Рішення

від 18.11.2022 по справі 320/1144/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2022 року справа №320/1144/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С. О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Житлово-комунального виробничого підприємства "Фурсівське" до Державної екологічної інспекції столичного округу про визнання протиправними та скасування акта та припису.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулось Житлово-комунальне виробниче підприємство "Фурсівське" з позовом до Державної екологічної інспекції столичного округу, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати акт Державної екологічної інспекції столичного округу, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №02-1084 від 28.09.2021;

- визнати протиправним та скасувати припис №02-1084 від 28.09.2021 про усунення порушень.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Державною екологічною інспекцією столичного округу було проведено позапланову перевірку Житлово-комунального виробничого підприємства "Фурсівське", за результатами якої контролюючим орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог чинного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, які зафіксовані в акті від 28.09.2021 №02-1084.

На підставі вказаного акта перевірки відповідач видав припис від 28.09.2021 №02-1084 з вимогою усунення позивачем відповідних порушень.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного припису, оскільки Житлово-комунальне виробниче підприємство "Фурсівське" не вчиняло жодних порушень.

Так, позивач наголосив на помилковості висновків відповідача щодо необхідності наявності у позивача висновку з оцінки впливу на довкілля, оскільки ЖКВП "Фурсівське" розпочало свою діяльність по збиранню, утилізації та захороненню відходів з 2000 року, тобто ще до прийняття Закону України "Про оцінку впливу на довкілля".

Також позивач не погоджується з позицією контролюючого органу щодо необхідності оформлення позивачем речового права на земельну ділянку, на якій розташований полігон твердих побутових відходів, оскільки використання ЖКВП "Фурсівське" здійснюється на підставі рішення Фурсівської сільської ради від 07.08.2013 №133.

Крім того, позивач наголосив на тому, що ЖКВП "Фурсівське" використовує земельну ділянку, на якій розміщений полігон твердих побутових відходів, за відповідним цільовим призначенням, у зв`язку з чим вважає непереконливими твердження відповідача про протилежне.

Також позивач зауважив, що контролюючий орган в акті перевірки детально не зазначив, які саме відомості не були занесені підприємством у паспорт місця видалення відходів, та не вказав факти, які свідчать про приймання позивачем на полігоні частково неперероблених (необроблених) твердих побутових відходів, та самовільного використання позивачем підземних вод у період з 01.10.2018 по 01.01.2019.

Позивач не погоджується з позицією відповідача щодо необхідності здійснення ним обліку забору та використання підземної води, оскільки постачання води здійснюється в житлові будинки та комунальні заклади освіти, а облік спожитої води здійснюється за допомогою лічильників, встановлених безпосередньо у споживачів.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення тексту ухвали про відкриття провадження у справі на офіційну електронну адресу.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.11.2022 закрито провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування акта Державної екологічної інспекції столичного округу, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №02-1084 від 28.09.2021.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Житлово-комунальне виробниче підприємство "Фурсівське" (ідентифікаційний код 31100835, місцезнаходження: 09150, Київська обл., Білоцерківський р-н., с,Фурси, провул.Обручева, буд.2) 22.09.2000 було зареєстровано в якості юридичної особи, про що свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.11).

Судом встановлено, що у період з 22.09.2021 по 28.09.2021 старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Столичного округу Колядюк Наталією Іванівною та державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Столичного округу Майбородою Ігорем Віталійовичем було проведено планову перевірку щодо дотримання Житлово-комунальним виробничим підприємством "Фурсівське", вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, за результатами якої складено акт від 28.09.2021 №02-1084 (а.с.177-197).

У вказаному акті зазначено про порушення позивачем наступних вимог чинного законодавства:

- статті 3, частини третьої статті 17 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" - відсутній висновок з оцінки випливу на довкілля (висновок державної екологічної експертизи);

- статті 125, 126 Земельного кодексу України та частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - відсутні речові права на земельну ділянку під розміщення полігону твердих побутових відходів;

- статті 211, 91, 96 Земельного кодексу України - нецільове використання земельної ділянки під розміщення полігону твердих побутових відходів;

- підпункту 5.13 розділу V Правил експлуатації полігонів побутових відходів та Порядку ведення реєстру місць видалення відходів - екологічні та санітарно-технічні заходи, які здійснюються протягом року, не заносяться у паспорт місць видалення відходів відповідно до Порядку ведення реєстру місць видалення відходів;

- пункту "і" частини першої статті 32 Закону України "Про відходи" - на полігоні твердих побутових відходів здійснюється приймання для подальшого захоронення як перероблені (оброблені) так і частково неперероблені (необроблені) тверді побутові відходи;

- підпунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.15, 3.16, 3.17, 3.18, 3.20, 3.21, 3.22, 3.23, 3.24, 3.25, 3.27, 3.28 та 3.29 розділу ІІ Правил експлуатації полігонів побутових відходів - не дотримано Правила експлуатації полігонів твердих побутових відходів;

- пункту 9 частини першої статті 44 Водного кодексу України - самовільне використання підземними водами в період з 01.10.2018 по 01.01.2019;

- пункту 7 частини першої статті 44 Водного кодексу України - не здійснюється засобами вимірювальної техніки облік забору та використання підземної води.

