Постанова

від 16.11.2022 по справі 207/4779/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3076/22 Справа № 207/4779/21 Категорія 59 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т.Ю. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В.,

при секретарі - Гаржі О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційноюскаргоюОСОБА_1

на ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 листопада 2021 року про відмову у відкритті провадження

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Поліколор", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зупинення виробничої діяльності юридичної особи,-

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Баглійськогорайонного судум.Дніпродзержинська Дніпропетровськоїобласті від08листопада 2021року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ "Поліколор", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про зупинення виробничої діяльності юридичної особи. Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір.

Ухвала судупершої інстанції мотивована тим, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про зупинення виробничої діяльності ТОВ "Поліколор" відносяться до спору, що виникає з корпоративних відносин, оскільки стосується господарської діяльності відповідача, тому підлягає розгляду господарським судом.

Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_1 звернуласядо судуз апеляційноюскаргою,в якійпосилаючись напорушення судомнорм процесуальногоправа,ставить питанняпро скасуванняухвали судута направленнясправи дляпродовження розглядудо судупершої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивач не перебуває і ніколи не перебувала у корпоративних відносинах із відповідачем. Порушене право позивача на безпечне життя та здоров`я довкілля, яке може бути відновлено, в тому числі, шляхом повного зупинення діяльності по виробництву фарб, лаків і подібної продукції, друкарської фарби та мастик ТОВ "Поліколор", не підпадає під законодавчо визначені ознаки корпоративних прав. Правовідносини, що виникають щодо права позивача на безпечне для життя і здоров`я довкілля не можна вважати корпоративними відносинами.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що даний спір має розглядатися господарським судом, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 щодо зупинення виробничої діяльності ТОВ "Поліколор" відноситься до спору, що виникає з корпоративних правовідносин та стосується господарської діяльності відповідача.

Колегія суддів вважає вказаний висновок помилковим, з огляду на наступне.

Положеннями статті3 Конституції України людину, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпеку визнано в Україні найвищою соціальною цінністю.Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов`язком держави (стаття 16 Конституції України). Статтею 36 Конституції України гарантовано право громадян України на свободу об`єднання, зокрема, у громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров`я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Преамбулою до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» невід`ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України визначено забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини.

Статтею 9 цього Закону до екологічних прав громадян віднесено право на безпечне для їх життя та здоров`я навколишнє природне середовище; об`єднання в громадські природоохоронні формування; подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян про відшкодування шкоди, заподіяної їх здоров`ю і майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище (пункти «а», «д», «з» частини першої цієї статті).

Екологічні права громадян забезпечуються участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища, компенсацією в установленому порядку шкоди, заподіяної здоров`ю і майну громадян внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (пункти «в», «д» частини першої статті 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього середовища мають бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України.

Міжнародним нормативним актом, яким визначено зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, є Орхуська конвенція, ратифікована Законом України від 06 липня 1999 року № 832-XIV, тому її положення в силу статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а норми національного законодавства щодо процедур і механізмів судового захисту порушених екологічних прав та інтересів громадян можуть їх конкретизувати.

З метою забезпечення належної реалізації екологічних прав пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції передбачено гарантії доступу представників громадськості до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних органів та приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

Пунктом 4 статті 2 Орхуської конвенції до «громадськості» віднесено одну або більше фізичних чи юридичних осіб, їхнє об`єднання, організації та групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою.

Вирішуючи питання щодо юрисдикції спору, колегія суддів виходить з такого.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.

Разом з тим, відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені статтею 20 ГПК України. Зокрема, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер, а також коли належність справ до юрисдикції господарських судів прямо передбачено положеннями законодавства.

За змістом частин першої - третьої статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18 (провадження № 12-294гс18) визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17 (провадження № 14-352цс19) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб`єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.

Яквбачається зматеріалів справи,в даномувипадку, ОСОБА_7 просить зупинитивиробничу діяльністьюридичної особипо виробництвуфарб,лаків іподібної продукції,з підставздійснення останнімдіяльності безвідповідних дозвільнихдокументів,яка завдає шкодидовкіллю таздоров`ювідповідача,тобто позовспрямовано назахист екологічнихправ фізичноїособи.Між особамивідсутні господарськівідносини у розумінні статті 3 ГК України, наявність яких є визначальним при віднесенні спору між юридичними особами до компетенції господарських судів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції безпідставно вважав, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, та помилково відмовив у відкритті провадження, з підстав п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 379, 382, 384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 листопада 2021 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

О.В. Лаченкова