Рішення

від 14.11.2022 по справі 906/716/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2022 р. м. Житомир Справа № 906/716/22

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Руденко Н.М.,

за участю представників сторін:

від позивача: Верходанов О.А., паспорт серія НОМЕР_1 від 31.08.2000; виписка з

ЄДР;

від відповідача: не з`явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРЗООВЕТПРОМПОСТАЧ" (с.Плахтянка Макарівського району Київської області)

до Приватного підприємства "СЛОБОДИЩЕ" (с.Слободище Бердичівського району Житомирської області)

про стягнення 432439,50грн

Товариство з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРЗООВЕТПРОМПОСТАЧ" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства "СЛОБОДИЩЕ" 432439,50грн заборгованості, яка виникла на підставі договору №105/20 від 01.12.2020, з яких: 337627,50грн основного боргу; 39635,71грн інфляційних та 55176,29грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасне виконання відповідачем умов договору №105/20 від 01.12.2020 в частині оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 14.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 17.10.2022.

Ухвалою господарського суду від 17.10.2022 продовжено строк розгляду справи по суті, застосувавши ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 14.11.2022.

09.11.2022 від позивача надійшли додаткові пояснення №09/11 від 09.11.2022, у яких вказано, що правовідносини між позивачем та відповідачем ґрунтуються на укладеному договорі №105/20 від 01.12.2020, угода на яку міститься посилання у видаткових накладних від 27.01.2022 та від 10.02.2022 між сторонами не була укладена.

14.11.2022 позивачем подано бухгалтерську довідку №14/11-22, згідно якої в період з 05.09.2022 по 14.11.2022 надходжень коштів від ПП "СЛОБОДИЩЕ" на рахунок позивача не було; загальна сума заборгованості становить 337627,50грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався, пояснень причин неявки суду не надав, про час та місце розгляду справи по суті був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за №1000233140060 (а.с.57).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи, а також відзиву на позовну заяву, на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

З огляду на вищезазначене суд приходить висновку, що відповідача належним чином було повідомлено про дане судове засідання. Неявка останнього є підставою до розгляду справи за його відсутності, що передбачено п.1 ч.3 ст.202 ГПК України.

Водночас слід зазначити, що положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРЗООВЕТПРОМПОСТАЧ" (продавець, позивач) та Приватним підприємством "СЛОБОДИЩЕ" (покупець, відповідач) укладено договір №105/20 (а.с.12-14), за умовами якого продавець зобов`язався продати та відвантажити погодженими партіями продукцію у власність покупця, а покупець зобов`язався приймати товар і сплачувати за нього визначену грошову суму (ціну товару). Найменування товару, його кількість і ціна вказуються в додатках, специфікаціях, видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п.3.2. договору, ціна товару базується згідно встановленого прайс-листа продавця або специфікації, що є офіційним переліком продукції продавця, яка пропонується до реалізації і повинна бути повністю сплачена продавцю покупцем на умовах відстрочення платежу не більше 5 календарних днів з дати поставки.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 (п.14.1. договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору №105/20 від 01.12.2020 ним було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно з видатковими накладними №3656 від 20.12.2021 на суму 283311,00грн, №3748 від 27.12.2020 на суму 23467,50грн, №172 від 27.01.2022 на суму 131070,00грн та №322 від 10.02.2022 на суму 164494,50грн, що загалом складає 602343,00грн (а.с.15-18).

Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін без жодних зауважень та заперечень.

Однак відповідачем розрахунок за отриманий згідно вказаних вище видаткових накладних товар не проведено в повному обсязі, лише частково сплачено 264715,50грн згідно видаткової накладної №3656 від 20.12.2021.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань, за останнім утворилась заборгованість перед позивачем за поставлений товар у розмірі 337627,50грн.

За вказаних обставин, позивач звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 432439,50грн, з яких: 337627,50грн основного боргу; 39635,71грн інфляційних та 55176,29грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник кореспондуючий обов`язок оплатити його.

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у видаткових накладних №3656 від 20.12.2021 та №3748 від 27.12.2020 міститься посилання на договір №105/20 від 01.12.2020, натомість у видаткових накладних №172 від 27.01.2022 та №322 від 10.02.2022 підставою для відпуску продукції зазначено інший договір №11/22 від 10.01.2022.

За поясненнями позивача, сторонами було досягнуто попередньої згоди на укладення нового договору №11/22 від 10.01.2022, проте правочин не був вчинений у письмовій формі та не був підписаний сторонами, тому договір, на який міститься посилання у видаткових накладних №172 від 27.01.2022 та №322 від 10.02.2022 вважається неукладеним. Всі правовідносини між позивачем та відповідачем ґрунтуються на укладеному договорі №105/20 від 01.12.2020.