На підставі висновків перевірки Державною екологічною інспекцією столичного округу було прийнято припис від 28.09.2021 №02-1084, яким зобов`язано позивача:

- отримати висновок з оцінки впливу на довкілля;

- оформити речові права на земельну ділянку під розміщення полігону твердих побутових відходів;

- внести зміни та використовувати земельну ділянку відповідно до цільового призначення;

- провести екологічні та санітарно-технічні заходи, які здійснюються протягом року, та внести у паспорт місць видалення відходів відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1216;

- провести ревізію та внести зміни до паспорту місця видалення відходів;

- не здійснювати на полігоні твердих побутових відходів приймання для подальшого захоронення не перероблених (необроблених) твердих побутових відходів;

- дотримуватись Правил експлуатації полігонів твердих побутових відходів;

- обладнати засобами вимірювальної техніки та вести облік забору та використання підземної води згідно вимог законодавства.

У приписі визначено термін усунення відповідних порушень до 28.02.2022 (а.с.175-176).

Не погоджуючись з правомірністю оформлення та складання відповідачем акта перевірки та припису, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 16 Конституції України обумовлено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 №1264-XII (далі-Закон №1264) до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства: про використання та охорону земель; про охорону і раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів; про поводження з відходами.

Статтею 34 Закону №1264 визначено, що завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону №1264 державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад здійснюють державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Указом Президента України №454/2011 від 13 квітня 2011 року, (далі - Положення №454, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України.

Пунктом 7 Положення №454 визначено, що Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Державна екологічна інспекція Столичного округу (м. Київ та Київська область) як міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції утворена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №102.

Відтак, відповідач як територіальний орган Держекоінспекції наділений повноваженнями щодо здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням, зокрема, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів та надання обов`язкових до виконання приписів щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з цих питань.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 1 Закону №877 у цьому Законі нижчезазначені терміни вживаються в такому значенні: державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини шостої статті 7 Закону №877 за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

У разі створення суб`єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов`язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Згідно з частиною сьомою статті 7 Закону №877 на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Частиною восьмою статті 7 Закону №877 припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис непередбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Отже, наведені правові норми свідчать про те, що припис органу державного нагляду (контролю) є розпорядчим документом, в якому, з урахуванням характеру спірних правовідносин, мають бути наведені конкретні порушення суб`єктом господарювання норм законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які вже мали місце на момент проведення перевірки, та встановлені строки усунення цих порушень, оскільки метою видання приписів є саме усунення таких виявлених порушень.

Таким чином, до припису можуть включатися виключно вимоги, направлені на усунення виявлених у ході перевірки порушень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.06.2021 у справі №815/546/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97533497).

Як зазначено вище, в акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення Житлово-комунальним виробничим підприємством "Фурсівське" вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Так, контролюючий орган зазначив про відсутність у позивача висновку з оцінки випливу на довкілля (висновок державної екологічної експертизи), з приводу чого суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оцінку впливу на довкілля" від 23.05.2017 № 2059-VIII (далі-Закон №2059, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) оцінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає: 1) підготовку суб`єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до статей 5, 6 та 14 цього Закону; 2) проведення громадського обговорення відповідно до статей 7, 8 та 14 цього Закону;3) аналіз уповноваженим органом відповідно до статті 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб`єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації; 4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини; 5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до статті 11 цього Закону.

Частиною третьою статті 2 Закону №2059 визначено, що суб`єктами оцінки впливу на довкілля є суб`єкти господарювання, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які є замовниками планованої діяльності і для цілей цього Закону прирівнюються до суб`єктів господарювання (далі - суб`єкт господарювання), уповноважений центральний орган, уповноважені територіальні органи, інші органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, громадськість, а у випадках, визначених статтею 14 цього Закону, - держава походження та зачеплена держава.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону №2059 здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті. Така планована діяльність підлягає оцінці впливу на довкілля до прийняття рішення про провадження планованої діяльності.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 3 Закону №2059 перша категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля і підлягають оцінці впливу на довкілля, включає поводження з відходами: операції у сфері поводження з небезпечними відходами (зберігання, оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення); операції у сфері поводження з побутовими та іншими відходами (оброблення, перероблення, утилізація, видалення, знешкодження і захоронення) обсягом 100 тонн на добу або більше.

Відповідно до пункту 11 частини третьої статті 3 Закону №2059 друга категорія видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля, включає: інші види діяльності, зокрема, утилізація, видалення, оброблення, знешкодження, захоронення побутових відходів.

Частиною четвертою статті 3 Закону №2059 встановлено, що забороняється розпочинати провадження планованої діяльності, визначеної частинами другою і третьою цієї статті, без оцінки впливу на довкілля та отримання рішення про провадження планованої діяльності.

