як такі, що спрямовані на безпідставне затягування розгляду справи, та враховуючи стадію розгляду справи, вважає за можливе слухати справу за відсутності даних осіб.

Заслухавши вступні слова позивача та його представника, показання свідків, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі не перебували.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилася донька, ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народженя.

З матеріалів справи вбачається, що влітку 2011 року позивач з відповідачем придбали два недобудовані садові будинки, розташовані на одній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_2 в Обслуговуючому кооперативі Садово-дачне товариство «Стадне».

Орієнтовна вартість вказаного майна становила 700 000 гривень. В судовому засіданні ОСОБА_1 повідомив, що спірне майно було придбано за спільні кошти ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Частина друга статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За приписами статті 60 СК України та частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Майном як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (статті 63 СК України).

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

З наведеного положення випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню (постанова Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 178/90/18-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України), обов`язок доказування покладається на сторін (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Так, відповідно до приписів частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Допитаний у якості свідка ОСОБА_9 , який є знайомим ОСОБА_1 надав свідчення, що знає ОСОБА_10 з 2001 року, оскільки разом працювали. Особисто знайомий з ОСОБА_11 . ОСОБА_12 та ОСОБА_11 спільно проживали в АДРЕСА_4 . Про непорозуміння між ними дізнався в 2018 році. Повідомив, що ОСОБА_12 складав гроші на купівлю квартири, але в подальшому купив земельну ділянку на Осокорках .

Свідок ОСОБА_14 , друг ОСОБА_1 повідомив, що допомагав робити ремонт в квартирі по б. Перова та на дачі. Під час ремонту в садовому будинку бачив, що там мешкає мати ОСОБА_3 та її чоловік.

Свідок ОСОБА_15 , знайомий ОСОБА_1 повідомив суду, про те, що знає ОСОБА_12 з 1995 року, а ОСОБА_11 - з 2005 року. Дружили сім`ями, проводили спільно вільний час. Ростислав розказував, що придбав земельну ділянку на Осокорках, хоча планував купити квартиру. В будинку проживала мама ОСОБА_11 та її чоловік. Збирав гроші ще з часу проживання у гуртожитку. Дізнався, що відносини між ними погіршилися, коли вони вже не були разом.

Свідок ОСОБА_16 , друг ОСОБА_1 повідомив суду про те, що з ОСОБА_12 познайомився в 2001 році. ОСОБА_12 та ОСОБА_11 познайомилися у нього на очах, потім у них народилася донька. В подальшому ОСОБА_12 купив дачу. Здається ОСОБА_11 не працювала, може десь там і мала заробіток, але утримував сім`ю ОСОБА_12 . Вони купили два садових будинку: зруб з внутрішньої сторони не придатний для життя, треба було робити косметичний ремонт. Після ремонту я своїм бусом перевозив речі. ОСОБА_11 та ОСОБА_12 жили в квартирі, а в садовому будинку жили мати ОСОБА_11 з її чоловіком. Крім того, додав, що ОСОБА_12 - гарний батько, займався вихованням дитини, водив на атракціони, роліки, ковзани.

Відповідно до протоколу адвокатського опитування від 12.01.2022 року ОСОБА_4 , мати ОСОБА_3 повідомила суду про те, що знала, що ОСОБА_11 зустрічається з ОСОБА_1 . Вперше почула про нього, коли ОСОБА_11 сказала, що завагітніла. Коли народилася ОСОБА_17 , ОСОБА_12 був звільнений і більше року був безробітний. Повідомила, що вони не проживали як одна сім`я з 08.08.2008 по червень 2018 року. ОСОБА_11 часто скаржилася на ОСОБА_12 , що вони з ним спільно не проживають, він приходить в гості, коли йому захочеться. Неодноразово були нарікання, що їй доводиться самостійно утримувати ОСОБА_17 . Всі питання, пов`язані з дитиною, її утриманням, вихованням, доглядом вирішувала сама. Так само ОСОБА_1 не робив ніяких оплат на навчання в університеті старшої доньки ОСОБА_3 . В той же час ОСОБА_11 була зареєстрована як фізична особа0-підприємець. Мала кабінет краси на першому поверсі на б. Перова, згодом пішла працювати ведучою церемоній у центральному РАЦСі. За час їхнього спільного проживання ніякого майна вони не придбали. Щодо спірної земельної ділянки повідомила про те, що її подруга ОСОБА_18 розповіла, що створювався один із кооперативів та запропонувала їй стати його членом, оскільки кооператив розподіляв земельні ділянки і була одна з ділянок яка була розташована навпроти її ділянки. Я дізналася, що ставши членом кооперативу в майбутньому набувається право на приватизацію земельної ділянки. Згодом я вступила в члени СТД «Стадне» та поселилася разом із чоловіком в одному з будинків, який мав опалення за адресою: АДРЕСА_2 , проте, оскільки я вже використала своє право на приватизацію на початку 1990-х років, то я вирішила замінити своє членство на членство своєї доньки - ОСОБА_11 . В кінці 20111 року ОСОБА_11 оформила своє членство у СТД «Стадне». Можу точно сказати, що поширена ОСОБА_1 інформація про придбання земельної ділянки, двох недобудов та оплату за них 700 000 гривень, не відповідає дійсності та є недостовірною. Всі оплати, пов`язані з проживанням та членством в СТД «Стадне» оплачувала я разом із моїм чоловіком від імені ОСОБА_11 . Будь-яких будівельних робіт ОСОБА_1 не робив та витрат не ніс. Будь-якого відношення до нашої власності він не мав та не має.