Враховуючи, що поставка товару згідно видаткових накладних №172 на суму 131070,00грн та №322 на суму 164494,50грн, здійснена у 2022 році, а строк дії договору №105/20 від 01.12.2020 встановлено до 31.12.2021, при цьому сторони не передбачили можливість його пролонгації, суд дійшов висновку, що поставка товару згідно з видатковими накладними №172 від 27.01.2022 та №322 від 10.02.2022 відбулась на підставі позадоговірних домовленостях позивача та відповідача.

За таких обставин, посилання позивача на договір №105/20 від 01.12.2020 в якості доведення підстав виникнення між сторонами зобов`язань з поставки товару згідно видаткових накладних №172 від 27.01.2022 та №322 від 10.02.2022 є безпідставними.

Відповідно ч.1, ч.2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 ст.612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач не здійснив відповідних розрахунків за отриману продукцію як на підставі договору №105/20 від 01.12.2020 так і видаткових накладних №172 від 27.01.2022 та №322 від 10.02.2022.

Матеріалами справи підтверджено, що у відповідача станом на день розгляду справи існує прострочення в оплаті отриманого від позивача товару у розмірі 337627,50грн.

Крім того, в матеріалах справи містяться акти звірки взаєморозрахунків станом на 19.10.2022, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками підприємств, у яких відповідач визнав наявну заборгованість у загальному розмірі 337627,50грн.

Відповідач не надав суду доказів сплати вказаної заборгованості, доводів позивача не спростував.

За таких обставин, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 337627,50грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 55176,29грн відсотків за користування грошовими коштами суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 05.06.2020 у справі №922/3578/18, частиною 2 статті 625 ЦК України конкретизовано визначений статтями 536 та 693 цього Кодексу обов`язок покупця сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за незаконне користування чужими грошовими коштами з визначенням додаткового зобов`язання боржника на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, ст.536 ЦК України надає стягувачу право нараховувати боржнику проценти за користування чужими грошовими коштами, а норми ч.2 ст.625 ЦК України конкретизують, що розмір таких процентів становить 3% річних, якщо інший розмір сторони не визначили у договорі.

Пунктом 4.6. договору сторони визначили, що з дня, коли товар повинен бути оплачений, продавець має право вимагати від покупця, а покупець повинен сплатити відсотки за користування чужими грошовими коштами до дня повної оплати товару понад неустойки і збитків (ст.536, п.3 ст.692 ЦК України).

Відповідно до п.п.4.7., 4.8. договору відсотки за користування чужими грошовими коштами сплачуються покупцем в розмірі 0,5% від несплаченої ціни товару за кожен календарний день з моменту настання строку оплати у разі невиконання покупцем п.3.2. даного договору. Зазначений розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами нараховується продавцем та сплачується покупцем в період першого дня прострочення і до тридцятого дня прострочення; у разі прострочення оплати за отриманий товар понад 30 календарних днів покупець сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1% від несплаченої ціни товару за кожен календарний день з моменту настання строку оплати у разі невиконання покупцем п.3.2. даного договору.

Отже, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення такої міри відповідальності, як сплату відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Перевіривши правильність нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами суд дійшов висновку, останні підлягають нарахуванню лише на заборгованість в сумі 42063,00грн, яка виникла на підставі договору №105/20 від 01.12.2020.

Згідно розрахунку, здійсненого господарським судом (по видатковим накладним №3656 від 20.12.2021 та №3748 від 27.12.2021), розмір процентів за користування чужими грошовими коштами складає 95943,45грн. Однак позивач просить стягнути 55176,29грн, що є його правом.

Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.625 ГПК України та 39635,71грн інфляційних (а.с.10).

Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок інфляційних суд вважає, що до стягнення підлягає 39631,65грн. Вимога про стягнення 4,06грн інфляційних заявлена безпідставно та задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).

Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.

З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 432435,44грн, з яких: 337627,50грн основного боргу; 39631,65грн інфляційних; 55176,29грн відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Суд відмовляє в позові в частині стягнення 4,06грн інфляційних.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на відповідача, який своїми діями спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "СЛОБОДИЩЕ" (13330, Житомирська область, Бердичівський район, с.Слободище, вул.Карпенка, 1, код ЄДРПОУ 33708198)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НАУКОВО-ВИРОБНИЧЕ ПІДПРИЄМСТВО "УКРЗООВЕТПРОМПОСТАЧ" (08030, Київська область, Макарівський р-н, с.Плахтянка, вул.Кавказька, 4, код ЄДРПОУ 37051349)

- 337627,50грн основного боргу;

- 39631,65грн інфляційних;

- 55176,29грн відсотків за користування чужими грошовими коштами;

- 6486,60грн судового збору.

3. В позові відмовити в частині стягнення 4,06грн інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 18.11.22

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: друк. 3 прим.

1- у справу;

2,3- сторонам (рек)