Згідно з частиною шостою статті 3 Закону №2059 забороняється провадження господарської діяльності, експлуатація об`єктів, інші втручання в природне середовище і ландшафти, у тому числі видобування корисних копалин, використання техногенних родовищ корисних копалин, якщо не забезпечено в повному обсязі додержання екологічних умов, передбачених у висновку з оцінки впливу на довкілля, рішенні про провадження планованої діяльності та проектах будівництва, розширення, перепрофілювання, ліквідації (демонтажу) об`єктів, інших втручань у природне середовище і ландшафти, у тому числі видобування корисних копалин, використання техногенних родовищ корисних копалин, а також змін у цій діяльності або подовження строків її провадження.

Відповідно до частини першої-другої статті 9 Закону №2059 уповноважений територіальний орган, а у випадках, визначених частинами третьою і четвертою статті 5 цього Закону, - уповноважений центральний орган видає висновок з оцінки впливу на довкілля, яким виходячи з оцінки впливу на довкілля планованої діяльності, зокрема величини та масштабів такого впливу (площа території та чисельність населення, які можуть зазнати впливу), характеру (у тому числі - транскордонного), інтенсивності і складності, ймовірності, очікуваного початку, тривалості, частоти і невідворотності впливу (включаючи прямий і будь-який опосередкований, побічний, кумулятивний, транскордонний, короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий, постійний і тимчасовий, позитивний і негативний впливи), передбачених заходів, спрямованих на запобігання, відвернення, уникнення, зменшення, усунення впливу на довкілля, визначає допустимість чи обґрунтовує недопустимість провадження планованої діяльності та визначає екологічні умови її провадження.

Висновок з оцінки впливу на довкілля є обов`язковим для виконання. Екологічні умови провадження планованої діяльності, зазначені у частині п`ятій цієї статті, є обов`язковими. Висновок з оцінки впливу на довкілля враховується при прийнятті рішення про провадження планованої діяльності та може бути підставою для відмови у видачі рішення про провадження планованої діяльності.

Згідно з частинами другою та третьою статті 17 Закону №2059 дія цього Закону не поширюється на суб`єктів господарювання, які отримали рішення про провадження планованої діяльності до набрання чинності цим Законом, крім випадків, передбачених пунктом 22 частини другої та пунктом 14 частини третьої статті 3 цього Закону.

Висновки державної екологічної експертизи, одержані до введення в дію цього Закону, зберігають чинність та мають статус висновку з оцінки впливу на довкілля.

У позовній заяві позивач зазначив, що ЖКВП "Фурсівське" розпочало свою діяльність по збиранню, утилізації та захороненню відходів з 2000 року, тобто ще до прийняття Закону №2059.

У зв`язку з цим, позивач, посилаючись на статті 17 Закону №2059, вказує на відсутність у нього обов`язку отримання висновку з оцінки впливу на довкілля.

Суд зазначає, що до набрання чинності і введення в дію Закону №2059, правовідносини в галузі екологічної експертизи регулювалися Законом України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 №45/95-ВР (далі-Закон №45/95), відповідно до частин першої, другої статті 39 якого висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об`єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Згідно з статтею 4 Закону №45/95 метою екологічної експертизи було запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об`єктах.

Закон №45/95 втратив чинність на підставі пункту 4 статті 17 Закону №2059.

Згідно з пунктом 5 статті 17 Закону №2059 у низці нормативних актів, у тому числі Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначення «екологічної експертизи» замінено або доповнено на «оцінка впливу на довкілля», а також виключено розділ VI цього ж Закону, яким було регламентовано обов`язковість проведення екологічної експертизи.

У пояснювальній записці до законопроекту «Про оцінку впливу на довкілля» вказано, що його метою є встановлення правових та організаційних засад здійснення оцінки впливу на довкілля та забезпечення виконання Україною міжнародних зобов`язань у рамках Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті та Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Орхуська Конвенція), стороною яких є Україна, а також імплементації у національне законодавство положень Директив 2003/4/ЄC та 2011/92/ЄС.

Отже, за змістом наведених норм Закон №2059 фактично замінив у цьому контексті Закон №45/95.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №580/1078/19.

Верховний Суд у постановах від 25.07.2022 у справі №420/1555/20 та від 04.05.2022 у справі №520/8633/18 дійшов висновку щодо застосування норм статті 17 Закону №2059, згідно з яким дія цього Закону не поширюється на суб`єктів господарювання, які отримали рішення про провадження планованої діяльності до набрання чинності цим Законом, тобто в порядку норм Закону №45/95, а саме - позитивні висновки державної екологічної експертизи.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Отже, з вказаних висновків Верховного Суду слідує, що суб`єкт господарювання, який отримав рішення про провадження планованої діяльності до набрання чинності Законом №2059 звільняється від обов`язку отримання висновку з оцінку впливу на довкілля, за умови наявності у нього висновку державної екологічної експертизи.

Відповідно до частини першої-другої статті 39 Закону №45/95 висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об`єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері хорони навколишнього природного середовища, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища є підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Частинами третьою та четвертою статті 39 Закону №45/95 встановлено, що реалізація проектів і програм чи діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об`єктів державної екологічної експертизи замовник зобов`язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

Статтею 40 Закону №45/95 визначено, що позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі.

Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об`єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній екологічній експертизі.

В акті перевірки контролюючий орган зазначив про відсутність у позивача висновків державної екологічної експертизи та висновку з оцінки впливу на довкілля.

Позивачем під час розгляду справи не було надано доказів наявності у нього висновків державної екологічної експертизи, що в свою чергу, підтверджує правомірність висновків контролюючого органу щодо вчинення позивачем відповідних порушень.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про те, що встановлена контролюючим органом у пункті першому спірного припису вимога про необхідність усунення позивачем відповідного порушення є правомірною.

Щодо висновків відповідача про відсутність у позивача речових прав на земельну ділянку під розміщення полігону твердих промислових відходів (пункт 2 акта перевірки), суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про відходи" від 05.03.1998 №187/98-ВР (далі-Закон №187) органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об`єктів

поводження з відходами.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 статті 3 вказаного Закону передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості; речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

У позовній заяві позивач, обґрунтовуючи протиправність прийняття відповідачем спірного припису у вказаній частині, зазначив, що полігон твердих побутових відходів розташований на земельній ділянці, розпорядником яких є Фурсівська сільська рада..

Позивач стверджує, що він набув право користування відповідною земельною ділянкою на підставі рішення Фурсівської сільської ради від 07.08.2013 №133.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 16.08.2000 №27 надано дозвіл Фурсівській сільській раді на проведення проектно-вишукувальних та будівельних робіт по будівництву сміттєзвалища на площі 1,00 га земель загального користування колишнього КСП "Раставиця" в межах Фурсівської сільської ради (а.с.93).

Рішенням Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області від 29.06.2000 відведено земельну ділянку, площею 1,00 га з земель запасу сільської ради під розміщення сільського сміттєзвалища, на місці колишнього польового тракторного стану бригади №2 КСП "Раставиця" (а.с.94).

07.08.2013 виконавчим комітетом Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області прийнято рішення №133, яким надано погодження ЖКВП "Фурсівське" на приведення території сільського сміттєзвалища в належний стан спільно з ТОВ "Еко-Енергопром" (а.с.95).

Однак, вказане рішення в силу вищевказаних норм законодавства не є ані доказом виникнення у позивача речового права на користування земельною ділянкою під полігоном твердих побутових відходів (яке виникає з моменту реєстрації такого права у відповідному реєстрі), ані рішенням про передачу земельної ділянки у користування позивачу.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів реєстрації за позивачем права користування на земельну ділянку, на території якої розташований полігон твердих побутових відходів, у порядку, передбаченому Законом №1952, що свідчить про те, що контролюючий орган дійшов обґрунтованих висновків щодо порушення ЖКВП "Фурсівське" відповідних вимог чинного законодавства та необхідності його усунення відповідно до пункту 2 спірного припису.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.06.2021 у справі №815/546/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 97533497).

Щодо висновків контролюючого органу про нецільове використання позивачем земельної ділянки під розміщення полігону твердих побутових відходів та необхідність внесення відповідних змін (п.3 припису), суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої-другої статті 91 Земельного кодексу України власники земельних ділянок зобов`язані:а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;в) своєчасно сплачувати земельний податок;г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем;ж) за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.

Законом можуть бути встановлені інші обов`язки власників земельних ділянок.

Згідно з частиною першою статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: а) укладення угод з порушенням земельного законодавства;б) самовільне зайняття земельних ділянок;в) псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;г) розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об`єктів, що негативно впливають на стан земель;ґ) невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;д) порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов`язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;е) знищення межових знаків, пошкодження або знищення геодезичних пунктів Державної мережі та геодезичних мереж спеціального призначення;є) приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;ж) непроведення рекультивації порушених земель;з) знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;и) порушення умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту; і) відхилення від затверджених у встановленому порядку проектів землеустрою;ї) ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;й) порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок.

Як зазначено вище, виконавчий комітет Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області рішенням від 7.08.2013 №133, надав ЖКВП "Фурсівське" погодження на приведення території сільського сміттєзвалища в належний стан спільно з ТОВ "Еко-Енергопром".

Водночас, вказане рішення не є підставою для виникнення у позивача речового права на земельну ділянку під полігоном побутових відходів, що свідчить про непоширення на нього положень статей 91, 96 Земельного кодексу України, про порушення яких стверджує відповідач в акті перевірки та спірному приписі.

Суд зазначає, що контролюючий орган в акті перевірки конкретно не вказав, в чому саме полягає вчинення позивачем порушення з нецільового використання земельної ділянки, наданої для розміщення полігону твердих побутових відходів.

Відповідачем під час розгляду справи не було надано жодних пояснень та належних та допустимих доказів на підтвердження висновків перевірки щодо вчинення позивачем відповідного порушення.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку щодо безпідставності встановлення позивачу пунктом 3 спірного припису вимоги щодо внесення змін та здійснювати використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

Щодо висновків контролюючого органу про порушення позивачем підпункту 5.13 розділу V Правил експлуатації полігонів побутових відходів та Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої-другої статті 28 Закону №187 з метою повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини ведеться реєстр місць видалення відходів.

