Ухвала

від 18.11.2022 по справі 908/574/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

18 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 908/574/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Малашенкової Т.М.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» (далі - ТОВ СТО «Надія», скаржник)

на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у справі №908/574/20

за первісним позовом Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія»

про стягнення 1 092 648,87 грн

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія»

до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»

про скасування рішення комісії по розгляду актів про порушення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ СТО «Надія» 07.11.2022, через систему «Електронний cуд», подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/574/20, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задовольнити зустрічний позов. Крім того, скаржником заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати.

Перевіривши дотримання форми та змісту касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Верховний Суд встановив таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено судові рішення, що оскаржуються.

Як вбачається з тексту поданої скаржником касаційної скарги та її прохальної частини, ТОВ СТО «Надія» не зазначає від якої саме дати оскаржувана ним постанова Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/574/20.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Приписами частини 3 статті 311 ГПК України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Касаційний господарський суд звертає увагу скаржника, що в разі оскарження судового рішення суду на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник має зазначити про відсутність такого висновку щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; та/або зазначити підставу касаційного оскарження з урахуванням частини першої, третьої статті 310 ГПК України.

Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, у цьому випадку необхідно чітко вказати норму права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд неправильно застосував в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; навести висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду, зазначити дату її прийняття та номер справи; обґрунтувати подібність правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому, обґрунтовуючи подібність правовідносин, як обов`язкової умови для виникнення підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 ГПК, необхідно враховувати, що подібність правовідносин визначається за відповідними критеріями.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин потрібно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів (пункти 25, 26, 31 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі на підставі пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів, та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 ГПК України, є вичерпним.

Отже, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 ГПК України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

З урахуванням змін до ГПК України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначеного законом належного обґрунтування по підставам касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Таким чином, процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях, або наявність пунктів 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Так, у поданій касаційній скарзі ТОВ СТО «Надія», зокрема, вказує на те, що суд апеляційної інстанції не застосував правові позиції ВС щодо постанови КМУ №122; окремо скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №911/26/20, від 01.06.2022 у справі №908/859/19, тощо.

При цьому, скаржник не зазначає підстави (підставу) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України та не зазначає, які конкретно норми права порушені судом попередньої інстанції та не конкретизує, який саме висновок міститься у зазначених вище постановах щодо застосування відповідних норм права та не наводить обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

З огляду на принципи диспозитивності, рівності, змагальності та межі касаційного перегляду закріплені у статті 300 ГПК України, Суд не наділений повноваженнями доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які скаржник не навів у її тексті, або самостійно визначати конкретну підставу.

Суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

Таким чином, враховуючи доводи касаційної скарги, скаржнику слід виконати вимоги пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та вказати підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України із зазначенням конкретної норми права, яка порушена судом попередньої інстанції; та необхідно вказати, який саме висновок міститься у зазначених вище постановах щодо застосування відповідних норм права, та навести обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

Відповідно до пункту 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено вимоги особи, яка подає скаргу.

В прохальній частині касаційної скарги скаржник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/574/20, без зазначення дати прийняття оскаржуваної постанови, як зазначалося вище, та просить Суд ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу, що згідно з відомостями розміщеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - Реєстр), по справі №908/574/20 в Реєстрі наявна лише постанова Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2022, якою залишено без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2021 у справі №908/574/20. Інших постанов суду апеляційної інстанції у цій справі з Реєстру не вбачається.

Статтею 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Аналіз положень статті 308 ГПК України дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.

Проте подана касаційна скарга зазначеним вимогам не відповідає, оскільки в прохальній частині скарги, заявник просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/574/20, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити, однак не зазначає дати прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, не зазначає вимог щодо рішення суду першої інстанції, яке залишене без змін оскаржуваною постановою та не зазначає, які повноваження Суд має застосувати за результатами перегляду оскаржуваної постанови.

Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на скаржника, а касаційна скарга не містить однозначної інформації про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваної постанови, Суд звертає увагу скаржника на необхідність уточнення прохальної частини касаційної скарги, з урахуванням наведених вище вимог.

Окрім цього, положенням пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України передбачено, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із частиною другою статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання касаційної скарги на рішення господарського суду встановлено в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Підпунктом 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви майнового характеру було встановлено: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Підпунктом 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставку судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру було встановлено: 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

На час подання первісного та зустрічного позову статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2020 було встановлено у розмірі 2 102,00 грн.

Як вбачається з тексту касаційної скарги скаржник оскаржує постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі №908/574/20, якою залишено без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 12.07.2021, яким задоволено первісний позов, стягнуто з ТОВ СТО «Надія» на користь ПАТ «Запоріжжяобленерго», зокрема, 1 092 648,87 грн вартості не облікованої електричної енергії та відмовлено в задоволенні зустрічної позовної заяви, згідно з відомостями розміщеними в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Звертаючись з касаційною скаргою у даній справі, ТОВ СТО «Надія» просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити, тобто скаржник оскаржує судове рішення повністю: в частині первісного позову та зустрічного позову.

