Рішення

від 18.11.2022 по справі 320/6772/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2022 року № 320/6772/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасування рішення 63 сесії 7 скликання від 02.07.2020 № 63-28 Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Віто-Поштову сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею: 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер: 3222481202:02:001:5022 (загальна площа: 1,3 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка, Віто-Поштової сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області;

- зобов`язати Віто-Поштову сільську раду Києво-Святошинського району Київської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в частині зобов`язання надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся із клопотанням до відповідача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею 0,12 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка, Віто-Поштової сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, проте відповідач оскаржуваним рішенням відмовив у надані дозволу позивачу у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню згідно із генеральним планом села Юрівка. На думку позивача, таке рішення є протиправним, оскільки він подав клопотання у межах земельної сформованої ділянки, а тому цільове призначення ділянки не змінюється.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.08.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача оригінал клопотання ОСОБА_1 із відповідними додатками до нього та належним чином засвідчені документи, які були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Відповідач правом на подання позову не скористався.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 звернувся до Виконавчого комітету Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області із клопотанням від 19.06.2020 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер: 3222481202:02:001:5022 (загальна площа: 1.3 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішенням Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 02.07.2020 № 63-28 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_1 » позивачу відмовлено у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,1200 га в с. Юрівка Києво-Святошинського району Київської області, у зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки не відповідає цільовому призначенню згідно із генеральним планом с. Юрівка.

Позивач не погоджуючись з вказаним рішенням Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент їх виникнення, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 22 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина друга вказаної статті).

Згідно із статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а)приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).

Відтак, підставою для відмови у наданні відповідного дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що позивач звернувся до сільської ради із клопотанням від 19.06.2020 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею: 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер: 3222481202:02:001:5022 (загальна площа: 1,3 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка Києво-Святошинського району Київської області;

Частиною першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини другої вказаної статті формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина п`ята статті 79-1 ЗК України).

Згідно із частиною шостою статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Крім того, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Судом встановлено, що земельна ділянка загальною площею 15,8773 га за кадастровим номером 3222481202:02:001:5022 належить до земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, вид використання: «для ведення особистого селянського господарства».

Зі змісту клопотання позивача вбачається, що він просив надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення садівництва.

Разом з тим відповідно інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, що за видом використання бажана для позивача земельна ділянка належить до земель для ведення особистого селянського господарства в межах земель сільськогосподарського призначення.

З доводів позовної заяви випливає, що позивач вважає, що передача громадянам земельних ділянок у межах цільового призначення для різних видів використання може здійснюватися без зміни цільового призначення.

Відповідно до статті 19 ЗК України за основним цільовим призначенням землі поділяються на певні категорії, однією з яких є землі сільськогосподарського призначення.

Згідно із Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, категорія земель сільськогосподарського призначення за видами цільового призначення поділяється у тому числі на землі: 01.03 «Для ведення особистого селянського господарства», 01.05 «Для індивідуального садівництва».

Частино першою статті 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

При цьому абзац другий частини п`ятої статті 20 ЗК України встановлює обов`язок власників використовувати землі зазначеної категорії виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Отже, відповідно до закріпленого принципу раціонального використання та охорони земель земельні ділянки сільськогосподарського призначення підлягають використанню виключно відповідно до видів їх використання, які відповідають їх цільовому призначенню.

Враховуючи наведене, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного законом.

Оскільки позивач звернувся до Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення садівництва, у той час як бажана земельна ділянка є сформованою з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», суд вважає, що у даному випадку необхідна зміна цільового призначення земельної ділянки, яка здійснюється за проектом землеустрою щодо її відведення у власність.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 19.06.2020 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, а відповідач прийняв рішення про відмову у про наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність,

Таким чином, враховуючи, що відповідач відмовив у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а позивач звертався із заявою про поділ сформованої земельної ділянки, у відповідності до частини шостої статті 79-1 ЗК України, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Віто-Поштову сільську раду Києво-Святошинського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 у справі №810/3393/17.

Частиною третьою статті 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 вказала, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку технічної документації стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Судом не досліджувалось у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.

Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов`язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні.

Разом з тим, у даній справі із оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач взагалі не розглянув заяву позивача саме дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею: 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер: 3222481202:02:001:5022 (загальна площа: 1,3 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка, Віто-Поштової сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, а відмовив у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва, про що позивачем клопотання не заявлялось.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2020 року та прийняти рішення відповідно до чинного законодавства з урахуванням висновків суду.

Згідно із вимогами частини третьої статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами частини другої статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно із частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У порушення вимог частини другої вказаної статті, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача встановити судовий контроль за виконанням рішення, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною першою статті 382 КАС України передбачено суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Суд враховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачі можуть ухилятися від виконання рішення суду, а тому підстави зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення відсутні.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,00 грн згідно із квитанцією від 04.08.2020 № 8.

Оскільки позов підлягає задоволенню, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,00 грн підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Віта-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської.

Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн суд зазначає наступне.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Разом з тим, позивачем не надано жодних належних і допустимих доказів, які підтверджували б понесення ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в порядку статі 134 КАС України, зокрема, договору про надання правничої допомоги, доказів щодо обсягу наданих послуг, акта виконаних робіт, їх вартість та доказів понесених витрат на правничу допомогу.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Керуючись статтями 14, 73- 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення 63 сесії 7 скликання від 02.07.2020 №63-28 Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Зобов`язати Віто-Поштову сільську раду Києво-Святошинського району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 19.06.2020 про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, для ведення особистого сільського господарства, орієнтовною площею 0,12 га, яка є сформована, має кадастровий номер: 3222481202:02:001:5022 (загальна площа: 1.3 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення садівництва, яка розташована на території населеного пункту села Юрівка Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області з урахуванням висновків суду у цьому рішенні.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04358490; місцезнаходження: 08170, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Віта-Поштова, вул. Боярська, 4).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.