Реєстр місць видалення відходів ведеться на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Дані реєстру підлягають щорічному уточненню.

Згідно з частиною другою статті 33 Закону №187 на кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об`єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об`єктів.

Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 01.12.2010 №435 затверджено Правила експлуатації полігонів побутових відходів (далі-Правила №435), пунктами 1.1-1.2 розділу І яких визначено, що вказані Правила є обов`язковими для суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють діяльність, пов`язану з експлуатацією та утриманням полігонів побутових відходів та поширюються на полігони, що діють, та нові полігони, прийняті в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року №461.

Згідно з пунктом 1.3 розділу І Правил №435 наведені в Правилах терміни вживаються у такому значенні:

- захоронення побутових відходів - остаточне розміщення побутових відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях (полігонах) таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив побутових відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів;

- полігон побутових відходів - інженерна споруда, яка призначена для захоронення побутових відходів і повинна запобігати негативному впливу на навколишнє природне середовище і відповідати санітарно-епідеміологічним і екологічним нормам;

Згідно з пунктом 5.13 розділу V Правил №435 екологічні і санітарно-технічні заходи, які здійснюються протягом року, заносяться у паспорт місць видалення відходів відповідно до Порядку ведення реєстру місць видалення відходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.98 №1216 (далі-Порядок №1216).

Так, згідно з пунктом 3 Порядку №1216 терміни, що використовуються в цьому Порядку, мають таке значення:

- видалення відходів - здійснення операцій з відходами, що не призводять до їх утилізації, згідно з переліком, наведеним у додатку 2 до цього Порядку;

- місця видалення відходів (далі - МВВ) - спеціально відведені місця чи об`єкти (полігони, комплекси, котловани, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких для видалення відходів отримано дозвіл від спеціально уповноважених органів у сфері поводження з відходами;

- власник місць (чи об`єктів) видалення відходів - будь-яка фізична або юридична особа, що здійснює видалення відходів на законних підставах, у тому числі виробник відходів.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1216 на кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний

склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. Спеціальний паспорт складається власником МВВ відповідно до Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів.

Пунктом 19 Правил встановлено, що щорічно паспорти МВВ підлягають перегляду за результатами спостережень, контрольних замірів, додаткових робіт тощо і погоджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. У разі необхідності за рішенням місцевих державних адміністрацій може здійснюватися позачергове уточнення даних паспортів МВВ.

Згідно з пунктом 20 Порядку №1216 на підставі даних паспортів Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації готують висновки щодо рівня екологічної безпеки МВВ, визначають категорію їх екологічної безпеки для навколишнього природного середовища та здоров`я людини. Висновки надсилаються власникам МВВ для вжиття ними заходів, спрямованих на забезпечення екологічно безпечного функціонування МВВ.

Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 14.01.1999 №12 затверджено Інструкцію про зміст і складання паспорта місць видалення відходів, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 лютого 1999 р. за №60/3353 (далі-Інструкція №12).

Згідно з абзацами 2-6 розділу І Інструкції №12 спеціальний паспорт місця видалення відходів (далі - МВВ) складається власником МВВ відповідно до цієї Інструкції. Дані паспорта МВВ, після його затвердження і присвоєння реєстраційного номера, вносяться до реєстру місць видалення відходів відповідно до Порядку ведення реєстру місць видалення відходів.

До місць видалення відходів прирівнюються місця довгострокового (понад 2 роки) зберігання відходів.

Паспорт складається за матеріалами інвентаризації МВВ на підставі всього комплексу наявної інформації, включаючи вихідні дані проектів, матеріали виробничої паспортизації відходів (що утворювалися і видалялися), дані карток і відомостей прибутково-видаткових документів, дані моніторингу та спеціальних робіт, відомості спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами, матеріали постійно діючих комісій з питань поводження з безхазяйними відходами при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування.

За відсутності потрібних даних щодо МВВ власник МВВ здійснює на вимогу місцевої державної адміністрації потрібний обсяг досліджень, робіт чи спостережень, достатніх для складання паспорта МВВ. Обсяг і терміни проведення відповідних робіт погоджуються з місцевою державною адміністрацією, відповідальною за ведення реєстру МВВ. Щодо безхазяйних відходів додаткове обстеження для отримання потрібної інформації здійснюється за дорученням місцевої державної адміністрації.

Власники МВВ несуть відповідальність за достовірність і повноту інформації, наведеної в паспорті.

Додатком 1 до Інструкції №12 визначено типову форму паспорта місця видалення відходів (МВВ), відповідно до якої вказаний документи містить наступні розділи:

I. Реквізити МВВ;

II. Загальна характеристика МВВ;

III. Природно-геологічна характеристика МВВ;

IV. Техніко-технологічна характеристика МВВ;

V. Загальна характеристика відходів, що видаляються;

VI. Відомості про системи спостережень (моніторинг) за якістю вод, грунтів та атмосферного повітря у районі МВВ;

VII.Відомості про забруднення навколишнього природного середовища у районі МВВ;

VIII. Порушення вимог експлуатації МВВ;

IX. Санітарно-захисна зона МВВ;

X. Ведення документації;

XI. Категорія екологічної безпеки МВВ;

XII.Проведення ревізій (перегляду й оновлення) даних паспорта

З матеріалів справи вбачається, що позивачем складено паспорт місця видалення відходів, реєстраційний номер №81-2-20 від 28.09.2020, який погоджений Головним управлінням Держпродспоживслужби в Київській області 17.09.2020 та затверджений Департаментом екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації (а.с.39-58).