Абзацом першим частини третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Отже, з урахуванням викладеного та беручи до уваги майновий та немайновий характер спору, при поданні касаційної скарги скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 36 983,46 грн [(1 092 648,87 грн х 1,5 % + 2 102,00 грн) х 200%].

Всупереч зазначеним вимогам до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

Натомість ТОВ СТО «Надія» заявило клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати за подання касаційної скарги, яке мотивоване скрутним майновим становищем скаржника у зв`язку з обстрілами, розграбуванням підприємства та знаходженням його на окупованій території, тощо.

Дослідивши вказане клопотання скаржника, проаналізувавши норми чинного законодавства, якими врегульовано порядок звільнення, відстрочення та розстрочення сплати судового збору, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на таке.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» визначено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Частиною другою цієї статті зазначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов`язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.

Що ж до самих умов, визначених в статті 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб`єктним та предметним застосуванням.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8 вказаного Закону, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Слід зазначити, що встановлений статтею 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті вбачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 вказаного Закону можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №940/2276/18).

З огляду на викладене суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про звільнення від сплати судового збору та відстрочення його сплати за подання касаційної скарги, оскільки позивачами за первісним та зустрічним позовом у справі є юридичні особи, а предметом позову не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Предметом спору у даній справі є стягнення 1 092 648,87 грн вартості не облікованої електроенергії та скасування рішення комісії з розгляду актів про виявлення порушення ПРРЕЕ від 02.05.19, документоване протоколом №2, щодо нарахування ТОВ СТО «Надія» заборгованості за не обліковану електричну енергію в сумі 1 092 648,87 грн.

Близька за змістом правова позиція щодо застосування положень частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» викладена в постанові Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 912/3514/20 та в ухвалах Верховного Суду від 11.06.2021 у справі № 906/979/20, від 21.12.2021 у справі № 913/104/21.

Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб`єктів, узгоджується зі статті 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Касаційний господарський суд, зауважує, що «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі»).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (Рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Виходячи з вищевикладеного, Верховний Суд зазначає, що з метою усунення допущених недоліків оформлення касаційної скарги скаржнику слід надати докази сплати судового збору у розмірі 36 983,46 грн, який має бути перерахований за такими реквізитами:

- ГУК у м.Києві/Печерс.р-н/22030102 ;

- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783 ;

- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП);

-код банку отримувача (МФО) 899998 ;

- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007 ;

- код класифікації доходів бюджету: 22030102; найменування податку, збору, платежу «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

Разом з тим, Суд звертає увагу, що відповідно до статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Водночас скаржником до матеріалів касаційної скарги не додано доказів надсилання учасникам справи копії скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення, що підтверджується переліком додатків до скарги.

Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

З огляду на викладене, касаційна скарга ТОВ СТО «Надія» підлягає залишенню без руху на підставі частини другої статті 292 ГПК України, із наданням скаржникові строку для усунення зазначених вище недоліків, шляхом надання касаційної скарги в новій редакції із зазначенням:

- судових рішень, що оскаржуються (з датами їх прийняття);

- підстави (підстав) касаційного оскарження судового рішення, визначену (визначені) у конкретному пункті (пунктах) частини другої статті 287 ГПК України з належним обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права чи/або порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення у даній справі;

- вимог особи, яка подає скаргу, відповідно до повноважень Суду передбачених статтею 308 ГПК України;

також потрібно надати Суду:

- документ на підтвердження сплати судового збору в розмірі 36 983,46 грн, який має бути перерахований за реквізитами рахунку для зарахування до Державного бюджету України судового збору за розгляд справ Верховним Судом;

- належні докази на підтвердження надсилання учасникам справи копії скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Матеріали з усуненням недоліків касаційної скарги слід подати в Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у встановлений цією ухвалою строк, а також надати суду докази надіслання копії цих матеріалів іншим учасникам справи.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що неусунення названих недоліків протягом установленого строку матиме наслідком повернення касаційної скарги на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 123, 174, 234, 235, 287, 290, 291, 292, 308 Господарського процесуального кодексу України, статтями 4, 6, 8 Закону України «Про судовий збір», Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» про звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» на постанову Центрального апеляційного господарського суду у справі №908/574/20 - залишити без руху.

3. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю СТО «Надія» строк для усунення недоліків касаційної скарги тривалістю 10 днів з дня вручення копії цієї ухвали. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему «Електронний суд» або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка,6.

4. Роз`яснити Товариству з обмеженою відповідальністю СТО «Надія», що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто на підставі частини п`ятої статті 292 ГПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова