Рішення

від 17.11.2022 по справі 908/418/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 12/43/22-28/51/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2022 Справа № 908/418/22

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи:

за позовом Акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22) в особі Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 133)

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКРУМ» (69067, місто Запоріжжя, вул. Тенісна, буд 11-а; адреса адвоката Щербина К.В.: 69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 68-а, офіс 47)

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Укрпошта» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКРУМ» про стягнення боргу в сумі 43848,00 грн, пені в сумі 3333,65 грн, інфляційних в сумі 1556,60 грн, трьох процентів річних в сумі 565, 82 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.02.2022 позовну заяву передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

Ухвалою суду від 14.03.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/418/22, присвоєно справі номер провадження 12/43/22, визначено здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами без проведення судового засідання. В пункті 3 ухвали зазначено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня, наступного за днем припинення чи скасування воєнного стану.

Розпорядженням керівника апарату суду від 12.09.2022 №П-431/22, враховуючи відрядження судді Смірнова О.Г. до Господарського суду Київської області відповідно до п. 2.3.3., 2.3.47, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №908/418/22.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.09.2022 справу №908/418/22 передано на розгляд судді Федорової О.В.

Ухвалою суду від 13.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/418/22, присвоєно справі номер провадження 12/43/22-28/51/22, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у даній справі, але не пізніше 13.10.2022. Копію ухвали направлено учасникам справи засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомлення. Також представнику відповідача Щербині К.В. було надіслано на адресу, яка зазначена в заяві на ознайомлення від 01.07.2022.

Згідно з ч. 2 ст. 27 ГПК України для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до відомостей (витяг) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, адресою місцезнаходження товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКРУМ» є: 69067, місто Запоріжжя, вул. Тенісна, буд 11-а.

Ухвала суду від 13.09.2022 про відкриття провадження у справі направлена відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка співпадає з відомостями, зазначеними в позові. Втім зазначена ухвала 19.10.2022 повернута на адресу суду з позначкою представників Укрпошти про причину невручення «за закінченням строку зберігання».

В той же час, відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення представник відповідача - адвокат Щербіна К.В. копію ухвали суду про відкриття провадження у справі №908/418/22 від 13.09.2022 отримав 16.09.2022.

Судом вжиті всі заходи щодо належного повідомлення відповідача та його представника про розгляд справи у суді.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав, свою позицію у спорі не повідомив, обґрунтованих заперечень проти позову не висловив.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки судом належним чином виконано обов`язок та вжито заходи щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 17.11.2022.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи у судовому засіданні без виклику учасників справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «УКПОШТА» (постачальник, позивач у справі) та товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАКРУМ» (покупець, відповідач у справі) 19.06.2020 уклали договір поставки металобрухту та відходів чорних металів №27-1270 (надалі - договір).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити металобрухт та відходи чорних металів (далі по тексту - металобрухт) згідно ДСТУ 4121-2002 за ціною зазначеною у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього договору.

Сторони домовилися, що постачання металобрухту здійснюється партіями, у терміни попередньо погоджені сторонами. Кількість металобрухту кожної партії та його вартість визначається специфікацією, яка оформлюється на кожну партію окремо та після підписання сторонами стає невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Пунктом 3.3 договору встановлено, що оплата за металобрухт проводиться покупцем за цінами, що діють на момент здачі металобрухту платіжними дорученнями на підставі Акту.

Орієнтовна ціна даного договору становить 9000,00 грн та остаточно визначається сторонами шляхом підсумування загальної вартості металобрухту, приведеної в Специфікаціях та Актах.

Додатковою угодою № 1 від 28.12.2020 до договору сторони внесли зміни в пункт 6.6 договору та узгодили, що термін дії цього договору встановлюється з 19 червня 2020 до 31 грудня 2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивач у позові та письмових поясненнях від 23.09.2022 за №03-23/09 зазначив, що на виконання умов договору у період 30.06.2021 та 09.07.2021 відповідачу було поставлено металобрухт на загальну суму 43.848,00 грн, про що суду надані Акти приймання-передачі та накладні вимоги.