Суд зазначає, що відповідач в акті перевірки конкретно не вказав, внесення яких саме відомостей щодо екологічних і санітарно-технічних не здійснив позивач протягом року до вказаного паспорта місця видалення відходів, а лише процитував в розділі "Опис виявлених порушень вимог законодавства" відповідну норму Правил №435.

Вказане, в свою чергу, унеможливлює вставлення судом факту вчинення позивачем відповідного порушення.

З метою повного та всебічного з`ясування обставин справи, ухвалою суду від 20.04.2022 витребувано від відповідача докази на підтвердження правомірності складеного акта №02-1084 від 28.09.2021 та припису №02-1084 від 28.09.2021, з відповідним документальним обґрунтуванням.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду обґрунтувань та належних та допустимих доказів на підтвердження висновків щодо вчинення позивачем порушення, зокрема, в частині порушення позивачем підпункту 5.13 розділу V Правил №435 та Порядку №1216, а також статей 28, 33 Закону України "Про відходи".

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Частиною дев`ятою статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Враховуючи не підтвердження матеріалами справи висновків відповідача щодо вчинення позивачем відповідного порушення, суд дійшов висновку щодо встановлена контролюючим органом у спірному приписі вимога щодо проведення екологічних та санітарно-технічних заходів, які здійснюються протягом року, та внесення у паспорт місць видалення відходів (пункт 4) є безпідставною.

З цих самих підстав суд визнає недоведеними відповідачем необхідність проведення позивачем ревізії та внесення змін до паспорту місце видалення відходів (п.5 припису).

Щодо посилань контролюючого органу на порушення позивачем пункту "і" частини першої статті 32 Закону України "Про відходи", яке полягає у прийманні позивачем на полігоні для подальшого захоронення частково неререроблених твердих побутових відходів (пункт 5 акта перевірки), суд зазначає таке

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №187 у цьому Законі наведені нижче основні терміни вживаються в такому значенні:

- оброблення (перероблення) відходів - здійснення будь-яких технологічних операцій, пов`язаних із зміною фізичних, хімічних чи біологічних властивостей відходів, з метою підготовки їх до екологічно безпечного зберігання, перевезення, утилізації чи видалення;

- захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об`єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини не перевищував установлених нормативів.

- розміщення відходів - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об`єктах;

- побутові відходи - відходи, що утворюються в процесі життя і діяльності людини в житлових та нежитлових будинках (тверді, великогабаритні, ремонтні, рідкі, крім відходів, пов`язаних з виробничою діяльністю підприємств) і не використовуються за місцем їх накопичення;

- тверді відходи - залишки речовин, матеріалів, предметів, виробів, товарів, продукції, що не можуть у подальшому використовуватися за призначенням.

Відповідно до пункту "і" частини першої статті 32 Закону №187 з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини забороняється з 1 січня 2018 року захоронення неперероблених (необроблених) побутових відходів.

Вказана норма включена до Закону №187 у відповідності до Рамкової Директиви № 2008/98/ЄС Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу від 19.11.2008 «Про відходи та скасування окремих Директив» та Директиви Ради Європейського Союзу від 26.04.1999 № 1999/31/ЕС «Про захоронення відходів» із змінами і доповненнями, внесеними Регламентом (ЄС) 1882/2003, які врегульовують поводження із сміттям у країнах Європи. Ці документи вказують, що саме необхідно робити з відходами, класифікують сміття і описують стратегію скорочення кількості вивезених на сміттєзвалища відходів або полігони.

Тобто, починаючи з 01.01.2018 Україна зобов`язалася сортувати все сміття за видами матеріалів, а також розділяти його на придатне для повторного використання.

Відповідно до європейських норм, придатні для повторного використання відходи повинні відправлятися на відповідні підприємства, безпечні - захоронюватись на полігонах ТПВ, а з небезпечними проводитимуться необхідні для знешкодження операції. При цьому на полігони та сміттєзвалища не мають потрапляти відходи, які розкладаються біологічним шляхом, а саме (продукти харчування, папір, текстиль тощо), що складаються з органічних речовин, які піддаються процесам біологічного розпаду (гниття) (норма Директива ЄС 1999/31/ЕС).

Відповідно до пункту 2.27 Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17.03.2011 №145 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 5 квітня 2011 р. за N 457/19195, видалення побутових відходів обов`язково повинно включати їх оброблення (перероблення) шляхом промислового сортування з подальшим перевезенням вторинної сировини, небезпечних відходів, органічної складової та складової побутових відходів, що не підлягає утилізації (після її глибокого пресування до щільності природних грунтів (більше 1 т/куб.м) і подальшого брикетування), до місць чи об`єктів утилізації, знешкодження або захоронення відповідно до вимог законодавства про відходи та санітарного законодавства. Залежно від вмісту органічних речовин окремі складові побутових відходів підлягають утилізації шляхом їх оброблення (перероблення) на спеціалізованих підприємствах з отриманням кінцевого продукту - біогумусу або біопродукції на його основі.