Верховний Суд у постановах від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16, від 07 грудня 2020 року у справі № 295/14208/18-ц зазначив, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

При цьому Верховний Суд у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 20 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 21 травня 2020 року у справі №161/11536/17 вказав на те, що факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

В контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно усталеної судової практики самі лише показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №466/3769/16-ц).

Вирішуючи заявлену в межах даної цивільної справи позову вимогу про встановлення факту спільного проживання сторін як чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з липня 2015 року по 30 листопада 2018 2019 року, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення цієї вимоги, оскільки самі лише показання свідків та спільні фотографії без доведення наявності у сторін спільного побуту та бюджету, факту здійснення спільних витрат не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Сам факт перебування у незареєстрованих шлюбних відносинах без установлення обставин ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін, про що, також зазначено в Постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 442/2219/11.

Посилання позивача на спільне проживання з ОСОБА_3 , спільний відпочинок та святкування свят не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в розумінні ст. 74 СК України без наявності інших ознак сім`ї.

Надані позивачем докази, а саме роздруківка фотознімків свідчать лише про існування між сторонами у певний період часу близьких, романтичних стосунків як між чоловіком та жінкою, які не можна ототожнювати із подружніми/шлюбними відносинами.

Показання допитаних свідків є суперечливими та беззаперечно не свідчать про ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільного господарства, наявність у них спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю.

Посилання позивача на факт спільного проживання разом із ОСОБА_3 не є переконливими, оскільки дане твердження спростовується наявними в матеріалах справи копіями щорічних декларацій за 2016-2018 роки, зі змісту яких вбачається, що ОСОБА_3 не членом сім`ї ОСОБА_1 , не є особою, з якою він спільно проживає та пов`язаний спільним побутом. Не повідомляє також і про місце проживання у квартирі по АДРЕСА_4 та наявність земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:96:012:0018, площею 0,0884 га, на якій знаходяться два садових будинки за адресою: АДРЕСА_2 або членство у СДТ «Стадне», оплату членських внесків.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що не підлягає задоволенню і решта заявлених позовних вимог - про визнання майна спільною сумісною власністю, стягнення грошової компенсації, оскільки такі вимоги є похідними та ґрунтуються на позовній вимозі про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у задоволенні якої, як вказано вище, судом відмовлено.

Разом з тим, земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:96:012:0018), площею 0,0884 га за адресою: АДРЕСА_2 була набута ОСОБА_3 внаслідок приватизації земельної ділянки, що підтверджується рішенням Київської міської ради від 10.07.2018 року № 1228/5292 «Про передачу земельних ділянок, що перебувають в оренді обслуговуючого кооперативу садово-дачного товариства «Стадне», громадянам - членам обслуговуючого кооперативу садово-дачного товариства «Стадне» у приватну власність для ведення колективного садівництва в мікрорайоні Осокорки у Дарницькому районі м. Києва та внесення змін до договору оренди земельної ділянки».

Відповідно до Списку громадян, членів ОК СДТ «Стадне», яким передаються у приватну власність земельні ділянки для ведення колективного садівництва, земельна ділянка (кадастровий номер 8000000000:96:012:0018), площею 0,0884 га за адресою: АДРЕСА_2 для ведення колективного садівництва передано ОСОБА_3 .

В подальшому, 15.09.2021 року право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:96:012:0018), площею 0,0884 га за адресою: АДРЕСА_2 набула ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Доводи ОСОБА_1 щодо його проживання в садових будинках на спірній земельній ділянці, його участь в оплаті членських чи пайових внесків, придбання двох садових будинків за орієнтовну вартість (як зазначав позивач) 700 000 гривень, без зазначення точної суми, особи продавця, без надання доказів оплати не підтверджено належними та допустимими доказами, натомість відповідно до довідки № 786 від 03 червня 2021 року, виданої ОК СДТ «Стадне» за адресою: АДРЕСА_2 , починаючи з 2011 року по дату видачі довідки на постійній основі мешкають: ОСОБА_20 , ОСОБА_4 . Відомості про проживання інших осіб за вказаною адресою відсутні.

Суд критично відноситься до наданої позивачем довідки від 07.04.2020 року, виданої Управлінням праці та соціального захисту, відповідно до якої ОСОБА_1 перебував на Обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги, за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_4 з 16.11.2016 по 30.11.2019 року, оскільки в даній квартирі, власником якої є ОСОБА_3 з 01.08.2005 року по 31.12.2018 роки були зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , що підтверджується довідкою ЖБК «Механізатор-5».

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_3 .

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 5, 10, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та стягнення грошової компенсації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.

СУДДЯ О.Р.ЛУЖЕЦЬКА