Оскільки сторонами не було визначеного конкретного строку в календарних днях для оплати відповідачем отриманого товару, позивач, з урахуванням положень ст. 530 ЦК України, направив відповідачу письмову вимогу, в якій повідомив, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до інформації з сайту АТ «Укрпошта» відповідач вказану вимогу отримав 31.08.2021.

Таким чином, на думку позивача, відповідач повинен був здійснити оплату отриманого металобрухту до 07.09.2021 (включно).

Невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманого товару поставленого за договором поставки металобрухту та відходів чорних металів №27-1270 від 19.06.2020 стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Згідно зі статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до приписів ст. ст. 15 та 16 ЦК України, ст. 20 ГК України спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Реалізуючи право на судовий захист, позивач у позові зазначив про невиконання відповідачем зобов`язань щодо оплати товару поставленого відповідно до договору поставки металобрухту та відходів чорних металів №27-1270 від 19.06.2020.

Як зазначалося судом вище, в обґрунтування заявлених вимог позивач надав до суду договір №27-1270 від 19.06.2020, додаткову угоди №1 від 28.12.2020 до цього договору, Акт приймання-передачі від 30.06.2021 (2 штуки), від 09.07.202, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, вимогу №05/5-34 від 26.08.2021.

Здійснивши аналіз наданих позивачем документів, суд дійшов висновку, що правовідносини сторін не можуть регулюватися умовами договору №27-1270 від 19.06.2020, оскільки суду не надано Специфікацій(ї), яка(і) є додатком(ами) до договору та є його невід`ємною(ими) частинами.

Зазначене свідчить про недотримання сторонами приписів діючого законодавства та неузгодження всіх істотних умов договору, зокрема, найменування товару, його кількості та ціни.

Суд дійшов такого висновку виходячи з наступного.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (ч. 4 ст. 179 ГК України).

Положеннями ст. 180 ГК України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Втім суду надані докази, які свідчать про поставку позивачем на користь відповідача металобрухту на загальну суму 43.848,00 грн, а саме Акт прийму-передачі від 30.06.2021 на суму 23.310,00 грн, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №25 від 30.06.2021 на суму 23.310,00 грн, Акт прийму-передачі від 30.06.2021 на суму 14.742,00 грн, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №20 від 30.06.2021 на суму 14.742,00 грн, Акт прийму-передачі від 09.07.2021 на суму 5.796,00 грн, накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №24 від 09.07.2021 на суму 5.796,00 грн.

Зазначені документи підписані представниками обох сторін та містять печатки підприємств.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій громадян і організацій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послуги, сплатити грошові кошти) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Аналіз наданих документів підтверджує факт виникнення між сторонами спору господарських правовідносин, тобто ними вчинено правочин, що породив взаємні господарські зобов`язання. Позивач зобов`язався поставити товар, а відповідач прийняти та оплатити отриманий товар.

За своєю правовою природою правочин сторін є договором купівлі-продажу.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зважаючи на те, що сторони оформили свої господарські відносини за допомогою накладних-вимог, де вказані: найменування товару, його кількість, ціна, суд, дійшов висновку, що сторони досягли всіх істотних умов, що необхідні для укладення договору купівлі-продажу.

Положеннями ч. 2 ст. 640 ЦК України передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладання договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частина 1 ст. 656 ЦК України передбачає, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладання договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Виконання зобов`язань з боку позивача, а саме поставка товару на загальну суму 43.848,00 грн підтверджується зазначеними вище накладними-вимогами та Актами приймання-передачі.

Відповідач зобов`язання належним чином не виконав, оплату отриманого товару не здійснив у зв`язку з чим заборгованість склала 43.848,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У зв`язку з відсутністю оплати отриманого відповідачем товару 27.08.2021 на адресу ТОВ «ЛАКРУМ» була спрямована вимога вих. №05/5-34 від 26.08.2021 з проханням сплатити виниклу заборгованість.

Вимога залишена без реагування, борг в добровільному порядку відповідачем не погашений.