У пункті 2.28 Санітарних норм та правил зазначено, що складова побутових відходів, що не підлягає утилізації, повинна знешкоджуватись на спеціалізованих підприємствах (сміттєспалювальні заводи, піролізні установки тощо) або захоронюватись на спеціально обладнаних для цього полігонах/звалищах.

Відповідно до пункту 1.3 Санітарних норм дія цих санітарних норм поширюється на відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів та поводження з відходами, та вони є обов`язковими для виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування і громадянами.

Згідно з пунктом 1.4 розділу І Правил №435 на полігони побутових відходів дозволяється приймати побутові відходи (окрім рідких побутових відходів та небезпечних відходів у складі побутових відходів) з житлових будинків, адміністративних і громадських установ та організацій, підприємств торгівлі та громадського харчування, закладів культури і мистецтва, навчальних та лікувально-профілактичних закладів та інших підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, вуличний та садово-парковий змет і листя, а також подрібнені будівельні відходи і промислові відходи III та IV класів небезпеки відповідно досанітарних правил та норм, шлак і золу від сміттєспалювальних заводів.

Тверді відходи IV класу небезпеки використовують на полігоні побутових відходів як ізолювальний матеріал у середній та верхній частинах полігона, а тверді відходи III класу небезпеки можуть складуватися разом з побутовими відходами з дотриманням особливих умов відповідно до санітарних правил та норм.

Для їх тимчасового складування на полігоні облаштовують відповідні майданчики.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження висновків контролюючого органу щодо здійснення прийняття позивачем на полігоні для подальшого захоронення частково неререроблених твердих побутових відходів.

Ані в акті перевірки, ані під час розгляду судом даної справи відповідачем не повідомлено, на підставі чого було встановлено приймання позивачем для подальшого захоронення неперероблених (необроблених) твердих побутових відходів; які саме і де саме позивачем були захороненні неперероблені тверді побутові відходи тощо.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про те, що встановлена контролюючим органом у спірному приписі (пункт 6) вимога щодо усунення відповідного порушення є безпідставною.

Щодо посилань відповідача на порушення ЖКВП "Фурсівське" підпунктів 3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.15, 3.16, 3.17, 3.18, 3.20, 3.21, 3.22, 3.23, 3.24, 3.25, 3.27, 3.28 та 3.29 розділу ІІ Правил №435, суд зазначає таке.

Відповідно до підпунктів 3.1-3.4 розділу ІІІ Правил №435 в`їзд на полігон і проїзд по його території здійснюються за встановленими маршрутами.

На шляху руху транспорту мають бути встановлені таблички, які вказують напрямок.

На полігонах побутових відходів мають бути розроблені щорічні технологічні плани організації робіт із захоронення відходів, на яких позначаються робочі карти. Ширина робочої карти становить до 15 м, а довжина - від 50 до 120 м. Ці розміри можуть

змінюватись залежно від технології складування та продуктивності полігона побутових відходів.

На робочій карті полігона побутових відходів відводять майданчик, який поділяють на дві рівні зони: розвантаження і складування.

Ширина цих зон встановлюється залежно від потужності полігона побутових відходів. Дозволяється робота не більше 5-7 транспортних засобів одночасно, щоб планувальник міг контролювати розвантаження.

Згідно з пунктом 3.15 розділу ІІІ Правил №435 після заповнення зони розвантаження відходи мають бути розрівнені і ущільнені шаром від 0,5 до 1,0 м залежно від механізмів, що застосовуються (для бульдозерів - до 0,5 м, для котків-ущільнювачів - до 1,0 м). З метою досягнення необхідного ступеня ущільнення та створення рівної, без вибоїн та гострих виступів, поверхні, по якій спеціально обладнані транспортні засоби могли б рухатися, не пошкоджуючи агрегатів та шин, бульдозери і котки-ущільнювачі мають здійснити 3-5 проїздів.

Підпунктом 3.16 розділу ІІІ Правил №435 ступінь ущільнення відходів слід контролювати реперами, встановленими по кутах робочої карти.

Заповнення робочої карти триває доти, доки ущільнений шар відходів не досягне 2,0 - 2,5 м. Після цього не пізніше ніж через 3 дні його слід укрити ізолювальним шаром (ґрунту, глини, подрібнених будівельних відходів тощо) завтовшки не менше 20 см (підпункт 3.17 розділу ІІІ Правил №435).

Відповідно до підпункту 3.18 розділу ІІІ Правил №435 при складуванні на окремих робочих картах полігонів побутових відходів відсіву мілкої фракції побутових відходів, що надходять від підприємств сортування та перероблення побутових відходів, після розрівнювання відходів ущільнення дозволяється не виконувати.

