Рішення

від 07.11.2022 по справі 711/2983/21

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/2983/21

Номер провадження2/711/289/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2022 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Демчика Р.В.,

при секретарях Кофановій А.О., Дубини В.В.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представників відповідача Лінніка М.С., Воронова Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Яцюк Максима Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самрад» про встановлення сервітуту,-

встановив:

ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Яцюк М.В. звернулася в суд з позовом до ТОВ «Самрад» про встановлення сервітуту.

Позов обґрунтовує тим, що з 06.11.1978 року по 16.09.2002 року вона працювала на ВАТ «Черкаський цукрорафінадний завод» та була звільнена за скороченням штату. В 1997 році під час роботи на ВАТ, вона у складі сім`ї зі своїм чоловіком на підставі рішення правління ВАТ та відповідного ордеру на право зайняття житлової площі вселилася до кімнати АДРЕСА_1 . В подальшому відбулася зміна нумерації кімнат з №17 на №18.

Вважаючи, що вона набула права набувальної давності на приміщення, вона звернулася до Придніпровського районного суду з відповідним позовом. Під час розгляду цивільної справи 711/3678/19 відповідач в особі директора здійснив дії, які є фактично протиправним виселенням її та рідних з приміщення №18. Відповідачем було заблоковано вхід до кімнати, в якій залишилися деякі її речі а також здійснено замурування проходу до кімнати.

З 05.07.2019 року вона не може користуватися приміщенням, право користування на яке підтверджено тричі судами різних інстанцій, починаючи з 2013 року.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Отже, у зв`язку із тим, що її протиправно позбавлено права користування кімнатою, відповідач вчиняє перешкоди користування, вона має законне право просити усунути перешкоди користування житлом шляхом її вселення в кімнату.

Згідно ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Відповідно до ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

За ст. ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

Отже, вона має законне право встановити їй сервітут для проходу від входу у будинок до входу її кімнати №18.

На підставі наведеного просить суд усунути їй перешкоди, які вчиняються ТОВ «Самрад», у користуванні кімнатою АДРЕСА_2 шляхом вселення ОСОБА_3 у кімнату АДРЕСА_3 ; встановити безтерміновий та безкоштовний сервітут ОСОБА_3 на прохід до кімнати АДРЕСА_2 ; стягнути на її користь судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.05.2021 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

28.05 2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача - директор ТОВ «Самрад» Воронов Ю.І. просив відмовити в задоволенні позову. У відзиві вказує на те, що позивач не надала і не надавала будь-яких документів, які б свідчили про правомірність її заселення в гуртожиток по АДРЕСА_4 . Згідно наявної технічної документації кімната АДРЕСА_5 не являється житловим приміщенням, як і весь 1 поверх гуртожитку. ТОВ «Самрад» являється власником вказаного приміщення. В даній технічній кімнаті відсутня вода, світло, каналізація, опалення, відсутній окремий вхід. Відповідачі заселилися в дану кімнату самовільно. Крім того відповідачі здійснили реєстрацію проживанням в даній кімнаті на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.03.2016 року по справі №711/11413/15-ц, при цьому ввівши в оману суд про технічний стан кімнати №18. Вважає, що ОСОБА_1 ОСОБА_1 та члени її сім`ї без будь-якої правової підстави самовільно зайняли нежитлове приміщення, яке належить на праві власності ТОВ «Самрад», при цьому переселилася з кімнати №17, де була зареєстрована проживанням і мала койкомісце в кімнату №18 гуртожитку, обіцяла викупити дане приміщення у власність, але потім від цього відмовилась та стала самовільно користуватися даним нежилим приміщенням як житлом без правових підстав, чим грубо порушила і порушує права відповідача на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном.

02.06.2021 року до суду на дійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача вказує на те, що право позивача на користування та проживання у спірному приміщенні неодноразово встановлювалося судами різних інстанції, а тому позов підлягає до задоволення.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.09.2021 року у справі призначено судову будівельно-технічну експертизу, але у зв`язку з несплатою позивачем вартості призначеної експертизи, ухвала суду була залишена без виконання.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 23.02.2022 року відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача адвоката Яцюк М.М. про залишення без розгляду судом позовних вимог в частині про встановлення безтермінового та безкоштовного сервітуту ОСОБА_3 на прохід до кімнати АДРЕСА_2 .

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги в частині вимог щодо усунення перешкоди ОСОБА_1 , які вчиняються ТОВ «Самрад», у користуванні кімнатою АДРЕСА_2 шляхом її вселення до вказаної кімнати та стягнення на її користь судових витрат.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільного права та інтересу може бути припинення дії, яка порушує право; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб чи завдати шкоди довкіллю. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживанням права в інших формах.

Статтею 47 Конституції України визначено: кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Судом встановлено, що наказом ВАТ «Черкаський цукрово-рафінадний завод» №86 від 09.07.2001 року гуртожиток по АДРЕСА_4 передано в уставний фонд ТОВ «ФЗЖР». З вказаного наказу вбачається, що ВАТ «Черкаський цукрово-рафінадний завод» виступив засновником ТОВ «ФЗЖР», якому доручено збиткові житлово-побутові об`єкти реконструювати, відремонтувати та койко-місця в гуртожитках перетворити в упорядковані житлові квартири.