Як встановлено судом, матеріали справи містять належні та допустимі докази, які підтверджують факт поставки відповідачу товару (металобрухт) на суму 43.848,00 грн. Доказів оплати (часткової оплати) або повернення відповідачем отриманого товару в загальному розмірі з будь-яких причин матеріали справи не містять.

Відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Внаслідок невжиття відповідачем дій щодо погашення виниклої заборгованості, відсутності письмових пояснень щодо ускладнюючих обставин, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

З огляду на вищевикладені обставини та наявні докази, суд дійшов висновку про те, що вимога про стягнення заборгованості у розмірі 43.848,00 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у заявленій позивачем сумі.

За порушення відповідачем строків оплати наданих послуг позивач, враховуючи положення п. 5.1 договору, просив стягнути 3.3333,65 грн пені за період прострочення з 08.09.2021 по 11.02.2022.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 2 ст. 216 ГК України встановлено, що застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на п. 5.1 договору, умовами якого встановлено, що сторони несуть відповідальність за невиконання, неналежне виконання своїх зобов`язань за договором у відповідності до чинного законодавства.

Також позивач посилався на те, що відповідно до Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» у разі порушення строків виконання грошових зобов`язань за договором, винна сторона, що допустила таке прострочення, на вимогу іншої сплачує пеню від суми простроченого зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за час прострочення.

Втім, зазначена вимога щодо стягнення суми пені судом відхилена, оскільки заявлена безпідставно виходячи з наступного:

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду № 904/4156/18 від 10.12.2019 розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Велика Палата ВС зазначила, що ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

Тобто, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

З урахуванням відсутності узгодження між сторонами порядку та розміру застосування до порушника штрафних санкцій у зв`язку з відсутністю договору, суд відмовляє у задоволені вимоги щодо стягнення пені.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 565,82 грн за період з 08.09.2021 по 11.02.2022 та інфляційні втрати у розмірі 1556,60 грн за період з вересня 2021 по грудень 2021 (включно).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної норми законодавства вбачається, що три проценти річних є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, тобто три проценти річних не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань, які можуть бути узгоджені сторонами, оскільки ця норма законодавства є імперативною. Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу та підлягають стягненню разом із сумою основного боргу на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р. зазначалося, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідно місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а внесена з 16 по 31 число не індексується і розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця.

Факт порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання доведений наявними матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Суд прийняв до уваги той факт, що враховуючи положення ст. 530 ЦК України та наявну вимогу про сплату боргу, відповідач повинен був сплатити вартість отриманого металобрухту у строк до 07 вересня 2021, прострочення починається з 08.09.2021.

Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що ці розрахунки є правильними та виконаними з дотриманням вказаних норм права, тому вимоги позивача щодо стягнення 3% річних у розмірі 565,82 грн за період з 08.09.2021 по 11.02.2022 та інфляційних втрат у розмірі 1.556,60 грн за період з вересня 2021 по грудень 2021 судом задовольняються.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару не надав, та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню у заявлених позивачем сумах. В частині стягнення пені суд відмовив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог, а саме: з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3.333,65 грн. Решта суми судового збору у розмірі 167,75 грн залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 129, 130, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства «Укрпошта» до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКРУМ» про стягнення 49.304,07 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКРУМ» (69067, місто Запоріжжя, вул. Тенісна, буд 11-а, ідентифікаційний код 42902970) на користь Акціонерного товариства «Укрпошта» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22) в особі Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» (69005, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 133, ідентифікаційний код 20509800) 43.848,00 грн (сорок три тисячі вісімсот сорок вісім грн. 00 коп) заборгованості, 1.556,60 грн (одну тисячу п`ятсот п`ятдесят шість грн. 60 коп_ інфляційних втрат, 565,82 грн (п`ятсот шістдесят п`ять грн. 82 коп) 3% річних, 2.313,25 грн (дві тисячі триста тринадцять грн. 25 коп) судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в частині стягнення пені в розмірі 3.333,65 грн.

4. Судовий збір у розмірі 167,75 грн залишити за позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 17 листопада 2022 року.

Суддя О.В. Федорова