Згідно з підпунктом 3.20 розділу ІІІ Правил №435 для переїзду самохідних машин з місця роботи на стоянку слід облаштовувати під`їзні шляхи.

Підпунктами 3.21-3.22 розділу ІІІ Правил №435 передбачено, що на полігонах побутових відходів, які приймають брикетовані відходи, спеціальні карти з твердим покриттям для розвантаження великогабаритних транспортних засобів, а також маневрування і роботи телескопічних навантажувачів створюються відповідно до затвердженого проекту.

Складання брикетів виконується шарами. Висота одного шару визначається габаритними розмірами брикетів згідно з параметрами обладнання для брикетування. Дозволяється укладати не більше п`яти шарів брикетів, які створюють ярус. Висота ярусу не повинна перевищувати 5 м.

Відповідно до підпунктів 3.23-3.25 розділу ІІІ Правил №435 верхній шар ярусу слід покривати ізолювальним матеріалом завтовшки не менше 0,2 м та ущільнювати.

При складуванні за траншейною схемою необхідна кількість ґрунту накопичується під час створення робочих карт. При складуванні за іншими схемами ґрунт треба завозити з найближчих кар`єрів.

У зимовий період при температурі нижче мінус 10 град.C допускається тільки ущільнення заповнених робочих карт, а ізоляцію ґрунтом проводять після підвищення температури.

Залежно від щільності першого ярусу обирається та чи інша технологія підготовки тимчасової дороги і майданчика розвантаження для укладання брикетів наступного ярусу.

Робоча карта для укладання брикетованих побутових відходів повинна бути позначена попереджувальними щитами "Прохід і подальший рух заборонено". По цій робочій карті рух транспорту обмежений, дозволяється тільки для спеціально обладнаних транспортних засобів і навантажувачів.

Згідно з підпунктом 3.27 розділу ІІІ Правил №435 по кутах повністю підготовленого для укладання наступних шарів ярусу слід поставити репери висотою до 3 м від поверхні.

Відповідно до підпункту 3.28 розділу ІІІ Правил №435 допускається укладання не більше 3 ярусів брикетованих побутових відходів над поверхнею землі, щоб загальна їх висота не перевищувала 17 - 18 м.

Контроль за додержанням технології робіт на полігоні здійснює начальник або майстер полігона (підпункт 3.29 розділу ІІІ Правил №435).

Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження висновків щодо допущення позивачем вищевказаних порушень Правил №435.

В акті перевірки відповідачем не конкретизований зміст допущених позивачем порушень Правил №435 щодо кожного пункту Правил. Не були надані такі детальні пояснення відповідачем і під час розгляду справи, у той час як наявність цих порушень позивач заперечує.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про те, що встановлена контролюючим органом у спірному приписі (пункт 7) вимога щодо усунення відповідних порушень є безпідставною.

Щодо висновків відповідача щодо нездійснення позивачем обліку забору та використання підземної води засобами вимірювальної техніки (пункт 8 акта перевірки), суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов`язані: здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об`єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об`єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

У позовній заяві позивач зазначив, що постачання води здійснюється в житлові будинки та комунальні заклади освіти. Облік спожитої води здійснюється за допомогою лічильників, встановлених безпосередньо у споживачів.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що ним не порушено вищевказаної норми Водного кодексу України.

Проте, суд наголошує на тому, що пункт 7 частини першої статті 44 Водного кодексу України встановлює обов`язок, а не право водокористувача здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, у тому числі і підземних.

При цьому, наявність такого обов`язку не залежить від того, чи здійснюється облік переданої в подальшому води споживачам.

Здійснення позивачем спеціального водокористування зі свердловини надає йому можливість не лише постачати цю воду споживачам, а й використовувати її для власних господарських потреб. Докази технічної неможливості такого використання позивачем надані не були.

Враховуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення позивачем обліку забору та використання підземної води засобами вимірювальної техніки, суд вважає, що викладена у пункті 8 спірного припису вимога щодо усунення відповідного порушення є правомірною.

Отже, матеріали справи свідчать про обґрунтованість вимог відповідача, що усунення порушень, вказаних у пунктах 1,2 та 8 акта перевірки.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними та скасувати пункти 3,4,5,6 та 7 спірного припису.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4540,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 21.12.2021 №1138 на суму 2270,00 грн. (а.с.157) та від 09.02.2022 №1250 на суму 2270,00 грн. (а.с.174).

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та закриття провадження в частині позовних вимог про оскарження акта перевірки, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної екологічної інспекції Столичного округу, становить 2270,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати пункти 3,4,5,6,7 припису Державної екологічної інспекції столичного округу від 28.09.2021 №02-1084.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4.Стягнути на користь Житлово-комунального виробничого підприємства "Фурсівське" (ідентифікаційний код 31100835, місцезнаходження: 09150, Київська обл., Білоцерківський р-н., с,Фурси, провул.Обручева, буд.2) судовий збір у розмірі 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державної екологічної інспекції Столичного округу (ідентифікаційний код 41263667, місцезнаходження: 01042, м.Київ, пров.Новопечерський, буд.3).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.