У кімнаті 18 вказаного гуртожитку зареєстроване місце проживання позивача у справі ОСОБА_1

19.04.2007 року між ТОВ «Фонд захисту житла та його реконсрукції» та ТОВ «Самрад» укладений договір купівлі-продажу приміщень гуртожитку, згідно умов якого ТОВ «Фонд захисту житла та його реконсрукції» зобовя`язується передати приміщення гуртожитку 1-го поверзу літ «А-ІІІ», а саме: приміщення за №17 площею 31,8 кв.м., №18 площею 32,8 кв.м., №1 площею 13,4 кв.м., ХVІ площею 13,2 кв.м., загальною площею 91,2 кв.м. у власність ТОВ «Самрад», а ТОВ «Самрад» зобов`язується прийняти приміщення гуртожитку і сплатити за них передбачувану цим договором грошову суму.

При вирішенні спору між позивачем та відповідачем щодо усунення перешкод в користуванні спірним приміщенням, суд враховує, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.03.2016 року, яке набрало законної сили 11.05.2016 року (справа № 711/11413/15-ц) визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 право користування кімнатою АДРЕСА_6 .

Вказаним судовим рішенням встановлено, що з 06.11.1978 року по 16.09.2002 року позивач ОСОБА_7 працювала на ВАТ «Черкаський цукрорафінадний завод» та була звільнена за скороченням штату, на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Під час роботи на ВАТ, ОСОБА_1 із своєю сім`єю - чоловіком ОСОБА_8 та дітьми - ОСОБА_6 , ОСОБА_9 вселилися до кімнати АДРЕСА_1 . Житлова площа кімнати становить 32,76кв.м. Між тим, документи, які були підставою вселення позивачів у кімнату гуртожитку, не збереглись.

Таким чином, 09.04.1997 року у вищевказаній кімнаті гуртожитку були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_8 ; 27.06.2003 року їхній син ОСОБА_9 та ІНФОРМАЦІЯ_1 їхня дочка ОСОБА_6 , що підтверджується даними довідки №3469 від 18.11.2014р., виданої Придніпровським РВ УДМС. Крім того, відомості про реєстрацію вказаних осіб за вказаною адресою зазначені й у їхніх паспортах громадян України.

Як на час вселення позивачів у кімнату, так і на даний час, будинок АДРЕСА_4 має статус гуртожитку. Власником кімнати АДРЕСА_3 (яка раніше мала №17) та, в якій проживають позивачі, є TOB «Самрад».

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 29.10.2009 року по справі №22ц-1950/2009, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України від 06.04.2010 року, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.10.2013р. по справі №711/2011/13-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 03.12.2013 року в позовних вимогах TOB «Самрад» до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , - про усунення перешкод в користуванні власністю та про примусове виселення їх з самовільно зайнятої кімнати (кімнати АДРЕСА_1 ) відмовлено.

Вказаними судовими рішеннями встановлено факт того, що в гуртожитку АДРЕСА_4 відбулась зміна нумерації житлових кімнат, в тому числі, - кімната за АДРЕСА_7 , житловою площею 32,7кв.м, була змінена на №18 і позивачі по справі, фактично весь час проживають в кімнаті гуртожитку АДРЕСА_3 , підстави для їх виселення без надання іншого житлового приміщення відсутні.

Судом беззаперечно встановлені обставини, що позивачі вселилися і проживають у гуртожитку правомірно, їхнє право користування кімнатою у гуртожитку не припинене і відсутні підстави для їх виселення. Сам по собі факт зміни власником гуртожитку ТОВ «Самрад» нумерації кімнат, ніяким чином не припиняє і не позбавляє права позивачів на проживання у кімнаті АДРЕСА_8 ), враховуючи одну й ту саму площу кімнати 32,7кв.м. та їхнє незмінне, постійне проживання в ній.

Окрім того, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04.10.2013 року, яке набрало законної сили 03.12.2013 року (справа № 711/ 2011/13-ц) відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Самрад» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про примусове виселення з самовільно зайнятої кімнати.

Цим судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_1 з 06.11.1978 року по 16.09.2002 року працювала на ВАТ «Черкаський цукроворафінадний завод» та була звільнена за скороченням штату по п. 1 ст. 40 КЗпП України, що стверджується записом в трудовій книжці відповідачки ОСОБА_1 за № 10 від 16.09.2002 року. Як вбачається з довідки підписаної головою правління ВАТ «Черкаський цукроворафінадний завод» документи про вселення ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_1 не збереглися.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 29.10.2009 року у справі №2-2438/09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Самрад» до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні власністю встановлено, що у вказаній кімнаті відповідачка прописана разом з членами сім`ї в кількості 4-х осіб і зміна нумерації кімнати не тягне яких-небудь наслідків в даному випадку. При вказаних обставинах вважати, що ОСОБА_1 вселилася без згоди адміністрації профкому заводу немає. Тим більше, що реєстрація права власності на нерухоме майно (гуртожитку за ТОВ «Самрад») відбулася 05.04.2007 року і до цього власником не ставилося питання про самовільне зайняття кімнати ОСОБА_1 та її сім`єю.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що відповідачі вселилися та більше десяти років проживають в кімнаті, площею 32,8, яка в даний час має № 18, гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 . Вказане підтверджується поверховим планом гуртожитку, який був наданий відповідачам для огляду, та на якому вони вказали на приміщення, зазначене під № 18, площею 32,8 кв.м., в яке вони вселилися та проживають до даного часу.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що позивачка вселилася в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_4 на законних підставах, зареєстрована в даному житловому приміщенні, зокрема, в кімнаті № 18.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді прав Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи.

Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) закріплює право кожного на повагу до його приватного і сімейного життя, житла, і до таємниці кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права інакше, ніж згідно із законом і коли це необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автоматичне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Кожному гарантується недоторканість житла (стаття 30 Конституції України).

У частині четвертій статті 9 ЖК УРСР визначено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Таким чином, позивач вселилася у спірне жиле приміщення на законних підставах, постійно проживала і є зареєстрованою там, не має іншого житла на момент подання позову, проживає у найманому житлі, тому є підстави стверджувати, що вона має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а спірна кімната є її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст. 15 ЦК України).

Відповідно до ст. 319, 321 ЦК України власник майна має право щодо свого майна будь-які дії. Право власності є непорушним. Проте, такі дії не можуть суперечити закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використвоувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

В судовому засіданні встановлено, що з боку відповідача, позивачці чиняться перешкоди в користуванні її житлом кімнатою АДРЕСА_2 . Вказане вбачається з довідки про результати звернення ОСОБА_1 від 02.08.2019 року до Черкаського відділу поліції ГУНП в Черкаській області. Згідно вказаної довідки, ОСОБА_1 не має змоги потрапити до приміщення на яке має право користування із-за того, що гр. ОСОБА_10 не відчиняє двері які ведуть до кімнати заявниці. Також ОСОБА_1 неодноразово зверталася із скаргами та заявами в правоохоронні та інші органи, щодо перешкод з боку ТОВ «Самрад» та директора цього товариства ОСОБА_10 в користуванні спірним житловим приміщенням.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Враховуючи наведені обставини і норми закону, суд приходить до висновку про те, що представниками ТОВ «Самрад» в судовому засіданні не доведено що кімната АДРЕСА_2 є непридатною для проживання. Також в судовому засіданні представниками позивача не доведеного того, що відповідач користувалася вказаною житловою кімнатою без належних правових підстав.

Так, з листа КП «ЧООБТІ» №179 від 19.03.2021 року щодо надання інформації відносно зміни нумерації кімнат першого поверху в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_4 , вбачається наступне. Відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи за даною адресою нумерація кімнат першого поверху «17,18 з 1998 року змінювалася наступним чином: 1) приміщення №17 площею 31,8 кв.м. внаслідок проведення реконструкції станом на 07.03.2008 року було змінено на приміщення №17 площею 52,4 кв.м.; 2) нумерація приміщення №18 площею 32,8 у період 1988 р. по 27.02.2006 р. не змінювалась. Після 27.07.2006 р. та 07.03.2008 р. технічна інвентаризація вказаних приміщень не проводилася та ніякі зміни в їх нумерацію не вносилися.

Статтею 16 ЦК України передбачено один із способів захисту особистих немайнових та майнових прав особи, - визнання права. В даному випадку, право користування житлом є правоим цивільним.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини. Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини «Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини». Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст. 10). При цьому, як вбачається із п. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання. Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Ніхто неможе бутивиселений іззайманого жилого приміщення абообмежений управі користуванняжилим приміщеннямінакше як з підставі впорядку,передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій (ст. 9 ч.ч.4,5 ЖК України).

Як передбачено ч.1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст. 379ЦК).

За таких обставин, суд приходить до висновку усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні кімнатою АДРЕСА_2 , шляхом вселення ОСОБА_3 до кімнати АДРЕСА_2 .

Суд невбачає підставдля задоволенняпозовної вимоги ОСОБА_1 встановити безтерміновий та безкоштовний сервітут ОСОБА_3 на прохід до кімнати АДРЕСА_2 , у зв`язку з непідтриманням вказаної вимоги позивачем. Відповідно до ст. 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

На підставі наведеного, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року Конституції України, ст.ст. 13,15,16,319,321 ЦК України, ст. 9 ЖК України, керуючись ст.ст. 3, 4, 15, 57-61, 174, 209-223 ЦПК України,-

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (РОНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 ), в особі представника адвоката Яцюк Максима Васильовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самрад» (код ЄДРПОУ 34608600, місце знаходження: вул. Героїв Дніпра, 81, кв.90) про встановлення сервітуту задовольнити частково.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні кімнатою АДРЕСА_2 , шляхом вселення ОСОБА_3 до кімнати 18, що знаходиться у будинку АДРЕСА_4 .

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Р.В.Демчик.

Повне судове рішення складено 07.11.2022 року.

Головуючий: Р. В. Демчик